79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" травня 2025 р. Справа №914/3075/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.,
Суддів Бойко С.М.,
Якімець Г.Г.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державної служби України з безпеки на транспорті б/н від 17.02.2025 (вх. суду від 18.02.2025 № 01-05/419/25)
на рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2025 (суддя З.В. Горецька)
у справі № 914/3075/24
за позовом: Малого приватного підприємства «Західтранс», смт. Підбуж, Львівська обл.
до відповідача: Державної служби України з безпеки на транспорті, м. Київ
про: стягнення зайво сплачених коштів,
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:
Мале приватне підприємство «Західтранс» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення з Державного бюджету України безпідставно збережених коштів у розмірі 17 000 гривень.
В обґрунтування позову, позивач зазначив, що кошти були сплаченні ним на виконання постанови Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області від 02.12.2022 №349284.
Враховуючи те, що вказана постанова скасована в адміністративному порядку в межах справи №380/3558/23, позивач зазначив, що зайво сплачені кошти в розмірі 17 000,00 грн підлягають поверненню МПП «Західтранс» з Державного бюджету України.
Також позивач просив суд першої нстанції стягнути з відповідача 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.01.2025 позов задоволено. Присуджено до стягнення з Державного бюджету України користь Малого приватного підприємства «Західтранс» 17 000,00 грн безпідставно збережених коштів. Присуджено до стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Малого приватного підприємства «Західтранс» 2 422,40 грн 40 коп. судового збору і 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті витрат на правову допомогу відмовлено.
При ухваленні рішення, місцевий господарський суд, посилаючись зокрема, на статтю 1212 ЦК України, виходив з того, що оскільки в адміністративному порядку скасовано постанову про накладення штрафу, то правові підстави утримання Державою адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000,00 грн відпали, доказів повернення позивачу грошових коштів у сумі 17 000 грн матеріали справи не містять, тому позовні вимоги підлягають до задоволення.
Стосовно заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 гривень, то суд першої інстанції вказав, що враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, прийняття судом рішення про часткове задоволення позовних вимог та обсяг наданих послуг, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 6 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Не погодившись з рішенням, Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 28 січня 2025 року у справі № 914/3075/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апелянт стверджує, що стягнення на користь платника суми сплаченого ним до Державного бюджету України штрафу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України суперечить приписам наведених норм бюджетного законодавства, адже в такому випадку сплачена сума адміністративно-господарського штрафу продовжуватиме обліковуватися як дохід бюджету за одним видом класифікації доходів бюджету, а стягнення коштів з Державного бюджету України на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України призведе до витрат бюджету за іншою бюджетною програмою.
Скаржник наголошує на тому, що у позовній заяві відсутні обставини, які вказують на наявність спору між позивачем та відповідачем.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, апелянт навів низку постанов Верховного Суду, у яких, зокрема, визначено три етапи, які в послідовній сукупності дають право на відшкодування судових витрат на оплату професійної правової (правничої) допомоги.
Мале приватне підприємство «Західтранс» відзиву на апеляційну скаргу не подало.
Рух справи в суді апеляційної інстанції:
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2025 справу № 916/3075/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М. та Якімець Г.Г.
Ухвалою суду від 24.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною Державної служби України з безпеки на транспорті б/н від 17.02.2025 (вх. суду від 18.02.2025 № 01-05/419/25) на рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2025 у справі № 914/3075/24; постановлено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 914/3075/24 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:
18 жовтня 2022 року, відділом державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області складено акт №340153, відповідно до якого 18 жовтня 2022 року о 13:18 год. під час перевірки транспортного засобу DAF НОМЕР_1 виявлено порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» під час надання послуг з міжнародного перевезення вантажів за маршрутом Польща, м. Освенцім - Україна, Стрийський район, Чернівецька обл., с. Кобальчин, а саме - перевізник не забезпечив водія діючим протоколом перевірки технічного стану причепу та діючим сертифікатом прийнятого до експлуатації вантажного автомобіля, внаслідок чого вчинив правопорушення за яке передбачена відповідальність абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
На основі вищенаведеного акту, Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області оформила постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 02 грудня 2022 року №349284, якою на МПП «Західтранс» було накладено стягнення в сумі 17 000,00 гривень.
МПП «Західтранс» 30 березня 2023 року сплатило штраф у розмірі 17 000,00 гривень на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, що підтверджується платіжною інструкцією.
Не погоджуючись із постановою, МПП «Західтранс» звернулося із позовною заявою до Львівського окружного адміністративного суду з метою визнання її протиправною та скасування.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року (справа 380/3558/23) визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області від 02.12.2022 №349281 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000,00 гривень.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2024 року вирішено залишити без задоволення апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року у справі №380/3558/23 залишити без змін.
При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Правовою підставою позову у цій справі є стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 17 000 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частиною першою статті 1214 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Після того, як адміністративний суд скасував постанову про застосування штрафу до позивача, останній звернувся з позовом до Укртрансбезпеки про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми адміністративно-господарського штрафу, сплаченого до Державного бюджету України на виконання зазначеної постанови у виконавчому провадженні. Саме її скасування стало підставою для звернення позивача до господарського суду.
Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов'язків та інтересів визначеного у постанові суб'єкта(за обставинами справи - позивача), є обов'язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати цього штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб'єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов'язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.16) і № 922/1830/19 (пункт 7.1), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55)). Це випливає, зокрема, з частини четвертої статті 56 ГПК України.
Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 5 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).
У постанові Великої Палатм Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 вказано, що те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Укртрансбезпеку - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб'єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб'єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов'язане з виконанням органами державної влади, зокрема Укртрансбезпекою, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 вказала правову позицію такого змісту:
«(2.2) У якому порядку платник може повернути з бюджету кошти, утримувані без достатньої правової підстави (зокрема, коли вона існувала на час платежу, а потім відпала)?
39. Позивач обґрунтував вимогу про стягнення суми сплаченого ним адміністративно-господарського штрафу тим, що суд в адміністративній справі скасував постанову про застосування цього штрафу. Суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили позов на підставі статті 1212 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду вважає висновок про задоволення позову по суті правильним. Сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави»;
« 51. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.
Як вбачається з матеріалів даної справи, сплата штрафу в розмірі 17 000,00 грн відбулась 30.03.2023 на виконання постанови №349284 від 02.12.2022.
У свою чергу, вказана постанова скасована в адміністративному порядку, що підтверджується рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2024 року у справі №380/3558/23.
Колегія апеляційного суду, враховуючи, зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 (правовідносини у якій є подібні правовідносинам даної справи), зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що на спірні правовідносини поширюються приписи статті 1212 ЦК України та з огляду на те, що в адміністративному порядку скасовано постанову про накладення штрафу, то правові підстави утримання Державою адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000,00 грн відпали.
Водночас на момент сплати позивачем штрафу (30.03.2023) юридична підстава для такого платежу існувала, тому немає правових підстав вважати, що позивач сплатив такий штраф помилково.
На підставі вищевикладеного, враховуючи те, що в судовому порядку скасовано постанову про накладення штрафу, то правові підстави утримання Державою адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000,00 грн відпали, матеріали справи не містять доказів повернення позивачу грошових коштів у сумі 17 000 грн, тому висновок суду першої інстанції про задоволення позову у цій справі є обґрунтованим.
Щодо присуджених до стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 гривень.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, до місцевого суду на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката надано:
- договір про надання правової допомоги від 09.12.2024;
- акт виконаних робіт від 11.12.2024;
- платіжна інструкція №1057 від 12.12.2024.
Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язується надати клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що правова допомога оплачується відповідно до акту виконаних робіт. Надання виконавцем послуг та прийняття їх замовником підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт (п. 3.5 договору).
Загальна вартість виконаних робіт згідно акту становить 8 000,00 грн.
Слід зазначити, що в апеляційній скарзі скаржник цитує висновки Верховного Суду у постановах, які ухвалені за результатами розгляду заяв про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та за результатами перегляду рішень судів попередніх інстанції стосовно стягнення таких витрат.
Проте, апелянт не наводить обґрунтувань неспівмірності витрат заявлених позивачем складності даної справи, обсягом наданих адвокатом послуг тощо, як і в апеляційній скарзі, так і суду першої інстанції у відзиві на позовну заяву.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
На підставі викладеного, враховуючи предмет спору, обсяг наданих адвокатом послуг, складність справи, керуючись принципами справедливості та верховенством права, колегія суддів вважає, що присуджені до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 гривень є такими, що відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2025 у справі № 914/3075/24 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції:
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).
Відтак, згідно з ст. 129 ГПК України сплачений апелянтами судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 252, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті б/н від 17.02.2025 (вх. суду від 18.02.2025 № 01-05/419/25) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2025 у справі № 914/3075/24 залишити без змін.
3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя Г.Г. Якімець