Справа № 754/9895/24
Провадження № 2/202/1643/2025
ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
(з а о ч н е)
16 квітня 2025 року місто Дніпро
Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі головуючого судді Марченко Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Шульги А.О., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, відшкодування моральної шкоди, -
У липні 2024 року позивач звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом, в якому зазначив, що 23 травня 2025 року він надав відповідачу позику в сумі 8000 грн. на строк до 17.06.2024 року, що підтверджується власноручно складеною відповідачем розпискою. В зазначений строк відповідач борг не повернула, що викликало в нього душевні переживання, підвищення артеріального тиску та головні болі.
За цих підстав позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики в сумі 8000 грн., моральну шкоду в розмірі 4000 грн., сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року у справі було відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2024 року дану цивільну справу було передано за підсудністю до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2024 року дану цивільну справу було передано за підсудністю до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 24 грудня 2024 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач, який приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, позов підтримав та наполягав на його задоволенні.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, повідомлялася про розгляд справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада України», а також за своїм місцем перебування, відзив на позов не надала, у зв'язку з чим судом проведений заочний розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі даних та доказів.
Суд, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до наступного висновку:
Судом установлено, що 23 травня 2024 року між позивачем ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір позики, оформлений у формі розписки, відповідно до якого відповідач отримала у борг від позивача грошові кошти в розмірі 8000 грн., які зобов'язалася повернути 17.06.2024 року, що підтверджується копією розписки, яка долучена позивачем до позовної заяви.
При вирішенні спору між сторонами, суд виходить із того, що згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За загальними правилами доказування, визначеними у статтях 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд вважає доведеним факт укладення між сторонами договору позики та передання позивачем відповідачу на виконання цього договору грошових коштів у сумі 8000 грн., оскільки це підтверджується розпискою відповідача про одержання нею цих грошових коштів та її зобов'язання повернути їх 17.06.2024 року.
В своїй позовній заяві позивач стверджує, що відповідач в обумовлений строк суму позики не повернула.
Доказів на спростування доводів позивача та виконання зобов'язань за договором позики відповідач суду не надала.
Отже, суд вважає доведеним, що відповідач не виконала свої зобов'язання з повернення грошових коштів у строк, визначений договором позики, а тому позов у частині стягнення суми боргу за договором позики в розмірі 8000 грн. є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Крім того, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 23 ЦК України, яка визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди, моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) викладено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства».
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положенням договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22, провадження № 61-1382сво23).
Суд вважає, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем та неповернення позивачу у встановлений договором строк суми позики позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, а тому він має право на відшкодування моральної шкоди відповідачем.
При визначенні розмір відшкодування моральної шкоди, суд ураховує характер правопорушення, ступінь вини відповідача, глибину душевних страждань, завданих позивачу відповідачем, і вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди позивачу слід визначити у межах заявлених позовних вимог у розмірі 4000 грн., оскільки невиконання зобов'язань за договором позики з боку відповідача та позбавлення позивача тим самим права розпоряджатися своїми коштами негативно вплинуло на душевний стан позивача.
Отже, позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити, стягнувши з відповідача на його користь суму боргу за договором позики в розмірі 8 000 грн. та у рахунок відшкодування моральної шкоди 4000 грн.
Також при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім того, з відповідно до частини 8 статті 141 та пункту 5 частини 7 статті 265 ЦПК України суд вважає за необхідне призначити судового засідання для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн., у рахунок відшкодування моральної шкоди 4000 (чотири тисячі) грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Наталія Марченко