1[1]
12 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження заапеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 12 січня 2024 року щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 12 січня 2024 року
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання у м. Києві, в силу ст. 89 КК України раніше не судимий,
визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України з призначеннням покарання за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки; за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням - іспитовим строком на 3 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України: повідомляти орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання та періодично з'являтися в цей орган для реєстрації
Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 у листопаді 2022 року, точний час слідством не встановлено, але не пізніше 17 години 26 хвилин 22 листопада 2022 року, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , де останній тимчасово проживав в квартирі потерпілої ОСОБА_11 , помітив, що потерпіла у серванті (шафі) зберігає належні їй вироби із золота, та у нього виник умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), в умовах воєнного стану.
Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_8 , скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, з корисливих мотивів, відкривши сервант (шафу), умисно таємно викрав належний потерпілій ОСОБА_11 , яка є особою похилого віку, кулон, виготовлений зі сплаву на основі золота, який відповідає 583 пробі, вагою 3,3 г, за цінами дорогоцінних металів у брухті, вартістю 3858 грн. 79 коп., без ПДВ.
Заволодівши викраденим майном ОСОБА_8 розпорядився ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_11 матеріальну шкоду на суму 3858 грн. 79 коп.
Окрім цього, ОСОБА_8 04 квітня 2023 року близько 15 години 30 хвилин прибув за місцем проживання ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_3 з метою отримання у потерпілої грошових коштів у борг.
Перебуваючи на сходовій клітці біля вхідних дверей до вказаної квартири, ОСОБА_8 постукав і потерпіла ОСОБА_11 відчинила двері, однак до свого житла обвинуваченого не впустила та категорично відмовила ОСОБА_8 у проханні надати гроші, не маючи перед останнім жодних зобов'язань.
ОСОБА_8 , обурившись відмовою потерпілої на його прохання надати йому грошові кошти, на ґрунті раптово виниклого умислу на відкрите викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло, вчиненого в умовах воєнного стану, реалізуючи прямий умисел, діючи умисно, повторно, відкрито, з корисливих мотивів, проти волі потерпілої ОСОБА_11 , яка є особою похилого віку, відштовхнув потерпілу від входу у квартиру та ввійшов до коридору, тим самим із застосуванням сили без згоди власниці проник до квартири АДРЕСА_2 , після чого попрямував до кухонного приміщення, де на підвіконні побачив гаманець коричневого кольору із банківською карткою AT «ОЩАДБАНК», виданою на ім'я ОСОБА_11 , банківською карткою AT «ОЩАДБАНК» НОМЕР_1 , які для потерпілої ОСОБА_11 матеріальної цінності не становить, а також грошовими коштами в розмірі 5 300 гривень, після чого схопив рукою зазначений гаманець та вибіг з квартири.
Заволодівши викраденим майном, ОСОБА_8 розпорядився ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_11 матеріальну шкоду на суму 5300 грн.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_7 проситьвирок Шевченківського районного суду міста Києва від 12 січня 2024 року стосовно ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання: за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк у 5 років; за ч. 4 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк у 7 років; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання покарань, призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. У решті вирок залишити без змін.
Не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення і правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого, прокурор вважає, що вирок підлягає скасуванню через невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання тяжкості кримінального правопорушення внаслідок м'якості та у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Прокурор вказує на те, що ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_8 та застосовуючи положення ч. 1 ст. 69 КК України, місцевий суд дійшов до помилкового висновку щодо наявності декількох обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, усунення заподіяної потерпілій шкоди.
Зокрема, суд першої інстанції безпідставно визнав обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_8 , - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, що підтверджували б наявність таких обставин, а обвинувачений під тиском беззаперечних доказів намагається уникнути справедливого покарання за вчинене.
Вчинення ОСОБА_8 тяжких злочинів відносно особи похилого віку, на думку прокурора, спростовує позицію суду першої інстанції щодо наявності вказаних обставин, які пом'якшуюють покарання обвинуваченого.
Окрім того, прокурор вважає, що суд першої інстанції також безпідставно визнав обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_8 , - усунення заподіяної потерпілій шкоди, оскільки суд не посилається на матеріали кримінального провадження, які містять відомості про відшкодування ОСОБА_8 потерпілій матеріальної шкоди, завданої злочинами.
Також прокурор вважає безпідставним висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства згідно з положеннями ст. 75 КК України щодо звільнення обвинуваченого від відбування покарання з іспитовим строком, посилаючись на те, що при призначенні покарання із застосуванням вимог ст. 69 КК України та звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України суд врахував одні і ті ж обставини, які пом'якшують покарання, що суперечить положенням вказаних законів.
Окрім того, прокурор вважає, що судом у вироку не надано належної і достатньої правової оцінки підвищеному рівню суспільної небезпеки вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, що є тяжкими злочинами, вчиненим у період воєнного стану та вчиненими відносно особи похилого віку.
Так, ОСОБА_8 вчинив тяжкі кримінальні правопорушення проти власності відносно особи похилого віку, єдиним джерелом доходу якої є пенсія, та яка не могла чинити опір останньому. Вказане, на думку обвинувачення, свідчить про зухвале нехтування останнім положень Закону та норм суспільної моралі.
Окрім того, суд першої інстанції, застосовуючи до обвинуваченого ОСОБА_8 положення ст. 75 КК України, безпідставно не врахував те, що обвинувачений не займався суспільно-корисною працею, офіційно працевлаштований не був, не має постійного місця проживання у м. Києві.
Враховуючи вищевикладене та думку прокурора, вказані обставини переконливо доводять, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства, не можливе та тільки реальне відбування покарання взмозі забезпечити досягнення цілей, визначених у ст. 65 КК України.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення обвинуваченого та захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, заслухавши виступи сторін у судових дебатах і останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень при обставинах встановлених судом та правильність кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України в апеляції прокурора не заперечуються.
При призначенні покарання ОСОБА_8 із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, суд врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, вчинення їх в умовах воєнного стану, особу обвинуваченого, який раніше в силу ст. 89 КК України не судимий, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має погани стан здоров'я, обставину, що обтяжує покарання - вчинення кримінальних правопорушень щодо особи похилого віку, обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття обвинуваченого, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, усунення заподіяної потерпілим шкоди та прийшов до переконання про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 положень ст. 69 КК України, тобто призначення покарання у виді позбавлення волі на строк нижче від найнижчої межі, передбаченої санкціями ч. 4 ст. 185 та ч. 4 ст. 186 КК України.
Доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставне неврахування судом обставин, що обтяжують покарання та відсутність обставин, які пом'якшують покарання є необґрунтованими, оскільки при призначенні покарання ОСОБА_8 суд врахував обставину, що обтяжує покарання - вчинення кримінальних правопорушень щодо особи похилого віку, а також обставин, які пом'якшують покарання, які у своїй сукупності та сукупності з даними про особу обвинуваченого, давали суду підстави для застосування вимог ст. 69 КК України.
Зокрема, згідно з журналом судових засідань обвинувачений ОСОБА_8 визнавав себе винним у вчиненні кримінальних правопорушень, давав показання про обставини вчинених злочинів та щиро покаявся у вчиненому.
Матеріали кримінального провадження містять дані про відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_11 , а саме згідно з розписками потерпілої їй було повернуто 300 гривень грошових коштів та дві банківські картки (а.п. 124), а в рахунок відшкодування шкоди від родичів обвинуваченого вона отримала, відповідно, 3858 гривень 79 коп. та 5000 гривень (а.п. 147, 148).
Наявність обставини, яка обтяжує покарання не спростовує висновків суду про наявність обставин, які пом'якшують покарання, підтверджених матеріалами кримінального провадження.
Отже, у провадженні щодо ОСОБА_8 є дві обставин, які пом'якшують покарання, та в сукупності з обставинами щодо стану здоров'я обвинуваченого, який страждає на тяжкі хвороби (а.п. 152-154), суд першої інстанції правильно застосував вимоги смт. 69 КК України при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
Також суд першої інстанції, на думку колегії суддів, обґрунтовано, з урахуванням обставин кримінального правопорушення да даних про особу обвинуваченого, застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень за правилами ч. 1 ст. 70 КК України.
В апеляції прокурор пропонує при призначенні ОСОБА_8 остаточного покарання на підставі ст. 70 КК України застосувати принцип часткового складання покарань, проте не наводить жодних доводів на спростування висновку суду про застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим і колегія суддів не убачає підстав для застосування більш суворого принципу призначення остаточного покарання.
Виходячи з наведеного, колегія суддів не убачає підстав для скасування вироку суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_8 покарання, як про це прохає в апеляції прокурор.
Водночас, доводи прокурора про безпідставне застосування щодо ОСОБА_8 звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України є обґрунтованими.
Колегія суддів зауважує, що обставини, на які послався суд, вмотивовуючи застосування до обвинуваченого вимог ст. 69 КК України, були враховані судом і при застосуванні вимог ст. 75 КК України, тобто одні і ті ж обставини були враховані як при визначенні розміру покарання, так і при звільненні ОСОБА_8 від відбування покарання.
При цьому, ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції не врахував вимоги вказаного закону і обставини кримінального провадження, які повинні враховуватися при застосуванні цього закону, та, відповідно не навів у вироку обставин, які дали суду підстави вважати, що виправлення засудженого у виді позбавлення волі буде можливим без відбування покарання.
Разом з тим, при застосуванні вимог ст. 75 КК України судом першої інстанції, як обґрунтовано зазначається в апеляційній скарзі прокурора, не були враховані конкретні обставини провадження, зокрема характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, зокрема, вчинення правопорушень з корисливою метою, в умовах воєнного стану, щодо особи похилого віку, що значно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого.
Також суду належало врахувати не лише поганий стан здоров'я ОСОБА_8 , а й інші дані про його особу обвинуваченого, який є несудимим в силу вимог ст. 89 КК України, за місцем перебування в Києві характеризується посередньо.
Отже, суд першої інстанції явно переоцінив обставини, на які він послався у вироку, обґрунтовуючи можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, оскільки передбачених законом підстав для прийняття рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України згідно з матеріалами кримінального провадження немає.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що при звільненні обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування покарання суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосував ст. 75 КК України, яка у даному випадку не підлягала до застосування, оскільки суд не мав достатніх підстав для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання з випробуванням.
Оскільки рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України є необґрунтованим та не відповідає фактичним обставинам провадження і вимогам вказаної статті, то вирок суду в частині звільнення від відбування покарання та застосування вимог ст. 76 КК України підлягає до скасування з постановленням апеляційним судом нового вироку, за яким засуджений має відбувати реально призначене йому за вироком суду першої інстанції покарання.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання є підставою для ухвалення вироку судом апеляційної інстанції.
Отже, колегія суддів, приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги прокурора про невмотивованість вироку в частині відсутності підстав для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком, вважає, що вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 12 січня 2024 року підлягає до скасування в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. ст. 75, 76 КК України з постановленням нового вироку, за яким ОСОБА_8 має відбувати покарання у виді позбавлення волі реально.
У зв'язку з ухваленням рішення про відбування ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі до строку покарання необхідно зарахувати попереднє ув'язнення з 08 квітня 2023 року по 01 вересня 2023 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, як це передбачено ч. 5 ст. 72 КК України.
Строк відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_8 необхідно рахувати з моменту затримання під час приведення вироку до виконання.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 12 січня 2024 року щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК Українискасувати в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. ст. 75, 76 КК України.
Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим вважати ОСОБА_8 засудженим до остаточного покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України до строку покарання ОСОБА_8 зарахувати попереднє ув'язнення з 08 квітня 2023 року по 01 вересня 2023 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Строк відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_8 рахувати з моменту затримання під час приведення вироку до виконання.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 761/17408/23
Провадження № 11-кп/824/1241/2025
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_12
Доповідач ОСОБА_1