13 травня 2025 року ЛуцькСправа № 140/1368/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Лозовського О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-1) про визнання протиправними дій щодо відмови у перерахунку пенсії та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести перерахунок та виплату пенсії по віку з 06.08.2024, з урахуванням стажу за періоди роботи з 19.02.1979 по 30.06.1980, з 19.06.1990 по 27.10.1993, з 16.06.1994 по 08.09.1994, з 12.09.1995 по 01.12.1996, з 02.12.1996 по 20.01.1999, з 11.05.2000 по 01.06.2000, з 22.01.2001 по 03.09.2001, з 30.12.2001 по 16.04.2003, з 01.02.2007 по 09.11.2012, з 12.11.2012 по 19.12.2012, з 17.06.2013 по 04.04.2016 та з 05.04.2016 по 26.03.2018.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, при призначенні пенсії до страхового стажу не зараховані періоди його роботи на території рф. Згодом позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зарахування трудового стажу за період з 19.02.1979 по 30.06.1980, з 19.06.1990 по 27.10.1993, з 16.06.1994 по 08.09.1994, з 12.09.1995 по 01.12.1996, з 02.12.1996 по 20.01.1999, з 11.05.2000 по 01.06.2000, з 22.01.2001 по 03.09.2001, з 30.12.2001 по 16.04.2003, з 01.02.2007 по 09.11.2012, з 12.11.2012 по 19.12.2012, з 17.06.2013 по 04.04.2016 та з 05.04.2016 по 26.03.2018 на території російської федерації, проте відповідач-1 у листі від 06.09.2024 повідомив ОСОБА_1 про відмову у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу, оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строку з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
У відзиві на позовну заяву відповідач-1 заперечив заявлені позовні вимоги повністю.
В обгрунтування своєї позиції вказав, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області з 10.11.2023, як одержувач пенсії по віку відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058- IV (далі - Закон №1058-IV). 12.08.2024 відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР надійшло звернення позивача щодо надання інформації про територіальне управління Пенсійного фонду України яке виносило рішення про призначення пенсії та роз'яснень з приводу не зарахування періодів роботи з 1979 року по 2018 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1978. Листом від 06.09.2024 вих. №11473-10608/В-02/8-0300/24 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило ОСОБА_1 про те, що ГУ ПФУ в Тернопільській та Хмельницькій областях було розглянуто заяву від 29.12.2023 про призначення пенсії по віку відповідно до Закону №1058-IV. Рішення про призначення пенсії від 10.11.2023 винесено ГУ ПФУ в Тернопільській області. В ході розгляду звернення відповідачем-1 скеровано лист до Головних управлінь Пенсійного фонду України у Тернопільській та Хмельницькій областях щодо перегляду рішення про призначення пенсії. Крім того, позивачу роз'яснено підстави не зарахування періодів роботи до страхового стажу. Не погодившись із не зарахуванням спірних періодів роботи Позивач звернувся з позовом до суду.
З приводу не зарахування спірних періодів роботи ОСОБА_1 до страхового стажу, відповідач-1 повідомив, що ГУ ПФУ в Тернопільській області в ході розгляду заяви позивача та винесення рішення про призначення пенсії не зараховано наступні періоди роботи в російській федерації: з 19.02.1979 по 30.06.1980, з 19.06.1990 по 27.10.1993, з 16.06.1994 по 08.09.1994, з 12.09.1995 по 01.12.1996, з 02.12.1996 по 20.01.1999, з 11.05.2000 по 01.06.2000, з 22.01.2001 по03.09.2001, з 30.12.2001 по 16.04.2003, з 01.02.2007 по 09.11.2012, з 12.11.2012 по 19.12.2012, з 17.06.2013 по 04.04.2016 та з 05.04.2016 по 26.03.2018 з підстав припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України з 19.06.2023. Також вказує про відсутність підстав для зарахування періоду роботи з 19.02.1979 по 30.06.1980 у Московській ГРО №5 за даними трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1978, оскільки порушено вимоги абзацу 2 пункту 2.4 Інструкції №58 (у даті запису про звільнення місяць записано римськими цифрами) та засвідчено печаткою, що не відповідає назві підприємства, що прийняла особу на роботу. Отже, підстави для безспірного зарахування Позивачу до страхового стажу періоду роботи до 31.12.1991 у російській федерації відсутні. Крім того, оскільки, Україна вийшла з даної угоди, то для зарахування до страхового стажу позивачу періоду роботи у російській федерації після 01.01.1992 відсутні підстави.
Також відповідач-1 зауважив, що призначення пенсії та не зарахування спірних періодів роботи проводилось ГУ ПФУ в Тернопільській області, тому ГУ ПФУ у Волинській області є неналежним відповідачем у даній справі.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 до участі у справі як другого відповідача залучено ГУ ПФУ в Тернопільській області (46001, Україна, Тернопільська область, місто Тернопіль, Майдан Волі, будинок, 3, ідентифікаційний код юридичної особи 14035769) (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач-2).
Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву заявлені позовні вимоги заперечив повністю.
Свою позицію обгрунтовує тим, що позивач 10.11.2023 звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вік заявника на дату звернення до Пенсійних органів становив 65 років 11 місяців. За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви, визначено ГУ ПФУ в Тернопільській області.
Представник відповідача-2 вказав, що з наявної копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 25.07.1978, наданої позивачем при звернення 10.11.2023 до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком вбачається, що вказаний документ містить відомості про трудову діяльність - ОСОБА_1 з датою народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відтак, згідно наданої в той час (10.11.2023) до органів Пенсійного фонду посвідки на постійне проживання, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому, факт приналежності цієї трудової книжки позивачу в судовому порядку на дату звернення 10.11.2023 до органів Пенсійного фонду, встановлено не було. Також, незважаючи, на неточні записи щодо дати народження у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 25.07.1978, позивачем до органів Пенсійного фонду не представлено інших документів про період роботи з 01.09.1974 по 20.01.1999, виданих за місцем роботи або архівними установами, як це визначено Порядком №637.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 10.11.2023.
У відповідь на звернення позивача щодо незарахування до його страхового стажу періодів роботи з 19.02.1979 по 30.06.1980, з 19.06.1990 по 27.10.1993, з 16.06.1994 по 08.09.1994, з 12.09.1995 по 01.12.1996, з 02.12.1996 по 20.01.1999, з 11.05.2000 по 01.06.2000, з 22.01.2001 по03.09.2001, з 30.12.2001 по 16.04.2003, з 01.02.2007 по 09.11.2012, з 12.11.2012 по 19.12.2012, з 17.06.2013 по 04.04.2016 та з 05.04.2016 по 26.03.2018 на території російської федерації, ГУ ПФУ у Волинській листом від 06.09.2024 №11473-10608/В-02/8-0300/24 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило ОСОБА_1 про те, що рішення про призначення пенсії №033050009328 від 15.11.2023 винесено ГУ ПФУ в Тернопільській області, яким спірні періоди роботи не зараховані до страхового стажу у зв'язку із припиненням дії Угоди між урядом України та урядом російської федерації про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення. Крім того, період роботи з 19.02.1979 по 30.06.1980 у Московській ГРО №5 за даними трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1978 заповнений з порушенням вимог абзацу 2 пункту 2.4 Інструкції №58 (у даті запису про звільнення місяць записано римськими цифрами) та засвідчено печаткою, що не відповідає назві підприємства, що прийняла особу на роботу (а. с. 5-6).
Не погоджуючись з такими діями відповідача-1, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про зайнятість населення» права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
У розумінні абзацу 22 статті Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно із частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Судом встановлено, що до страхового стажу ОСОБА_1 відповідачем-2 не зараховано періоди трудової діяльності позивача з 19.02.1979 по 30.06.1980, з 19.06.1990 по 27.10.1993, з 16.06.1994 по 08.09.1994, з 12.09.1995 по 01.12.1996, з 02.12.1996 по 20.01.1999, з 11.05.2000 по 01.06.2000, з 22.01.2001 по 03.09.2001, з 30.12.2001 по 16.04.2003, з 01.02.2007 по 09.11.2012, з 12.11.2012 по 19.12.2012, з 17.06.2013 по 04.04.2016 та з 05.04.2016 по 26.03.2018 на території російської федерації, у зв'язку із припиненням дії Угоди між урядом України та урядом російської федерації про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення.
Суд зазначає, що стаж роботи позивача у спірних періодах підтверджений документально записами в трудовій книжці ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 від 25.07.1978.
Так, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 , судом встановлено, що в період з 19.02.1979 по 30.06.1980 позивач працював у Московській ГРО №5 (записи №№7, 8), з 19.06.1990 по 27.10.1993 - на базі «Юний турист» (записи №№21, 22), з 16.06.1994 по 08.09.1994 - період перебування на обліку в Курганському центрі зайнятості (записи №№23, 24), з 12.09.1995 по 01.12.1996 - Курганська ДЮСШ (записи №№25, 26), з 02.12.1996 по 20.01.1999 - інформаційно-прокатний цех (записи №№27, 28), з 11.05.2000 по 01.06.2000 - ТзОВ «ЮСС» (записи №№29, 30), з 22.01.2001 по 03.09.2001 - СЦ «Юність» (записи №№31, 32), з 30.12.2001 по 16.04.2003 - у Військовому комісаріаті Курганської області (записи №№35, 36), з 01.02.2007 по 09.11.2012 - у ТзОВ «Наша мама» (записи №№37, 38), з 12.11.2012 по 19.12.2012 - у ТзОВ «Стиль» (записи №№39, 40), з 17.06.2013 по 04.04.2016 - у ТзОВ «Стиль» (записи №№41, 42), з 05.04.2016 по 26.03.2018 - у ТзОВ «Інтер'єр» (записи №№43, 44) (а. с.10-14).
Записи трудової книжки позивача є чіткими, зрозумілими та не підлягають подвійному тлумаченню, відтак, є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу.
Суд звертає увагу на те, що оскільки трудовий стаж набутий позивачем на території російської федерації, тому при визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до частини 1, 2 статті 4 Закону №1058-IV вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.
Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі №555/2250/16-а, від 17.06.2020 у справі №646/1911/17, від 21.02.2020 у справі №291/99/17 та від 06.07.2020 у справі №345/9/17.
Також суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту четвертого частини першої Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Таким чином, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.
Принагідно суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 передбачено вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.
Зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України з 19.06.2023.
Однак, суд наголошує, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Зокрема, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024 строк дії режиму воєнного стану продовжувався та діє до тепер.
Також, постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 було постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. москві.
Разом з тим, суд зазначає, що позивач набув трудовий стаж до введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Так, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який він отримував на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво та обмін поштою з країною-агресором та неможливістю надати запит на звірку достовірності видачі вищенаведених довідок.
У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та росії від 23.02.2016 ЄСПЛ було констатовано, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
Отже, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивач не може бути позбавлений свого права щодо зарахування до його страхового стажу періоду роботи на території РФ з 19.02.1979 по 30.06.1980, з 19.06.1990 по 27.10.1993, з 16.06.1994 по 08.09.1994, з 12.09.1995 по 01.12.1996, з 02.12.1996 по 20.01.1999, з 11.05.2000 по 01.06.2000, з 22.01.2001 по03.09.2001, з 30.12.2001 по 16.04.2003, з 01.02.2007 по 09.11.2012, з 12.11.2012 по 19.12.2012, з 17.06.2013 по 04.04.2016 та з 05.04.2016 по 26.03.2018.
Варто зауважити, що відповідно до частини першої статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Враховуючи викладене, до страхового стажу ОСОБА_1 слід зарахувати періоди його роботи на території російської федерації, які відносяться до періоду припинення дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, а саме: з 19.02.1979 по 30.06.1980, з 19.06.1990 по 27.10.1993, з 16.06.1994 по 08.09.1994, з 12.09.1995 по 01.12.1996, з 02.12.1996 по 20.01.1999, з 11.05.2000 по 01.06.2000, з 22.01.2001 по03.09.2001, з 30.12.2001 по 16.04.2003, з 01.02.2007 по 09.11.2012, з 12.11.2012 по 19.12.2012, з 17.06.2013 по 04.04.2016 та з 05.04.2016 по 26.03.2018.
Щодо не зарахування періоду трудової діяльності позивача з 19.02.1979 по 30.06.1980 у Московській ГРО №5 згідно записів №№7, 8 трудової крижки серії НОМЕР_1 (а. с. 7-8 зворот) з тих підстав, що у даті запису про звільнення місяць записано римськими цифрами та засвідчено печаткою, що не відповідає назві підприємства, що прийняла особу на роботу, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок №58.
Суд зазначає, що на час внесення записів у трудову книжку позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252; далі - Інструкція №162), у якій вказано, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 глави 2 Інструкції №162).
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 глави 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі Постанова №656) та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 Постанови №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної Постанови №656 передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Отже, на позивача не може покладатись тягар відповідальності у вигляді позбавлення права на пенсію за неправильне ведення його трудової книжки.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.12 Інструкції №162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місце роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Таким чином, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
За висновком Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.
Суд вважає, що вказані вище недоліки в записах (№7, 8) трудової книжки не є суттєвими обставинами, які можуть бути підставою для неврахування періоду роботи до страхового стажу позивача, оскільки законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства. Слід наголосити, що підставою для призначення пенсії та врахування страхового стажу є саме відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд повторює, що підстави підтвердження трудової діяльності уточнюючими довідками, іншими документами про роботу виникає лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. У випадку позивача у трудовій книжці вчинено усі необхідні записи, які однозначно дозволяють встановити період роботи, а тому періоди роботи з 19.02.1979 по 30.06.1980 у Московській ГРО №5 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача за відомостями трудової книжки.
Окремо суд зазначає, що надана позивачем трудова книжка, як основний документ на підтвердження трудового (страхового) стажу, не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на належне соціальне забезпечення, з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією рф припинено співробітництво з країною-агресором.
Також суд зазначає, що наявність в органу Пенсійного фонду сумнівів у достовірності відомостей в поданих документах може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак це не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу. Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження спірного стажу позивача.
Суд враховує, що усі записи в трудовій книжці про роботу позивача та звільнення в спірні періоди містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду, на якій працювала позивач, та відбиток печатки підприємства про прийом. Записи про зазначений період роботи не містять жодних підтирань, закреслень, виправлень.
Той факт, що відповідальним працівником запис про звільнення завірено печаткою підприємства , яке не відповідає назві підприємства, що прийняло позивача на роботу, а також те, що місяць запису про звільнення записано римськими цифрами не може бути підставою для неврахування спірного періоду до страхового стажу, оскільки трудовим законодавством не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.
При цьому суд враховує, що в силу військової агресії російської федерації проти України усі зв'язки з країною-агресором розірвані, отже позивач об'єктивно не може надати інші документи, в тому числі архівні, які б підтвердили спірний період роботи.
Крім того, суд вважає безпідставним та нічим не обгрунтованим твердження представника ГУ ПФУ в Тернопільській області про неточні записи щодо дати народження у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 25.07.1978, яка містить відомості про трудову діяльність ОСОБА_1 з датою народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , а посвідка на постійне проживання - 11.12.1957, з огляду на те, що на звороті титульної сторінки трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1978 наявна відмітка про виправлення в даті народження ОСОБА_1 , яка завірена печаткою установи та підписом відповідальної особи (а. с. 10).
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Аналогічний висновок вказаний і в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17, від 19.12.2019 у справі №307/541/17.
Також Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 в справі №593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту четвертого частини 1 Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
У справі «Будченко проти України» (рішення від 24.04.2014, заява №38677/06) ЄСПЛ зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідач-2 не надав жодного доказу на підтвердження того, що він, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його трудової діяльності на території російської федерації діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та добросовісно, тобто із забезпеченням усіх прав особи.
Таким чином, за наведених обставин, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача-2 щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 при призначенні 10.11.2023 пенсії періодів його роботи на території рф з 19.02.1979 по 30.06.1980, з 19.06.1990 по 27.10.1993, з 16.06.1994 по 08.09.1994, з 12.09.1995 по 01.12.1996, з 02.12.1996 по 20.01.1999, з 11.05.2000 по 01.06.2000, з 22.01.2001 по 03.09.2001, з 30.12.2001 по 16.04.2003, з 01.02.2007 по 09.11.2012, з 12.11.2012 по 19.12.2012, з 17.06.2013 по 04.04.2016 та з 05.04.2016 по 26.03.2018.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії та зобов'язання відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи на території російської федерації та здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії за віком суд зазначає наступне.
Суд при вирішенні спору також враховує, що відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846; далі - Порядок №22-1, зі змінами), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Так у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Тернопільській області, яким і призначено позивачу пенсію.
Необхідно зазначити, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, дії чи бездіяльність що розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення чи вчинив певні дії або бездіяльність.
Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1 належним відповідачем у цій справі є саме ГУ ПФУ в Тернопільській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 та прийняв рішення про призначення пенсії.
Натомість ГУ ПФУ у Волинській області не здійснювало розгляд заяви позивача, а тому відсутні правові та фактичні обставини для визнання протиправними дій відповідача-1 та покладання на нього обов'язку відповідати за цим позовом. Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 ГУ ПФУ у Волинській області буде здійснювати позивачу виплату пенсії після її перерахунку. Отже, позовні вимоги до ГУ ПФУ у Волинській області заявлені безпідставно.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Суд враховує, що згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії ГУ ПФУ в Тернопільській області у даній конкретній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Таким чином, на переконання суду, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав ОСОБА_1 буде зобов'язання ГУ ПФУ в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу позивача протиправно не зараховані періоди його роботи на території російської федерації, а саме з 19.02.1979 по 30.06.1980, з 19.06.1990 по 27.10.1993, з 16.06.1994 по 08.09.1994, з 12.09.1995 по 01.12.1996, з 02.12.1996 по 20.01.1999, з 11.05.2000 по 01.06.2000, з 22.01.2001 по 03.09.2001, з 30.12.2001 по 16.04.2003, з 01.02.2007 по 09.11.2012, з 12.11.2012 по 19.12.2012, з 17.06.2013 по 04.04.2016 та з 05.04.2016 по 26.03.2018 та зобов'язання відповідача-2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати призначення (10.11.2023), з урахуванням вказаного страхового стажу з дня призначення пенсії - 10.11.2023.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Частинами першою, третьою статті 139 КАС України установлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Тернопільській області (яке протиправно не зарахувало позивачу спірні періоди роботи до страхового стажу, що і стало підставою звернення до суду із цим позовом) необхідно стягнути судовий збір у сумі 1211,20 грн, сплата якого підтверджується квитанцією від 05.02.2025.
Керуючись статями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, Україна, Тернопільська область, місто Тернопіль, Майдан Волі, будинок, 3, ідентифікаційний код юридичної особи 14035769) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування при призначенні пенсії до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи на території російської федерації з 19.02.1979 по 30.06.1980, з 19.06.1990 по 27.10.1993, з 16.06.1994 по 08.09.1994, з 12.09.1995 по 01.12.1996, з 02.12.1996 по 20.01.1999, з 11.05.2000 по 01.06.2000, з 22.01.2001 по 03.09.2001, з 30.12.2001 по 16.04.2003, з 01.02.2007 по 09.11.2012, з 12.11.2012 по 19.12.2012, з 17.06.2013 по 04.04.2016 та з 05.04.2016 по 26.03.2018.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи на території російської федерації з 19.02.1979 по 30.06.1980, з 19.06.1990 по 27.10.1993, з 16.06.1994 по 08.09.1994, з 12.09.1995 по 01.12.1996, з 02.12.1996 по 20.01.1999, з 11.05.2000 по 01.06.2000, з 22.01.2001 по 03.09.2001, з 30.12.2001 по 16.04.2003, з 01.02.2007 по 09.11.2012, з 12.11.2012 по 19.12.2012, з 17.06.2013 по 04.04.2016 та з 05.04.2016 по 26.03.2018 та здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням вказаного страхового стажу, з 10.11.2023.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судові витрати у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський