12 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/14817/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду
Вронської Г.О.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Войніков і Ко"
на рішення Господарського суду міста Києва (Демидов В.О.)
від 04.04.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду (Гончаров С.А., Тищенко О.В., Тарасенко К.В.)
від 12.03.2025 (повний текст складений 25.03.2025)
у справі за позовом Приватного підприємства "Войніков і Ко"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"
про визнання недійсною односторонню відмову від договору та внесення змін до договору,
1. Приватне підприємство "Войніков і Ко" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - Відповідач) про визнання недійсною односторонньої відмови від договору про фінансовий лізинг від 24.07.2019 №0018904 (далі - Договір) та внесення змін до Договору, у зв'язку з тим, що прострочення сплати лізингових платежів відбулося через форс-мажорні обставини, зокрема, військові дії на території місцезнаходження Позивача, тимчасової окупації території, неможливості здійснення господарської діяльності й проведення платежів.
2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023, позовні вимоги задоволено в частині визнання недійсною односторонньої відмови Відповідача від Договору. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про внесення змін до Договору. В цій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 в апеляційному порядку не оскаржувалось.
3. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.12.2023 року у справі №910/14817/22 касаційну скаргу Відповідача задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 в частині визнання недійсною односторонньої відмови від Договору та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 у справі №910/14817/22 скасовано. Справу №910/14817/22 у скасованій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.
5. Не погоджуючись з указаним рішенням, Позивач 03.05.2024 подав до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі №910/14817/22 та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у частині визнання недійсною односторонньої відмови Відповідача від договору про фінансовий лізинг від 24.07.2019 №00018904, оформлену листом від 10.11.2022 вих. №00018904 "Вимога про сплату заборгованості за договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору", з моменту підписання.
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 апеляційну скаргу Позивача залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі №910/14817/22 залишено без змін.
7. 14 квітня 2025 року Позивач (Скаржник) з використанням підсистеми "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у справі № 910/14817/22, у якій просить:
- прийняти касаційну скаргу до розгляду та відкрити касаційне провадження у справі №910/14817/22;
- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у справі №910/14817/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Скаржника в частині визнання недійсною односторонньої відмови Відповідача від договору про фінансовий лізин від 24.07.2019 №00018904, оформлену листом від 10.11.2022 вих. №00018904 "Вимога про сплату заборгованості за договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору".
8. Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що вона оформлена з порушенням вимог, передбачених статтею 290 ГПК України, отже наявні підстави для залишення її без руху з огляду на таке.
Щодо підстав касаційного оскарження
9. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
10. Скаржник зазначає, що касаційна скарга ним подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
11. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
12. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).
13. У цьому випадку необхідно чітко вказати:
- норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;
- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
14. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу). Скаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
15. Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним.
16. Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.
17. При цьому необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
18. Системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
19. Отже, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або допущене судом порушення норм процесуального права та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
20. Так, зокрема, у касаційній скарзі Скаржник з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- неправильно застосували статті 202, 214 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та 235, 236 Господарського кодексу (далі - ГК) України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.03.2020 у справі №911/825/18, від 08.10.2020 у справі №910/11397/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №910/17955/17 (стосовно того, що оперативно- господарські санкції можуть полягати в односторонній відмові від господарського зобов'язання (повністю або частково) або в односторонній зміні його умов);
- неправильно застосували статтю 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" щодо оцінювання сертифіката торгово-промислової палати з урахуванням встановлених обставин справи у сукупності з іншими доказами та щодо встановлення причинно-наслідкового зв'язку між форс-мажором та фактом порушення зобов'язань за договором та не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.09.2022 у справі №911/589/21, від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 25.11.2021 у справі №905/55/21, від 04.12.2024 у справі №910/507/2, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, від 07.06.2023 у справі №912/06/23 та від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 (щодо настання форс-мажорних обставин та порядку засвідчення їх настання);
- неправильно застосували статті 86 та 236 ГПК України щодо оцінки доказів, повного дослідження всіх обставин справи, прийняття законного та обґрунтованого рішення, зокрема, суди не здійснили належної оцінки всіх встановлених обставин справи, виходячи з усієї сукупності обставин і наданих сторонами доказів, з'ясованих і досліджених у справі та їх взаємозв'язку з урахуванням їх вірогідності, а також не дослідили належним чином підстави односторонньої відмови від Договору без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.06.2020 у справі №924/233/18.
21. Ураховуючи викладене, Суд вважає достатнім обґрунтування касаційної скарги в частині визначеної Скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. Водночас Скаржник в обґрунтування вказаної ним підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не зазначає норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати Верховним Судом, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним.
22. Крім того, Скаржник не визначає у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, проте вказує, що судами попередніх інстанцій не було здійснено належну оцінку всіх наданих ним доказів щодо наявності форс-мажорних обставин для Скаржника, у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли помилкового, на його думку, висновку про недоведеність Скаржником можливості виконання зобов'язань за договором через наявність форс-мажорних обставин. Зокрема, Скаржник зазначає, що суди не здійснили оцінку наявних у матеріалах справи доказів, а саме:
- Сертифіката Запорізької торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини від 26.12.2022 №2300-22-1922;
- роздруківку Указу Президента України про введення на території України воєнного стану від 24.02.2022 №64/2022;
- роздруківку наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України "Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення бойових дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022";
- роздруківку листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1;
- копію наказу Позивача про призупинення господарської діяльності та простій, а також звільнення працівників від обов'язків бути присутніми на робочих місцях від 24.02.2022 №15;
- копію наказу Позивача про консервування основних засобів від 24.02.2022 №16;
- копію наказу Позивача про призупинення дії трудових договорів з працівниками до скасування воєнного стану від 30.06.2022 №41-К;
- роздруківку публіцистичної статті із сайту "Українська правда" від 28.02.2022 про окупацію міста Бердянськ;
- роздруківку публіцистичної статті із сайту "УНІАН" від 28.02.2022 про окупацію міста Бердянськ;
- копію листа Національного Банку України "Про надання інформації стосовно відділень банків у місті Бердянську Запорізької області" від 11.12.2022 №27-0006/87295 з додатками;
- копію листа Національного Банку України "Щодо надання інформації стосовно відділень банків у місті Бердянську Запорізької області" від 16.12.2022 №27-0006/87295 з додатками;
- копію листа Запорізької обласної державної адміністрації "Про надання інформації щодо перебування міста Бердянськ в тимчасовій окупації" від 13.12.2022 №12642/08-48;
- роздруківку з сайту Національного Банку України карти функціонуючих відділень банків на території України;
- копію листа Позивача від 27.10.2022.
Скаржник вказує, що у зв'язку з нездійсненням судами всебічного та належного дослідження вказаних доказів та всіх обставин справи, неврахування правових підходів, сформованих Верховним Судом, суди попередніх інстанцій неправомірно не застосували до спірних правовідносин положення статті 617 ЦК України та частини другої статті 218 ГК України, що призвело, на думку Скаржника, до неправильного застосування норм матеріального права.
23. Отже, оскаржуючи ухвалені у справі судові рішення, Скаржник у касаційній скарзі не визначає підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, як і не визначає підстави, передбачені, зокрема частиною третьою статті 310 ГПК України.
24. Разом з тим, Суд звертає увагу, що у разі оскарження судового рішення з підстав не дослідження доказів у справі, підставою касаційного оскарження судового рішення є пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України. Зокрема, якщо Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку Скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
25. Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які Скаржник не навів у тексті касаційної скарги, або самостійно визначати конкретну підставу. При цьому, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
26. Для усунення недоліків у цій частині Скаржник має належним чином обґрунтувати обрані ним підстави касаційного оскарження з урахуванням.
Щодо сплати судового збору
27. Як убачається з матеріалів, доданих до касаційної скарги, Скаржником не сплачено судовий збір за подання касаційної скарги та не додано доказів на підтвердження його сплати.
28. Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".
29. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
30. Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір, що становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
31. За змістом статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з 01 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у розмірі 2 481 грн.
32. Предметом позову в цій справі є дві вимоги немайнового характеру: визнання недійсною односторонньої відмови від Договору та внесення змін до Договору.
33. Отже, Скаржник мав сплатити судовий збір у розмірі, що відповідає двом вимогам немайнового характеру.
34. Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
35. З огляду на зазначене, розмір судового збору за подання касаційної скарги у цій справі становить 9 924 грн (2 481 грн х 2 х 200 %).
36. Верховний Суд звертає увагу, що потреба сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, що визначає однією із засад судочинства рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
37. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02) наголошується, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення ЄСПЛ від 28.05.1985 у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" (пункт 57).
38. Європейський суд з прав людини в рішенні від 19.06.2001 у справі "Kreuz v. Poland" (заява №28249/95) зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (пункт 60).
39. Для усунення недоліків касаційної скарги у цій частині Скаржник повинен подати до Верховного Суду докази сплати судового збору в розмірі 9 924 грн.
40. Судовий збір має бути перерахований за такими реквізитами:
- Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102
- Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783
- Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП)
- Рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007
- Код банку отримувача (МФО): 899998
- Код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)"
- Символ звітності банку: 207
- Призначення платежу *;101; _________ (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом __________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскаржуваного рішення) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний господарський суд) (назва суду, де розглядається справа).
41. Реквізити рахунків для зарахування судового збору за подання касаційної скарги також розміщені на офіційному вебсайті Верховного Суду.
42. Отже, вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України не були виконані з огляду на відсутність належного обґрунтування обраних Скаржницею підстав касаційного оскарження та доказів сплати судового збору за подання касаційної скарги.
43. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
44. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
45. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга подана без додержання вимог процесуального законодавства, отже підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України з наданням десятиденного строку для усунення недоліків.
46. Для усунення виявлених недоліків Скаржник повинен навести та належним чином та обґрунтувати підстави касаційного оскарження, а також надати докази сплати судового збору за подання касаційної скарги.
47. Суд звертає увагу, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
48. Заяву про усунення недоліків касаційної скарги необхідно подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в строк, встановлений цією ухвалою, разом з доказами її надсилання іншим учасникам справи.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Войніков і Ко" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у справі №910/14817/22 залишити без руху.
2. Надати строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
3. Приватному підприємству "Войніков і Ко" усунути виявлені недоліки у такий спосіб:
- навести та належним чином обґрунтувати підстави касаційного оскарження з урахуванням викладеного в цій ухвалі;
- подати до Верховного Суду докази сплати судового збору в розмірі 9 924 грн із зарахуванням сплаченої суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
4. Роз'яснити, що в разі невиконання вимог Суду касаційна скарга у справі №910/14817/22 вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя Г. Вронська