Справа № 462/589/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/211/25 Доповідач: ОСОБА_2
06 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі :
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальне провадження №12019140060003339 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 26.02.2024 року, щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Горішнє Миколаївського району Львівської області, українця, громадянина України, одруженого, який має на утриманні двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_8 , 2009 р.н. і ОСОБА_9 , 2011 р.н., працює водієм автотранспортного засобу АТП №1, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України,
з участю:
прокурора - ОСОБА_10 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
встановила:
Захисник обвинуваченого подав апеляційну скаргу на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 26.02.2024, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України ( в редакції на момент вчинення кримінального правопорушення) та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4250 гривень з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями терміном на 1 рік.
На підставі ст. ст. 49, 74 КК України, ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 366 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави вартість проведення судової експертизи, зокрема, судової почеркознавчої експертизи № 6/860 від 11.12.2019 у розмірі 1256,08 грн.
Захисник в апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні, за ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдати.
Апелянт вважає вказане судове рішення незаконним, необґрунтованим з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону через неналежне дослідження наявних у матеріалах справи доказів.
Свої вимоги мотивує тим, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, зокрема через відсутність прямого умислу на його вчинення. Посадова інструкція ОСОБА_7 не містить вказівки про те, що він є особою відповідальною за ведення табелів обліку робочого часу, а відповідні локальні нормативні акти, які регулюють вказане питання, та формуляр табелю на підприємстві не затверджувались. Табелі заповнювалися працівниками відділу кадрів та передавались на підпис ОСОБА_7 з метою надання їм ознак офіційного документа. Ці табелі не прошиті, не пронумеровані, в них відсутній підпис в графі «відповідальна особа».
Захисник вказує, що ОСОБА_7 не складав, не видавав та не посвідчував табелі, тобто не вносив до них неправдивих відомостей, а тільки підписував їх в кінці місяця. Йому не було відомо, що ОСОБА_11 відсутня на робочому місці та перебуває за кордоном. Свідок ОСОБА_11 , яку в іншій, пов'язаній з цією судовій справі, звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, підтвердила, що ОСОБА_7 не знав про її відсутність на робочому місці та перебування за кордоном.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 , відповідно до наказу №1900-ОС від 23.12.2013 ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» АТ «Укрзалізниця», обіймаючи посаду начальника колісного цеху ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» АТ «Укрзалізниця», що у м. Львові на вул. Залізнична, 1А, будучи відповідальним за ведення та заповнення табелів обліку використання робочого часу на підприємстві, достовірно знаючи, що табелі обліку використання робочого часу типової форми № П-5, які затверджені наказом Держкомстату України від 05.12.2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» є документами первинної облікової документації на підприємстві, які використовуються для обліку особового складу, використання робочого часу та розрахунків з працівниками із заробітної плати, тобто маючи прямий доступ до офіційних документів первинного бухгалтерського обліку, в періоди часу з 09.02.2016 до 11.02.2016, з 21.03.2016 до 24.03.2016, з 28.03.2016 до 29.03.2016, 01.04.2016, p 20.04.2016 до 22.04.2016, з 25.05.2016 до 27.05.2016, з 30.05.2016 до 31.05.2016, з 01.06.2016 до 02.06.2016, з 06.06.2016 до 09.06.2016, з 13.06.2016 до 16.06.2016, з 21.06.2016 до 24.06.2016, з 29.06.2016 до 30.06.2016, з 19.09.2016 до 23.09.2016, з 27.09.2016 до 30.09.2016 особисто, умисно, підробив табелі обліку використання робочого часу типової форми №П-5 за лютий 2016 року, за березень 2016 року, за квітень 2016 року, за травень 2016 року, за червень 2016 року, за вересень 2016 року шляхом внесення до відповідних граф (рядків) № 93 (лютий 2016), №94 (березень 2016), № 92 (квітень 2016), № 96 (травень 2016), № 92 (червень 2016), № 76 (вересень 2016) табелів обліку використання робочого часу підприємства завідомо неправдиві відомості про перебування на роботі та відпрацювання робочих годин працівником ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_11 упродовж періодів з 09.02.2016 до 11.02.2016, з 21.03.2016 до 24.03.2016, з 28.03.2016 до 29.03.2016, 01.04.2016, з 20.04.2016 до 22.04.2016, з 25.05.2016 до 27.05.2016, з 30.05.2016 до 31.05.2016, з 01.06.2016 до 02.06.2016, з 06.06.2016 до 09.06.2016, з 13.06.2016 до 16.06.2016, з 21.06.2016 до 24.06.2016, з 29.06.2016 до 30.06.2016, з 19.09.2016 до 23.09.2016, з 27.09.2016 до 30.09.2016 та в подальшому особисто підписав, тобто завірив дані завідомо неправдиві відомості.
Відповідно до отриманої інформації з «Державної прикордонної служби України західного регіонального управління» від 26.07.2019 №0.184-26887/0/15-19-Вих громадянка ОСОБА_11 з 09.02.2016 до 24.04.2016, з 25.05.2016 до 04.07.2016, з 17.09.2016 до 30.10.2016, перебувала за кордоном, відтак ОСОБА_7 вчинив службове підроблення.
Заслухавши доповідь судді, думку захисника - адвоката ОСОБА_6 , підтриману обвинуваченим ОСОБА_7 , які просили задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, міркування прокурора ОСОБА_10 , який частково підтримав вимоги апеляційної скарги в частині скерування справи на новий судовий розгляд, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Положення ст. 2 КПК визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одним із завдань є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Судовий розгляд кримінального провадження відбувається у порядку, передбаченому статтями 318-380 КПК України.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про недоведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного у вироку суду кримінального правопорушення за ч. 1 ст.366 КК України, не в повній мірі відповідає фактичним обставинам справи.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
На думку колегії суддів, зазначені вимоги судом першої інстанції не було виконано в повному обсязі.
Статтею 55 Конституції України гарантовано кожному право на оскарження до суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
У відповідності до положень ст.124 Конституції України забезпечення доведеності вини належить до основних засад судочинства.
Відповідно до ст.ст. 91, 92 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. За загальним правилом обов'язок доказування в суді обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, покладається на прокурора. Обов'язок доказування допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.
Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
У відповідності до ч.2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Суд першої інстанції визнав обвинуваченого ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.
Кримінальна відповідальність за ч.1 ст. 366 КК України настає в разі складання, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення завідомо неправдивих відомостей до офіційних документів, інше їх підроблення.
Із суб'єктивної сторони вказане кримінальне правопорушення може бути вчинено виключно з прямим умислом, а мотиви й мета службового підроблення на кваліфікацію не впливають, тобто службова особа усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, які вона вносить до офіційних документів, вчиняє інше підроблення документів або складає та видає завідомо неправдиві документи і бажає так робити.
Так в суді апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції не в повній мірі проаналізував наявні в матеріалах кримінального провадження документи в частині наявності чи відсутності у посадових обов'язках ОСОБА_7 безпосередньо вести табель обліку робочого часу; чи належно оформлені представлені суду табелі з вказанням відповідних реквізитів та підпису саме особи, відповідальної за їх ведення. Адже ОСОБА_7 було обвинувачено саме за внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.
Судом першої інстанції, після допиту обвинуваченого в судовому засіданні та дачі пояснень про те, що в його посадові обов'язки не входило заповнення табелів обліку робочого часу та його необізнаність щодо відсутності на робочому місці, без поважних причин, ОСОБА_11 не було беззаперечно встановлено наявність чи відсутність прямого умислу в ОСОБА_7 на внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. Не перевірено покликання на те, хто саме заповнював та складав табелі на ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» АТ «Укрзалізниця» щодо наявності на робочому місці працівників.
Також судом першої інстанції не звернуто увагу на те, що підпис відповідальної особи в табелях відсутній, тобто така особа не була встановлена під час досудового розслідування.
З врахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі було здійснено судовий розгляд в суді першої інстанції щодо встановлення фактичних обставин справи.
Згідно п.1 ч.1 ст. 409 КПК України неповнота судового розгляду є підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді в суді апеляційної інстанції.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 був здійснений судом першої інстанції з істотним порушенням вимог кримінального процесуального Закону, що відповідно до статей 409, 410, 412 КПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Згідно з п.1 ч.1 ст.415 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачене п. 7 ч.2 ст. 412 цього Кодексу.
Враховуючи те, що апеляційним судом було встановлено зазначене істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, допущене судом першої інстанції, апеляційний суд вважає, що вирок суду підлягає безумовному скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст.415 КПК України призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Свідченням справедливого судочинства, на думку Європейського суду, є дотримання національними судами вимоги щодо вмотивованості судових рішень. Ця вимога стосується рівною мірою усіх видів українського судочинства, в тому числі і кримінального процесу.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У зв'язку з тим, що оскаржене судове рішення підлягає скасуванню з наведених підстав, суд не перевіряє інші доводи зазначені в апеляційній скарзі сторони захисту.
Враховуючи зазначене вище, приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого підлягає до часткового задоволення, відповідно оскаржуваний вирок підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції зі стаді підготовчого судового засідання, під час якого необхідно перевірити обвинувальний акт на відповідність вимогам КПК України 2012 року; у разі відповідності обвинувального акту КПК України призначити судовий розгляд під час якого повно та всебічно дослідити докази та обставини зазначені у кримінальному провадженні в їх сукупності з врахуванням доводів вказаних в апеляційній скарзі та прийняти законне і обґрунтоване рішення, неухильно керуючись вимогами КПК України та Конституції України.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 408, 409, 412, 415, 419, 424 КПК України, колегія суддів,
постановила :
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 26.02.2024 року, яким ОСОБА_7 , засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, та звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі ст. ст. 49, 74 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності - скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: