Справа № 523/8689/25
Провадження №2/523/4502/25
"14" травня 2025 р. м. Одеса
Суддя Суворовського районного суду м. Одеси Далеко К.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до приватного підприємства «ВИ ТА ПРАВО» про визнання трудових відносин припиненими,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до приватного підприємства «ВИ ТА ПРАВО» про визнання трудових відносин припиненими, якою просить:
- визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з приватним підприємством «ВИ ТА ПРАВО» з 09.05.2025 у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора та голови комісії з припинення приватного підприємства «ВИ ТА ПРАВО» за власним бажанням, на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 30 березня 2017 року рішенням загальних зборів учасників, оформленим протоколом №4, його було звільнено з посади директора ПП «ВИ ТА ПРАВО», про що видано відповідний Наказ, та зроблено запис про звільнення в трудовій книжці. Жодної участі в діяльності ПП «ВИ ТА ПРАВО» з 30.03.2017 року він не приймав, не підписував ніякі договори, не видавав жодні накази, тощо. 01.05.2025 року йому стало відомо, що в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в розділі «Відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи» він номінально значиться керівником, представником та головою комісії з припинення ПП «ВИ ТА ПРАВО». У зв'язку із тим, що своєї згоди на призначення головою комісії з припинення ПП «ВИ ТА ПРАВО» він не надавав, керівником фактично не являється, позивачем 05.05.2025 року було направлено на адреси учасників ПП «ВИ ТА ПРАВО» повідомлення про проведення позачергових зборів учасників 09.05.2025 року о 09год.00хвил., із порядком денним, на який було винесено у тому числі питання заміни керівника ПП «ВИ ТА ПРАВО». Враховуючи що позачергові збори учасників, призначені на 09.05.2025, так і не відбулись, питання заміни керівника так і не вирішено, відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» так і не внесені, він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, крім іншого, суддя перевіряє додержання усіх передумов відкриття провадження.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.187 ЦПК України суд відкриває провадження у справі за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження.
Ознайомившись з матеріалами позовної заяви, суд дійшов наступних висновків.
Позивач ОСОБА_1 просить визнати припиненими його трудові відносини з приватним підприємством, оскільки він до цього часу значиться в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в розділі «Відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи» - керівником, представником та головою комісії з припинення ПП «ВИ ТА ПРАВО».
Приватне підприємство - юридична особа, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців або осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці (ст. 113 Господарського кодексу). Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи. Закон не висуває будь-яких вимог до мінімального статутного капіталу приватного товариства. Структура корпоративного управління і режим майна приватного підприємства визначаються його засновником на власний розсуд.
Особливістю приватного підприємства як організаційно-правової форми юридичної особи є можливість власника безпосередньо здійснювати свої права щодо управління підприємством (ч. 2 ст. 65 ГК України). З цього впливає можливість легітимного покладення на учасника приватного підприємства обов'язків виконавчого органу юридичної особи на безоплатній основі у випадку призупинення діяльності підприємства.
Виходячи з того, що на сьогодні закон, який регулює порядок створення та діяльності ПП, відсутній, створення та діяльність таких підприємств регулюються лише загальними положеннями про юридичних осіб з Цивільного та Господарського кодексів України.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).
До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем-фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (речення перше частини першої статті 21 КЗпП України).
Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України), зокрема розірвання з цієї ініціативи трудового договору, укладеного на невизначений строк (стаття 38 КЗпП України).
Однак правове регулювання припинення повноважень виконавчого органу підприємства (директора), чи члена цього органу, якщо останній є колегіальним (дирекцією), з його власної ініціативи відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника, який не є виконавчим органом підприємства або членом цього органу.
За змістом пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, в тому числі пов'язані з управлінням юридичної особою.
З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов'язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов'язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов'язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому, такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду.
Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 року у справі № 448/362/22 та у постанові від 06.09.2023 року у справі № 127/27466/20, які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосування норми право до спірних правовідносин.
Також, суд виходить із того що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі № 1-2/2010).
Суд зазначає, що звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов'язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві. Тому, доцільно зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства чи члена колегіального такого органу для формування стабільної та послідовної судової практики щодо віднесення таких спорів до господарської юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 року у справі № 448/362/22 та у постанові від 06.09.2023 року у справі № 127/27466/20 зауважує, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.
В обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Велика Палата відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 у справі №761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.
Таким чином, реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов'язані з управлінням товариством (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, від 8 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 4 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (пункт 34), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (пункт 53), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17).
Прийнявши до уваги загальну спрямованість практики Великої Палати Верховного Суду, критерії розмежування корпоративних (тобто тих, що, зокрема, пов'язані з управлінням підприємством) і власне трудових спорів, суд дійшов висновку про те, що даний спір за позовом ОСОБА_1 до ПП «ВИ ТА ПРАВО» про визнання трудових відносин припиненими, слід розглядати за правилами господарського судочинства.
Відповідно до ч.1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:
- заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
Відповідно до ч.1 ст.377 ЦПК судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 (п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства) та 257 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд дійшла висновку про те, що позовна заява ОСОБА_1 до приватного підприємства «ВИ ТА ПРАВО» про визнання трудових відносин припиненими не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому у відкритті провадження у справі слід відмовити.
Керуючись ст.186, 258-261, 352-354 ЦПК України,
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «ВИ ТА ПРАВО» про визнання трудових відносин припиненими, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали разом із заявою та всіма доданими до неї документами невідкладно надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Суддя: К.О. Далеко