1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 08 травня 2025 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2025 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_7
представника
власника майна адвоката ОСОБА_8
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 та накладено арешт на майно, вилучене 11.02.2025 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- Ноутбук «Asus X542U» - J2N0CV09A663098 SN:E49R X542UF-DM027 MFD 2018-02 12M;
- Ноутбук «Asus K52J» -ID 1A A9NOAS08083436E;
- Планшет марки «SUMSUNG» - S/N: R52R207CDXB
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, скасувати ухвалу, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Щодо строку на апеляційне оскарження зазначає, що 28 березня 2025 року оголошено вступну та резолютивну частину оскаржуваного рішення, повний текст отримано 09 квітня 2025 року, апеляційну скаргу направлено електронною поштою 14 квітня 2025 року. З цих підстав, просив поновити строк на апеляційне оскарження.
Звертає увагу на те, що виличені ноутбуки та планшет не захищені паролями захисту, доступ до їх вмісту власником не обмежувався та слідчим проведено огляд цієї техніки.
Також зазначає про те, що арештоване майно не відповідає вимогам, передбачених ст. 98 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Порядок і строки апеляційного оскарження чітко визначено та регламентовано ст. 395 КПК України. Так, згідно з п. 3 ч. 2 вказаної статті апеляційна скарга може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її оголошення, а відповідно до ч. 3 цієї ж статті, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апелянт зазначив, що 28 березня 2025 року оголошено вступну та резолютивну частину оскаржуваного рішення, повний текст отримано 09 квітня 2025 року, апеляційну скаргу направлено електронною поштою 14 квітня 2025 року. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження вказаної ухвали слідчого судді підлягає поновленню.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 29 квітня 2024 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22024000000000375, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 191 КК України.
Як зазначено у клопотанні прокурора, в період з 2022 року по теперішній час службові особи ДП Міністерства оборони України «Державний оператор тилу» (код ЄДРПОУ 44830311) у змові з службовими особами ТОВ «МІК» (код ЄДРПОУ 30105738) які приймали участь у проведені торгів, з використанням електронного майданчику закупівель «Прозоро», забезпечували перемогу у торгах підконтрольним суб'єктам господарювання та маючи на меті особисте збагачення, з метою зниження обороноздатності держави, здійснювали поставки товарно-матеріальних цінностей неналежної якості та за підвищеними цінами до Збройних сил України.
11 лютого 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2025 року проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 під час якого виявлено та вилучено ноутбуки та планшет.
Постановою слідчого 5 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_9 від 11 лютого 2025 року виявлене та вилучене під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , майно визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
05 березня 2024 року прокурор третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна, вилученого у ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , з метою збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2025 року клопотання прокурора задоволено.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Вказана норма узгоджується із положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою, зокрема, забезпечення збереження речових доказів.
У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 22024000000000375 про накладення арешту на вказані ноутбуки та планшет, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою збереження вказаного майна, яке відповідає ознакам речових доказів згідно ст. 98 КПК України, наявні достатні підстави для арешту вказаного в клопотанні майна.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права ОСОБА_5 , з потребами кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів, оскільки прокурором доведено обставини, які підтверджують, що незастосування такого обмеження може призвести до наслідків, які можуть перешкодити досудовому розслідуванню.
Застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна, є втручанням у права і свободи власника майна, проте таке втручання можливе, якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання, що у цьому випадку і мало місце.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна для власника майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Зважаючи на зазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, застосував захід забезпечення кримінального провадження на засадах розумності та співмірності.
Доводи апелянта у їх сукупності не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та враховано ним при прийнятті рішення.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , з урахуванням викладених в ній доводами, задоволенню не підлягає.
При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити представнику власника майна ОСОБА_5 - адвокату ОСОБА_6 , строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківськогорайонного суду м. Києва від 28 березня 2025 року.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2025 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12
Єдиний унікальний № 761/9188/25 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_13
Справа № 11сс/82/3411/2025 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК