справа № 380/21138/24
12 травня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі за текстом позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі за текстом відповідач), в якій позивач просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення із ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 58 982,36 грн;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення при звільненні відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159.
Ухвалою від 21.10.2024 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням положень статті 117 Кодексу законів про працю України.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що спірні правовідносини виникли після звільнення позивача з військової служби. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Позивачу було надано право, передбаченим спеціальним законодавством, залишатись на військовій службі та отримувати грошове забезпечення до моменту проведення всіх необхідних розрахунків з нею, проте ОСОБА_1 не скористалася ним. Тому, на думку представника відповідача, позовна вимога щодо стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок задоволенню не підлягає. Щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, представник відповідача позиції відповідача не зазначив, лише процитував Закон України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та практику Верховного Суду. За наведених обставин просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі з текстом КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2024 №227 ОСОБА_1 , звільнену наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 06.08.2024 №627 у запас за підпунктом «г» (через та такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) з 09.08.2024 виключено зі списків особового складу частини всіх видів забезпечення.
Станом на 09.08.2024 (дату виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ) відповідач не виплатив позивачу усіх сум, що належали виплаті при звільненні.
Як видно з долучених до матеріалів справи банківських виписок, позивачу виплачено заборгованість в такі строки: 12.08.2024 року в сумі 128273,63 грн; 24.08.2024 року в сумі 29550,00 грн; 24.08.2024 року в сумі 545675,89 грн; 06.09.2024 відповідно до виписки по надходженням по картці/рахунку від 14.10.2024 року виданою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» я отримала грошове забезпечення при звільненні: - 12.08.2024 року в сумі 128 273,63 грн - розрахункові; - 24.08.2024 року в сумі 29 550,00 грн; - 24.08.2024 року в сумі 545 675,89 грн; 06.09.2024 року в сумі 37,23 грн; 28.09.2024 року в сумі 8579, 03; 28.09.2024 року в сумі 8579, 03 грн.
Таким чином, остаточний день розрахунку при звільненні - 28.09.2024.
Вважаючи, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 10.08.2024 (перший день після звільнення) по 27.09.2024 (день, що передує дня остаточного розрахунку), обраховане відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про суми, нараховані і виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору стосовно розміру належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір було вирішено на користь працівника. Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування весь за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Зокрема, Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, з-поміж іншого, за затримку виплати грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час, такі питання врегульовані КЗпП України.
А тому, з огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, статті 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Окрім цього, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Зазначений законодавчий припис є загальним та не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день звільнення.
Аналогічна правова позиція у подібних спірних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 13.02.2020 у справі №809/698/16 та від 09.07.2020 у справі № 320/6659/18.
Так, згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з вказаною обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за час затримки всіх виплат при звільненні.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Тобто, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З матеріалів справи видно, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні проведений 28.09.2024.
Отже, оскільки повний розрахунок з позивачем було проведено 28.09.2024, а не у день її звільнення з військової служби (09.08.2024), позивач, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону № 2352-ІХ), має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.
Що стосується періоду затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби та, відповідно, розміру стягнення середнього заробітку за час такої затримки, суд зазначає так.
Пунктом 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку із навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами пункту 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до пункту 7 «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Як видно з матеріалів справи, а саме з довідки Військової частини НОМЕР_1 від 10.09.2024 №1194/25/731/пс про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 , за останні два місяці перед звільненням середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 1203,72 грн (36713,51 грн - грошове забезпечення за червень 2024 року + 36713,51 грн грошове забезпечення за липень 2024 року/61 календарних днів (червень та липень 2024 року).
При цьому, період затримки виплати належних позивачу сум при звільнені з військової служби становить - 49 календарних днів та обраховується з 10.08.2024 (першого дня після остаточного звільнення з посади) до дня остаточного розрахунку, тобто по - 27.09.2024 включно (останній день затримки перед днем виплати).
Отже, враховуючи внесені у статті 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 352-IX), відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за 6 місяців, тобто з 10.08.2024 по 27.09.2024.
Застосування шестимісячного строку при виплаті середнього заробітку за весь час затримки при звільненні, враховуючи редакцію Закону № 2352-IX, узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22.
Отже, сума середнього грошового забезпечення становить 58982,28 грн (1203,72 грн х 49 днів), а не як помилково зазначає позивач 58982,36 грн.
У той же час з врахуванням позиції Верховного Суду у справі №560/11489/22 до шестимісячного строку, в межах якого стягується середній заробіток (з 19 липня 2022 року після набрання чинності Законом № 2352-ІХ) не застосовуються принципи співмірності та пропорційності задля зменшення суми середнього заробітку.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 10.08.2024 по 27.09.2024 та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з в сумі 58982,28 грн.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення при звільненні відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159, суд виходив з такого.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Суд зазначає що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, нарахований та виплачений за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці» так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а тому не підлягає компенсації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.02.2021 у справі №1540/3742/18.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Враховуючи часткове задоволення позову, суд, відповідно статті 139 КАС України покладає судові витрати у вигляді судового збору на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 10.08.2024 по 27.09.2024.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 10.08.2024 по 27.09.2024, в сумі 58982 (п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 28 копійок.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути з бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Мричко Н.І.