Справа № 420/35826/24
13 травня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Хлімоненкової М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, у якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.12.2018) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби,
2. Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.12.2018) за період з 02.06.2021 по 02.12.2021 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позову вказано, що позивач у період з 05.09.1989 по 01.06.2021 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України. При цьому, під час проходження позивачем військової служби та при звільненні, відповідач безпідставно не нараховував та не виплачував індексацію грошового забезпечення. За результатом розгляду звернення позивача про виплату заборгованості по індексації ІНФОРМАЦІЯ_1 було нараховано та виплачено за період з 01.07.2015 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення у сумі 21401,46 грн, при цьому із застосуванням невірного базового місяця, що зумовило звернення до суду із відповідним позовом, за наслідком розгляду якого (справа №420/35457/23) Одеським окружним адміністративним судом 12.03.2024 ухвалено рішення про задоволення вимог ОСОБА_1 , залишено в подальшому без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2024. І лише, 16.10.2024 ОСОБА_1 нараховано та виплачено усі належні суми індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, у сумі 64791,30 грн., на виконання судового рішення у справі №420/35457/23.
Позивач 17.10.2024 на адресу відповідача направив звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2021 (наступний день після звільнення) по 02.12.2021. Однак, отримав відмову, яку вважає протиправною, оскільки відповідач при звільненні ОСОБА_1 не виконав свого обов'язку щодо повного розрахунку з ним, та належні позивачеві суми фактично були виплачені з порушенням встановлених законодавством строків, а відтак наявні підстави для виплати середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі.
Ухвалою суду від 25.11.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Відповідачем було подано відзив на позов, в якому він просить відмовити в задоволенні позову.
У своїх доводах відповідач наголошує на неможливості застосування до спірних правовідносин норм трудового законодавства (КЗпП України), адже норми КЗпП регулюють лише ті відносини, які виникають з реалізації людиною права на працю, і є загальним законодавством лише в галузі трудових відносин, і не може регулювати відносини, які виникають в галузі проходження військової служби, так як жодним чином їх не стосується. Саме Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» є загальним правовим актом, який регулює лише відносини в галузі військової служби, жодним чином не впливаючи на трудові відносини. Відповідач відмічає, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, тобто виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни (військовий обов'язок). Якщо загальним військовим законодавством не передбачено застосування статей 116-117 КЗпП, як і взагалі трудових норм в контексті грошового забезпечення військовослужбовців, то домислювати те чого в законі немає або шукати аналогії в інших законах не слід, а слід застосовувати законодавство в тому вигляді в якому воно є. Таким чином, військова служба не є трудовою діяльністю, а є окремим видом діяльності, яка регулюється власним загальним законодавством, власним спеціальним законодавством, яке в свою чергу не пов'язане із законодавством (загальним або спеціальним) в галузі регулювання трудових відносин. Оскільки військовим законодавством в сфері грошового забезпечення не передбачено виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, як і не має вказівки застосовувати норми статей 116-117 КЗпП, то в/ч НОМЕР_2 не повинна його виплачувати взагалі, так як зобов'язана діяти лише в межах того, що викладено в законодавстві. Отже, протиправна складова в діях в/ч НОМЕР_2 щодо не виплати позивачу середнього грошового забезпечення відсутня. Оскільки в/ч НОМЕР_2 діяла у спосіб, передбачений законодавством, а повноважень обирати, яке законодавство використовувати а яке ні в кожному конкретному випадку в/ч НОМЕР_2 позбавлена, слід дійти висновку що підстав для визнання дій в/ч НОМЕР_2 протиправними немає взагалі.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 у період з 05.09.1998 по 01.06.2021 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні.
Наказом від 01.06.2021 № 256-ОС начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, старшого прапорщика, остання штатна посада - старшину мінометної застави прикордонної комендатури швидкого реагування, звільнено в запас за підпунктом «а» ( у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу».
Відповідно до положень цього наказу, на момент звільнення повинен був отримати одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 24 повних календарних років.
За результатом розгляду звернення ОСОБА_1 про виплату заборгованості по індексації, ІНФОРМАЦІЯ_1 було нараховано та виплачено за період з 01.07.2015-28.02.2018 індексацію грошового забезпечення позивача у сумі 21 401,46 грн. із застосування при розрахунку суми індексації базового місяців - січень 2015 року, листопад 2015 року.
Вважаючи, що при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 28.02.2018 відповідач застосував невірний базовий місяць, ОСОБА_1 звернувся до суду із відповідним позовом.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року по справі №420/35457/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з встановленням базового місяця - листопад 2015 року. Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року враховуючи базовий місяць - січень 2008 року та з врахуванням раніше проведеної виплати.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 20024 року апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року без змін.
На виконання вказаного рішення суду 16 жовтня 2024 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено 64 791, 30 грн.
17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 на адресу відповідача направлено звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2021 (наступний день після звільнення) по 02.12.2021.
Листом від 13.11.2024 за №09/В-13434/13648 відповідач надав розрахунок виплаченої індексації грошового забезпечення, підтвердження її виплати, проте відмовив у виплаті середнього заробітку.
Вважаючи таку відмову у виплаті середнього заробітку протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов Військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
За наведеного суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву з приводу неможливості застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України.
Відповідно до ст.3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами ст. 116 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частинами 1, 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як вбачається з наявної у справу копії витягу з наказу від 01.06.2021 №256-ОС, 01.06.2021 виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_1 , старшину мінометної застави прикордонної комендатури швидкого реагування, звільненого з військової служби в запас наказом начальника прикордонного загону від 30.04.2021 №281-ос за підпунктом «а» (у зв'язку з закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
При цьому, повного розрахунку при звільненні з позивачем проведено не було, про що було встановлено судовими рішеннями у справі №420/35457/23, оскілки не була виплачена індексація грошового забезпечення позивача під час проходження ним військової служби за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, та не була виплачена і при звільненні.
Зокрема, лише на виконання судового рішення у справі №420/35457/23, відповідач провів виплату позивачу індексацію його грошового забезпечення за указаний вище період.
Разом з цим, відповідачем не виплачено та відмовлено за зверненням позивача у виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, як це передбачено ст. 117 КЗпП, натомість, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 01.06.2021 року (в день виключенні зі списків), а лише 16.10.2024, на виконання рішення суду.
Вказане вище у сукупності свідчить про протиправність дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачу середньомісячного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За вказаного, суд вбачає наявними підстави для задоволення вимоги позивача щодо виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у межах шестимісячного строку.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (Далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абз.2 п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Згідно копії наявної у справі особистої картки грошового забезпечення №2288 за 2021 рік ОСОБА_1 , грошове забезпечення позивача за травень 2021 становило 17085,23, за квітень 2021 - 17085,23 грн.; кількість календарних днів у травні - квітні 2021 року складає загалом 61; отже, середньоденний заробіток позивача становить 34170,46/61 =560,17 грн.
З урахуванням викладеного, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період, заявлений позивачем становить 103071,28 грн (560,17 грн *184 календарні дні).
Відповідно до практики Верховного Суду, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, постанова Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19).
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат, згідно копії наявної у справі особистої картки грошового забезпечення позивача за 2021, та з урахуванням виплаченого позивачу несвоєчасно на виконання рішення суду у справі №240/35457/23 грошового забезпечення, складає 281529,94 грн, з яких несвоєчасно виплачена сума за рішенням суду у розмірі 65777,97 грн становить 30%.
Суд, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 30 921,38 грн як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (30% від 103071,28 грн).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця (пункт 81); суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (пункт 89).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведена правомірність відмови щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини 1 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Пунктом 10 ч.2 ст.245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Підсумовуючи вищевикладені висновки, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України та п.10 ч.2 ст.245 КАС України вважає за необхідне частково задовольнити вимоги ОСОБА_1 , самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме шляхом визнання протиправною відмови НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ у виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із зобов'язанням нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2021 по 02.12.2021, у межах шестимісячного строку про який заявлено у позовній заяві, у розмірі 30 921,38 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.9, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2021 по 02.12.2021 у розмірі 30921,38 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної Прикордонної служби України, код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА