Справа № 423/2613/17
Провадження № 1-в/172/31/25
15.05.2025 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами справу за поданням головного державного виконавця Попаснянського відділу державної виконавчої служби у Сіверськодонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_3 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, -
До суду надійшло вищевказане подання, в обґрунтування якого заступник начальника Попаснянського відділу ДВС вказує, що на виконанні у відділі ДВС знаходиться виконавче провадження № 59329755 з виконання виконавчого листа № 423/2613/17 виданого 06.06.2019 року Попаснянським районним судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_4 в дохід держави 395,48 грн., за проведення судової вибухотехнічної експертизи за №19/113/10/220е від 10.08.2017 року.
11.06.2019 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою боржника зобов'язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію вказаної постанови направлено сторонам виконавчого провадження.
Рішення на сьогоднішній день боржником не виконано, декларацію не надано, будь яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам закону.
З метою забезпечення реального виконання виконавчого документа державним виконавцем постановою про арешт майна боржника накладено арешт на все майно боржника та внесено відповідні записи до Державних реєстрів про реєстрацію обтяження.
Відповідно до ст. 56 ЗУ "Про виконавче провадження " з метою забезпечення реального виконання виконавчого документа державним виконавцем винесено постанови про накладення арешту на кошти боржника та направлено до банків - учасників АСВП шляхом накладення КЕП. Рахунків в банківських установах не виявлено.
На запит виконавця Державною прикордонною службою України повідомлено про те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , перетинав державний кордон України.
Згідно виконавчого документа боржником сума боргу не сплачена, документального підтвердження сплати державному виконавцю не надано.
Згідно відповіді №5691/0/290-25/19 від 28.02.2025 року Мінсоцполітики встановлено, що згідно з відомостей, внесених до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо перемішенних осіб станом на 28.02.2025 року, інформація щодо ОСОБА_4 відсутня.
У зв'язку з викладеним заявник просить суд тимчасово обмежити боржника у праві виїзду за межі України фізичну особу боржника ОСОБА_4 .
В судове засідання державний виконавець не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність.
Відповідно до ч.4 ст. 441 ЦПК України подання державного виконавця розглядається без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши долучені до подання докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до статті 33Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Згідно зі статтею 6Закону України«Про порядоквиїзду зУкраїни ів'їздув Українугромадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином.
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17-ц.
У відповідності до п.19 ч.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
У відповідності до ч.1 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, старший державний виконавець ОСОБА_3 посилалась на ухилення боржником від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01 лютого 2013 року, поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим, з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Мотивування судового рішення про обмеження права лише двома складовими: наявністю статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу в добровільному порядку, що зумовлюють необхідність у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання виконавчих документів, не відповідає вимогам законодавства.
Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені законом саме за ухилення від виконання зобов'язань, а не за наявність факту їх невиконання
При цьому, під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов'язків.
Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.
Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв'язку з ухиленням особи від виконання зобов'язання, зокрема виконання судового рішення.
Саме державний (приватний) виконавець зобов'язаний довести суду, з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.
Проте, державним виконавцем не було надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржником, керівником комунального підприємства своїх обов'язків по сплаті боргу та його наміру ухилятися від виконання покладених на нього зобов'язань, а сама по собі наявність невиконаного судового рішення не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника керівника юридичної особи.
Під час розгляду подання суд не встановив факт обізнаності боржника про відкриття виконавчого провадження, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів належного повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.02.2021 у справі № 756/9582/14, боржник має бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, а державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання ним копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду.
Натомість, в матеріалах справи відсутні як докази направлення згаданих постанов (засобами поштового сполучення, чи будь яким іншим способом) так і докази їх отримання боржником.
Окрім того, виконавцем не надано доказів, що ним після відкриття виконавчого провадження вчинялись інші дії, спрямовані на повідомлення боржника про відкрите виконавче провадження
Так, зокрема, пунктом 14 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу.
Однак, матеріали подання не містять також доказів викликів боржника виконавцем, основні заходи щодо розшуку рухомого та нерухомого майна боржника та наявності рахунків були вжиті у 2025 році.
За матеріалами справи, боржник покидав території України лише один раз - з 23.02.2020 по 05.03.2020, тобто на 10 днів.
Слід наголосити на тому, що у даному випадку боржник зареєстрований на території Луганської області в м. Золоте, яке починаючи з 2022 року та на момент розгляду цього подання, являється тимчасово окупованою територією України, даних про виїзд боржника на територію, підконтрольну України, матеріали справи не містять.
В силу частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Отже, державний виконавець не довів та в матеріалах подання відсутні будь-які докази того, що державним виконавцем були здійснені всі можливі заходи забезпечення виконавчого провадження, а боржник свідомо ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, з урахуванням того, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, та боржник дійсно має намір вибути за межі України саме з метою невиконання цього рішення.
Аналізуючи викладене, суд приходить до переконання про відмову у задоволенні подання державного виконавця.
На підставі викладеного, керуючись ст. 33 Конституції України, п. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Законом України «Про виконавче провадження», ст. 441 ЦПК України, суд -
У задоволенні подання головного державного виконавця Попаснянського відділу державної виконавчої служби у Сіверськодонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_3 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_4 - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя ОСОБА_1