ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.05.2025Справа № 910/15747/24
За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (м. Київ)
до Фізичної особи-підприємця Юдіна Сергія Володимировича (м. Київ)
про стягнення 73 451,60 грн,
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Без виклику представників сторін.
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Юдіна Сергія Володимировича про стягнення 73 451,60 грн заборгованості за Договором №ТМ-10-C/728 про встановлення сервітуту від 01.10.2015, у зв'язку з невиконанням означеного договору відповідачем в частині своєчасного внесення оплати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення виявлених недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.01.2025 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.
23.01.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він визнав позовні вимоги в частині стягнення 62 673,20 грн заборгованості та повідомив про намір сплатити означену заборгованість самостійно; просив вважати даний відзив заявою про часткове визнання позовних вимог. Решту вимог відповідач заперечує в частині стягнення заборгованості за серпень-жовтень 2024 року.
06.03.2025 позивач повідомив суд про незмінність розміру заборгованості відповідача.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.10.2015 між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (Підприємство) та Фізичною особою-підприємцем Юдіним Сергієм Володимировичем (Сервітуарій) було укладено договір № ТМ-10-C/728 про встановлення сервітуту (далі - Договір).
Згідно з п. п. 1.1. - 1.3. Договору його предметом є обмежене право користування Сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 до даного Договору (надалі - Об'єкт розміщення). Об'єкти розміщення надаються для розміщення Сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень га звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (надалі - Обладнання). За даним Договором Об'єкт розміщення надається лише для фактичного розміщення Обладнання та даний Договір не несе дозвільного характеру цільового використання Сервітуарієм свого Обладнання.
Встановлення сервітуту Підприємством Сервітуарію для розміщення Обладнання, в місцях вказаних в Додатку 1 до даного Договору, розпочинається з моменту укладення даного Договору. Розміщення Обладнання за умовами сервітуту в місцях вказаних в Додатку № 1 до даного Договору здійснюється на підставі підписаного Сторонами Акту розміщення Обладнання на умовах сервітуту (надалі - Акт розміщення), зразок якого наведено в Додатку № 2 до даного Договору (п. п. 2.1., 2.2. Договору).
Відповідно до п. п. 3.1. - 3.3. Договору Сервітуарій зобов'язується вносити Підприємству щомісячну плату за користування Об'єктом розміщення, відповідно до умов Договору (далі за текстом - Плата). Розрахунок щомісячної Плати за кожен Об'єкт розміщення та в цілому за Договором наводиться в Додатку 1 до даного Договору. Щомісячний розмір Плати за даним Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється Підприємством Сервітуріарію не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця. Рахунок надається Підприємством Сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів Сервітуарія вказаних в даному Договорі. На момент підписання даного Договору щомісячна Плата становить 75 грн. 60 коп. (сімдесят п'ять гривень 60 коп.), в тому числі ПДВ 12,60 грн. Загальний розмір Плати за даним Договором становить суму всіх здійснених щомісячних Плат.
Згідно з п. п. 3.4., 3.5., 3.8., 3.10. Договору плата сплачується Сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від Підприємства. Нарахування Плати починається з дати укладення Договору та припиняється з дня підписання Сторонами Акту закінчення розміщення Обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку № 3 до даного Договору. Звітним періодом за цим Договором є відповідний календарний місяць, протягом якого Сервітуарій користувався Об'єктом розміщення. В термін визначений діючим законодавством Підприємство зобов'язане надати Сервітуарію податкову накладну та інші необхідні документи бухгалтерської/фінансової звітності, що пов'язані з відносинами сторін по Договору. Розмір Плати за Договором змінюється у разі зміни тарифу зазначеного у Додатку № 1 до даного Договору, про що укладається відповідна додаткова угода до цього Договору.
Пунктами 9.1. - 9.3. Договору встановлено, що даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2015. У разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на 1 (один) календарний рік на тих же умовах. Припинення користуванням Об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення Обладнання на умовах сервітуту (Додаток № 3 до даного Договору).
Додатковими угодами № 1 від 02.11.2015 та № 2 від 01.03.2016 до Договору вносились зміни щодо розміру плати, строку дії та адресного переліку будинків розміщення телекомунікаційних мереж.
Додатковою угодою №1 від 02.11.2015 встановлено загальний розмір плати за Договором в розмірі 2 694,60 грн з ПДВ.
Додаткової угодою № 2 від 01.03.2016 загальний розмір плати за Договором встановлено в розмірі 3 592,80 грн з ПДВ.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказує позивач, за період користування майном за Договором відповідачу були направлені рахунки на оплату: №КЖ000000463 від 01.02.2023, №КЖ000000798 від 01.03.2023, №КЖ000001115 від 01.04.2023, №КЖ000001439 від 01.05.2023, №КЖ0000001760 від 01.06.2023, №КЖ000002079 від 01.07.2023, №КЖ000002409 від 01.08.2023, №КЖ000002725 від 01.09.2023, №КЖ000003045 від 01.10.2023, №138 від 01.11.2023, №429 від 01.12.2023, №144 від 01.01.2024, №445 від 01.02.2024, №908 від 01.03.2024, №1045 від 01.04.2024, №1352 від 01.05.2024, №1662 від 01.06.2024, №1959 від 01.07.2024, №2259 від 01.08.2024, №2552 від 01.09.2024, №2847 від 01.10.2024, на підтвердження чого позивачем надано відповідні докази направлення.
Також відповідачу направлялись акти надання послуг за Договором, підписані позивачем, за період з лютого 2023 року по жовтень 2024 року №КЖ000000548 від 28.02.2023, №КЖ000000681 від 31.03.2023, №КЖ0000001080 від 30.04.2023, №КЖ0000001392 від 31.05.2023, №КЖ0000001709 від 30.06.2023, №КЖ0000002159 від 31.07.2023, №КЖ0000002543 від 31.08.2023, №КЖ0000002885 від 30.09.2023, №134 від 31.10.2023, №420 від 30.11.2023, №738 від 31.12.2023, №142 від 31.01.2024, №429 від 29.02.2024, №867 від 31.03.2024, №1022 від 30.04.2024, №1318 від 31.05.2024, №1603 від 30.06.2024, №1880 від 31.07.2024, №2165 від 31.08.2024, № 2445 від 30.09.2024, №2723 від 31.10.2024.
Проте відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за Договором щодо здійснення своєчасної плати, у зв'язку з чим у нього станом на 01.11.2024 виникла заборгованість перед позивачем за період користування майном за Договором з 01.02.2023 по 30.10.2024 в розмірі 73 451,60 грн.
Відповідач визнав заборгованість за Договором у розмірі 62 673,20 грн.
Як передбачено положеннями частин 1, 4 статті 191 ГПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Судом встановлено, що визнання позову в частині вимог про стягнення 62 673,20 грн уповноваженим представником відповідача, відповідає вимогам статті 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Відтак суд дійшов висновку про прийняття визнання відповідачем позову в частині вимог про стягнення 62 673,20 грн.
У відзиві відповідач заперечив проти вимог про стягнення заборгованості за серпень-жовтень 2024 року, проте підстав для таких заперечень та відповідних доказів суду не надав.
Судом встановлено, що за наявними в матеріалах справи доказами заборгованість відповідача по платі за користування будівлями за Договором складає 73 451,60 грн.
Доказів сплати відповідачем цієї заборгованості чи відсутності обов'язку з її сплати сторонами до матеріалів справи не надано.
При цьому в матеріалах справи відсутній і Акт закінчення розміщення Обладнання на умовах сервітуту (Додаток № 3 до Договору), яким підтверджується припинення користуванням Об'єктом розміщення на умовах сервітуту.
Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).
Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та відповідачем належним чином та в установленому законом порядку не спростовані, а відтак позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
У той же час відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Частиною 1 статті 130 ГПК України передбачено, що в разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
У зв'язку із прийняттям визнання відповідачем позову в частині вимог про стягнення 62 673,20 грн, 50 % сплаченого позивачем судового збору за розгляд цієї вимоги (1 033,47 грн) підлягає поверненню йому з Державного бюджету України за відповідною ухвалою суду, яку слід постановити після набрання даним рішенням законної сили та подання позивачем відповідної заяви.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Прийняти визнання Фізичною особою-підприємцем Юдіним Сергієм Володимировичем ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) позовних вимог Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А; ідентифікаційний код 03366500) про стягнення 62 673,20 грн.
2. Позов задовольнити повністю.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Юдіна Сергія Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А; ідентифікаційний код 03366500) 73 451 (сімдесят три тисячі чотириста п'ятдесят одну) грн 60 коп. заборгованості та 1 388 (одну тисячу триста вісімдесят вісім) грн 93 коп. судового збору.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя Т.М. Ващенко