м. Вінниця
14 травня 2025 р. Справа № 120/3044/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій відповідача щодо неналежного рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та відмову у звільненні з військової служби. Зокрема, наголошує, що ним було подано увесь необхідний пакет документів, що підтверджує його право на звільнення з військової служби.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечує проти задоволення позову. Серед іншого, зауважує, що надані позивачем документи не можуть підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю та документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї, які можуть здійснювати постійний сторонній догляд.
Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
15.05.2024 року позивач звернувся з рапортом по команді військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
За результатами розгляду вказаного рапорту позивач отримав відповідь 17.09.2024 року № 1533/118/3066/пс від 23.08.2024 року про те, що командування військової частини НОМЕР_1 не бачить підстав для його звільнення з військової служби в запас, адже у довідці до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 693050 ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності, однак у висновку про умови та характер праці не встановлено, що їй необхідний постійний догляд.
Не погодившись з вказаним, позивач оскаржив вказану відмову до суду.
Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.12.2024 року у справі № 120/12322/24 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
На виконання вказаного рішення відповідачем повторно розглянуто вказаний рапорт.
За результатами вказаного розгляду позивачеві надано відповідь командира військової частини від 12.02.2025 року № 1533/118/865/ж, якою повідомлено про відсутність правових підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до рапорту від 15.05.2024 року з врахування висновку ЛКК № 119 від 24.04.2024 року за формою 080-2/о.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 29.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, що неодноразово пролонговувався та діє, зокрема на момент розгляду цієї справи.
Відповідно до матеріалів справи позивач є військовослужбовцем та звернувся із рапортом про звільнення по команді за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Підстави звільнення з військової служби визначені ст. 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
Пунктом 3 ч. 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд зауважує, що ця норма передбачає умови для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, які передбачені підпунктом г п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, а саме : необхідність здійснення постійного догляду за особою; наявність відповідної групи інвалідності; відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Відповідно до Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Водночас, судом враховано, що з 01.01.2025 року вказану норму викладено у іншій редакції, а саме, визначено, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) підтверджується відповідним витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Тобто, суд звертає увагу, що як у редакції чинній на момент спірних правовідносин, так і у редакції чинній на момент вирішення справи для підтвердження постійного стороннього догляду слід надати медичний висновок медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Як встановлено судом, мати позивача є особою з інвалідністю ІІ групи у відповідності до довідки акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 693050.
Принагідно суд зауважує, що відповідно до вказаної довідки матері позивача протипоказане помірне (значне) фізичне, динамічне і статичне навантаження, шкідливі умови праці.
Водночас, позивачем до рапорту про звільнення було долучено висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі № 119 від 29.04.2024 року.
Положенням про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою КМУ від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі- Положення № 1317, чине на момент виникнення спірних правовідносин) визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
За змістом п. 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Відповідно до пп. 1 п. 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Так, суд зауважує, що у наведеному переліку наявні повноваження МСЕК щодо встановлення потреб осіб з інвалідністю, у медичній та соціальній допомозі, в тому числі постійному сторонньому нагляді догляді або допомозі.
При цьому, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 року № 189 ( при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
Згідно з п.3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві";
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о "Медична карта амбулаторного хворого №__", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Також повноваження ЛКК визначені у наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання". Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 13.06.2024 року у справі № 520/21316/23 зазначив, що щодо осіб, які не відносяться до осіб з інвалідністю, чи яким визначена ступінь втрати професійної працездатності, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667.
Отже, висновки щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою видаються МСЕК виключно відносно осіб з інвалідності. Водночас, ЛКК надає висновки стосовно осіб з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, дітей з інвалідністю.
Разом з тим, підпунктами 2-3 пункту 3 розділу ІІІ порядку № 189 передбачено, що до основних завдань ЛКК належить здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності та надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження.
При цьому, Закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини, у той час приписи Постанови № 413 розмежовують повноваження таких органів в залежності від віку суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів (ЛКК і МСЕК) підтверджувати ідентичні обставини.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що норми законодавства України не містять конфлікту щодо їх змісту, оскільки положення аналізованих правових актів конкретизують суб'єкт, який видає медичний висновок у залежності від віку особи, причини неможливості самообслуговування.
Відтак, суд зауважує, що надана позивачем довідка ЛКК не може бути належним та достовірним документом, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду у випадку наявності у його батька встановленої МСЕК групи інвалідності, оскільки у такому випадку, вказане належить саме до функцій МСЕК.
Більше того, суд зауважує, що така довідка не містить вказівки на необхідність постійного догляду.
Так, у вказаній довідці підкреслено отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Водночас, рішення ЛКК № 119 від 29.04.2024 року надане позивачем із вказівкою на те, що його мати не здатна до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду є медичним документом не встановленої форми. висновок якого щодо соціальних послуг не відповідає висновку у документі законодавчо встановленої форми.
Відтак, не може бути розцінений судом як належний доказ, що підтверджує необхідність здійснення постійного стороннього догляду.
Більше того, судом враховано, що на момент розгляду цієї справи, медичні документи втратили свою актуальність, з огляду термін їх дійсності до 29.04.2025 року.
З огляду на вищезазначене, суд резюмує, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з вказаним рапортом, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Відтак, відповідачем прийнято рішення у межах та спосіб встановлених законодавством.
Принагідно, суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості повторно звернутися до відповідача із долученням відповідних медичних документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, а тому у задоволенні позову належить відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович