майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"15" травня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/326/25
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Прядко О.В.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін
справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БСМ ЄВРОСТАНДАРТ"
до Фермерського господарства "ОСАДЧУК ФЕМІЛІ ЕНД ПАРТНЕРС"
про стягнення 53882,90 грн.
Процесуальні дії по справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "БСМ ЄВРОСТАНДАРТ" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фермерського господарства "ОСАДЧУК ФЕМІЛІ ЕНД ПАРТНЕРС" про стягнення 53882,90 грн, з яких 40000,00 грн основного боргу, 6242,13 грн інфляційних втрат, 1633,97 грн 3% річних та 6006,80 грн пені.
Також позивач просив у резолютивній частині рішення суду вказати про нарахування органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення у даній справі, в порядку ч.10 ст.238 ГПК України 3% річних на суму непогашеної за договором поставки №1-08/06 від 08.06.2023 заборгованості в розмірі 40000,00 грн. Розрахунок здійснювати за такою формулою: С х З х Д : К : 100, де: С - сума непогашеної заборгованості; З - відсотки річних; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість, за кожен повний день прострочення, починаючи з 13.03.2025 до повної сплати суми основного боргу, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, а також стягнути вказану суму нарахованої 3% річних з ФГ "ОСАДЧУК ФЕМІЛІ ЕНД ПАРТНЕРС" на користь ТОВ "БСМ ЄВРОСТАНДАРТ".
Ухвалою суду від 18.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, сторони про відкриття провадження у справі №906/326/25 повідомлені належним чином шляхом надіслання та доставлення ухвали суду від 18.03.2025 в електронній формі до електронних кабінетів учасників (а.с.24-25).
24.03.2025 на виконання вимог вищевказаної ухвали від позивача із супровідним листом вих.№21/03/25 від 21.03.2025 надійшли для огляду суду оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги (а.с.26-27).
Окрім того, 14.04.2025 до суду від представника позивача надійшла заява від 12.04.2025 про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги. У даній заяві представник позивача просив стягнути з ФГ "ОСАДЧУК ФЕМІЛІ ЕНД ПАРТНЕРС" на користь ТОВ "БСМ ЄВРОСТАНДАРТ" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 31000,00 грн (а.с.28-37).
Відповідач своїм процесуальним правом подання відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не скористався, заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не надсилав.
28.04.2025 до суду від представника відповідача надійшло клопотання від 28.04.2025 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, до 4000,00 грн (а.с.38-44).
Отже судом в межах наданих йому повноважень були створені всі належні умови в реалізації учасниками судового процесу прав, передбачених цим Кодексом, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.13 ГПК України).
Приймаючи до уваги, що сторони про відкриття провадження у даній справі повідомлені належним чином, матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами, відповідно до ч.9 ст.165, ч.5 ст.252 ГПК України.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем умов договору поставки №1-08/06 від 08.06.2023 в частині повної та своєчасної оплати за товар. У зв'язку з порушенням відповідачем строку виконання грошового зобов'язання позивач нарахував пеню відповідно до п.6.6 вказаного договору, інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, а також просив здійснити нарахування відсотків річних відповідно до ч.10 ст.238 ЦК України, що, на його думку, сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення (а.с.1-8).
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, жодних заперечень з приводу викладених у позовній заяві обставин не повідомив, хоча мав об'єктивну можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати докази в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених вимог.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
08.06.2023 між ФГ "ОСАДЧУК ФЕМІЛІ ЕНД ПАРТНЕРС" (далі - покупець, відповідач) та ТОВ "БСМ ЄВРОСТАНДАРТ" (далі - продавець, позивач) укладено договір поставки №1-08/06 (далі - договір) (а.с.12-13).
Згідно з п.1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця визначену договором сільськогосподарську продукцію (далі - товар) в кількості, асортименті, якості, у строки й за цінами відповідно до договору, а продавець зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами та в порядку, які визначені даним договором.
Найменування товару: зерно амаранту. Кількість товару - 200 кг (п.п.1.2, 1.3 договору).
Відповідно до п.3.1 договору, поставка товару відбувається за рахунок покупця. Місце поставки - склад продавця - вул. Васильківська, 72-Г, с. Безп'ятне, Васильківський р-н, Київська обл.
Згідно з п.3.2 договору, у випадку відповідності якості, товар повинен бути поставлений покупцю до 10.06.2023.
За умовами п.п.3.3, 3.4, 3.5 договору, продавець завантажує (передає транспортному підприємству) товар власними силами, а покупець забезпечує розвантаження (отримання) поставленого товару та оплату його доставки в пункт призначення, зазначений в п.3.1 договору. Товар передається продавцем і приймається покупцем: по кількості - відповідно до товарно-транспортної накладної на завантажений товар; по якості - відповідно з якісними показниками, визначеними в розділі 2 даного договору. Продавець разом з товаром зобов'язаний надати покупцеві видаткову накладну.
Відповідно до п.5.1, п.5.2 договору, ціна однієї тонни фактичної ваги товару становить 220000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 33333,33 грн. Загальна вартість товару становить 40000, 00 грн, в тому числі ПДВ - 6666,67 грн.
У п.п.5.4, 5.5 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату товару не пізніше 31.10.2023. Моментом оплати вважається момент зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.
Пунктом 6.6 договору передбачено, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним. Закінчення строку цього договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.п.9.3, 9.4 договору).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар, а саме: зерно амаранту в кількості 200 кг (0,2 т) на загальну суму 40000,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №120 від 08.06.2023, підписаною сторонами та скріпленою їх печатками (а.с.14), а також зареєстрованою в ЄРПН податковою накладною від 08.06.2023 №5 (а.с.15-16).
Відповідач оплату за поставлений товар у повному обсязі у встановлений п.5.4 договору строк не здійснив, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем на суму 40000,00 грн, про що свідчить акт звірки взаємних розрахунків за період: 08.05.2024, підписаний зі сторони обох сторін та скріплений їх печатками (а.с.17).
Оскільки відповідач у добровільному порядку не виконав взяті на себе договірні зобов'язання з оплати товару, позивач змушений був звернувся з даним позовом до суду.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Правовідносини купівлі-продажу регулюються главою 54 ЦК України.
Так, згідно зі ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.663 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання з поставки товару на загальну суму 40000,00 грн в обумовлений п.3.2 договору №1-08/06 від 08.06.2023 строк виконав належним чином.
Натомість відповідач, прийнявши товар без будь-яких зауважень та претензій щодо його кількості та якості, не оплатив товар у повному обсязі у строк, визначений п.5.4 договору, а саме до 31.10.2023.
Як зазначалось вище, в матеріалах справи міститься підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт звірки взаємних розрахунків, з якого вбачається наявність у відповідача заборгованості за договором поставки №1-08/06 від 08.06.2023 в сумі 40000,00 грн станом на 08.05.2024.
Суд констатує, що підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.12.2019 у справі №916/1727/17).
Жодних документально обґрунтованих заперечень на спростування вищенаведених обставин та наявності заборгованості станом на дату ухвалення рішення у цій справі відповідач суду не надав. Доказів погашення боргу не представив.
Згідно з ч.2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами ст.ст.526, 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
З огляду на вищевстановлені фактичні обставини справи, виходячи із загальних засад справедливості, добросовісності та розумності (ст.3 ЦК України), беручи до уваги принцип змагальності сторін та стандарт переваги більш вагомих доказів, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 40000,00 грн основного боргу є правомірною, обґрунтованою і підлягає задоволенню у повному обсязі.
Окрім того, позивач заявив до стягнення з відповідача 6006,80 грн пені, 6242,13 грн інфляційних втрат та 1633,97 грн 3% річних.
Відповідач власного контррозрахунку з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку, наданого позивачем, суду не надав.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).
Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 Господарського кодексу України, розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Отже розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 18.04.2019 у справі №914/1126/14.
Згідно з ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок пені, суд встановив, що позивач здійснив нарахування за період з 01.11.1023 по 30.04.2024, обмеживши, відповідно до вищенаведених вимог чинного законодавства, розмір пені, зазначений у п.6.6 договору, подвійною обліковою ставкою НБУ (а.с.5-6).
Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС «LIGA 360» власний перерахунок, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача пені в межах заявленого позивачем розміру, а саме в сумі 6006,80 грн.
Окрім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19).
У зв'язку з порушенням відповідачем строку виконання зобов'язання з оплати товару на суму 40000,00 грн, яку останній мав сплатити до 31.10.2023, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 6242,13 грн та 3% річних у розмірі 1633,97 грн за період з 01.11.2023 до 12.03.2025 включно.
Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС «LIGA 360» наведені позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних (а.с.3 на звороті - 4), суд дійшов висновку про їх правомірність, обґрунтованість та арифметичну вірність, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Поряд із цим суд враховує клопотання позивача про нарахування відповідачу 3% річних відповідно до ч.10 ст.238 ГПК України, починаючи з 13.03.2025 до моменту виконання судового рішення в частині сплати основного боргу.
Так, згідно з ч.10 ст.238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Зміст частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.
Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3% річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання, а суд задовольнив цю вимогу.
Слід зауважити, що санкція частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) не є самостійним і новим видом заходів відповідальності, на відміну від астренту як судової неустойки, і нарахування згаданих пені або відсотків судом на майбутнє позбавлятиме сторону права на повторне стягнення цих сум за іншим судовим рішенням.
Це не є самостійним видом санкції - судової неустойки, а це ті самі відсотки або пеня, що вже стягнув суд, але продовжені на наступний період часу (на майбутнє), протягом якого зобов'язання, підтверджене судовим рішенням, не виконується.
Мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.
Такі правові висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 (провадження № 12-4гс24).
Враховуючи викладене, так як суд ухвалює рішення про стягнення боргу, на який нараховуються 3% річних, і позивач заявив про подальше нарахування органом (особою), який здійснюватиме примусове виконання рішення, 3% річних на майбутнє до моменту виконання рішення, суд вважає за доцільне застосувати приписи ч.10 ст.238 ГПК України та зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з положеннями ст.ст.76, 77, 79, 86 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорій стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 13.10.2021 №923/1379/20).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
У даному випадку кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять її у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі надати пояснення та докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати переконливість поданих доказів та позицій у справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Натомість відповідач не представив суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, заявлених до нього вимог належним чином і в установленому законом порядку не спростував, доказів проведення розрахунків з позивачем не надав.
Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч.1). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача (п.1 ч.4).
На виконання вимог ч.1 ст.124 ГПК України позивач у позовній заяві зазначив, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, становить 10000,00 грн, який включатиме гонорар адвоката за складання позовної заяви, представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо. Сума сплаченого судового збору, згідно з платіжною інструкцією від 12.03.2025 №9122, - 3028,00 грн (а.с.7, 9).
Суд зауважує, що позовна заява була подана в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, а відтак підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2422,40 грн (3028,00 х 0,8, де 3028,00 грн - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2025 рік, оскільки ціна позову 53882,90 грн; 0,8 - передбачений ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» коефіцієнт для пониження відповідного розміру ставки судового збору).
З огляду на вищевикладене, враховуючи приписи п.2 ч.1 ст.129 ГПК України та висновок суду про задоволення позову, судовий збір в сумі 2422,40 грн покладається на відповідача. Позивач, у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено Законом України "Про судовий збір", має право повернути з Державного бюджету України 605,60 грн на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" у разі подання відповідного клопотання.
До ухвалення господарським судом рішення у даній справі, яка розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, від представника позивача надійшла заява від 12.04.2025, у якій останній просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 31000,00 грн (а.с.28-35).
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Також ч.8 ст.129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи слідує, що правову допомогу ТОВ "БСМ ЄВРОСТАНДАРТ" надавала адвокат Кирилець М.О. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №001317), повноваження та обсяг прав якої підтверджуються ордером на надання правничої допомоги серії АА №1551383 від 11.03.2025, виданим адвокатським об'єднанням "КАНО" (а.с.21).
Між адвокатським об'єднанням "КАНО" та позивачем - ТОВ "БСМ ЄВРОСТАНДАРТ" укладено договір про надання правничої допомоги №Ю-22 від 07.02.2025 та додаткову угоду до нього №2 від 07.03.2025, якою визначено порядок оплати витрат на правничу допомогу адвокатського об'єднання за надання правничої допомоги клієнту по стягненню боргу за договором поставки №1-08/06 від 08.06.2023. Для виконання поставленого клієнтом завдання адвокатське об'єднання зобов'язується здійснити: а) правовий аналіз наданих клієнтом матеріалів, актуальної судової практики та надання консультацій, розробка плану дій, вступ у справу; б) надання правової допомоги клієнту під час судового розгляду справи у суді, а саме: збір доказів з метою формування правової позиції по справі та підготовки відповідних процесуальних документів; підготовка та подача до суду позовної заяви, відповіді на відзив із відповідними додатками; підготовка та подача до суду додаткових пояснень, клопотань, інших доказів по справі (за потреби); витребування доказів, опитування свідків, супровід проведення експертиз, висновків спеціалістів тощо; участь у судових засіданнях при розгляді судом справи за позовом; отримання рішення суду; виконання інших дій, в яких виникне необхідність. За погодженням сторін, враховуючи терміновість та складність справи, кваліфікацію, досвід роботи адвокатів та їх завантаженість, розмір гонорару за надання правничої допомоги, визначеної цією додатковою угодою складається із: суми гонорару за кожну окрему виконану роботу/надану послугу, згідно актів виконаних робіт; суми «гонорару успіху», що складає 15% від суми виграшу. Сумою виграшу в даному випадку вважається сума, на яку буде зменшена сума позовних вимог позивача по справі (за рішенням суду), та сума, що буде стягнута на користь клієнта (за рішенням суду). При цьому сума гонорару підлягає оплаті з моменту набрання рішенням законної сили (а.с.31).
Відповідно до акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №00107 від 31.03.2025, адвокатське об'єднання "КАНО" виконало роботи (надало послуги) згідно договору №Ю-22 від 07.02.2025 та додаткової угоди до нього №2 від 07.03.2025: вступ у справу, правовий висновок, підготовка доказової бази, план дій - 20000,00 грн; підготовка та подача позовної заяви до Господарського суду Житомирської області - 10000,00 грн; супровід справи №906/326/25 в суді (відповідь на відзив, подання доказів, пояснень, отримання рішення тощо) - 1000,00 грн. Всього на суму 31000,00 грн (а.с.32).
Позивач здійснив оплату витрат на правничу допомогу у повному обсязі згідно рахунку-фактури №119 від 31.03.2025, про що свідчить платіжна інструкція від 02.04.2025 №9173 на суму 31000,00 грн (а.с.33-34).
Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Разом із тим, згідно з ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України).
Відповідач подав до суду клопотання від 28.04.2025 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, до 4000,00 грн, оскільки вважає, що заявлена позивачем сума компенсації правової допомоги в розмірі 31000,00 грн не відповідає критеріям розумності, реальності, співмірності складності розгляду справи, адже дана справа є малозначною (не складною), розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; позовна заява не містить значного обсягу документів на підтвердження підстав позову, а тому її підготовка не мала потребувати значного часу; договір поставки є одним із найпоширеніших видів договорів у господарській діяльності, а в ЄДРСР міститься безліч судових рішень у аналогічних правовідносинах, що значно полегшує формування правової позиції клієнта та підготовку позовної заяви до суду; заявлений розмір правової допомоги не є співмірним з ціною позову. АО «КАНО» неодноразово надавалася правова допомога особам в аналогічних правовідносинах (справа №906/313/25), отже адвокат орієнтується в нормах, які регулюють дані правовідносини та значною мірою володіє практикою Верховного Суду, у якій такі норми застосовуються (а.с.38-40).
Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014, у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015).
З аналізу вищенаведених правових норм та з огляду на предмет спору, обставини справи, незначну складність справи та незначний обсяг матеріалів, що потребували вивчення адвокатом, кількість підготовлених ним процесуальних документів, сталість судової практики зі спірного питання, заперечення позивача щодо суми правничої допомоги, яку він вважає суттєво завищеною, суд дійшов висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката, заявлений позивачем у сумі 31000,00 грн, не відповідає критеріям обґрунтованості й розумності їхнього розміру, не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
Даний спір для кваліфікованого юриста не становить значної складності, є типовим, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом, спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України та ГК України, не передбачають великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом, розрахунки не складні.
Виокремлення адвокатом послуг: «вступ у справу, правовий висновок, підготовка доказової бази, план дій» є необґрунтованим, такі дії не є окремими послугами, а охоплюються послугою адвоката з підготовки та подачі позовної зави до суду, є взаємопов'язаними і не потребують окремого виділення, а тому не можуть бути підставою для здійснення окремої оплати цих послуг за рахунок відповідача.
Щодо послуги, яка стосується супроводу справи в суді, то варто відзначити, що справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, судові засідання не проводилися; ні відзиву, ні будь-яких пояснень з доказами своєї правової позиції по суті спору відповідач не подавав, а відтак об'єктивно не вимагалось виконання додаткового обсягу юридичної і технічної роботи, не було необхідності у вивченні великого обсягу фактичних даних, аналізу великої кількості доказів, пошуку та вивчення значної кількості судової практики й приписів діючого законодавства України. Окрім того, заява про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною, у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви, як і витрати на подання заяви про надання оригіналів документів для огляду суду не підлягають відшкодуванню відповідачем; інші процесуальні документи позивачем/його представником не подавалися. Безпідставним і необґрунтованим є включення до розрахунку оплати за отримання рішень, які направлялися позивачу та його представнику до електронних кабінетів.
Слід зауважити, що в даному випадку не відбувається втручання суду в договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо визначення вартості послуг з надання правової допомоги, оскільки наразі вирішується виключно питання щодо обґрунтованості покладення таких витрат на відповідача та їх розміру з огляду на обставини цієї справи.
З підстав вищевикладеного у сукупності, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу слід зменшити до 5000,00 грн, який, на переконання суду, є обґрунтованим, співмірним зі складністю даної справи та ціною позову, обсягом наданих адвокатом послуг, відповідає критеріям реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та справедливості.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Фермерського господарства "ОСАДЧУК ФЕМІЛІ ЕНД ПАРТНЕРС" (вул. 40 річчя Перемоги, буд. 23А, с. Слобода-Романівська, Новоград-Волинський р-н, Житомирська обл., 11716, ідентифікаційний код 40910438) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БСМ ЄВРОСТАНДАРТ" (вул. Васильківська, буд. 72-Г, с. Безп'ятне, Обухівський р-н, Київська обл., 08628, ідентифікаційний код 37381929) 40000,00 грн основного боргу, 6242,13 грн інфляційних втрат, 1633,97 грн 3% річних, 6006,80 грн пені, 2422,40 грн судового збору та 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу - 40000,00 грн, починаючи з 13.03.2025 до моменту виконання рішення суду у повному обсязі, за формулою: сума 3% річних = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума основного боргу, Д - кількість днів прострочення.
Роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати Фермерським господарством "ОСАДЧУК ФЕМІЛІ ЕНД ПАРТНЕРС" суми основного боргу нарахування 3% річних здійснювати на залишок боргу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Прядко О.В.
Друк: 1 - у справу;
- сторонам, представнику позивача (до ел.каб.).