13 травня 2025 року м. Київ
Справа № 759/8596/24
Провадження: № 22-ц/824/1885/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М.,Нежури В. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шум Л. М.
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення заборгованості,
У квітні 2024 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі-позивач) звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що позивач є обов'язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності. Відповідачі мешкають за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, яку постачає «Київтеплоенерго». Разом з тим, відповідачі своєчасно не оплачують надані позивачем послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 01.03.2024 року становить 153381,18 грн. Відповідачі в добровільному порядку заборгованість не погашають, через що виникла необхідність звернення до суду із вказаним позовом. У зв'язку з чим, КП ВО Київради «Київтеплоенерго» просило суд стягнути з відповідачів заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 12604,92 грн; заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 45620,94 грн; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі - 0 грн та послуги з постачання гарячої води у розмірі 35353,07 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 року послуги з теплової енергії у розмірі 31801,03 грн та послуги з постачання гарячої води у розмірі 86227,08 грн. Також просило стягнути заборгованість з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії у розмірі 31,07 грн та гарячого постачання у розмірі 35,19 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року у задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в особі директора Костянтина Лопатіна подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просило скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції безпідставно не надана оцінка визнанню відповідачем обставин справи, що впливають на доведеність позовних вимог. Також посилається на те, що на підтвердження викладених обставин до позову були долучені відповідні докази, в тому числі, детальний розрахунок заборгованості й скоригований розрахунок долучений до відповіді на відзив на позовну заяву, що не було взято судом до уваги. Вказує, що з приводу здійснення неправомірного розрахунку відповідач не звертався. Послуги з приводу з централізованого опалення та постачання гарячої води за вказаною адресою надаються в повному обсязі. Вказує, що є помилковим висновок суду про те, що повідомлення позивача в газеті «Хрещатик» про надання житлово-комунальних послуг не свідчить про наявність договірних відносин між сторонами, оскільки відповідно до норм ЦК України, якщо особа вчинила дії відповідно до вказаних позицій умов договору, яка засвідчує її бажання укладати договір, то договір вважається укладеним. Відмічає, що заява відповідача про застосування стоків позовної давності є нічим іншим, як визнанням ним позовних вимог, на що суд першої інстанції уваги не звернув.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 29 липня 2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11.10.2018 року між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з - централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період 01.08.2018 року до дати укладення цього договору.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 21 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», віданно майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго Святошинського району м. Києва». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, а отже з 01.05.2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 року №34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору затвердженого Правилами. Такий договір є договором приєднання, а отже може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, друга сторона може запропонувати свої умови.
Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , під'єднаний до мереж тепло-та водопостачання.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що саме по собі розміщення позивачем повідомлення у газеті «Хрещатик» № 111(4511) КП «Київтеплоенерго» про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води та змісту договору не свідчить про наявність договірних відносин між КП «Київтеплоенерго» та відповідачами, а тому, суд дійшов висновку про те, що КП «Київтеплоенерго» взагалі не визначило правового статусу квартири та її власників/співвласників, що унеможливило вирішення питання про стягнення заборгованості по оплаті послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води саме з відповідачів, як власників вказаного майна.
Крім того, суд виходив з того, що позивачем не доведені суми заборгованості за увесь період, що зазначений в довідках про розмір заборгованості.
Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду з огляду на наступне.
Як зазначено вище, будинок за адресою: АДРЕСА_1 , під'єднаний до мереж тепло-та водопостачання, виконавцем послуг в якому є КП «Київтеплоенерго».
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (які були чинними на час виникнення спірних правовідносин - у період нарахованої заборгованості) (далі - Правила № 630).
Указаний Закон містить визначення комунальних послуг як результату господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо-та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
За приписами статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого постачання холодної води та водовідведення.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Частина 7 статті 26 цього Закону визначає, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.
За приписами статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За приписами статті Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV, пунктів 18, 20, 30 Правил, пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 споживач зобов'язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Згідно з статтею 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
З 01 травня 2019 року набула чинності нова редакція Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Тарифи на комунальні послуги, які надаються позивачем, формуються відповідно до Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» (зі змінами внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 291 від 03 квітня 2019 року).
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Правовідносини з постачання фізичним особами централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630.
Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до ч.7 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання).
На виконання вимог ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 року №34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а отже договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона може запропонувати свої умови.
Приписи статей 205, 634, 641, 642, 714 ЦК України і частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчать про обов'язковість договору про надання житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість останнього відмовитись від укладання договору, а сам договір є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення такого у договорі або законі не висловив заперечень проти договору у формі мовчання.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 646/834/17 зазначено, що надавач послуг опублікував в газеті у якості пропозиції (оферти) для підписання споживачами публічний договір про надання комунальних послуг, а тому з огляду на те, що відповідач протягом місяця з дня публікації не направив свою письмову відмову укласти договір, то він вважається таким, що прийняв пропозицію позивача про укладення договору. При цьому Верховний Суд керувався тим, що на фізичних осіб покладено законодавчий обов'язок укласти договір та вносити плату за користування послугами, а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору про надання послуг або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.
Встановлено, що відповідачі від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися (не відключалися).
Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачці платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а споживачка має здійснювати оплату рахунків.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Отже, заміна ПАТ «Київенерго» на КП «Київтеплоенерго» відбулася на підставі укладення договору відступлення права вимоги, а позивач прийняв право вимоги стягнення з відповідачей заборгованості.
Відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
З 01 травня 2018 року ПАТ "Київенерго" припинило діяльність у сфері теплопостачання, про що було повідомлено на офіційному сайті ПАТ "Київенерго" та у газеті "Хрещатик" від 04 травня 2018 року № 48 (5099) про припинення дії пропозиції (публічної оферти) мешканцям житлових будинків м. Києва щодо укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню.
Виходячи з наведенного, колегія суддів дійшла до висновку про те, що відступлення права вимоги відбулось 04 травня 2018 року, та оскільки воно було опубліковано в загальному доступі, а саме газеті «Хрещатик», даний договір є загальновідомою обставиною та не потребує доказування.
Крім того, факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Як зазначено вище, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався, в тому числі, на те, що позивачем не визначено правового статусу квартири та її власників/співвласників, що унеможливило вирішення питання про стягнення заборгованості по оплаті послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води саме з відповідачів .
Однак, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що до позовної заяви додано Витяг з реєстру територіальної громади м. Києва який підтверджує, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_8 зареєстровані по АДРЕСА_1 .
Крім того, суд першої інстанції взагалі не взяв до уваги та не вирішив клопотання позивача про витребування такої інформації, а саме щодо витребування з БТІ відомостей, що підтверджують право власності на об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .
Більш того, відповідачі не спростовують факт надання житлово-комунальних послуг позивачем, про що, зокрема, зазначав ОСОБА_1 у відзиві на позов (а. с. 203).
Вищевикладені обставини в своїй сукупності свідчать про те, що висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову у зв'язку із не доведенням позивачем факту надання послуг та встановлення кола власників квартири (відповідачів у справі) є помилковими, адже обов'язок щодо встановлення відповідачів у справі також покладається й на суд.
Як зазначено вище, з 01.05.2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_2 , здійснює КП «Київтеплоенерго».
Колегією суддів встановлено, а також не заперечувалось сторонами в ході судового розгляду, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7 .
До матеріалів справи позивачем було надано розрахунок заборгованості за наступні періоди споживання послуг:
заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення в розмірі 12604,91 грн; заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуг з централізованого водопостачання у розмірі 45620,94 грн;
заборгованість з 01.05.2018 по 31.10.2021 року послуг з централізованого опалення у розмірі -0 грн та заборгованість за послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 35353,07 грн;
заборгованість за спожиті з 01.11.2021 року послуги з теплової енергії у розмірі 31801, 03 грн та за послуги з постачання гарячої води у розмірі 86227, 08 грн.
Проте, колегія суддів не в повній мірі погоджується з вимогами позивача про те, що всі відповідачі повинні відповідати за пред'явленими вимогами, з огляду на наступне.
Як зазначено вище, в якості відповідачів у справі визначено наступних осіб: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
З вищевикладеного переліку зареєстрованих осіб в квартирі № 188 убачається, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 є належними відповідачами у справі, оскільки на день звернення позивача до суду досягли повноліття, однак, ураховуючи період наявної у відповідачів заборгованості, а саме з липня 2015 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не можуть нести солідарну відповідальність у повному обсязі, виходячи з такого.
За змістом статті 46 ЦПК України, здатність мати цивільні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Частинами 1-2 статті 32 ЦК передбачено, що фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років має неповну цивільну дієздатність. Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).
За приписами п. 99.2 ст. 99 Податкового кодексу України грошові зобов'язання малолітніх/неповнолітніх осіб виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття малолітніми/неповнолітніми особами цивільної дієздатності в повному обсязі. Батьки (усиновителі) малолітніх/неповнолітніх і малолітні/неповнолітні у разі невиконання грошових зобов'язань малолітніх/неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов'язань та/або податкового боргу.
Згідно з ч. 2 ст. 619 ЦК України до пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_9 , а ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 - ІНФОРМАЦІЯ_10, відтак, ОСОБА_3 за період заборгованості з липня 2015 року по травень 2016 року є звільненою від сплати заборгованості, а ОСОБА_4 по липень 2018 року, оскільки обов'язок до досягнення ними повноліття покладений на батьків, солідарно.
Крім того, з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 просив застосувати строки позовної давності, керуючись ст. 257 ЦК України, на що колегія суддів відмічає (а. с. 207).
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої, п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021 року. З урахуванням епідемічної ситуації в регіоні з 19 грудня 2020 р. до 31 серпня 2021 р. на території України установлено карантин згідно з Постановами КМ України № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1100 від 11.11.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності був продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тому пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.
З матеріалів справи убачається, що позивач здійснює нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги за такі періоди: з липня 2015 року до 01.05.2018 року; з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року; 01.11.2021 року по 01.03.2024 року.
Оскільки з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, слід визнати таким, що пропущений позивачем трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року до березня 2017 року.
Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за період з квітня 2017 року, колегія суддів відмічає наступне.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України № 133/2022 від 14 березня 2022 року, № 259/2022 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року, № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, № 757/2022 від 07 листопада 2022 року й діє на цей час.
Безумовно, що стан війни в Україні створює об'єктивні перешкоди для реалізації прав на судовий захист.
Проте, в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені.
17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 такого змісту: «18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) 19.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Отже, щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за період з квітня 2017 року до 01 травня 2018 року трирічний строк позовної давності пропущений не був, оскільки на час подання позовної заяви в квітні 2024 року такий строк був продовжений Законом.
З розрахунку наданого позивачем убачається, що заборгованість на загальну суму 58 225 грн 86 коп нарахована за період з липня 2015 року до 01 травня 2018 року, при цьому, з урахуванням вищевказаних вимог законодавства, позивачем пропущений трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року до березня 2017 року, яка складає 2070,60 грн - заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та 15918,88 грн - заборгованості за спожиті послуги з постачання гарячої води, а всього на суму 17 989, 48 грн. (а.с. 10).
Тому колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позову в указаній частині з підстав пропуску позивачем позовної давності, відтак, вимоги позивача про стягнення на його користь із відповідачів заборгованості на суму 17 989, 49 грн. за період з липня 2015 року до березня 2017 року задоволенню не підлягають.
За період з 02 квітня 2017 року до 01 травня 2018 року заборгованість відповідачів ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7 за спожиті послуги складає в загальному розмірі 40 236 грн 38 коп (58 285 грн 86 коп - 17 989 грн 48 коп) за спожиті послуги з централізованого опалення 10 534,32 грн (12 604 грн 92 коп - 2070 грн 60 коп) та за спожиті послуги з постачання гарячої води у розмірі 29 702 грн 06 коп (45 620,грн 94 коп - 15 918 грн 88 коп), яка підлягає стягненню з відповідачів, на користь позивача.
При цьому, колегія суддів доходить висновку, що відповідачка, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , за даними вимогами не відповідає, оскільки станом на 01.05.2018 року вона ще не досягла повноліття.
Перевіряючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за період з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року, колегія суддів ураховує наступне.
Так, з матеріалів справи убачається, що з 01.05.2018 року до 31.10.2021 року позивач є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (послуги ЦО/ЦПГВ).
Правовідносини у сфері надання послуг з ЦО/ЦПГВ регулювались ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-IV та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затвердженими Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630.
Поряд з цим, з 01.11.2021 року у зв'язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).
В свою чергу, надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII, Постановою КМУ від 11.12.2019 № 1182 «Про затвердження правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» та постановою КМУ від 21.08.2019 №830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».
Як зазначено колегією суддів вище, договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ опублікований в газеті Хрещатик 28.03.2018 року №34 (5085).
З розрахунку заборгованості, розробленого КП «Київтеплоенерго», слідує, що заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 року складає 12 988 грн 30 коп.
А заборгованість за спожиті послуги з централізованого водопостачання становить 47 653 грн 07 коп.( а. с. 16-17).
Поряд з цим, зі змісту позовних вимог також убачається, що позивач просив стягнути заборгованість за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 року у таких розмірах: за спожиті послуги з гарячого водопостачання у розмірі 35 353, 07 грн та за послуги з централізованого опалення у розмірі 00грн.
Водночас, колегія суддів, перевіривши розрахунок заборгованості (а. с. 16-17) відмічає, що такі розбіжності в сумі заборгованості виникли через те, що розрахунок, який подав позивач, охоплює період з 01.10.2018 по 29.02.2024 року. Проте, гроші, які сплачувались відповідачами за житлово-комунальні послуги з 01.11.2021 року, позивач зарахував до погашення боргу саме за період з 01.05.2018 по 31.10.2021, тобто до періоду, за який заявлені позовні вимоги.
Причина таких дій позивача полягає в тому, що з 01.11.2021 року, через зміну законодавства та тарифів, почався новий період обліку боргів. Тому платежі відповідача, які надійшли після 31.10.2021 року, позивач зарахував як оплату старого боргу (за період до цієї дати). В результаті чого і з'явилася сума боргу у розмірі 35 353,07 грн, яка зазначена в позовних вимогах.
За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе стягнути з відповідачів ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7 заборгованість за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 року за спожиті послуги в загальному розмірі 35 353,07 грн на користь позивача, солідарно.
При цьому, з розрахунку заборгованості, наданого позивачем за період до 01.05.2018 року (а. с. 10) убачається, що останнє нарахування заборгованості позивачем здійснювалося в квітні 2018 року, та з розрахунку заборгованості, який охоплює період з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року (а. с. 16-17) убачається, що нарахування заборгованості відповідачам, по факту, розпочалося з жовтня 2018 року, тобто, з жовтня 2018 року вхідне сальдо складало 00 грн. А відтак, на ОСОБА_4 , яка досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_10 , також покладається обов'язок щодо сплати заборгованості у визначеному судом розмірі за вказаний період, оскільки фактично, нарахування заборгованості почалося з жовтня 2018 року, тобто, з того моменту, коли остання вже дослягла повноліття.
Тобто, хоча борг, зазначений позивачем, стосується періоду з травня 2018, реально його почали нараховувати з жовтня 2018, а оскільки ОСОБА_4 стала повнолітньою ІНФОРМАЦІЯ_10 , тобто, ще до початку нарахувань, то колегія суддів вважає, що вона вже була повністю відповідальною за оплату послуг, коли борг почав формуватися, і тому має сплачувати його у визначеному судом розмірі.
Щодо стягнення заборгованості за період з 01.11.2021 по 01.03.2024 року, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначено вище, з 01.11.2021 року у зв'язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).
Відповідно до ч. 5 ст. 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року, у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах або рахунках на оплату послуг.
Позивачем на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті оприлюднено типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води.
Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ, є у тому числі, факт отримання споживачем послуг.
Отже, з 01.11.2021 року відповідачі є споживачами послуг з ТЕ/ПГВ.
Відповідачі від послуг у встановленому законом порядку не відмовлялися.
Згідно позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість за вказаний період: з теплової енергії у розмірі 31801, 03 грн та за послуги з постачання гарячої води у розмірі 86227,08 грн.
При цьому, з відповіді на відзив на позовну заяву убачається, що позивач повідомив суд про те, що ним було здійснено коригування суми заборгованості за спірний період, а саме щодо гарячого водопостачання, а відтак, загальна сума коригування складає 67 749,67 грн, у зв'язку з чим, просив закрити провадження у справі у вказаній частині суми (а. с. 229, 238).
Однак колегія суддів зазначає, що вказана заява за своєю суттю фактично є заявою про зменшення позовних вимог, що, у даному випадку, є належним та ефективним способом захисту прав позивача.
Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів не вважає за доцільне закривати провадження в цій частині, а розцінює подану заяву як зменшення позовних вимог, що відповідає практиці Верховного Суду (див. постанову ВП ВС № 990/150/23 від 22.02.2024 року), згідно з якою суд може вийти за межі формального формулювання позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав.
За таких обставин, колегія суддів вважає за можливим зменшити розмір заборгованості відповідачів за послуги з гарячого водопостачання за період 01.11.2021 року по 01.03.2024 року до 18 477 грн 41 коп.
У зв'язку з наведеним вище, суд стягує з відповідачів ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7 заборгованість за період з 01.11.2021 року по 01.03.2024 року за спожиті послуги в загальному розмірі 50 278 грн 44 коп (31801, 03 грн за спожиті послуги з теплової енергії та за спожиті послуги з постачання гарячої води у розмірі 18 477, 41 грн) на користь позивача, солідарно.
За таких обставин, доводи відповідача ОСОБА_1 щодо неправомірного нарахування заборгованості частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджуючих розрахунків щодо нарахування плати з абонентського обслуговування, за таких підстав, колегія суддів позбавлена можливості перевірити правильність нарахування у заявленому позивачем розмірі, відтак такі вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції порушив норми цивільного процесуального закону, відповідно до яких обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів, а також захист порушеного права особи, яка звернулася до суду.
За таких обставин, апеляційна скарга КП ВО Київради «Київтеплоенерго» підлягає задоволенню частково, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року скасуванню, з ухваленням нового рішення у справі про часткове задоволення позову.
Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Як убачається із матеріалів справи, ціна позову КП «Київтеплоенерго» складає 143 923, 63 грн (100 %) (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
При зверненні до суду з позовом КП «Київтеплоенерго» сплатило судовий збір у розмірі 3028 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 4542 грн.
Внаслідок апеляційного перегляду справи позовні вимоги задоволені на 87 % (100 х 125867, 82) : 143 923, 63).
Ураховуючи те, що внаслідок апеляційного перегляду справи позовні вимоги до відповідачів задоволено на суму 125 867,82 ( 87 %), тому, судовий збір, який повинен бути стягнений пропорційно розміру задоволених позовних вимог із відповідачів на користь позивача, за розгляд справи в суді першої інстанції становить 2634, 36 грн (3028 х 87 % ) та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 951, 54(4542 х 87 % : 100%), в рівних частинах з кожного з відповідачів, тобто, по 940 грн 84 коп з кожного відповідача.
Крім того, з матеріалів справи убачається, що в суді першої інстанції, у відзиві на позов ОСОБА_1 зазначив, що поніс відповідні витрати на професійну правничу допомогу, які просив стягнути з позивача, у розмірі 12 500 грн.
На підтвердження таких витрат суду надано: копію ордеру серія АІ №1620391, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3118/10; договір про надання правничої допомоги від 17.05.2024 року; квитанцію про оплату послуг (а. с. 209, 210, 218,219).
З договору про надання правничої допомоги убачається, що сторони визначили розмір оплати за виконання юридичних послуг у фіксованому розмірі - 12 500 грн (а. с. 218).
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Заперечуючи проти заявленого відповідачем до стягнення розміру судових витрат на правову допомогу, представник позивача зазначав, що представником відповідача не обґрунтовано належними та допустимими доказами нормо-годину адвоката, не зазначено чим керувався адвокат, встановлюючи такий тариф за одну нормо-годину.
Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.
На переконання колегії суддів, застосування такого коефіцієнту вартості наданих адвокатом послуг (12 500 грн) є невиправданим і завищеним, оскільки розгляд справи проводився у спрощеному позовному провадженні, а тому супровід даної справи у суді першої інстанції не може вартувати таких коштів.
При цьому, враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду позов задоволено частково, відповідач ОСОБА_1 має право на відшкодування понесених витрат на правничу допомогу відповідно до положень статті 141 ЦПК України пропорційно тій частині вимог, у якій позов не було задоволено. Оскільки апеляційна скарга задоволена на 87%, частка незадоволених вимог становить 13%, а отже, підлягає стягненню з позивача 13% витрат на правничу допомогу, що становить 1 625 грн (від загальної суми 12 500 грн), які поніс відповідач ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , солідарно, на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 10 534 грн 32 коп та за послуги з горячого водопостачання у розмірі 29 702 грн 06 коп за період з 02 квітня 2017 року по 01 травня 2018 року.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , солідарно, на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за послуги з горячого водопостачання у розмірі 35 353 грн 07 коп за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , солідарно, на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за послуги з теплової енергії у розмірі 31 801 грн 03 коп та за послуги з горячого водопостачання у розмірі 18 477 грн 41 коп за період з 01 листопада 2021 року по 01 березня 2024 року.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» витрати у сплаті судового збору у розмірі у розмірі 6585 грн 90 коп у рівних частинах, тобто по 940 грн 84 коп, з кожного.
Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 625 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура