14 травня 2025 року
м. Київ
Справа № 734/1900/24
Провадження № 51-1029 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 12 грудня 2024 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 12 грудня 2024 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 гривень, на користь потерпілого ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди 600 000 гривень, на користь потерпілої ОСОБА_8 в рахунок відшкодування моральної шкоди 600 000 гривень, на користь держави 18 174,72 грн процесуальних витрат. Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_5 , будучи призначеним на посаду інструктора взводу інструкторів військової частини НОМЕР_1 й за наказом № 125 від 30 серпня 2023 року зарахований до списків особового складу вказаної військової частини, близько 18:25 25 лютого 2024 року, керуючи автомобілем «Audi Q7» з реєстраційним номером НОМЕР_2 , під час руху по автомобільній дорозі М01 «Київ-Чернігів-Нові Яриловичі» з боку міста Чернігова в напрямку міста Києва, на 63 км + 750 м поблизу с. Калитянське Козелецької селищної громади Чернігівського району Чернігівської області не стежив за дорожньою обстановкою, при виникненні перешкоди для руху, яку водій об'єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем «Opel Astra», з реєстраційним номером НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_9 , який рухався в попутному напрямку попереду.
ОСОБА_5 у цій дорожній обстановці для забезпечення безпеки дорожнього руху зобов'язаний був діяти відповідно до Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, а саме: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі (п. 2.3б); у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен був негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди (п. 12.3).
У результаті ДТП пасажир автомобіля «Ореl Astra» неповнолітня ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці пригоди, а пасажир автомобіля «Ореl Astra» ОСОБА_11 отримала середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Свої вимоги мотивує тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою неповноту судового розгляду, допущену судом першої інстанції, формально розглянув подану на вирок апеляційну скаргу захисника, належним чином не перевірив її доводи щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи.
Захисник зазначає, що деякі фактичні обставини справи судом першої інстанції було проігноровано, судові рішення ґрунтуються на припущеннях, неналежних та недопустимих доказах, здобутих з грубим порушенням вимог закону.
Окрім того захисник указує, що ОСОБА_5 не було повідомлено про проведення огляду транспортного засобу та про призначення експертиз, чим порушено його право на захист, тому висновки експертиз необхідно визнати недопустимими доказами.
Зазначає, що, як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового розгляду захисником заявлялось клопотання про проведення додаткової автотехнічної експертизи, щоб належним чином оглянути транспортний засіб обвинуваченого та встановити швидкість руху, однак у проведенні експертизи було безпідставно відмовлено, чим порушено право обвинуваченого на захист.
Захисник вважає, що відмова суду у задоволенні клопотання про призначення експертизи є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки це порушує право засудженого в частині змагальності, диспозитивності та захисту.
Крім того, захисник вважає, що при призначенні засудженому ОСОБА_5 покарання суд не надав оцінки його щирому розкаянню у вчиненому кримінальному правопорушенні, сприянні розкриттю кримінального правопорушення з боку ОСОБА_5 , який насправді повністю визнав фактичні обставини справи, визнав свою протиправну поведінку, сприяв активному розкриттю злочину та на даний час не шукає виправдань, кається в скоєному.
На майбутнє ОСОБА_5 зобов'язується не вчиняти жодних правопорушень та стати зразковим членом суспільства. Зазначає, що ОСОБА_5 з лютого 2022 року перебував у складі ЗСУ, внаслідок отриманого поранення йому було встановлено III групу інвалідності. З 07.03.2025 перебуває на лікуванні у неврологічному відділенні Чернігівської міської лікарні № 2.
Вважає, що апеляційний суд формально погодився з висновками суду першої інстанції і належним чином доводи апеляційної скарги захисника не проаналізував, тому ухвала Чернігівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів вбачає, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, що підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.
Як вбачається з долученої до касаційної скарги копії вироку місцевого суду, висновки про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд зробив із додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Крім того, потрібно зауважити, що доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_4 за змістом здебільшого є аналогічними доводам його апеляційної скарги.
Зокрема, апеляційним судом були перевірені доводи апеляційної скарги в контексті того, що ОСОБА_5 не був повідомлений про проведення огляду транспортного засобу та про призначення експертизи, внаслідок чого був позбавлений можливості брати участь у проведенні огляду транспортного засобу, на що було надано обґрунтовану оцінку, з якою погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, після огляду місця події автомобілі були вилучені та направлені на майданчик тимчасового зберігання. Протокол був підписаний слідчим, спеціалістом, який брав участь у проведенні огляду, та понятими.
Відповідно до положень статті 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп'ютерних даних. Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів. Особи, у присутності яких здійснюється огляд, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу огляду.
Тобто, як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, залучення до огляду місця події підозрюваного/обвинуваченого, потерпілого, захисника та представника, інших учасників кримінального провадження, є правом, а не обов'язком слідчого.
Крім того після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 та свідок ОСОБА_9 були доставлені до лікарні, що виключало можливість участі обох водіїв в огляді місця події, в ході якого оглядались і транспортні засоби.
При цьому в середину зачиненого автомобіля, яким керував обвинувачений, учасники огляду не проникали, чим підтверджується дотримання прав учасників кримінального провадження.
Як зазначив апеляційний суд, хід і результати проведення огляду місця дорожньо-транспортної пригоди зафіксовано у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної події від 25-26 лютого 2024 року, який складений із дотриманням вимог статей 104, 105 КПК України. Схема місця дорожньо-транспортної пригоди є невід'ємним додатком до вказаного протоколу та долучена до нього.
Жодних зауважень ці процесуальні документи не містять. Клопотання стосовно допиту понятих під час судового розгляду стороною захисту не заявлялися.
Апеляційний суд зазначив, що, вказуючи на порушення права ОСОБА_5 на захист, допущеного під час проведення огляду місця події та транспортних засобів за його відсутності, захисником не було надано жодних належних та допустимих доказів на спростування відомостей, зафіксованих в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної події, плані-схеми та таблиці ілюстрацій, які є додатками до нього, як і не вказано, в чому саме полягає порушення прав ОСОБА_5 .
Після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, в тому числі й з протоколом огляду місця події, ні обвинуваченим, ні його захисниками не було внесено зауважень щодо його змісту або ж зафіксованих відомостей, як і не внесено зауважень щодо схеми дорожньо-транспортної пригоди, відображення розташування транспортних засобів на місці ДТП, а також не вказано про незгоду з виявленими в автомобілях пошкодженнями або ж розміщенням слідової інформації. Не було заявлено клопотання й про проведення повторного огляду транспортних засобів з метою встановлення додаткової інформації або ж усунення суперечностей.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов умотивованого висновку, що проведення огляду місця події і огляду транспортних засобів без участі ОСОБА_5 не свідчить про порушення його права на захист і не є підставою для визнання отриманих доказів та похідних від них доказів недопустимими, з чим погоджується колегія суддів Верховного Суду.
Доводи сторони захисту щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання про призначення судової інженерно-транспортної експертизи також були предметом перевірки апеляційного суду, який обґрунтовано вказав, що всудовому засіданні це клопотання сторони захисту було розглянуте, в його задоволенні було обґрунтовано відмовлено з тих підстав, що наявні в матеріалах справи висновки судових експертиз містять відповіді на поставлені стороною захисту питання. При цьому наявні та досліджені висновки експертів не містять суперечностей.
Таким чином, клопотання захисника було розглянуте судом відповідно до вимог КПК України, в ухвалі Козелецького районного суду Чернігівської області від 05 грудня 2024 року, яка наявна в ЄДРСР, наведені відповідні мотиви суду, якими він керувався, відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення судової інженерно-транспортної експертизи, тому така відмова не може бути підставою для скасування судових рішень.
Також не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень посилання у касаційній скарзі на відмову у призначенні експертизи під час досудового розслідування, оскільки вирішення такого клопотання належить до повноважень слідчого, який може як задовольнити його, так і відмовити у його задоволенні.
Не ґрунтуються на положеннях закону і доводи про визнання висновків експертів недопустимими доказами у зв'язку із неповідомленням ОСОБА_5 про призначення цих експертиз.
Згідно з положеннями ст. 242 КПК України експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
При цьому КПК України не покладає на слідчого обов'язку повідомляти підозрювану особу про проведення експертизи. Така позиція узгоджується з практикою Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 565/1354/19, провадження № 51-443 км 20, від 25 вересня 2023 року у справі № 165/93/22, провадження № 51-3601 км 23).
Стосовно доводів захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_5 покарання, то вони, на думку колегії суддів, також є безпідставними.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір покарання у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_5 покарання ґрунтується на наведених вище вимогах закону.
Призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких; особу винного, який є ветераном війни, учасником бойових дій; стан його здоров'я, інвалідність третьої групи, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, позитивну характеристику як за місцем проживання, так і за місцем проходження військової служби.
За відсутності обтяжуючих покарання обставин суд визнав обставиною, яка пом'якшує покарання, стан здоров'я ОСОБА_5 .
Спростовуючи доводи про наявність такої пом'якшуючої покарання обставини як щире каяття, суд першої інстанції вказав, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль стосовно цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
Як вказав у вироку місцевий суд, ОСОБА_5 провину у вчиненні кримінального правопорушення хоча й визнав, але факт щирого каяття не знайшов свого відображення у матеріалах цього кримінального провадження.
Щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Однак з копій судових рішень убачається, що ОСОБА_5 визнав лише свою провину у наслідках, які наступили в результаті дорожньо-транспортної пригоди, фактично не визнав усіх обставин кримінального правопорушення, вирок суду стороною захисту оскаржувався в тому числі і в частині визнання недопустимими ряду важливих доказів, а саме проколу огляду місця події та висновків експертиз.
Також, як правильно зазначив апеляційний суд, вказуючи на активне сприяння у встановленні істини в суді, захисник не вказує, в чому полягає таке сприяння, адже ні під час досудового розслідування, ні в ході судового розгляду обвинуваченим не було повідомлено жодної обставини, яка б допомогла встановити причину виникнення дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої загинула молода дівчина, яка навіть не досягла повноліття.
За змістом оскарженої ухвали апеляційного суду в ході апеляційного розгляду потерпіла та представник потерпілих заперечували проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, вказуючи, що обвинувачений не визнає своєї провини, не розкаюється та намагається перекласти свою вину на водія автомобіля, який рухався попереду.
Також апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що в справах цієї категорії при призначенні покарання суди мають враховувати не тільки дані про особу винного та встановлені пом'якшуючі обставини, а й наслідки, які наступили від кримінально караних дій. У цьому кримінальному провадженні найтяжчим наслідком стала смерть неповнолітньої молодої дівчини та спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень молодій жінці.
Апеляційний суд вказав, що потерпіла, мати загиблої дівчини, не отримала ні вибачення, ні відшкодування, не пробачила обвинуваченого і наполягала на реальній мірі покарання, зауважуючи, що призначене покарання за своїм видом і строком є м'яким для обвинуваченого.
Заслуги ОСОБА_5 перед державою як військовослужбовця також були враховані судом при призначенні покарання, але ці обставини не зменшують ступінь його вини, адже наслідки від дій обвинуваченого є непоправними.
З урахуванням усіх зазначених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавленні волі, яке необхідно відбувати реально, належним чином мотивувавши своє рішення, а суд апеляційної інстанції обґрунтовано не знайшов підстав для його пом'якшення.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання є законним, справедливим і співмірним характеру вчинених дій, а тому не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Чернігівський апеляційний суд, переглянувши вирок в апеляційному порядку, дав належну оцінку доводам апеляційної скарги сторони захисту й обґрунтовано залишив її без задоволення, а вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 12 грудня 2024 року - без зміни. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Переконливих доводів, які б свідчили пронаявність підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі захисника не наведено.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника ОСОБА_4 та копій судових рішень не убачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Щодо клопотання захисника про зупинення виконання оскаржуваних вироку та ухвали колегія суддів вбачає необхідним вказати, що таке зупинення може здійснюватися виключно після відкриття касаційного провадження, для чого наразі не вбачається достатніх підстав.
Керуючись положеннями ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 12 грудня 2024 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3