ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.05.2025Справа № 910/2637/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421)
до Приватного підприємства "Кандагар Тревел" (01054, м. Київ, вул. Гоголівська, 10, кв. 13, ідентифікаційний код 39319669)
про стягнення 32 856,26 грн,
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Кандагар Тревел" про стягнення заборгованості за договором № 330356-01 від 03.04.2019 на постачання теплової енергії у розмірі 32 856,26 грн, з яких: 19 894,79 грн основного боргу, 10 307,13 грн інфляційних втрат та 2 654,34 грн трьох відсотків річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2637/25, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
З 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач.
Відповідно до п. 2.1 статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Згідно з п. 2.2.1 цього статуту предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
03.04.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - позивач, постачальник) та Приватним підприємством "Кандагар Тревел" (далі - відповідач, абонент) було укладено договір №330356-01 на постачання теплової енергії (далі - договір), відповідно до якого позивач зобов'язався постачати теплову енергію відповідачу, а відповідач зобов'язався отримувати теплову енергію та оплачувати її вартість відповідно до умов, викладених у цьому договорі.
Цей договір набуває чинності з 01.05.2018 та діє до 30.12.2020 року. Договір тимчасовий на період оренди.
Так, згідно з п. 1.1. договору предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.
При виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установ і мереж, нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 2.2.1. договору позивач зобов'язується постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком №1 до цього договору.
Згідно з п. 2.3.1. договору відповідач зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору (п. 2.3.2. договору).
Облік споживання абонентом теплової енергії здійснюється згідно з Законом України «Про комерційний облік» (п.5.1 договору).
Відповідно до п.2 додатку №4 до договору абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує постачальнику вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії.
Відповідно до п.3 додатку №4 до договору абонент щомісячно з 12 по 15 числа самостійно отримує у ЦОК (центр обслуговування клієнтів) за адресою: просп. Повітрофлотський, 58
- облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітній період;
- акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в ЦОК);
- акт виконаних робіт (приймання-передавання товарної продукції).
Позивач у позовній заяві зазначає, що деталізовані нарахування добору, повернення, перерахунки відображені у наступних документах, що є додатками до даної позовної заяви:
- довідка про нарахування з відображенням: особового рахунку; адресу постачання теплової енергії; теплове навантаження; значення тарифу, грн. без ПДВ; обсяг** Гкал.; нараховано, грн. без ПДВ; тип розрахунку: Ігр. - за лічильником, 3 гр. - за навантаженням; ознака наявності теплолічильника (так/ні), тощо;
- акти приймання-передавання товарної продукції;
- облікові картки;
- деталізована інформація про коригування нарахувань за теплову енергію згідно з договором №330356-01 за період 01.11.2019 - 31.12.2024.
Так, позивач стверджує, що відповідач здійснював часткові платежі, однак своєчасно не вносив плату за поставлену теплову енергію у повному обсязі, в результаті чого за період з 11.2019 по 12.2024 року включно (фактичні нарахування з 11.2019 по 06.2021) утворилась заборгованість у розмірі 19 894,79 грн.
Облік споживання теплової енергії за даними будинкового засобу обліку по житловому будинку в цілому за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, буд. 10, здійснюється за особовим рахунком: 330356.
Оскільки відповідач є споживачем теплової енергії, поставленої до нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, буд. 10, кв.13, окремий облік теплоспоживання відповідача пропорційно його опалюваній площі здійснюється за особовим рахунком №330356-01 (ідентичний номеру укладеному договору). Опалювальна площа нежилих приміщень відображена у додатку №8 до договору та становить 58,2 кв.м.
На підтвердження факту постачання теплової енергії та підтвердження обсягу відпущеної відповідачу теплової енергії та її вартості, позивачем долучено корінці нарядів на включення та відключення житлового будинку за адресою вул. Гоголівська, буд. 10, акт про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи; відомості обліку теплової енергії.
Спір у даній справі виник, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості поставленої теплової енергії в період з листопада 2019 по грудень 2024, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за договором № 330356-01 від 03.04.2019 на постачання теплової енергії у розмірі 32 856,26 грн, з яких: 19 894,79 грн основного боргу, 10 307,13 грн інфляційних втрат та 2 654,34 грн трьох відсотків річних.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.
Слід зауважити, що на теперішній час договір № 330356-01 від 03.04.2019 на постачання теплової енергії у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 330356-01 від 03.04.2019 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Як свідчать представлені до матеріалів справи документи, у період з листопада 2020 по грудень 2024 Приватним підприємством "Кандагар Тревел" було спожито теплову енергію на загальну суму 32 889,57 грн.
Вказані обставини підтверджуються наданими до матеріалів справи документами, а саме: довідкою про нарахування з відображенням: особового рахунку; адресу постачання теплової енергії; теплове навантаження; значення тарифу, грн. без ПДВ; обсяг** Гкал.; нараховано, грн. без ПДВ; тип розрахунку: Ігр. - за лічильником, 3 гр. - за навантаженням; ознака наявності теплолічильника (так/ні), тощо; актами приймання-передавання товарної продукції; обліковими картками; деталізованою інформацією про коригування нарахувань за теплову енергію згідно з договором №330356-01 за період 01.11.2019 - 31.12.2024.
На підтвердження факту постачання теплової енергії до адміністративної будівлі за спірний період за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, буд. 10 позивачем до позовної заяви надані корінці нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювальних сезонів та період теплопостачання.
Надані до позовної заяви документи (копії корінців нарядів на включення та відключення будинку в період опалювального сезону за спірний період) підтверджують факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку.
Обсяг спожитої теплової енергії за спірний період за адресою м. Київ, вул. Гоголівська, буд. 10, підтверджується також довідкою про нарахування за теплову енергію.
В матеріалах справи в наявності: облікові картки; акти приймання-передавання товарної продукції; розрахунок основного боргу за теплову енергію.
Так, Верховний Суд у постанові від 03.09.2020 у справі №910/17662/19 зазначив, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі-продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами як доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/6652/17, від 12.07.2018 у справі №910/6654/17, від 12.10.2018 у справі №910/30728/15.
Разом з тим, відповідач свої зобов'язання перед позивачем в повному обсязі не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість за надану теплову енергію з урахуванням коригування коштів становить 19 894,79 грн.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» основним обов'язком споживача теплової енергії є в тому числі додержання вимог договору та нормативно-правових актів.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати спожитої теплової енергії у гарячій воді, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Приватного підприємства "Кандагар Тревел" в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 19 894,79 грн підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати за спожиту теплову енергію, позивач нараховує 10 307,13 грн інфляційних втрат та 2 654,34 грн трьох відсотків річних за період з 01.12.2019 по 31.12.2024.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, останнім до стягнення заявлені 3% річних за загальний період прострочення з 01.12.2019 по 31.12.2024 в сумі 2 654,34 грн та інфляція грошових коштів з 01.12.2019 по 31.12.2024 в сумі 10 307,13 грн.
Судом перевірено розрахунок позивача 3 % річних та інфляційні втрати, враховуючи відсутність контррозрахунку відповідача, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 2 654,34 грн та інфляційних втрат в розмірі 10 307,13 грн.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути Приватного підприємства "Кандагар Тревел" (01054, м. Київ, вул. Гоголівська, 10, кв. 13, ідентифікаційний код 39319669) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) заборгованість у розмірі 19 894 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот дев'яносто чотири) грн 79 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 10 307 (десять тисяч триста сім) грн 13 коп., 3% річних у розмірі 2 654 (дві тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн 34 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 14.05.2025
Суддя І.О. Андреїшина