Справа № 522/17842/24-Е
Провадження № 2/522/157/25
01 травня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Домусчі Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Навроцької Є.І.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, яка завдана службовою особою органу місцевого самоврядування,
До Приморського районного суду м. Одеси 11.10.2024 року через систему Електронний суд надійшов позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, яка завдана службовою особою органу місцевого самоврядування, у розмірі 8 600 дол.США.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27.12.22, при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи № 516/32/17 щодо обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, яка знаходиться в провадженні Теплодарського міського суду Одеської області, позивач отримав копію вироку Приморського районного суду м. Одеси від 03.04.2015 по справі № 522/6360/15-к провадження № 1-кп/522/592/15, який набрав законної сили 21.04.2015, щодо кримінального провадження №12014160000000830 від 06.08.2014 за обвинуваченням службової особи органу місцевого самоврядування, яким, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є Одеська міська рада - завідувача сектору контролю за експлуатацією об'єктів торгівлі та сфери послуг відділу погоджень та узгоджень управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради ОСОБА_3 , який вироком суду був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, що свідчить про те, що його дії судом визнані не законними. У кримінальному провадженні № 12014160000000830 позивач є заявником. Відповідно до ч.1 ст.275 КПК України позивач був залучений органом досудового розслідування до конфіденційного співробітництва та надав свої власні кошти у розмірі 19 000 доларів США для проведення оперативно-розшукових заходів щодо викриття злочинної діяльності ОСОБА_3 , докази чого містяться у вироку, протоколі огляду грошових коштів від 10.09.14 та протоколі огляду та помітки грошових коштів від 02.10.14. Відповідно вироку «речові докази, а саме: - грошові кошти в сумі 9 000 доларів США та у сумі 1 400 доларів США - вважати повернутими заявнику ОСОБА_1 », що свідчить про те, що позивачу булі повернуті лише грошові кошти у загальному розмірі 10 400 доларів США, які були вилучені у ході проведення відповідних процесуальних дій у КП. ОСОБА_3 порушив право власності позивача щодо його майна - грошових коштів у розмірі 8 600 доларів США, які не були йому повернуті та які є частиною грошових коштів, що він надав правоохоронному органу для проведення ОРЗ. Таким чином незаконними діями ОСОБА_3 , як службової особи органу місцевого самоврядування, позивачу, як фізичної особі, була завдана матеріальна (майнова) шкода у вигляді грошових коштів у розмірі 8 600 доларів США. Ця шкода не була йому відшкодована за вироком суду. Тому, відповідно до ч.1 ст.1174 ЦК України, вона має бути відшкодована органом місцевого самоврядування - Одеською міською радою.
14.10.2024 року та 15.10.2024 року суддя Домусчі Л.В. перебувала у відпустці.
Матеріали позову отримано суддею 16.10.2024 року.
Ухвалою суду від 16.10.2024 року по справі відкрито провадження та призначено підготовче засідання на 25.11.2024 року.
21.10.2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надав додаткові пояснення у справі.
01.11.2024 року представник Одеської міської ради через систему «Електронний суд» надав відзив, в якому просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності, а у разі не застосування строків, відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (а.с. 35-41)
В обґрунтування відзиву зазначено, що позивачем обрано невірний спосіб захисту. Як зазначає сам позивач, вбачається, що він в рамках конфіденційного співробітництва надав органу досудового розслідування 19 000 доларів США, які він потім передав ОСОБА_3 , який працював на посаді завідувача сектором контролю за експлуатацією об'єкті торгівлі та сфери послуг відділу погоджень та узгоджене управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, неправомірну вигоду у розмірі 19 000 доларів США. З доданого до позовної заяви Обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12014160000000830 від 06.08.2014 року вбачається відсутність потерпілих у даному кримінальному провадженні, також на сторінці 6 вказаного Акту вказано про те, що цивільний позов не заявлявся, а також, що кримінальним правопорушенням не спричинено майнову шкоду. Виходячи з чого відповідачу зауважує, що незрозуміло про яку саме шкоду зазначає позивач і в разі, якщо вона була йому заподіяна, чому його не було визнано потерпілим у вказаному кримінальному провадженні та, не заявлено відповідний цивільний позов в рамках КПК. В подальшому, вироком Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2015 року у справі № 522/6360/15-к, було затверджено угоду про визнання винуватості укладену 25.03.2015 року між старшим прокурором відділу прокуратури Одеської області молодшим радником юстиції Алексєєвим В.В., якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12014160000000830, з одного боку, та підозрюваним у цьому провадженні ОСОБА_3 з іншого боку. Визнано ОСОБА_4 винним у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч. З КК України та призначено йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, без конфіскації майна та з позбавленням права обіймати певні посади в державних закладах, підприємствах, організаціях пов'язаних з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій строком на 2 (два) роки, без спеціальної конфіскації. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням строком на 1 (один) рік. Також у вироку зазначено, що грошові кошти в сумі 9000 доларів США та з сумі 1400 доларів США - вважати повернутими заявнику ОСОБА_1 . Судом не зазначено щодо інших грошових коштів, де вони знаходяться, та чи повернуті чи не повернуті ОСОБА_1 , дана обставина взагалі не була описана судом у вироку. Позивачем не доведено склад деліктного правопорушення та обов'язку ОМР відшкодовувати завдану шкоду, зазначені у позові доводи не дозволяють встановити безпосередній причинний зв'язок між діями ОМР та шкодою, завданою позивачу, що безпосередньо свідчить, що ОМР є неналежним відповідачем. Також позивачем пропущено строк на звернення до суду з заявою про стягнення грошових коштів.
07.11.2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надав відповідь на відзив, в обґрунтування якої зазначено, що ствердження відповідача про застосування наслідків сплину строку позовної давності позивач вважає недійсними, оскільки він не визнає повернення йому грошових коштів. Крім того відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України так як він не пред'являв цивільний позов в кримінальному проваджені, то позивач його пред'явив порядку цивільного судочинства. ОСОБА_3 є службовою особою органу місцевого самоврядування ОМР, а тому наявний причинний зв'язок між діями ОМР та спричиненою позивачу матеріальною шкодою.
26.11.2024 року представник Одеської міської ради через систему «Електронний суд» надав заяву, в якій просив закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про відшкодування матеріальної шкоди.
У підготовчому засіданні 25.11.2024 року був присутній представник ОСОБА_5 , просив закрити провадження у даній справі, оскільки така категорія справ не підпадає під розгляд цивільного судочинства, а повинна розглядати в порядку кримінального провадження. Вказав, що позивачу було повернуто гроші у розмірі 10 400 дол.США., які є речовим доказом у кримінальному провадженні. Позов не визнав повністю, не заперечував проти закриття підготовчого засідання по справі та призначити її до розгляду по суті, зазначивши, що усі докази надані.
ОСОБА_1 у підготовчому засіданні заперечував проти доводів представника ОМР про закриття провадження, зазначивши, що має право звернутися до суду з позовом в порядку цивільного судочинства. Не заперечує, що сума у розмірі 10 400 дол.США. є речовим доказом, але 8 600 дол.США - ці гроші не є речовими доказами в рамках цієї кримінальної справи, тому позов підтримав, просив задовольнити, не заперечував проти закриття підготовчого засідання по справі та призначити її до розгляду по суті, зазначивши, що усі докази надані.
Ухвалою суду від 25.11.2024 року підготовче провадження по справі закрито та справу призначено до розгляду по суті на 22.01.2025 року.
До суду 18.12.2024 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення на клопотання сторони відповідача про закриття провадження у справі.
У судове засідання 22.01.2025 року з'явилися ОСОБА_1 та представник ОМР- Старостін О.С.
Представник ОМР - Старостін О.С. просив закрити провадження у даній справі, оскільки на його думку така категорія справ не підпадає під розгляд цивільного судочинства, а повинна розглядати в порядку кримінального провадження. Вказав, що позивачу було повернуто гроші у розмірі 10 400 дол.США., які є речовим доказом у кримінальному провадженні.
ОСОБА_1 заперечував проти доводів представника ОМР про закриття провадження, зазначивши, що має право звернутися до суду з позовом в порядку цивільного судочинства. Не заперечує, що сума у розмірі 10 400 дол.США. є речовим доказом, але 8 600 дол.США - ці гроші не є речовими доказами в рамках цієї кримінальної справи та не були повернуті.
ОСОБА_1 пояснив, що 27.12.2022 року він ознайомився з матеріалами кримінальної справи та отримав копію вироку Приморського районного суду м. Одеси. Він є заявником у цьому кримінальному проваджені за ч. 1 ст. 275 КК України та надав власні грошові кошти у розмірі 19 000 дол.США для викриття злочинної діяльності. 9 000 дол.США та 1 400 дол.США були повернуті, які були вилучені в ході протоколу з міста події та обшуку, та визнані речовими доказами. Позивачу завдана матеріальна шкода у розмірі 8 600 дол.США, які йому фактично не повернули.
Ухвалою суду від 22.01.2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника Одеської міської ради про закриття провадження у справі. Оголошено перерву до 19.03.2025 року.
У судове засідання 19.03.2025 року з'явилися ОСОБА_1 та представник ОМР- Старостін О.С.
ОСОБА_1 вважає, що у нього настало право вимагати з 09.10.2024 року, тобто коли він отримав відповідь з Управління ОМР на його претензію. Він ці кошти передав, про що є протокол огляду та помітки грошових коштів 10.09.214 року та 02.10.2014 року. Позивач не отримав ніякої частини коштів, він не визнає цього, оскільки його визивали, вимагали від нього розписку, пообіцявши повернути кошти, він написав розписку, але кошти після того йому не повернули, побачили, що у вироку написано, що кошти повернуті (10 400 дол.США). Він нещадно дізнався з матеріалів досудового розслідування, що є документи на речові докази на загальну суму 10 400 дол.США, а 8 600 дол.США не повернули. Коли він писав розписку на 10 400 дол.США, то йому пояснили, що 8 600 дол.США це в іншому кримінальному проваджені, а наразі з'ясувалось, що кримінальне провадження закрито. Він звертався до суду щодо виправлення описки у вироку, що кошти нібито було повернуто. Фактично 10 400 дол.США було повернуті. Однак предметом даної справи є грошові кошти у розмірі 8 600 дол.США.
Представник ОМР - Старостін О.С. позов не визнав, оскільки в позові не зазначено що саме відбулося з коштами позивача. Позивач не був потерпілим, є лише розписка про отримання 10 400 дол.США і не зрозуміла доля інших коштів. Зобов'язання згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України не виникло, відсутні деліктні зобов'язання і настання шкоди, причино-наслідкового зв'язку. Відповідно до ст. 1166 ЦК України відсутній зв'язок для стягнення матеріальної шкоди. ОМР не несе відповідальність за виконавчі органи. ОМР не приймала будь-яких рішень, які завдали шкоди позивачу. ОМР не є належним відповідачем у даній справі. Крім того позивачем пропущено строк позовної давності з моменту розписки про отримання 10 400 дол.США.
Оголошено перерву до 01.05.2025 року.
До суду 30.04.2025 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, згідно яких просив позов задовольнити, пояснивши, що відповідно до ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а порушення його цивільного права - права власності щодо його майна Відповідачем сталося 09.10.24, коли він, всупереч вимог ч. 1 ст. 1174 ЦК України, відмовився відшкодувати позивачу вищевказану матеріальну (майнову) шкоду, яка заподіяна його службовою особою. Про те, що ОСОБА_3 спричинив позивачу матеріальну (майнову) шкоду йому стало відомо лише 27.12.22, про що свідчить відмітка Теплодарського районного суду у вироку. Крім того, твердження представника Відповідача про те, що позивач, нібито, міг бути освідомлений раніше про порушення його майнового права, не обґрунтоване будь- якими доказами. Представник Відповідача стверджує, що Відповідач не є належним відповідачем, так як, нібито, відсутній безпосередній причинний зв'язок між діями Відповідача та шкодою, завданою позивачу, що не є дійсним, так як матеріальна (майнова) шкода завдана позивачу саме діями уповноваженої особи Відповідача - ОСОБА_3 , який був службовою особою Відповідача, як органу місцевого самоврядування, тобто особою, яка уповноважена Відповідачем на виконання його функціональних обов'язків. Представник Відповідача стверджує, що ще 20.05.15 позивачу, нібито було відомо про порушення його майнових прав, так як органом досудового слідства йому, нібито, була повернута частина грошових коштів у розмірі 10 400 (десять тисяч чотириста) доларів США, які є речовими доказами у КП. Однак що стосується іншої частини грошових коштів у розмірі 8 600 дол.США, то позивач вважав, що вони є речовими доказами у кримінальному проваджені відносно керівника ДАтаМ ОМР ОСОБА_6 , який також, як і ОСОБА_3 , був затриманий 03.10.2024 року.
У судове засідання 01.05.2025 року з'явилися Порошін Д.В. та представник ОМР- ОСОБА_7
ОСОБА_1 просив позов задовольнити, так як ОСОБА_3 , як службова особа, причинив йому матеріальну шкоду у розмірі 8 600 дол.США, як частина коштів, що позивач передав правоохоронним органам і які не були йому повернуті. Вважає, що грошові кошти є речовими доказами у кримінальній справі.
Представник ОСОБА_5 просив відмовити у позові, оскільки які ж кошти були повернуті позивачу? Чому він не звертався в рамках інших кримінальних проваджень? Крім того пропущено строк на звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був заявником у кримінальному провадженні № 12014160000000830 від 06.08.2014 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
ОСОБА_1 в рамках конфіденційного співробітництва надав органу досудового розслідування 1 відділу ГВ БКОЗ Управління СБ України в Одеській області 19 000 доларів США, які він потім передав ОСОБА_3 , що працював на посаді завідувача сектором контролю за експлуатацією об'єкті торгівлі та сфери послуг відділу погоджень та узгоджене управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, як неправомірну вигоду у розмірі 19 000 доларів США.
З доданого до позовної заяви Обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12014160000000830 від 06.08.2014 року вбачається відсутність потерпілих у даному кримінальному провадженні, із зазначенням, що цивільний позов не заявлявся, кримінальним правопорушенням не спричинено майнову шкоду. (а.с. 16-17)
Згідно протоколу огляду грошових коштів від 10.09.2014 року було встановлено огляд грошей у розмірі 10 000 дол.США, в процесі огляду на копіювальному апараті виготовлено 25 аркушів фотокопій всіх купюр. Вказані грошові кошти належать ОСОБА_1 та будуть вручені йому для отримання доказів злочинної діяльності та повного розкриття схеми,пов'язаної з вимаганням неправомірної вигоди посадовими особами Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР та Управління архітектури та містобудування ОМР ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .
Згідно протоколу огляду грошових коштів від 02.10.2014 року було встановлено огляд грошей у розмірі 9 000 дол.США, в процесі огляду на копіювальному апараті виготовлено 23 аркуша фотокопій всіх купюр. Грошові кошти в розмірі 9 000 дол.США помічені спеціальним препаратом - «Светлячок - М» зеленого кольору. Зразок препарату поміщено в конверт білого кольору. Конверт опечатано печаткою № 3 «Для пакетів УСБУ в Одеській області». Вказані грошові кошти належать ОСОБА_1 та будуть вручені йому для отримання доказів злочинної діяльності та повного розкриття схеми, пов'язаної з вимаганням неправомірної вигоди посадовими особами Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР та Управління архітектури та містобудування ОМР ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2015 року у справі № 522/6360/15-к, затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 25.03.2015 року між старшим прокурором відділу прокуратури Одеської області молодшим радником юстиції Алексєєвим В.В., якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12014160000000830, з одного боку, та підозрюваним у цьому провадженні ОСОБА_3 з іншого боку. Визнано ОСОБА_4 винним у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та призначено йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, без конфіскації майна та з позбавленням права обіймати певні посади в державних закладах, підприємствах, організаціях пов'язаних з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій строком на 2 (два) роки, без спеціальної конфіскації. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням строком на 1 (один) рік.
Суд кваліфікував дії засудженого як одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди у великому розмірі для себе за вчинення ним в інтересах третьої особи дій із використанням наданого йому службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
Також у вироку зазначено про те, що грошові кошти в сумі 9 000 доларів США та в сумі 1 400 доларів США - вважати повернутими заявнику ОСОБА_1 .
Також у матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_1 від 20.05.2015 року на ім'я слідчого СУ ГУНП в Одеській обл. про те, що він отримав грошові кошти в сумі 10 400 доларів США, які буди передані ним для документування злочинної діяльності посадових осіб управління захисту прав споживачів Одеської міської ради. (а.с. 67)
Згідно матеріалів кримінального провадження вбачається, що грошові кошти у розмірі 9 000 дол.США, які були передані позивачем ОСОБА_3 , були вилучені у приміщенні розважального закладу «Ministerium».
Предметом позовних вимог є стягнення шкоди у розмірі 8 600 дол.США з Одеської міської ради.
Підставою позову є надання грошових коштів у кримінальному провадженні № 12014160000000830, що підтверджується протоколом огляду грошових коштів від 02.10.2014 року та які були вручені йому для отримання доказів злочинної діяльності та повного розкриття схеми, пов'язаної з вимаганням неправомірної вигоди посадовими особами Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР та Управління архітектури та містобудування ОМР ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .
Своє право позивач обґрунтовує ст. 1174 ЦК України.
Вирішуючи спір суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до положень ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Отже, для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина у заподіянні шкоди, про що зазначено у п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов'язків.
Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за вказаною нормою пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов'язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.
Правовий зв'язок між юридичною або фізичною особою та працівником виникає з трудових відносин незалежно від їх характеру - постійні, тимчасові, сезонні відносини або відносини, що склалися між зазначеними особами при виконанні працівником іншої роботи за трудовим договором (контрактом).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня.
Деліктні зобов'язання, передбачені вказаною нормою, включають: потерпілу особу, що зазнала шкоди; відповідача - юридичну або фізичну особу, яка безпосередньо шкоди потерпілій стороні не завдавала; фактичного заподіювача шкоди - працівника, який пов'язаний з відповідачем виконанням своїх трудових (службових) обов'язків.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, з урахуванням особливостей визначених статтею 1174 ЦК України, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Обов'язок доведення наявності шкоди, її розміру, протиправності дій заподіяювача та причинно наслідкового зв'язку між заподіяною шкодою та протиправними діями відповідача покладається на позивача. Заподіювач зобов'язаний довести відсутність вини у заподіянні шкоди позивачеві.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судом встановлено відсутність будь-яких рішень з боку Одеської міської ради щодо позивача, що сторонами не заперечується.
Позивач не навів належного обґрунтування яке саме неправомірне рішення або дія посадової особи в особі ОСОБА_3 завдала позивачу шкоду у розмірі 8 600 дол.США.
Своє право позивач обґрунтовує, що ОСОБА_3 , як службова особа Одеської міської ради, станом на 2014 рік отримав від позивача грошові кошти у розмірі 9 000 дол.США та 10 000 дол.США, за що був осуджений вироком суду. Проте позивачу не було повернуто частину особистих коштів, які він надавав органу досудового розслідування, про що є відповідні протоколи. Тобто частина коштів, а саме 8 600 дол.США не було повернуто органом досудового розслідування.
Таким чином судом вбачається, що позивач не мав статусу потерпілої особи. Цивільний позов також не було в рамках кримінальної справи. Тобто визначена сума позивачем не є шкодою в розумінні норм ЦК України.
Діючим законодавством не передбачена відповідальність юридичної особи за кримінальне правопорушення свого працівника.
З обвинувального акту, затвердженого 25.03.2015 року, вбачається, що 11.09.2014 року ОСОБА_3 отримав неправомірну вигоду - грошові кошти у розмірі 10 000 дол.США.
Також 03.10.2014 року ОСОБА_1 залишив грошові кошти у розмірі 9 000 дол.США співробітнику розважального закладу «Ministerium».
Питання щодо повернення речових доказів регулюється нормами саме кримінально-процесуального законодавства України, зокрема ст. 100 КПК України, і має вирішуватись саме в рамках кримінального провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З аналізу зазначених положень, вбачається, що учасники справи мають передбачені процесуальним законом права та обов'язки, а обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог норм ЦПК України позивач повинен довести обставини, на які він посилається в позовній заяві, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, позивач не довів наявність шкоди та її розмір, а також винні дії відповідача.
Зважаючи на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, а саме твердження позивача щодо завдання відповідачем йому шкоди, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні та у матеріалах справи, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди відповідачем у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 22, 1174 ЦК України, ст.ст. 10-13, 43, 49, 51, 64, 76-81, 89, 95, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської міської ради про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, яка завдана службовою особою органу місцевого самоврядування залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч. 1 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 12.05.2025 року.
Суддя Л.В. Домусчі