Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
14 травня 2025 р. Справа № 520/22820/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Представник позивача - Наталія Акерман, 06.05.2025 через систему Електронний суд звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з заявою, в якій просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області надати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 по справі №520/22820/24.
В обґрунтування заяви представник позивача зазначив, що рішення суду в даній справі на даний час є невиконаним відповідачем в повному обсязі, тому, на думку позивача, наявні всі підстави для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання боржника надати до суду звіт про виконання рішення суду в даній справі.
Згідно з частиною третьою ст. 166 Кодексу адміністративного судочинства України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Розгляд заяви здійснюється судом відповідно до ч. 1 ст 382-1 КАС України.
Дослідивши подану заяву, суд встановив наступне.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 по справі №520/22820/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 на банківський рахунок за заявою, поданою установою уповноваженого банку. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплачувати пенсію ОСОБА_1 на банківський рахунок за заявою, поданою установою уповноваженого банку. В іншій частині вимог позов залишено без задоволення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 у справі № 520/22820/24 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Прийнято в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу з березня 2014 року по лютий 2018 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу з березня 2014 року по лютий 2018 року.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.05.2025 №12264-11907/А-04/8-2000/25 повідомлено, що станом на теперішній час, заява від уповноваженої банківської установи щодо виплати пенсії ОСОБА_1 на банківський рахунок до головного управління не надходила.
Зазначено, що на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 № 520/22820/24, про зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу з березня 2014 року по лютий 2018 року, ОСОБА_1 нарахована компенсація втрати частини доходу за період з березня 2014 по лютий 2018 у розмірі 1761 гривня 87 копійок.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
У справі «Сорінг проти Об'єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Згідно із положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
При ухваленні судового рішення питання про встановлення судового контролю не вирішувалося.
Як встановлено судом з матеріалів справи, постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 № 520/22820/24 набрала законної сили 14.04.2025.
Згідно розрахунку суми компенсації втрати частини грошових доходів, який міститься в матеріалах справи, встановлено, що сума компенсації на нараховану суму доходів становить 1761,87.
Суд зазначає, що представником заявника у поданій заяві про встановлення судового контролю не наведено конкретних обставини, що унеможливлюють виконання судового рішення у справі №520/22820/24, не вказано, які обставини ускладнюють виконання рішення суду, враховуючи, що боржник - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, не відмовляється виконувати рішення суду та на виконання рішення суду здійснило перерахунок компенсації втрати частину доходів та визначило суму заборгованості по пенсії перед позивачем у розмірі 1761,87 грн.
Також, з програми «Діловодство спеціалізованого суду" судом встановлено, що на виконання вказаного судового рішення Харківським окружним адміністративним судом виготовлено виконавчі листи зодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплачувати пенсію ОСОБА_1 на банківський рахунок за заявою, поданою установою уповноваженого банку та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу з березня 2014 року по лютий 2018 року.
Зазначені виконавчі листи направлено ОСОБА_2 представнику Каплун Лариси Володимирівни 28.04.2025, що підтверджується супровідним листом від 28.04.2025, який знаходиться в матеріалах справи.
Доказів вручення або невручення вказаних листів матеріали справи не містять, у зв'язку з чим судом було здійснено запит на офіційному сайті АТ "Укрпошта" за номером штрих-кодового ідентифікатору.
Відповідно до даних офіційного сайту АТ "Укрпошта" відправлення за номером штрих-кодового ідентифікатору 0610249500480 було вручено одержувачем 02.05.2025, що підтверджується роздруківкою з сайту "Укрпошта".
Як зазначалося судом, відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб'єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов'язковості судового рішення.
Отже, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з'ясувати, чи виконано судове рішення, причини, які призвели до невиконання такого рішення та чи є вони об'єктивними, а також оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.
Проаналізувавши наведені положення КАС України, суд прийшов до висновку, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом. Тобто зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 зазначив, що, зокрема ст. 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Таким чином, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 640/3719/18 та від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19.
Разом з тим, суд зазначає, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
При цьому у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Вказаний порядок встановлений ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема в ч.1 цієї статті зазначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Частинами 2, 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
До суду позивачем не надано доказів відкриття виконавчого провадження відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів реалізації своїх прав, передбачених статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження" та направлених на виконання судового рішення боржником на стадії виконавчого провадження. У зв'язку з чим підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 по справі №520/22820/24 відсутні.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382, 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву представника позивача в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ольга ГОРШКОВА