03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/856/2025
12 лютого 2025 року м. Київ
Справа № 369/4784/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Янченка А.В.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу,
встановив:
У квітні 2023 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 16.09.2020 року між нею як покупцем та відповідачем як продавцем через його довірену особу укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу, який посвідчений нотаріусом Квінікадзе О.Б. та зареєстровано в реєстрі під номером 1201 (нотаріальний бланк НОР849442). 12.08.2021 року до цього договору були внесені зміни і доповнення, які також були засвідчені тим самим нотаріусом.
Згідно з п. 1 попереднього договору (зі змінами) продавець у строк до 20.12.2022 року зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 20,1 кв. м в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1010 га, кадастровий номер - 3222486200:03:006:0032, що знаходиться в АДРЕСА_2 .
Згідно з п. 4 попереднього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 265 361 грн (еквівалентно 9 447,00 дол. США).
Згідно з п. 5 попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 265 361,00 грн протягом одного місяця.
Всупереч умовам попереднього договору продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 20.12.2022 року, так і станом на день подання цієї позовної заяви. Крім того, багатоквартирний житловий будинок, в якому має знаходитися вказана квартира, на теперішній час не збудований та не введений в експлуатацію.
Всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу як протягом одного місяця, так і станом на день подання цієї позовної заяви. При цьому розшукати продавця для вручення вимоги про повернення авансу не вдається можливим, оскільки останній за місцем реєстрації не перебуває, на зв'язок не виходить, працівники офісу продажів відповідного житлового комплексу його контактів не надають.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд стягнути із відповідача на його користь суму боргу за попереднім договором купівлі-продажу від 16.09.2020 року у розмірі 265 361 грн, три проценти річних - 1 990,21 грн, інфляційні втрати - 3 980,00,42 грн, 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, судові витрати у розмірі 11 350,12 грн, в тому числі 8 000 грн на правничу допомогу та 3 350,12 грн судового збору.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.02.2024 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 борг за попереднім договором від 16.09.2020 року у розмірі 265 361,00 грн, три проценти річних за період з 21.12.2022 року по 28.02.2024 року у розмірі 9 484,05 грн, інфляційні втрати за період з 21.12.2022 року по 28.02.2024 року у розмірі 14 605,84 грн та судові витрати у розмірі 3 350,12 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувсяз апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вказує, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням територіальної підсудності, оскільки квартири АДРЕСА_3 не існує, будинок не добудований, а відтак відсутній об'єкт нерухомості, тому це виключає наявність виключної підсудності для розгляду цивільної справи.
Також, судом першої інстанції справу розглянуто без належних та допустимих доказів порушення саме відповідачем прав позивача. Ухвалюючи рішення, судом не взято до уваги, що під час укладення попереднього договору від імені відповідача діяв його представник і саме він отримував грошові кошти, тому вважає, що позов поданий до неналежного відповідача.
Звертає увагу, що суд застосував ч. 2 ст. 625 ЦК України та стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційні втрати за період з 21.12.2021 року до 28.02.2024 року, при цьому не надав обґрунтованої оцінки наявним в матеріалах справи доказам, щодо строку виконання грошового зобов'язання та визначення моменту прострочення виконання такого зобов'язання.
Наголошує, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, сплачених відповідачу відповідно до п. 4 попереднього договору, що підтверджується відсутністю у матеріалах справи таких доказів.
26 липня 2024 року від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до суду через електронний суд надійшла заявою про скасування судового рішення та передачу матеріалів справи за підсудністю, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та передати матеріали справи № 369/4784/23 на розгляд до Господарського суду Вінницької області, у провадженні якого перебуває справа № 902/1014/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Вказує, що, враховуючи висновки, викладені у судових рішеннях Верховного Суду [норма ч. 3 ст. 30 ГПК України (щодо спорів, що виникають з приводу нерухомого майна) застосовується щодо розірвання попереднього договору та стягнення коштів] та Київського апеляційного суду у справі № 369/12862/23, були дотримані правила виключної підсудності.
Посилання відповідача на те, що позивачем не було узгоджено строк для повернення позивачу сплаченого авансу після невиконання умов попереднього договору спростовується п. 5 попереднього договору, в якому зазначено, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця. При цьому зазначений пункт не містить обов'язку покупця направляти продавцю вимогу про повернення коштів.
Звертає увагу на те, що твердження відповідача про неотримання грошових коштів спрямовані на ускладнення та затягування судового процесу, оскільки п. 4 попереднього договору, визначено, що при його укладенні на підтвердження намірів сторін покупець передавав, а продавець (відповідач) прийняв грошові кошти.
Додатково повідомляє, що орієнтовний розрахунок витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції складає 10 000 грн.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем ОСОБА_1 не було виконано умови попереднього договору щодо продажу позивачу квартири, у зв'язку з чим було порушено права останньої. За таких обставин, сплачена позивачем за попереднім договором купівлі-продажу квартири сума коштів у розмірі 265 361,00 грн підлягає стягненню на її користь з відповідача.
Враховуючи те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовими та містять зобов'язальний характер, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних з моменту прострочення зобов'язання (21.12.2022 року) по дату ухвалення судового рішення у справі (28.02.2024 року).
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 16.09.2020 року між ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_1 , (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б. та зареєстровано в реєстрі під номером 1201 (т. 1 а. с. 11, 12).
12.08.2021 року до цього договору були внесені зміни і доповнення, які були засвідчені тим самим нотаріусом, де від імені ОСОБА_1 діяв ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 13, 14).
Відповідно до п.1 попереднього договору (зі змінами) у строк до 20.12.2022 року продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 20,1 кв. м в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1010 га, кадастровий номер - 3222486200:03:006:0032, що знаходиться в АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 3 попереднього договору ціна продажу складає 265 461,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9 447,00 дол. США.
Згідно з п. 4 попереднього договору при його укладенні на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв грошову суму в розмірі 265 361,00 грн (еквівалентно 9 447,00 доларів США). Суму у розмірі 100,00 грн покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
Відповідно до п. 5 попереднього договору сторони також домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Щодо юрисдикції вирішення цього спору
У поданій 26.07.2024 року заяві ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , просить передати матеріали справи № 369/4784/23 на розгляд до Господарського суду Вінницької області, обґрунтовуючи це тим, що у провадженні цього суду перебуває справа № 902/1014/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Оцінюючи такі доводи сторони відповідача, колегія суддів виходить із наступного.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 , постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц .
При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження у справі.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 756/3328/20 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що:
юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження;
апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції;
норми ст. 7 КУзПБ регулюють питання передачі справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення суду по суті заявлених вимог;
передача справи до господарського суду на підставі ч. 3 ст. 7 КУзПБ можлива лише на стадії розгляду справи в суді першої інстанції та до ухвалення рішення судом першої інстанції по суті заявлених вимог. Неможливо передати матеріали справи до суду іншої юрисдикції з ухваленим у ній рішенням по суті заявлених вимог;
не є підставою для скасування рішень при апеляційному/касаційному перегляді з передачею справи до господарського суду відкриття провадження у справі про банкрутство, яке відбулося після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, за винятком якщо судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
З відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, встановлено, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 01.04.2024 року відкрито провадження у справі № 902/1014/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
Таким чином, у справі, яка переглядається, встановлено, що на момент звернення позивача з позовом у квітні 2023 року, а також на час ухвалення судом першої інстанції рішення 28.02.2024 року та звернення з апеляційною скаргою у 29.03.2024 року провадження у справі про банкрутство порушене не було.
З огляду на викладене, відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи до господарського суду для розгляду в межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 04 листопада 2024 року у справі № 756/3328/20, від 04 грудня 2024 року у справі № 369/10284/23, від 11 грудня 2024 року у справі № 369/12118/23.
Щодо вирішення спору по суті
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Таким чином, будь-які зміни умов попереднього договору можуть бути погоджені сторонами виключно у межах строку дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов'язання.
Правила ст. 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
У справі встановлено, що 16.09.2020 року між сторонами укладений та нотаріально посвідчений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, яка буде розташовуватись в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці, кадастровий номер 3222486200:03:006:0032, що знаходиться в АДРЕСА_2 .
На виконання умов попереднього договору позивач сплатила відповідачу грошову суму в розмірі 265 361,00 грн.
Згідно з п. 5 попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
До 20.12.2022 року продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 20,1 кв. м в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1010 га, кадастровий номер - 3222486200:03:006:0032, що знаходиться в АДРЕСА_2 .
Встановлено, що основний договір між сторонами не був укладений, будинок не збудований та в експлуатацію не зданий.
Відповідач не повернув позивачу одержану на підставі попереднього договору суму авансу в розмірі 265 361,00 грн.
Встановивши, що основний договір купівлі-продажу квартири в обумовлений сторонами строк укладений не був, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що передані позивачем відповідачу грошові кошти у сумі 265 361 грн за попереднім договором є авансом та підлягають поверненню позивачу.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц , від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 , від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 .
За змістом ст. ст. 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Враховуючи те, що відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем щодо повернення суми авансу внаслідок невиконання умов попереднього договору щодо повернення авансу у випадку не укладення основного договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача отриманого авансу з урахуванням трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Разом з цим, колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції в частині визначення строку, з якого розпочалось прострочення боржника з повернення грошових коштів за попереднім договором, а як наслідок і з визначеною судом сумою нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Відповідно до п. 5 попереднього договору сторони також домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Відповідно до п. 1 попереднього договору (зі змінами) продавець зобов'язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу квартиру у строк до 20.12.2022 року.
Таким чином, згідно з положення попереднього договору прострочення боржника почалося з 21.01.2023 року (20.12.2022 року + 1 місяць).
З розрахунку заборгованості вбачається, що у період з 21.01.2023 року по 28.02.2024 року 3% річних від простроченої суми складає 8 811,44 грн, інфляційні витрати за вказаний період складають 13 217,11 грн. Вказані суми підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.
Доводи відповідача про відсутність встановленого строку виконання зобов'язання і необхідності застосування положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, коли зобов'язання виникає з моменту пред'явлення вимоги, є помилковим та ґрунтуються на неправильному тлумаченні, як умов попереднього договору, так і норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги про відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення попереднього договору, а його представники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 діяли з перевищенням наданих ним повноважень, а відтак попередній договір не створює для ОСОБА_1 жодних цивільних прав та обов'язків, є необґрунтованими з огляду на таке.
Зі змісту попереднього договору від 16.09.2020 року вбачається, що приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. встановлено, що від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грицюк П.В. 03.09.2019 року за реєстровим № 2752, діяв ОСОБА_5 .
Також зі змісту договору про внесення змін та доповнень до попереднього договору від 20.08.2021 року вбачається, що приватним нотаріусом Квінікадзе О.Б. встановлено, що від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Воробйовою Д.В. 15.02.2021 року за реєстровим № 177, діяв ОСОБА_6 .
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Попередній договір від 16.09.2020 року (з урахуванням змін) є чинним, у тому числі в частині визначення представників продавця, відповідачем у судовому порядку вимоги про визнання його недійсним не заявлялися, а, відтак, договір підлягає виконанню сторонами і відповідно створює для них відповідні правові наслідки у разі невиконання його положень.
При цьому з доданих до апеляційної скарги довіреностей вбачається, що ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_5 , ОСОБА_6 представляти його інтереси з метою, зокрема, продажу квартир, нежитлових приміщень, офісних приміщень, гаражів, розташованих на земельній ділянці, площею 0,1010 га, кадастровий номер - 3222486200:03:006:0032, що знаходиться в АДРЕСА_2 ; продавати належні йому об'єкти нерухомого майна, розташовані на території Київської області на умовах на їх розсуд.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було розглянуто справу яка не була йому підсудна, оскільки відповідач зареєстрований за адресою АДРЕСА_4 , а отже спір підсудний Тиврівському районному суду Вінницької області. Вказував, що оскільки станом на день подання позову квартира АДРЕСА_5 , не існує, а сам будинок не побудований, тобто відсутній об'єкт нерухомості, що виключає наявність виключної підсудності для розгляду цієї цивільної справи.
Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Згідно з роз'ясненнями, які викладені у п.п. 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Вказані правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №910/6644/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, від 26 травня 2021 року у справі №506/33/19, від 02 лютого 2022 року у справі №185/8191/16-ц.
Встановлено, що позивач звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 20,1 кв. м в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1010 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0032, що знаходиться в АДРЕСА_2 .
Отже, спір у даній справі опосередковано стосується нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_3 , а тому підлягає розгляду за судом за місцем знаходження майна.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги сторони відповідача, оскільки висновки суду в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не у повній мірі відповідають обставинам справи та прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає змінні шляхом зменшення розміру трьох процентів річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із суми 9 484,05 грн до суми 8 811,44 грн, та зменшенню розміру інфляційних втрат із 14 605,84 грн до 13 217,11 грн.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 ,- задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2024 року - змінити в частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання : АДРЕСА_6 ) борг за попереднім договором від 16.09.2020 року у розмірі 265 361 (двісті шістдесят п'ять тисяч триста шістдесят одна) гривня, три проценти річних за період з 21 січня 2023 року по 28 лютого 2024 року у розмірі 8811 ( вісім тисяч вісімсот одинадцять) грн. 44 коп., інфляційні втрати за період з 21 січня 2023 року по 28 лютого 2024 року у розмірі 13 217 ( тринадцять тисяч двісті сімнадцять ) грн. 11 коп. та суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову у розмірі 3350 (три тисячі триста п'ятдесят) грн. 12 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 13 травня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.