13 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/25316/24 пров. № А/857/2208/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Кухтея Р.В.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року про повернення позовної заяви (суддя - Грень Н.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Львів, дата складення повного рішення - не зазначено),
в адміністративній справі №380/25316/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У грудні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати Позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.09.2016р. по 28.02.2018р., із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); 2) зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.09.2016р. по 28.02.2018р. із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44; 3) визнати протиправними бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо неврахування вимог абзаців четвертого, п?ятого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 25.09.2018 та з 01.03.2022 р. по 24.11.2023 рік виходячи з фіксованої величини- 4077,78 грн; 4) зобов?язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити позивачу перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 25.09.2018 року, та з 01.03.2022р. по 24.11.2023р., виходячи з фіксованої величини- 4077,78 грн розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року№ 1078 та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням виплачених сум; 5) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення перерахунку та виплати розміру грошового забезпечення позивача з 01.03.2022р. по 24.11.2023р., з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; 6) зобов?язати Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити грошове забезпечення позивачу з 01.03.2022р. по 24.11.2023р., з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023, року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з врахуванням виплачених сум; 7) зобов?язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої різниці суми індексації грошового забезпечення з 01.09.2016р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення нарахованого з 01.09.2016р. по 25.09.2018р. та з 01.03.2022р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення нарахованої з 01.03.2022р. по 24.11.2023р..
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху в зв'язку з пропуском строку звернення до суду та надано строк на усунення недоліку шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
27.12.2024 року до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, у якій просив поновити строк звернення до суду з підстав того, що особа має право звернутись до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, тобто з 13.12.2024, з моменту отримання відповіді відповідача.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Визнано неповажними причини пропуску строку звернення позивача до суду. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - повернуто позивачу.
З цією ухвалою суду першої інстанції від 30.12.2024 не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції чинній до 18 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком. Також зауважує скаржник, що серед поважних причин пропуску строку є і той факт, що про порушення свого права дізнався 13.12.2024 року із відповіді відповідача, так як правопорушення відповідача було триваючим з 2016 року. Вказує, що раніше не було відомо про порушення права, оскільки грошове забезпечення позивач отримував, проте складові грошового забезпечення не були відомі. Вважає скаржник, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення, працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені йому при звільненні.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу суду від 30.12.2024 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу суду - без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що дана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Так, приймаючи оскаржувану ухвалу від 30.12.2024 про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив із факту встановленого пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами та відсутність обґрунтованих причин пропуску такого строку. Суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування процесуальних наслідків, передбачених п.9 ч.4 ст.169 КАС України, ч.2 ст.123 КАС України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Так, відповідно до статті 122 частин 1, 2 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2 ст.123 КАС України).
Також, пунктом 9 ч.4 ст.169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що суд першої інстанції зобов'язаний з'ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду 13.12.2024 з позовними вимогами про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період проходження ним військової служби.
Як вказує позивач у своїй заяві про поновлення строку звернення до суду від 27.12.2024 про порушення свого права дізнався 13.12.2024 із відповіді відповідача. Зазначає, що ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю, відповідно до якої у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні працівник може звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116 КЗпП). Отже, застосовуючи строки, визначенні у чинній редакції ст. 233 КЗпП України, стверджує, що ним подано позов в межах тримісячного строку з моменту одержання письмового повідомлення про розмір нарахованих сум.
Колегія суддів враховує, що положення ст.122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі відносини врегульовано Кодексом законів про працю України, відповідно частин 1, 2 ст. 233 Кодексу Законів про працю України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності 19.07.2022, визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
З позовної заяви слідує, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 та згідно з витягу з наказу Командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №355 від 24.11.2023, виключений із списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення. Тобто вже після набрання чинності Закон №2352-IX (19.07.2022).
У витязі з наказу від 24.11.2023 №355 містяться відомості про всі належні позивачу при звільненні виплати (а.с.11).
Отже, в цьому випадку тримісячний строк звернення до адміністративного суду має обраховуватися з наступного дня (із 25.11.2023) після виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 . Однак позовну заяву позивач подав до адміністративного суду лише 13.12.2024, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Позивач вперше почав вчиняти активні дії, щодо отримання відомостей про складові свого грошового забезпечення лише у листопаді 2024 року, а не після отримання відповідних сум грошового забезпечення та навіть не одразу після звільнення зі служби.
Доводи апелянта в якості поважності причин пропуску звернення до суду про те, що позивач про порушення свого права дізнався 13.12.2024 року із відповіді відповідача, так як правопорушення відповідача було триваючим з 2016 року, колегія суддів вважає безпідставними.
Так, Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 вирішив відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді, а не після отримання виплати за відповідний період.
Верховний Суд зазначив, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен мав дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач з дня звільнення з військової служби мав можливість дізнатись про стан своїх прав, тобто повинен був дізнатись про складові грошового забезпечення та можливе порушення своїх прав у межах спірних правовідносин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, оскільки будь-які перешкоди для цього були відсутні.
Оскільки з даним позовом позивач звернувся лише 13.12.2024, відтак ним пропущено тримісячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, що встановлений законом та який повинен обраховуватися з дати звільнення позивача.
Апеляційний суд зауважує, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Позивачу недостатньо послатися на необізнаність про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду особа повинна довести той факт, що не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду протягом визначеного законом строку звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що позивач пропустив строк звернення до суду. У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач не обґрунтував належними доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, які пов'язані з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність повернення позовної заяви позивача у порядку, визначеному ч.2 ст.123, ч.4 ст.169 КАС України.
Суд критично оцінює доводи апеляційної скарги та наголошує на тому, що за умови виявлення позивачем належної активності та небайдужості, існувала об'єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження рішень (дій, бездіяльності) відповідача у встановлений законом строк.
Відтак, доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції дотримано норми процесуального законодавства та вірно встановлено обставини, які мають значення для прийняття рішення щодо повернення позовної заяви, а тому немає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року про повернення позовної заяви в адміністративній справі №380/25316/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. В. Кухтей