Справа № 173/3299/24
Провадження №2/173/292/2025
іменем України
05 травня 2025 року м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Кожевник О.А.,
за участю секретаря судового засідання Демяненко С.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката Богачової Наталії Петрівни, в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частку земельної ділянки,
21 жовтня 2024 року до суду звернулася адвокат Богачова Наталії Петрівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 з позовом про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частку земельної ділянки до відповідача ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 .
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що позивачу, відповідачу та третій особі на праві спільної часткової власності належить земельна ділянка площею 7,52 га з кадастровим номером 1221083300:01:005:0073, з цільовим призначенням для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва, по 1/3 частки кожному.
На відміну від позивача та третьої особи, відповідач не користується своєю часткою земельної ділянки, не займається її обробкою, утриманням у належному стані так, як є людиною похилого віку та живе далеко від земельної ділянки.
Як і відповідач, позивач та третя особа є також людьми похилого віку, не мають можливості обробляти та піклуватися про земельну ділянку, потребують постійного лікування, сплачують непомірні комунальні послуги, мають маленькі пенсії, а тому позивач та третя особа прийняли рішення продати вказану земельну ділянку.
Однак, позивач та третя особа без згоди відповідача не мають можливості відчужити належну їм земельну ділянку, адже земельна ділянка включає в себе і 1/3 частку, співвласником якої є відповідач.
Частка відповідачки у спірному майні становить 1/3, частка позивачки та третьої особи 1/3+1/3, тобто частка відповідачки є незначною.
Так як протягом тривалого часу, а саме близько 7,5 років відповідачка жодним чином не цікавиться спільним майном, то позивач вважає, що припинення її права на незначну частку земельної ділянки не призведе до порушення прав та інтересів відповідачки.
На підставі викладеного просить позовні вимоги задовольнити.
Позиції сторін та процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з викликом учасників розгляду справи.
Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2025 року постановлено провести заочний розгляд справи.
В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні. Пояснила, що звернулась до суду, щоб частка сестри перейшла до неї, оскільки вона разом з ОСОБА_4 не можуть продати земельну ділянку. Відповідач є громадянкою Росії протягом тривалого часу не цікавилась долею своєї частки землі. Опікувалась цим майном лише вона. Щодо прийняття заочного рішення у справі не заперечувала.
Представник позивача адвокат Богачова Н.П. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити, пояснила, що позивач потребує лікування та має бажання скористатися своєю землею, оскільки частки в натурі не виділені. Позивач довгий час використовує земельну ділянку, опікується нею, сплачує податки. Права відповідачки в даному випадку не порушуються, оскільки вона не користується цим майном. Щодо прийняття заочного рішення у справі не заперечувала.
В судові засідання відповідач ОСОБА_3 не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином шляхом публікації оголошення на сайті Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, за зареєстрованою адресою проживання, причини своєї неявки суду не повідомила, відзив на позовну заяву не подала.
Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
За приписами ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не надав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, з'ясувавши зміст позовних вимог, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є спадкоємцями земельної ділянки, площею 7,52 га, з кадастровим номером 1221083300:01:005:0073, з цільовим призначенням для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва після смерті своєї матері ОСОБА_5 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мають право спільної часткової власності на вказану земельну ділянку, по 1/3 частки кожна.
Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).
За змістом ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, які відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 22.09.2022 року у справі №125/2157/19.
Тлумачення п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 365 ЦК України свідчить про те, що припинення права на частку в одного співвласника одночасно виступає для інших співвласників підставою набуття права на частку; рішення суду про припинення права на частку є підставою, з якою закон пов'язує набуття для іншого (інших) співвласника права на частку; визнання права є способом захисту, що використовується при порушенні.
Необхідність у застосуванні цього способу захисту виникає у випадках, коли оспорюється або не визнається право, тобто певне суб'єктивне право; у співвласника, який тільки пред'являє позов про припинення права на частку, відсутнє суб'єктивне право, яке не визнається або оспорюється. Рішення суду буде лише підставою для правонабуття.
У випадку відсутності суб'єктивного права власності неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що виступало б передумовою для визнання права; недопустимим є поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1) частини другої статті 16 ЦК України) одночасно. Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанови Верховного Суду від 31.05.2023 року у справі № 169/740/20, від 05.12.2022 року у справі № 233/4580/20).
Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
У постанові Верховного Суду від 24.11.2021 року в справі № 754/16751/18 зазначено, що аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном. Правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України(таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї) перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи.
Поняття «незначна частка» є оціночним, тому при вирішенні спору, суд враховує співвідношення вартості всього майна, розміру часток кожного співвласника.
Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки від 10 вересня 2024 року ринкова вартість оцінюваної земельної ділянки становить 88 782 гривні.
Відповідачка ОСОБА_3 , позивачка ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_4 , мають рівні права щодо об'єкта спільної часткової власності, виходячи з належної їм частки спірної земельної ділянки, тому частка ОСОБА_3 не є незначною у розмінні пункту першого частини першої статті 365 ЦК України.
Позивачка в судовому засіданні посилається на те, що відповідачка тривалий час проживає на території РФ та є громадянкою цієї країни, однак відповідно наданих доказів, а саме відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на час державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_3 була громадянкою України. Доказів, що відповідачка на даний час дійсно проживає на території РФ, змінила громадянство та жодним чином не користується своєю часткою спірної земельної ділянки, суду не надано.
Крім того, позивачем не надано будь-якого висновку експерта про неможливість виділу частки, клопотань про призначення експертизи до суду також не заявлялось.
Таким чином, позивачем не доведено, що частка відповідачки є незначною і вона не може бути виділена в натурі, а також неможливість спільного володіння та користування спірною земельною ділянкою, оскільки доказів вчинення позивачу перешкод відповідачем в користуванні земельною ділянкою, чи доказів протиправних дій з її сторони, суду не надано. Тобто, відповідачка не вчиняє жодних дій, що призводять до порушення прав інших співвласників спільного майна.
Позивачем не доведено, що припинення права власності на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України.
Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (Висновок Верховного Суду викладений у постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Андрій Руденко проти України» чітко визначив, що припинення права власності особи в порядку статті 365 ЦК України становить втручання у право на мирне володіння майном та таке втручання є «позбавленням власності» у значенні другого речення першого пункту статті 1 Першого протоколу. Відтак розгляд такого питання має відбуватись із чітким, послідовним дотриманням вимог національного закону та забезпеченням гарантій захисту основоположних прав особи. (Подібне зазначене у рішенні у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, п.69).
З огляду на викладене підстави для припинення права відповідачки як співвласника на частку у спільній власності у розумінні ст. 365 ЦК України відсутні.
Також, представником позивача заявлено вимогу про визнання за позивачем права власності на частку земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 .
З урахуванням наведених вище висновків про відсутність підстав для задоволення позову в частині припинення права власності, відсутні й підстави для визнання права власності на зазначену вище частку земельної ділянки, тому й в цій частині позову також слід відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно з яким судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, покладаються на позивача.
Керуючись ст.12, 13,89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позовних вимог адвоката Богачової Наталії Петрівни, в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частку земельної ділянки.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 грн.20 коп. покласти на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судове рішення складено 14.05.2025.
Суддя О.А.Кожевник