13 травня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/5918/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
позивач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 )
про стягнення коштів, -
Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, яка виникла внаслідок переплати грошового забезпечення, у сумі 79 801,40 грн.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу по мобілізації та з 01.02.2024 року зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення. Відповідач самовільно залишив військову службу 20.05.2024 року, тому його звільнено із займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 . У ході службового розслідування встановлено факт переплати грошового забезпечення ОСОБА_1 в сумі 79 801,40 грн. за травень-червень 2024 року. Оскільки відповідач знятий з грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 , то позивач не має можливості утримувати ці кошти з його грошового забезпечення на відшкодування заподіяної шкоди. Тож на підставі статті 12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", статті 1212 ЦК України позивач просить суд стягнути їх з відповідача на свою користь.
Ухвалою судді від 13.09.2024 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.
ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 року "Про загальну мобілізацію" у грудні 2023 року призваний на військову службу по мобілізації.
Наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) №17-РС від 31.01.2024 року солдат ОСОБА_1 призначений на посаду гранатометника 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №33 від 01.02.2024 року солдат ОСОБА_1 з 01.02.2024 року зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.
У період проходження військової служби ОСОБА_1 , перебуваючи у районі виконання бойових завдань, у лютому 2024 року отримав тяжке поранення та вибув на лікування.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №52 від 17.02.2024 року солдата ОСОБА_1 на підставі пп.15 п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, у зв'язку з його перебуванням та тривалому лікуванні увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 17.02.2024 року з утримуванням на грошовому забезпеченні.
За наказами командира військової частини НОМЕР_1 №87 від 19.03.2024 року, №116 від 17.04.2024 року, №151 від 22.05.2024 року солдата ОСОБА_1 з 19.03.2024 року направлено у відпустку за станом здоров'я терміном 30 днів, з 16.04.2024 року направлено для проходження реабілітаційного лікування до військової частини НОМЕР_5 , з 14.05.2024 року направлено для проходження ВЛК до військової частини НОМЕР_6 ( АДРЕСА_3 ).
У липні 2024 року військова частина НОМЕР_6 на запит командира військової частини НОМЕР_1 повідомила його, що солдат ОСОБА_1 був зареєстрований на проходження гарнізонної військово-лікарської комісії на 19.05.2024 року, проте документи на розгляд комісії не надав. У зв'язку з ухиленням від проходження ВЛК знятий з проходження комісії без винесення рішення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №212 від 18.07.2024 року наказано солдата ОСОБА_1 вважати таким, що з 20.05.2024 року перебуває у самовільному залишенні військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з відсутністю у лікувальному закладі, зняти його з усіх видів забезпечення з 20.05.2024 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №215 від 21.07.2024 року солдата ОСОБА_1 на підставі пп.14 п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України увільнено із займаної посади у зв'язку з його відсутністю понад 10 діб.
Згідно з висновками службового розслідування, проведеного за наказом командира військової частини НОМЕР_7 №397 від 18.07.2024 року, солдат ОСОБА_1 з 20.05.2024 року самовільно залишив військову частину.
Бухгалтер фінансово-економічної служби та командир військової частини НОМЕР_1 склали довідку від 23.07.2024 року, згідно з якою солдат ОСОБА_1 у період з 20.05.2024 року по 30.06.2024 року, перебуваючи у самовільному залишенні військової частини, отримав грошове забезпечення в сумі 79801, 40 грн.
У серпні 2024 року командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ №441 від 01.08.2024 року "Про результати службового розслідування", яким наказав зокрема:
- за неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України притягнути солдата ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення "сувора догана",
- помічнику командира з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 - занести до Книги обліку грошових стягнень та нарахувань фінансово-економічної служби суму 79801,40 грн. як переплату грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 ,
- помічнику командира з правової роботи військової частини НОМЕР_1 подати адміністративний позов до суду відносно солдата ОСОБА_1 про відшкодування шкоди державі в розмірі 79801,40 грн.
На підставі цього наказу позивач у вересні 2024 року звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд дійшов до таких висновків.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Цей Закон містить такі норми:
Стаття 1. Військовий обов'язок
1. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
9. Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
- призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
- військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Стаття 2. Військова служба і виконання військового обов'язку в запасі
1. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
3. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Стаття 24. Початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Час та місце виконання обов'язків військової служби
1. Початком проходження військової служби вважається:
4) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу;
2. Військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 та 2 частини п'ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.
3. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
4. Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Стаття 26. Звільнення з військової служби
7. Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно зі статтею 127 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України", солдат у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна.
Статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків, визначає Закон України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" №160-IX від 03.10.2019 року (надалі - Закон №160-IX), який на час виникнення спірних правовідносин містив такі норми:
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
- матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;
- пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано;
- інше майно - нерухоме та рухоме державне майно (крім військового майна, закріпленого за військовою частиною, установою, організацією, закладом), майно, залучене під час мобілізації, а також грошові кошти.
2. Термін "військове майно", що застосовується в цьому Законі, вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".
Стаття 2. Сфера дії Закону
1. Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).
Стаття 3. Підстави та умови притягнення до матеріальної відповідальності
1. Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
2. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:
1) наявність шкоди;
2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
4) вина особи в завданні шкоди.
3. Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
4. Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
5. Особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України.
6. Завдана особою шкода, не пов'язана з виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків, відшкодовується в порядку, передбаченому законами України.
Стаття 4. Строки притягнення до матеріальної відповідальності
1. Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Стаття 6. Повна та підвищена матеріальна відповідальність
1. Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
2. Посадові (службові) особи, винні в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв'язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку.
3. Особа за шкоду, завдану розкраданням або втратою озброєння, зброї та боєприпасів до неї, несе підвищену матеріальну відповідальність у кратному співвідношенні до вартості такого майна, але не більше десятикратного розміру. Перелік озброєння, зброї та боєприпасів до неї, нестача або розкрадання яких відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до їх вартості, визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 7. Встановлення розміру завданої шкоди
1. Розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
2. Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.
Стаття 8. Проведення службового розслідування
1. Посадові (службові) особи зобов'язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.
2. У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
3. Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
4. Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
5. Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.
6. За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
7. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Наказ доводиться до винної особи під підпис.
8. У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.
Стаття 10. Відшкодування шкоди
1. Відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
2. Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.
3. Відшкодування шкоди, завданої військовозобов'язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов'язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.
4. Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.
Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.
5. У разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред'явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.
Стаття 11. Відшкодування шкоди в разі переведення особи до іншого місця служби чи перебування в розпорядженні відповідного командира (начальника)
1. У разі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.
2. Якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п'ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.
3. Командир (начальник) за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні особи видає у п'ятнадцятиденний строк із дня надходження матеріалів щодо завданої шкоди наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. У такому разі відшкодування шкоди здійснюється в порядку, визначеному статтею 10 цього Закону.
Стаття 12. Відшкодування шкоди в разі звільнення особи зі служби
1. У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Стаття 13. Порядок стягнення сум завданої шкоди
1. Стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.
2. Якщо із грошового забезпечення особи проводяться інші передбачені законодавством стягнення (утримання), загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 50 відсотків місячного грошового забезпечення.
Обмеження, встановлене абзацом першим цієї частини, не поширюється на відрахування із грошового забезпечення особи аліментів на неповнолітніх дітей. У цьому випадку загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 70 відсотків місячного грошового забезпечення.
4. Сума стягнень завданої шкоди може бути зменшена судом залежно від обставин, за яких завдано шкоди, ступеня вини та матеріального стану винної особи (крім випадків завдання шкоди умисними злочинними чи вчиненими з особистих корисливих мотивів діяннями).
5. Суми, стягнені відповідно до цього Закону з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України на відповідний рік, спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої військовій частині, установі, організації, закладу, з урахуванням фактичних витрат на відновлення або придбання військового та іншого майна, а суми, що залишилися після здійснення такого відшкодування, перераховуються до Державного бюджету України.
6. Розмір шкоди, що перевищує суму можливих відрахувань із винної особи, може бути списаний у встановленому законодавством порядку.
Стаття 14. Оскарження рішення про притягнення до матеріальної відповідальності
1. Наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.
2. Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню.
3. У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.
Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
За військовослужбовцями, виведеними у розпорядження командира (начальника) військової частини у зв'язку з потребою у тривалому лікуванні, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення протягом усього строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, зокрема іноземних держав, та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), встановленого абзацом першим пункту 11 статті 10-1 цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 9-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на період дії воєнного стану (особливого періоду): а) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам. На час виникнення спірних правовідносин цей Порядок містив такі норми:
I. Загальні положення
1. Цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
2. Грошове забезпечення включає:
- щомісячні основні види грошового забезпечення;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
8. Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
9. Виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток.
Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
13. Грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає, крім випадків повернення сум грошової допомоги (при звільненні з військової служби) у разі скасування наказу відповідного командира про звільнення військовослужбовця з військової служби відповідно до чинного законодавства України.
15. Грошове забезпечення не виплачується:
- за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати;
- якщо виплачуються академічні стипендії;
- за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше;
- за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки;
- за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату);
- за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом;
- за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року № 608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 року за №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, який містить такі норми:
І. Загальні положення
1. Цей Порядок визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.
7. Службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".
VIII. Особливості проведення службового розслідування за фактами завданої державі матеріальної шкоди
1. У разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
2. Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з'ясувати:
- наявність шкоди;
- протиправну поведінку особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
- ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна);
- умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду.
3. До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.
Згідно з частиною 2 статті 127 Кодексу законів про працю України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:
1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Суд установив, що відповідач ОСОБА_1 з 26.12.2023 року розпочав військову службу в Збройних Силах України, коли був призваний на військову службу під час мобілізації. Під час проходження військової служби він з 01.02.2024 року перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . З 17.02.2024 року він виведений у розпорядження командира цієї військової частини у зв'язку з потребою у тривалому лікуванні зі збереженням виплати грошового забезпечення за останньою займаною посадою. Також йому виплачувалася додаткова винагорода на період дії воєнного стану у зв'язку з його перебуванням на стаціонарному лікуванні та у відпустці для лікування після тяжкого поранення. Таке грошове забезпечення щомісячно виплачувалося відповідачу, зокрема у травні та червні 2024 року, коли він був направлений на лікування та проходження ВЛК.
У липні 2024 року позивач виявив, що відповідач не з'явися до лікувального закладу для проходження ВЛК на 19.05.2024 року і відтоді не повернувся до військової частини. Тож наказом командира військової частини НОМЕР_1 №212 від 18.07.2024 року солдата ОСОБА_1 наказано вважати таким, що з 20.05.2024 року перебуває у самовільному залишенні військової частини НОМЕР_1 , та знято з усіх видів забезпечення з 20.05.2024 року.
Позивач стверджує, що оскільки з 20.05.2024 року відповідач вважається таким, що самовільно залишив військову частину (місце служби), і не повернувся на місце служби, то з цього дня виплата грошового забезпечення йому мала бути призупинена. Відтак, кошти грошового забезпечення за період з 20.05.2024 року по 30.06.2024 року виплачені позивачу безпідставно.
За цим фактом військова частина НОМЕР_1 провела службове розслідування та установила, що в діях солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України. (Самовільне залишення військової частини або місця служби). Крім того, встановила факт заподіяння ним шкоди державі - збитків у розмірі 79801,40 грн., які завдані військовій частині НОМЕР_1 у вигляді надлишкових виплат грошових коштів - переплати грошового забезпечення за період з 20.05.2024 року по 31.06.2024 року.
Доказів того, що за наслідками службового розслідування командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ про притягнення відповідача як винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, і цей наказ був доведений до відповідача під підпис, як того вимагає частина 7 статті 8 Закону №160-ІХ, позивач суду не надав.
Позивач у вересні 2024 року звернувся до суду з цим адміністративним позовом про стягнення з відповідача шкоди в сумі 79 801,40 грн. Правовою підставою, яка дає йому право на звернення до суду з таким позовом, вказує статтю 12 Закону №160-IX та статтю 1212 ЦК України.
Суд зазначає, що згідно з нормами Закону №160-IX відшкодування шкоди здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини до винної особи у таких випадках:
- у разі завдання шкоди військовозобов'язаним чи резервістом під час проходження ними зборів - якщо така особа відмовилася від добровільного відшкодування шкоди (частина 3 статті 10 Закону №160-IX),
- у разі відшкодування посадовою особою шкоди, завданої у зв'язку з виплатою незаконно звільненому чи перемішеному військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, - якщо посадова особа, винна у незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, відмовилася від добровільного відшкодування такої шкоди (частина 2 статті 6, частина 4 статті 10 Закону №160-IX),
- у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності - шляхом пред'явлення цивільного позову в кримінальному провадженні (частина 5 статті 10 Закону №160-ІХ),
- у разі звільнення військовослужбовця, притягнутого до матеріальної відповідальності, з військової служби - якщо він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ),
- у разі звільнення військовослужбовця з військової служби - якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності не було прийнято до його звільнення і він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ).
У спірних правовідносинах суд таких випадків не установив.
Позивач не надав суду доказів того, що військовослужбовець ОСОБА_1 на час подання цього позову у вересні 2024 року вже був звільнений з військової служби, при цьому був ознайомлений із наказом №441 від 01.08.2024 року "Про результати службового розслідування" та відмовився від добровільного відшкодування шкоди, що згідно зі статтею 12 Закону №160-ІХ давало б військовій частині НОМЕР_1 право на звернення з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у судовому порядку.
Щодо шкоди, про стягнення якої позивач пред'явив цей позов, то під нею позивач розуміє кошти грошового забезпечення, виплаченого відповідачу за час його військової служби з 20.05.2024 року по 30.06.2024 року, коли той фактично був відсутній на службі (у лікувальному закладі) і через це грошове забезпечення йому не повинно було виплачуватися.
Суд зазначає, що за правилами статей 1212, 1215 ЦК України обов'язковою умовою утримання/стягнення з військовослужбовця виплаченого йому грошового забезпечення є або рахункова помилка з боку фінансового органу військової частини, або допущення зловживань (недобросовісності) з боку військовослужбовця.
Суд установив, що позивач добровільно виплатив відповідачу грошове забезпечення за період його військової служби з 20.05.2024 року по 30.06.2024 року і при нарахуванні грошового забезпечення рахункових/лічильних помилок не допустив. У цей період позивач не вживав заходів щодо перевірки та встановлення місця перебування відповідача, не з'ясовував поважність причин нез'явлення його на службу і продовжував нараховувати та виплачувати йому грошове забезпечення. У цей період позивач не видавав накази про призупинення військової служби відповідача та про призупинення виплати йому грошового забезпечення. Про зняття відповідача з грошового забезпечення з 20.05.2024 року позивач видав наказ аж 18.07.2024 року, тобто після того як виплатив позивачу грошове забезпечення. Несвоєчасне виявлення факту відсутності відповідача на службі (у лікувальному закладі) та переплата йому грошового забезпечення відбулася з вини позивача.
Позивач, стверджуючи, що до заподіяння шкоди у виді надлишкових виплат грошових коштів призвело діяння відповідача, яке містить ознаки військового кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, не надав суду обвинувальний вирок щодо відповідача, який би доводив його вину у такому правопорушенні.
Позивач належними доказами не довів недобросовісність з боку відповідача, яка б призвела до надлишкових виплат йому грошових коштів та покладала б на нього обов'язок повернути ці кошти позивачу, як безпідставно набуті.
Також позивач не дотримався передбаченого Законом №160-IX порядку притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державі. Тому у задоволенні цього позову слід відмовити через його безпідставність.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову військової частини НОМЕР_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. ЧЕРНИШ