14 травня 2025 року м. Рівне №460/364/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2 №172550008366 від 19.12.2024 про відмову у призначенні пенсії;
зобов'язати відповідача 1 призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 15.07.2024 зарахувавши до стажу роботи періоди з 14.06.1982 по 15.10.1982, з 12.10.1987 по 22.02.1990, з 23.02.1990 по 08.06.1990, з 24.03.2000 по 30.06.2000.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до Пенсійного органу щодо призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак відповідач 2 прийняв рішення №172550008366 від 19.12.2024 та відмовив в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутності необхідного стажу 31 рік. Просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачі подали відзиви до суду, в яких вказали, що підстав для призначення позивачу пенсії немає, оскільки первинними документами не підтверджено, що позивач має необхідний страховий стаж. Таким чином, відповідачі стверджують, що у спірних правовідносинах діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому просять відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Відповідно до копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
16.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України за призначенням пенсії за віком згідно з ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
19.12.2024 відповідачем 2 прийнято рішення №172550008366 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутності необхідного стажу 31 рік. Зазначено, що до страхового стажу не зараховано період проходження курсів в ДОСААФ з 23.02.1990 по 08.06.1990 оскільки відсутня інформація про присвоєння особі кваліфікації, періоди роботи в російській федерації з 14.06.1982 по 15.10.1982 та з 12.10.1987 по 22.02.1990, та період роботи в СВК «Козин» з 24.03.2000 по 03.09.2001 оскільки відсутні індивідуальні відомості про зарахувану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Не погоджуючись з рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Так, статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058), який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Для призначення позивачу пенсії за віком органом Пенсійного фонду зараховано страхового стажу 23 років 10 місяці 28 дні, який з урахуванням ч.1 ст.26 Закону №1058-ІV є недостанім для призначення позивачу такої пенсії в 2024 році.
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду проходження курсів в ДОСААФ з 23.02.1990 по 08.06.1990 оскільки відсутні дані про присвоєння особі кваліфікації, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2, 27 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для
призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 запис №11 з 23.02.1990 зарахований на курси шофера професіоналів категорії «В-С» в Сарненському РК ДОСААФ відповідно до наказу №2 від 21.02.1990.
Відповідно до запису №12 трудової книжки позивача НОМЕР_1 08.06.1990 закінчив курси шофера професіоналів категорії «В-С» згідно наказу №20 від 08.06.1990.
На період навчання позивача діяв Закон УРСР "Про народну освіту" від 01 жовтня 1974 року.
Відповідно до частини 1 статті 47 вказаного Закону для молоді, яка поступає на виробництво після закінчення загальноосвітньої школи, і для осіб, що працюють у народному господарстві і бажають здобути нову професію або підвищити кваліфікацію, організуються вечірні (змінні) професійно-технічні училища, а також курси, навчально-курсові комбінати та інші форми підготовки і підвищення кваліфікації безпосередньо на виробництві.
Частиною 4 статті 48 вказаного Закону передбачалося, що особам, які пройшли навчання з нової професії або підвищили кваліфікацію безпосередньо на виробництві і успішно склали кваліфікаційний екзамен, видається свідоцтво єдиної форми про здобуту спеціальність і присвоєний розряд, клас, категорію.
Відповідно до пункту "д" частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 8 Порядок №637 встановлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
На підтвердження курсів у період з 23.02.1990 по 08.06.1990 позивачем надано до пенсійного органу копію трудової книжки НОМЕР_1 згідно з якою у вказаний період останній проходив курси за програмою підготовки шофера професіоналів категорії «В-С»
З огляду на викладене, період проходження курсів позивача з 23.02.1990 по 08.06.1990 має бути зарахований до страхового стажу.
Щодо не зарахування до страхового стажу періоди з 14.06.1982 по 15.10.1982 та з 12.10.1987 по 22.02.1990, оскільки згідно ст. 24-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Зазначаємо, що з 19 червня 2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, у зв'язку з чим, стаж зараховується по 31.12.1991, суд зазначає наступне.
Відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 запис №1 з 14.06.1982 прийнятий майстром на судно "Калиниградская база тралового флота" відповідно до наказу №2063.
Згідно запису №2 трудової книжки позивача НОМЕР_1 останній з 15.10.1982 звільнений у зв'язку з призовом в армію, відповідно до наказу №3596 від 14.10.1982.
Відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 запису №8 останній з 12.10.1987 прийнятий матросом 1 класу на флот відповідно до наказу №998.
Запис №10 трудової книжки позивача НОМЕР_1 зазначено, що останній з 22.02.1990 звільнений за згодою сторін відповідно до наказу №138.
Записи про вказані періоди роботи позивача зроблені в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Частиною 1ст. 4 Закону № 1058-IVвстановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Як на підставу неврахування вказаного періоду до страхового стажу позивача, відповідачем зазначено те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), із посиланням на положення ст. ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
На переконання суду, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що російська федерація припинила участь в зазначеній Угоді.
Відтак, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача на території російської федерації, з вказаних підстав, оскільки у період роботи позивача на території російської федерації вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
Зважаючи на встановлені обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що не зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в російській федерації з 14.06.1982 по 15.10.1982 та з 12.10.1987 по 22.02.1990, згідно із записів трудової книжки, дії відповідача щодо не зарахування вищезазначеного стажу є протиправними.
Щодо не зарахуванні до страхового стажу період роботи в СВК «Козин» з 24.03.2000 по 30.06.2000 оскільки відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування суд зазначає наступне.
Відповідно до трудової книжки позивача № НОМЕР_2 запису №5 прийнятий в СВК «Козин» трактористом відповідно до наказу №3 від 24.03.2000.
Згідно з трудової книжки позивача № НОМЕР_2 запису №6 позивача звільнено з роботи за власним бажанням з 03.09.2000 відповідно до наказу №20 від 03.09.2001.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною 2 статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами 4 - 6, 9, 10 статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, на думку суду, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно із частинами 11 та 12 статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно закону.
Відтак, підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача період її роботи в СВК «Козин» з 24.03.2000 по 30.06.2000 оскільки в даному випадку позивач не несе відповідальність у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску, у зв'язку з відсутністю нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків в Реєстрі.
Також суд звертає увагу, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на відсутність чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Витребування та перевірка додаткових документів і довідок є обов'язком пенсійного органу, тобто перекладання тягаря доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неналежне виконання пенсійним органом свого обов'язку щодо перевірки відомостей, зазначених у поданих документах не може бути підставою для обмеження конституційного права особи на отримання належної їй пенсії.
Вказані висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
З урахуванням викладеного, суд вважає протиправною поведінкою відповідача 2 щодо не зарахування до страхового стажу позивача період проходження курсів позивача з 23.02.1990 по 08.06.1990, робота в російській федерації з 14.06.1982 по 15.10.1982 та з 12.10.1987 по 22.02.1990 та період роботи в СВК «Козин» з 24.03.2000 по 30.06.2000.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача 1 призначити на виплачувати пенсію за віком, то суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якої дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Запорізькій області. А відтак, у задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ в Рівненській області позивачу слід відмовити, оскільки останній не здійснював обчислення стажу позивача та не приймав жодних рішень .
Також позовна вимога про зобов'язання призначити пенсію за віком з15.07.2024, як обраний позивачем спосіб захисту свого права, фактично не є належним способом захисту порушеного права, оскільки є передчасною.
Суд зазначає, що частиною першою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, перевіряючи обґрунтованість позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію суд зазначає, що повноважним органом для обрахунку та призначення пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів. Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії за умови, що таких дій не вчинив відповідач.
Таким чином, у спірних правовідносинах суд не вправі зобов'язати відповідача 2 призначити пенсію позивачу, оскільки пенсійним органом у оскаржуваному позивачем рішенні не вирішено питання щодо врахування до страхового стажу вищезазначеного періоду, а тому суд не має права перебирати на себе функції Пенсійного фонду щодо вирішення питання наявності стажу позивача для призначення пенсії.
Відтак, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання відповідача 2 зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди з 23.02.1990 по 08.06.1990, з 14.06.1982 по 15.10.1982 та з 12.10.1987 по 22.02.1990 з 24.03.2000 по 30.06.2000 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовну заяву належить задовольнити частково.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення, Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області від 19.12.2024 №172550008366 про відмову у призначенні пенсії відповідно до вимог ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди 23.02.1990 по 08.06.1990, з 14.06.1982 по 15.10.1982 та з 12.10.1987 по 22.02.1990 з 24.03.2000 по 30.06.2000 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судовий збір у розмірі 605,60грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 14 травня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, буд.158Б,м. Запоріжжя,Запорізька обл.,69005, ЄДРПОУ/РНОКПП 20490012)
Суддя У.М. Нор