02.04.2025 року м.Дніпро Справа № 904/257/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2024 (суддя Фещенко Ю.В.)
у справі № 904/257/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро"
до Вакулівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області
про розірвання договору оренди землі
Товариство з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Вакулівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (далі - відповідач), в якій просить суд розірвати договір оренди землі № 36 від 12.01.2022, за умовами якого Товариству з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" в строкове платне користування передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Вакулівської сільської ради Криворізького (стара назва - Софіївського) району Дніпропетровської області, із кадастровим номером 1225283300:02:002:0111, площею 14,7585 га, у зв'язку з відмовою Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" від права користування земельною ділянкою.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2024 у справі №904/257/24 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" до Вакулівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про розірвання договору оренди землі № 36 від 12.01.2022 відмовлено у повному обсязі. Судові витрати покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро".
Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2024 у справі № 904/257/24 скасувати, позов задовольнити.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, дійшов висновків, що не відповідають обставинам справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- судом не враховано, що в силу вимог пункту «а» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова землекористувача від права користування земельною ділянкою. Позивач тричі звертався до Відповідача з пропозицією розірвати Договір оренди № 36 від 12.01.2022 р., і щоразу вказані звернення були залишені без задоволення;
- представник Відповідача підтвердив, що Позивач не має права використовувати спірну земельну ділянку для вирощування сільгоспкультур, для чого вона власне і бралася в оренду, і для того, щоби мати можливість розорати ділянку на ріллю, Позивачу необхідно змінити цільове призначення спірної земельної ділянки;
- суд не дотримався принципу «jura novit curia» та не застосував при розгляді справи передбачену законодавством можливість розірвання договору у зв'язку з недоліками земельної ділянки, на обставини чого посилався позивач та що передбачає як чинне законодавство та судова практика;
- суд у даній справі в обґрунтування відмови в задоволенні позову вказує на нібито недобросовісну та непослідовну поведінку Позивача, в зв'язку з чим право (законний інтерес) Позивача захисту не підлягає. Позивач вказує, що означений висновок суду є безпідставним, так як поведінка Позивача чітко та однозначно підтверджує його наміри щодо розірвання спірного договору оренди землі, якою Позивач не має змоги користуватися та строк дії якого (Договору) становить 14 років, Натомість суд фактично поклав саме на Позивача всю відповідальність та ризики невідповідності земельної ділянки умовам Договору;
- суд неправильно застосував наступні норми матеріального права: ст. 141 ч. 1, п "а" Земельного Кодексу, ст. 32 Закону "Про оренду землі", ст. 1, 36 Закону "Про оренду землі".
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
26.09.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
24.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги.
16.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на додаткові пояснення позивача, в яких він наголосив на їх необґрунтованості та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
24.01.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він наполіг на врахуванні при вирішенні справи висновків, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі №918/391/23.
27.01.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява, в якій просить відкласти розгляд справи, призначений на 29.01.2025 на іншу дату, у зв'язку з зайнятістю представника Вакулівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.
В судовому засіданні 02.04.2025 брав участь представник позивача (апелянта). Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини відсутності суд не проінформував.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги оголошення перерви в судовому засіданні 29.01.2025 за клопотанням відповідача та необхідність дотримання розумних строків провадження, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації учасниками справи принципу змагальності та диспозитивності.
Представник апелянта в судовому засіданні 02.04.2025 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове - про задоволення позовних вимог.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12.01.2022, за результатами проведеного електронного аукціону, між Вакулівською сільською радою Софіївського району Дніпропетровської області (яка в подальшому змінила найменування на Вакулівську сільську раду Софіївського району Дніпропетровської області) (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" (далі - орендар, відповідач) укладено договір оренди землі № 36 (далі - договір, а.с.17-20), за умовами пункту 1.1. якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Вакулівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225283300:02:002:0111.
У пункті 3.1. договору сторони визначили, що договір укладено на 14 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Якщо орендар після закінчення договору оренди не має бажання продовжити термін дії договору на новий строк, орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю збитки у розмірі не отриманої орендної плати, нарахованої на підставі нормативної грошової оцінки, яка діяла на момент нарахування збитків, за весь період до моменту передачі земельної ділянки орендодавцю, або до моменту набрання чинності нового договору оренди землі.
Розділом 2 договору визначений об'єкт оренди, а саме:
- в оренду передається земельна ділянка загальною площею 14,7585 га (пункт 2.1. договору);
- на земельній ділянці знаходяться об'єкти оренди нерухомого майна - немає, а також, інші об'єкти інфраструктури - відсутні (пункт 2.2. договору);
- нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 93 218 грн. 30 коп. (пункт 2.3. договору);
- земельна ділянка, що передається в оренду, має такі недоліки, що можуть перешкодити її ефективному використанню: недоліків, які могли б перешкодити ефективному використанню земельної ділянки за цільовим призначенням не виявлено (пункт 2.4. договору);
- інші особливості об'єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини: відсутні (пункт 2.5. договору).
Згідно з пунктом 5.1. договору земельна ділянка передається в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва.
У пункті 5.2. договору визначено, що цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (згідно з класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему України № 548 від 23.07.20410 - 01.01).
Пунктом 6.1. договору передбачено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідно до пункту 6.2. договору об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту підписання договору сторонами та державної реєстрації права оренди. Не проведення державної реєстрації в термін, зазначений в підпункті "з" пункту 10.2. договору не звільняє орендаря від сплати орендної плати за земельну ділянку.
З матеріалів справи вбачається що Вакулівська сільська рада Софіївського району Дніпропетровської області передала, а ТОВ "КСГ "Дніпро", прийняло в користування на умовах оренди терміном на 14 років, земельну ділянку кадастровий №1225283300:02:002:0111, загальною площею 14,7585 га, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Вакулівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, згідно з договором оренди землі № 36 від 12.01.2022, про що сторонами було складено та підписано Акт прийому-передачі земельної ділянки від 12.01.2022 до договору оренди землі № 36 від 12.01.2022. У вказаному Акті сторони також підтвердили, що орендар зобов'язується ефективно використовувати землю, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї діяльності; після закінчення строку оренди повернути земельну ділянку в стані, в якому вона була до надання; недоліки земельної ділянки, які суттєво можуть вплинути на її подальше використання за цільовим призначенням, відсутні (а.с.21).
Як зазначає позивач у позовній заяві, його підприємство є сільськогосподарським виробником, яке займається вирощуванням зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код 01.11 за класифікатором видів діяльності). Між тим, використовувати орендовану земельну ділянку за призначенням позивач позбавлений можливості, так як земельна ділянка належить до виду земельних угідь - "пасовища 002.02", отже, використовувати її з метою вирощування сільськогосподарської продукції - об'єктивно неможливо. Крім того, земельна ділянка не лише є пасовищем, а не ріллею, але також є захаращеною та зарослою деревинною поростю, тобто такою, що не придатна для землеробства, для якого вона бралася позивачем в оренду. Також, позивач зазначає, що повномасштабна агресія Російської Федерації проти України негативно вплинула на виробничу діяльність позивача, оскільки суттєво знизилися ціни на продукцію позивача та збільшилися витрати на виробництво.
Враховуючи вказані обставини, з метою припинення договору, позивач листом від 08.08.2023 № 08-КСГ звернувся до відповідача; в листі позивач зазначив таке: "ТОВ "КСГ "Дніпро" на сьогодні не має змоги обробити вищенаведену земельну ділянку та вносити орендну плату. Відповідно до пункту 13.3. договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін. У зв'язку з вищевикладеним, просимо укласти додаткову угоду про розірвання договору за взаємною згодою сторін2 (а.с.22).
За результатом розгляд вказаного листа, Рішенням Вакулівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області № 1080-21/VII від 21.08.2023 "Про розгляд заяви ТОВ "КСГ "Дніпро" від 08.08.2023 щодо розірвання договору оренди землі" відмовлено у розірванні договору оренди землі № 36 від 12.01.2022, укладеного між Вакулівською сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області та ТОВ "КСГ "Дніпро", кадастровий номер земельної ділянки 1225283300:02:002:0111, площею 14,7585 га, за взаємною згодою сторін (а.с.24-25).
У подальшому позивач повторно звернувся до відповідача з листом № 37-КСГ від 11.10.2023, в якому зазначив таке: " У зв'язку із військовою агресією Російської Федерації, та введенням Указом президента військового стану, підприємство втратило сталі комерційні зв'язки із іншими підприємствами та не може здійснювати обробку даної земельної ділянки. Крім того, дана земельна ділянка не відповідає заявленій в аукціоні якісній кваліфікації, а саме: виявилось, що на даній земельній ділянці знаходяться багаторічні дерева та вона засмічена будівельним сміттям, що унеможливлює її використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до умов договору. Відповідно до пункту 13.3. договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін. У зв'язку з вищевикладеним, просимо укласти додаткову угоду про розірвання договору за взаємною згодою сторін." (ас.23).
За результатом розгляд вказаного листа, Рішенням Вакулівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області № 1166-21/VII від 12.12.2023 "Про розгляд заяви ТОВ "КСГ "Дніпро" про розірвання договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225283300:02:002:0111" відмовлено у розірванні договору оренди землі № 36 від 12.01.2022, укладеного між Вакулівською сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області та ТОВ "КСГ "Дніпро", кадастровий номер земельної ділянки 1225283300:02:002:0111, площею 14,7585 га, за взаємною згодою сторін (а.с.26-27).
Також з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із листом №01/01/24-КСГ від 01.01.2024, в якому зазначив таке: "Положення чинного законодавства визначають, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24, 25 Закону України "Про оренду землі" та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (частина 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі"), а пунктом "а" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України унормовано, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Товариство з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" відповідно до пункту "а" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України добровільно відмовляється від права користування земельною ділянкою із кадастровим номером 1225283300:02:002:0111, площею 14,7585 га, яка розташована на території Вакулівської сільської ради Софіївського району (на цей час Криворізький район) Дніпропетровської області, відтак договір оренди землі № 36 від 12.01.2022, за умовами якого в строкове платне користування ТОВ "КСГ "Дніпро" передано земельну ділянку із кадастровим номером 1225283300:02:002:0111, площею 14,7585 га - розривається достроково. Зауважуємо, що надана Вакулівською сільською радою ТОВ "КСГ "Дніпро" в оренду земельна ділянка є непридатною для використання за призначенням, для якого вона бралася в оренду - вирощування сільськогосподарських культур, так як є зарослим пасовищем, на якому ростуть багаторічні дерева, та яке захаращене будівельним сміттям, а не є ріллею, і належність земельної ділянки до пасовищ не була відображена в характеристиці лота на електронних торгах, на яких ТОВ "КСГ "Дніпро" придбало право на її оренду. Крім того, у зв'язку з початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації порушилися сталі господарські зв'язки, погіршилися загальна кон'юнктура ринку та фінансовий стан підприємства, що спричиняє неможливість експлуатації вказаної земельної ділянки, тому ТОВ "КСГ "Дніпро" двічі зверталося до орендодавця, Вакулівської сільської ради, з листами про розірвання договору за згодою сторін, які залишилися без задоволення. Виходячи з викладеного, керуючись часиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі", пунктом "а" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, статтями 651, 652 Цивільного кодексу України, пунктом 13.2. договору, пропонуємо укласти угоду про розірвання договору № 36 від 12.01.2022, два примірники якої відправляємо підписаними зі свого боку на адресу орендодавця, просимо повернути на нашу адресу примірник підписаним. Додатки: Угода про розірвання договору № 36 від 12.01.2022 у 2-х примірниках, підписаних з боку ТОВ "КСГ "Дніпро"." (а.с.28-30). В матеріалах справи наявні докази направлення вказаного листа 12.01.2024 засобами поштового зв'язку АТ "Укрпошта" у поштовому відправленні № 4910802017740 (а.с.31-32).
Враховуючи, що сторонами не досягнуто згоди щодо дострокового розірвання договору оренди землі № 36 від 12.01.2022, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що в процесі розгляду справи не встановлено порушення відповідачем прав позивача, а також не встановлено наявність правових підстав для розірвання договору оренди землі № 36 від 12.01.2022 з підстав, якими позивач обґрунтував свої позовні вимоги.
Мотивуючи такий висновок суд зазначив, що позивач, звернувшись до відповідача із листом вих. № 01/01/24-КСГ від 01.01.2024, в якому зазначав іншу причину для розірвання спірного договору оренди землі, а саме: добровільну відмову від права користування земельною ділянкою (пункт "а" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України), повинен був надати відповідачу розумний строк на розгляд вказаного звернення, а у випадку не вирішення порушеного питання (бездіяльності відповідача) або відмови у задоволенні вимог позивача, мав право звернутися до суду з відповідним позовом, визначивши підставою позову, відповідно, необґрунтованість відмови або бездіяльність відповідача, а також, правову підставу позову, у даному випадку, в тому числі, пункт "а" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України. Однак у позовній заяві позивач не обґрунтовує свої вимоги посиланням на пункт "а" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, оскільки станом на момент звернення із позовом до суду в цій частині права позивача порушені відповідачем не були.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Вакулівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, в якій просить суд розірвати договір оренди землі № 36 від 12.01.2022, за умовами якого Товариству з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" в строкове платне користування передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Вакулівської сільської ради Криворізького (стара назва - Софіївського) району Дніпропетровської області, із кадастровим номером 1225283300:02:002:0111, площею 14,7585 га, у зв'язку з відмовою Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" від права користування земельною ділянкою.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
- між Вакулівською сільською радою Криворізького (стара назва - Софіївського) району Дніпропетровської області, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро", як орендарем, був укладений договір оренди землі № 36 від 12.01.2022, за умовами якого в строкове платне користування Товариству з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Вакулівської сільської ради Криворізького (стара назва - Софіївського) району Дніпропетровської області, із кадастровим номером 1225283300:02:002:0111, площею 14,7585 га; договір укладено на строк 14 років (пункт 3.1 договору);
- згідно з договором земельна ділянка сільськогосподарського призначення передається для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Позивач є сільськогосподарським виробником та займається вирощуванням зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код 01.11 за класифікатором видів діяльності). Між тим, використовувати орендовану земельну ділянку за призначенням позивач позбавлений можливості, так як земельна ділянка належить до виду земельних угідь - "пасовища 002.02", отже використовувати її з метою вирощування сільськогосподарської продукції об'єктивно неможливо. Крім того, земельна ділянка не лише є пасовищем, а не ріллею, але також є захаращеною та зарослою деревинною поростю, тобто такою, що не пристосована для землеробства, для якого вона і бралася позивачем в оренду;
- також повномасштабна агресія російської федерації проти України негативно вплинула на виробничу діяльність позивача, оскільки суттєво знизилися ціни на продукцію позивача та збільшилися витрати на виробництво;
- з метою припинення договору позивач листом № 08-КСГ від 08.08.2023 звернувся до відповідача з пропозицією розірвання спірного договору за згодою сторін, але, за результатом розгляду вказаного листа, відповідачем прийнято рішення № 1080-21/VІІІ від 21.08.2023 про відмову в розірванні спірного договору за згодою сторін. Вдруге з листом про дострокове розірвання договору за згодою сторін позивач звернувся із листом № вих. 37-КСГ від 11.10.2023, але результатом його розгляду стала також відмова відповідача в достроковому розірванні (рішення № 1166-24/VШ від 12.12.2023);
- листом від 01.01.2024 позивач звернувся до відповідача та повідомив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро", відповідно до пункту "а" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, добровільно відмовляється від права користування земельною ділянкою із кадастровим номером 1225283300:02:002:0111, площею 14,7585 га, яка розташована на території Вакулівської сільської ради Софіївського району (нова назва - Криворізький район) Дніпропетровської області, відтак договір оренди землі № 36 від 12.01.2022, за умовами якого в строкове платне користування позивачу передано земельну ділянку із кадастровим номером 1225283300:02:002:0111, площею 14,7585 га - розривається достроково. Разом з вказаним листом позивачем було направлено підписані з його боку додаткові угоди про розірвання договору у зв'язку з відмовою Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" від користування земельною ділянкою. Вказаний лист залишився без відповіді та реагування;
- враховуючи вказане, позивач вказує про наявність підстав для розірвання договору оренди землі № 36 від 12.01.2022 на підставі статті 32 Закону України "Про оренду землі", пункту "а" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, у зв'язку з відмовою орендаря - Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро", від права користування вказаною земельною ділянкою.
Колегія суддів зауважує, що як правильно звернув увагу господарський суд безпосередньо у прохальній частині позовної заяви позивач зазначає вимогу щодо розірвання договору оренди землі № 36 від 12.01.2022 в зв'язку з відмовою Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" від права користування земельною ділянкою.
При цьому у розділі IV позовної заяви "Щодо судової практики з питання" є посилання на постанови Верховного Суду щодо застосування норм статті 141 Земельного кодексу України.
Відповідач позовні вимоги заперечує, посилаючись на відсутність підстав для розірвання спірного договору.
Таким чином, предметом позову є немайнова вимога позивача до відповідача розірвати договір оренди земельної ділянки.
Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин на підставі договору оренди землі; звернення позивача до відповідача з повідомленням про відмову від користування земельною ділянкою та припинення договору оренди; відмова відповідача у достроковому припиненні договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є виникнення між сторонами майново-господарського зобов'язання на підставі договору оренди землі; підстави та умови розірвання договору, право позивача відмовитися від користування земельною ділянкою, правомірність відмови відповідача у достроковому припиненні договору, порушення суб'єктивного права, за захистом якого позивач звернувся до суду.
Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини
За частинами 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За частинами 1 та 2 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Стаття 13 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Як вже було зазначено, 12.01.2022 між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини на підставі договору оренди землі.
Об'єктом оренди є земельна ділянка комунальної власності площею 14,7585 га, кадастровий номер 1225283300:02:002:0111.
Строк оренди визначено в договорі - 14 років.
З метою припинення договору, позивач листом від 08.08.2023 № 08-КСГ звернувся до відповідача про припинення дії договору оренди землі.
Рішенням Вакулівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області № 1080-21/VII від 21.08.2023 відмовлено у розірванні договору оренди землі № 36 від 12.01.2022.
Позивач повторно звернувся до відповідача з листом № 37-КСГ від 11.10.2023, в якому просив укласти додаткову угоду про розірвання договору за взаємною згодою сторін.
12.12.2023 відповідач ухвалив рішення №1166-21/VII, яким відмовив позивачу в достроковому припиненні договору оренди земельної ділянки за взаємною згодою сторін.
Позивач звернувся до відповідача із листом №01/01/24-КСГ від 01.01.2024, в якому повідомив про добровільну відмова від права користування земельною ділянкою та запропонував укласти угоду про розірвання договору № 36 від 12.01.2022, направивши два примірники якої підписаними зі свого боку на адресу орендодавця, з проханням повернути на один примірник підписаним. В матеріалах справи наявні докази направлення вказаного листа 12.01.2024 засобами поштового зв'язку АТ "Укрпошта" у поштовому відправленні № 4910802017740 (а.с.31-32), яке було отримано відповідачем лише 18.01.2024 (а.с.146).
Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" передбачені підстави припинення договору оренди землі.
За змістом частин 2, 3 зазначеної норми договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
За частиною 1 статті 32 цього Закону на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Загальний порядок укладення, зміни і розірвання договорів врегульовано главою 53 Цивільного кодексу України та главою 20 Господарського кодексу України.
Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, установлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.
Так, у розділі 13 договору сторонами були визначені умови щодо зміни умов договору і припинення його дії, зокрема:
- зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку (пункт 13.1. договору);
- дія договору припиняється: - закінчення строку, на який його було укладено; - придбання орендарем земельної ділянки у власність; - викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; - ліквідація юридичної особи-орендаря; - смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом (пункт 13.2. договору);
- дія договору припиняється шляхом його розірвання за: - взаємною згодою сторін; - рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її (їх) використанню, а також з інших підстав, визначених законом (пункт 13.3. договору).
Згідно із частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором.
При цьому відповідно до частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Стаття 652 Цивільного кодексу України містить приписи для ситуацій, коли сторона об'єктивно може виконати зобов'язання, проте внаслідок зміни обставин таке виконання втрачає для неї сенс або кінцевий результат буде не тим, на який вона розраховувала на початку. В цьому разі виникає потреба у зміні умов зобов'язання (договору) відповідно до змінених суттєвим чином обставин.
Зазначеною нормою передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (пункти 64-67 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Закон пов'язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір, а саме:
1) згідно з першою умовою в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. За даної умови події, що викликали ускладнення у виконанні договору і які можна назвати істотною зміною обставин, повинні мати місце або стати відомими сторонам (заінтересованій стороні) після укладення договору;
2) другою умовою є зміна обставин, яка зумовлена причинами, що зацікавлена сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагаються. Іншими словами, мова йде про те, що події, які викликають ускладнення, не могли бути розумно прийняті стороною до уваги;
3) третя умова виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б зацікавлену сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Мова йде про зменшення цінності отримуваного стороною за договором, включаючи випадки, коли виконання взагалі перестає мати цінність для сторони, що отримує виконання. Зменшення цінності отримуваного стороною за договором відбувається у випадку, коли суттєво змінюється договірна рівновага в силу істотного підвищення вартості виконуваного або в силу зменшення отримуваного стороною за договором;
4) четвертою умовою є те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе зацікавлена сторона. Виходячи зі змісту названої умови, випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов'язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може слідувати із самого характеру та змісту зобов'язання.
Суд зазначає, що ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (див. пункт 38 постанови Верховного суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).
Тобто, на відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов'язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов'язання таким чином, що виконання зобов'язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов'язання.
Подібний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17 та у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20.
На відміну від форс-мажору істотна зміна обставин не впливає на строк виконання зобов'язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин).
Відтак, форс-мажор (стаття 617 Цивільного кодексу України) та істотна зміна обставин (стаття 652 Цивільного кодексу України) є різними правовими ситуаціями, стаття 652 Цивільного кодексу України може бути застосована у випадку відсутності існування форс-мажору, але позивач має довести наявність всіх чотирьох умов, необхідних для внесення змін до договору за рішенням суду, чого скаржник не довів відповідно до висновків суду апеляційної інстанції.
Таким чином, положення статті 652 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору безпосередньо не з істотною зміною обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 цієї норми, за істотної зміни обставин (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №927/762/17).
Мотивуючи позов, позивач зазначає, що його підприємство є сільськогосподарським виробником та займається вирощуванням зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код 01.11 за класифікатором видів діяльності), однак використовувати орендовану земельну ділянку за призначенням позивач позбавлений можливості, так як земельна ділянка належить до виду земельних угідь - "пасовища 002.02", отже використовувати її з метою вирощування сільськогосподарської продукції позивач не може. Позивач також зазначає, що земельна ділянка не лише є пасовищем, а не ріллею, але також є захаращеною та зарослою деревинною поростю, тобто такою, що не пристосована для землеробства, для якого вона і бралася позивачем в оренду. Також позивач посилається на те, що повномасштабна агресія Російської Федерації проти України негативно вплинула на виробничу діяльність позивача, оскільки суттєво знизилися ціни на продукцію позивача та збільшилися витрати на виробництво.
Як убачається з матеріалів справи, спірний договір було укладено за наслідками електронного аукціону, в процесі проведення якого позивачем було надано повну інформацію щодо спірної земельної ділянки, зокрема і щодо того, що земельна ділянка є пасовищем (а.с. 68 на звороті), позивач добровільно прийняв участь у вказаному аукціоні, в подальшому уклав договір оренди землі № 36 від 12.01.2022, під час укладення якого (своїм підписом на договорі) підтвердив, що:
- земельна ділянка, що передається в оренду, не має недоліків, які могли б перешкодити ефективному використанню земельної ділянки за цільовим призначенням не виявлено (пункт 2.4. договору);
- відсутні інші особливості об'єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини (пункт 2.5. договору);
- земельна ділянка передається в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва; цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (згідно з класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему України № 548 від 23.07.20410 - 01.01) (пункти 5.1., 5.2. договору).
Більше того, безпосередньо під час приймання-передачі спірної земельної ділянки сторонами було складено та підписано Акт прийому-передачі земельної ділянки від 12.01.2022 до договору оренди землі № 36 від 12.01.2022, в якому сторони також підтвердили, що недоліки земельної ділянки, які суттєво можуть вплинути на її подальше використання за цільовим призначенням, відсутні (а.с.21).
Слід також відзначити, що позивач зазначив про незадовільний стан земельної ділянки лише 08.08.2023 (лист № 08-КСГ), отже, більше, ніж через 1,5 роки з моменту прийняття спірної земельної ділянки в оренду (12.01.2022), після того як ним було оплачено орендну плату за перший рік оренди.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що матеріали даної справи не містять жодних доказів, які б свідчили про неможливість використання позивачем спірної земельної ділянки за її цільовим призначенням або про неможливість виконання ним договірних зобов'язань перед відповідачем; позивач не надав доказів наявності всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання договору оренди у зв'язку з істотною зміною обставин, а саме, у справі відсутні будь-які докази того, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Доводи апеляційної скарги правильність цих висновків суду не спростовують.
Водночас, апеляційний суд не може погодитися з позицією суду першої інстанції про відсутність підстав для розірвання договору оренди землі "у зв'язку з відмовою ТОВ "КСГ "Дніпро" від права користування земельною ділянкою" з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 (яка була прийнята після ухвалення оскаржуваного рішення) зазначено:
"53. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України правила цього Кодексу застосовуються, зокрема й до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
54. Одним із видів використання природних ресурсів є використання земель, зокрема й на підставі права оренди землі. Отже, за правилами частини першої статті 9 ЦК України правила цього Кодексу застосовуються до регулювання земельних відносин лише у випадках, коли такі відносини не врегульовані «іншими актами законодавства», до яких відносяться ЗК України, Закон України «Про оренду землі» та інші законодавчі акти з питань регулювання земельних відносин.
55. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).
56. Правилами частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
57. Отже, оренда землі є окремим випадком найму майна, загальні правила якого визначені приписами цивільного (приватного) права. Відповідно й законодавче регулювання підстав припинення права оренди землі складається з норм цивільного та земельного законодавства.
58. За загальним правилом частини першої статті 651 ЦК України, яке застосовується до будь-яких цивільних (приватноправових) правовідносин з приводу зміни або розірвання цивільних (приватноправових) договорів, така зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
59. Винятком з цього правила (про те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін) є приписи частини другої статті 651 ЦК України, що надають суду повноваження зі зміни або розірвання договору (без наявності згоди сторін), проте у випадках, визначених законом. Тож загальне правило про розірвання та зміну договору без згоди сторін на підставі рішення суду передбачене у частині другій статті 651 ЦК України, що визначає універсальні засади, застосовні до усіх видів приватноправових договорів.
60. З огляду на наведені правила абзацу першого частини другої статті 651 ЦК України як цивільне законодавство, так і земельне передбачає окремі приклади його застосування, що мають характер загальних для усіх цивільних відносин (у разі істотного порушення цивільного договору іншою стороною), а також характер спеціалізованих - для інших приватноправових договорів та для інших окремо застережених у законі видів порушень цивільних договорів (зокрема, окремі правила статті 141 ЗК України, застосовні до догорів оренди землі), як це буде проілюстровано далі.
61. Спеціальними у врегулюванні розірвання договору оренди землі є приписи статті 32 Закону України «Про оренду землі», а також статті 141 ЗК України, пункт «д» частини першої якої передбачає, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати».
В свою чергу, частиною 1 статті 93 Земельного Кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Пунктом "а" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України унормовано, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки (частина 3 статті 142 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини 4 статті 142 Земельного кодексу України власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема припинення правовідношення.
Колегія суддів наголошує, що передумовою спору є виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин на підставі договору оренди землі.
Причиною виникнення спору є відмова відповідача достроково розірвати договір оренди землі на вимогу позивача.
Звертаючись з позовом, позивач прагне захистити своє право на добровільну відмову від права користування земельною ділянкою та розірвати договір оренди землі у судовому порядку.
Правовідносини між учасниками справи є приватноправовими, врегульовані нормами цивільного права. Зобов'язання, що виникли між сторонами, за своїм правовим змістом опосередковують відносини оренди землі.
Як виснував Верховний Суд у постанові від 09.10.2018 у справі № 910/2062/18: «згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia», на чому наголошено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.
Як вже було зазначено, право позивача на добровільну відмову від права користування земельною ділянкою, передбачене пунктом "а" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України.
Матеріали справи підтверджують те, що позивач тричі звертався до відповідача з проханням припинити орендні відносини.
Зміст направлених позивачем листів засвідчує його подальше небажання користування земельною ділянкою за договором та прагнення саме відмовитися від права користування земельною ділянкою, уклавши про це відповідну угоду.
При цьому відсутність у листах № 08-КСГ від 08.08.2023 та № 37-КСГ від 11.10.2023 посилання на пункт "а" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України не змінює обставин того, що окрім підстав для розірвання договору за ст.ст 651, 652 ЦК України (неможливість використання земельної ділянки за цільовим призначенням, її неналежний стан, настання форс-мажорних обставин тощо), позивач наполягав на необхідності припинення орендних відносин за його добровільною відмовою.
На користь цього однозначно свідчить зміст листа вих. № 01/01/24-КСГ від 01.01.2024.
Крім того, суд акцентує увагу на тому, що передбачене ст. 141 Земельного кодексу України право на припинення права користування земельною ділянкою не ставиться від залежність від обставин, якими орендар обґрунтовує таку відмову.
Натомість відповідач з метою недопущення втрат місцевого бюджету територіальної громади за рахунок недоотримання орендної плати за землю, вирішив відмовити позивачу в достроковому припиненні договору оренди земельної ділянки від 12.01.2022.
Відповідач не прийняв рішення про припинення права користування позивачем земельною ділянкою, як це передбачено ч.4 ст.142 Земельного кодексу України.
Щодо посилання на ст.32 Закону України «Про оренду землі» колегія суддів зазначає, що вказаною правовою нормою передбачено можливість розірвання договору на підставах, визначених Земельним кодексом України, а не лише у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 Закону України «Про оренду землі».
Варто зазначити, що у разі відсутності взаємної згоди сторін щодо зміни умов цього договору, його дострокового розірвання на вимогу заінтересованої сторони, ці питання вирішуються у судовому порядку.
Наведене відповідає приписам частини 4 статті 188 Господарського кодексу України, за якими у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно частини 2 статті 31 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 3 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (частина 4 статті 142 Земельного кодексу України).
З аналізу наведених законодавчих норм вбачається можливість дострокового розірвання договору оренди землі за рішенням суду на вимогу однієї із сторін цього договору у випадку добровільної відмови землекористувача від користування земельною ділянкою на підставі п. «а» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом в постановах від 12.04.2018 у справі № 904/7057/17, від 16.06.2020 у справі № 910/7020/19, від 24.02.2021 у справі № 912/1592/20.
При цьому припинення права користування орендованою земельною ділянкою не настає автоматично в силу добровільної відмови від права користування земельною ділянкою. Добровільна відмова є лише підставою для розірвання договору оренди та прийняття власником рішення про припинення права користування земельною ділянкою.
Аналогічний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №912/1592/20 (пункт 51).
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).
Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Припинення правовідношення є одним із способів судового захисту порушеного права.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Особа може відмовитися від свого майнового права.
Підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Необхідно наголосити, що обмеження у праві достроково розірвати договір оренди землі порушує встановлене законом право орендаря добровільно відмовитися від майнового права користування земельною ділянкою.
Позивач наголошує на неможливості подальшого користування земельною ділянкою у своїй господарській діяльності з різних підстав.
Відповідач заперечує проти дострокового припинення орендних відносин, посилаючись на таку можливість лише виключно зі спливом строку оренди.
Проте, відмова відповідача розірвати на вимогу позивача договір оренди землі порушує право позивача добровільно відмовитися від майнового права користування земельною ділянкою та може спричинити йому в такому разі невиправдані збитки.
Відтак, врахувавши баланс інтересів сторін та приймаючи до уваги пропорційність заявлених вимог легітимній меті (уникнення тенденції суттєвого погіршення становища орендаря, який не має наміру та змоги користуватися земельною ділянкою наступні 12 років, проте буде зобов'язаний оплачувати орендну плату, на відміну від орендодавця, чиє право та інтерес можуть бути захищені у спосіб укладення нового договору оренди з іншою особою), суд визнає вимогу позивача про розірвання договору у зв'язку з добровільною відмовою ТОВ "КСГ "Дніпро" від права користування земельною ділянкою обґрунтованою та доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову з цих підстав.
Судом першої інстанції вищенаведене враховано не було та не застосовано норми права, що регулюють спірні правовідносини.
Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).
Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких умов, доводи апелянта частково знайшли своє підтвердження, апеляційним судом встановлено наявність правових та фактичних підстав для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2024 у справі № 904/257/24 як такого, що прийнято за невідповідності висновків суду встановленим обставинам, при неправильному застосуванні норм матеріального права, та прийняття в цій частині нового рішення - про задоволення позову: розірвання договору оренди землі № 36 від 12.01.2022, укладеного між Вакулівською сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області та ТОВ "КСГ "Дніпро", щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1225283300:02:002:0111, площею 14,7585 га, на підставі добровільної відмови останнього від права користування земельною ділянкою.
Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так як апеляційну скаргу задоволено, суд відповідно змінює розподіл судових витрат наступним чином: витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги належить стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2024 у справі № 904/257/24 задовольнити.
Рішення Господарського Дніпропетровської області від 15.05.2024 у справі №904/257/24 скасувати.
Постановити нове рішення про задоволення позову.
Розірвати договір оренди землі № 36 від 12.01.2022, укладений між Вакулівською сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро", за умовами якого Товариству з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" в строкове платне користування передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Вакулівської сільської ради Криворізького (стара назва - Софіївського) району Дніпропетровської області, із кадастровим номером 1225283300:02:002:0111, площею 14,7585 га, у зв'язку з добровільною відмовою Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" від права користування земельною ділянкою.
Стягнути з Вакулівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (53172, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, с. Вакулове, вул. 40 років Перемоги, буд. 30, код ЄДРПОУ 04337920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" (52441, Дніпропетровська обл., Солонянський р-н, смт. Новопокровка, вул. Дружби 4, код ЄДРПОУ 20252198) судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 3 028,00 грн та апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн, про що видати наказ.
Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 13.05.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя А.Є. Чередко