Справа № 159/140/25 Провадження №11-кп/802/324/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
08 травня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024035550000411 від 23.11.2024 року, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 лютого 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Ратне Волинської області, громадянина України, українця, з вищою освітою, неодруженого, працюючого заступником по цеху ПрАТ «Рівне азот», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.358 КК України, ч.4 ст.358 КК України і призначено йому покарання:
- за ч.5 ст.27, ч.3 ст.358 КК України, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, у виді штрафу в розмірі 3000 (три тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п'ятдесят одна тисяча) гривень;
- за ч.4 ст.358 КК України, у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 3000 (три тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п'ятдесят одна тисяча) гривень.
Речові докази у справі:
- витяг з «Резерв+», довідку № 19/2009 від 04.10.2024 року видану ІНФОРМАЦІЯ_2 , копію довідки № 19/2009 від 04.10.2024 року видану ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зберігаються у матеріалах кримінального провадження - залишено в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
- мобільний телефон марки «Iphone XS» в прозорому чохлі, який зберігається в кімнаті речових доказів Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області (сейф-пакет 1189860); тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 , яке зберігається у матеріалах кримінального провадження - повернути власнику ОСОБА_7 .
Скасовано арешт накладений ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинсьткої області від 09.12.2024 року на витяг з «Резерв+», довідку № 19/2009 від 04.10.2024 року видану ІНФОРМАЦІЯ_2 , копію довідки № 19/2009 від 04.10.2024 року видану ІНФОРМАЦІЯ_2 , мобільний телефон марки «Iphone XS» в прозорому чохлі, які було виявлено та вилучено 22.11.2024 року в ході огляду місця події за адресою Волинська область, с. Колодяжне, вул. Луцька, поблизу АЗС «ВОГ» на узбіччі дороги М-19.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 6367 (шість тисяч триста шістдесят сім) гривень 20 копійок процесуальних витрат за проведення судових технічних експертиз документів:
- 2387,70 гривень за проведення судової технічної експертизи документів (висновок експерта СЕ-19/103-24/16200-ДД від 11.12.2024 року);
- 3979,50 гривень за проведення судової технічної експертизи документів (висновок експерта СЕ-19/103-24/16446-ДД від 13.12.2024 року).
Згідно вироку суду, навесні 2024 року, перебуваючи у місті Рівне, точне місце дату та час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_7 , будучи особою призовного віку, яка підлягає мобілізації, та не має права на відстрочку від призову, переслідуючи мету ухилення від мобілізації в порушення вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року» діючи умисно, використовуючи месенджер WhatsApp, вступив у злочинну змову із невстановленою досудовим розслідуванням особою, якій запропонував виготовити на своє ім'я завідомо підроблену довідку про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, форма якої встановлена постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період».
В подальшому, навесні 2024 року при зустрічі у місті Рівне з невстановленою досудовим розслідуванням особою, точного місця та часу не встановлено, ОСОБА_7 , надав вищевказаній особі копії свого паспорту серії НОМЕР_2 та тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 для подальшого використання під час виготовлення підробленого документа.
Після чого, невстановлена досудовим розслідуванням особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7 , використовуючи анкетні дані останнього, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, за допомогою комп'ютерної техніки, виготовила підроблену довідку про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації № 19/2009 від 04.10.2024 року, форма якої встановлена постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року, яка начебто видана ІНФОРМАЦІЯ_3 на ім'я ОСОБА_7 , в яку внесла неправдиві відомості про надання останньому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі абзацу 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» по догляду за матір'ю, на строк до 04.02.2025 року, яку завірила відтиском печатки «Міністерство оборони України * ІНФОРМАЦІЯ_3 * код НОМЕР_3 », підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У подальшому, в жовтні 2024 року невстановлена особа шляхом відправки посилки компанією «Нова пошта» передала вищевказані підроблені документи ОСОБА_7 .
Вищевказані дії, надали ОСОБА_7 право на використання документу, як офіційного, тобто такого, що має усі необхідні реквізити та юридично значущий характер, та дають особі, котра є особою призовного віку, відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Отже, такі дії ОСОБА_7 слід кваліфікувати за ч.5 ст.27, ч.3 ст.358 КК України як пособництво, тобто надання засобів вчинення кримінального правопорушення іншими співучасниками, у підробленні офіційного документа, який видається та посвідчується установою, яка має право видавати та посвідчувати такі документи, і який надає права та звільняє від обов'язків, з метою використання його підроблювачем та іншою особою, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
Крім цього, 22.11.2024 року, о 19 годині 22 хвилини, ОСОБА_7 , будучи зупиненим працівниками Ковельського РУП ГУНП у Волинській області та ІНФОРМАЦІЯ_5 у АДРЕСА_2 , поблизу АЗС «ВОГ», усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер власних дій та керуючи ними, діючи умисно, будучи особою призовного віку, яка не має права на відстрочку під час мобілізації, з метою ухилення від призову, в порушення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року», надав працівникам ІНФОРМАЦІЯ_5 під час перевірки військово-облікових документів завідомо підроблену довідку про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації № 19/2009 від 04.10.2024 року, форма якої встановлена постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року, видану ІНФОРМАЦІЯ_3 на ім'я ОСОБА_7 , в яку внесено неправдиві відомості про те, що останньому нібито надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі абзацу 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» по догляду за матір'ю, на строк до 04.02.2025, яку завірено відтиском печатки «Міністерство оборони України * ІНФОРМАЦІЯ_3 * код НОМЕР_3 » та підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зазначеною установою не видавалась та не посвідчувалась, чим використав завідомо підроблений документ.
Такими умисними діями ОСОБА_7 використав завідомо підроблений документ чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.358 КК України (а.с.52-55).
В поданій апеляційній скарзі прокурор вказує на те, що апеляційна скарга подається у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень й особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
Вказує на те, що суд першої інстанції, вивчивши обвинувальний акт, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, які характеризують обвинуваченого, стосуються процесуальних витрат та речових доказів, оскільки розгляд провадження був у порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України, безпідставно змінив кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 з ч.3 ст.357 КК України на ч.5 ст.27, ч.3 ст.358 КК України, та визнав доведеною вину обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.5 ст.27, ч.3 ст.358 КК україни та ч.4 ст.358 КК України.
Вважає, що суд не досліджуючи обставин вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 необгрунтовано прийшов до висновку щодо зміни кваліфікації дій обвинуваченого, вийшов за межі обвинувачення, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Також суд першої інстанції в порушення вимог ч.3 ст.374 КПК України не виклав у вироку суду формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, а натомість наявне лише посилання на дані обвинувального акту.
Більше того, змінюючи кваліфікацію дій ОСОБА_7 за епізодом підроблення офіційних документів з ч.3 ст.358 КК України суд вважав щодо дії обвинуваченого слід кваліфікувати як пособництво - за ч.5 ст.27, ч.3 ст.358 КК України, вказавши про це у кваліфікації вчиненого ним діяння.
При обранні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_7 судом не в повній мірі враховано характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень та обставин їх вчинення. Зокрема, судом не враховано, що ОСОБА_7 вчинив, зокрема, підроблення офіційного документу - довідки про надання відстрочки від призову на військову службу, маючи на меті у такий протиправний спосіб не бути призваним на військову службу під час мобілізації, який у подальшому використав, пред'явивши на вимогу працівникам ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Поза увагою місцевого суду залишилося те, що наведені судом обставини характеризують обвинуваченого в загально-соціальному плані, проте жодним чином істотно не знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.
Так, наведені судом першої інстанції дані про особу ОСОБА_7 , його позитивна характеристика, визнання вини та пом'якшуючі покарання обставини можуть бути враховані при призначенні покарання, однак, за наведених вище обставин, вони жодним чином істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та не дають підстав для призначення покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді штрафу та є явно несправедливим внаслідок його м'якості.
Поряд з цим, з матеріалів справи убачається, що в рамках вказаного кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09.12.2024 року серед іншого було накладено арешт на мобільний телефон марки Iphone XS», який належать ОСОБА_7 .
Згідно фактичних обставин справи, які встановлені судом першої інстанції, вищевказаний мобільний телефон був знаряддям вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченому ч.3 ст.358 КК України, оскільки використовувався обвинуваченим при листуванні через «WhatsApp» та спілкуванні з невстановленою досудовим розслідуванням особою з приводу виготовлення завідомо підробленого документа, а тому він підлягає спеціальній конфіскації, а не поверненню обвинуваченому як зазначено в вироці суду.
Просить вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07.02.2025 відносно ОСОБА_7 скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, та призначити покарання:
-за ч.3 ст.358 КК України - у виді 1 року 6 місяців обмеження волі;
-за ч.4 ст.358 КК України - у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку 1 рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього відповідно до ст.76 КК України обов'язки.
На підставі ст.ст.96-1, 96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію та конфіскувати у власність держави мобільний телефон марки «Iphone XS».
У решті вирок суду першої інстанції залишити без зміни (а.с.69-73).
На адресу Волинського апеляційного суду 14.04.2025 року від прокурора надійшли зміни та доповнення до апеляційної скарги в яких вказує на те, що подана апеляційна скарга підтримується, однак на даний час виникла необхідність внести до неї доповнення та зміни.
Вказує на те, що згідно матеріалів вказаного кримінального провадження встановлено, що постановою слідчого від 23.11.2024 року визнано речовими доказами майно, вилучене в ході огляду місця 22.11.2024 року за адресою: Ковельський район, с Колодяжне, вул.Луцька, поблизу АЗС «WОG», у тому числі автомобіль марки Оре1 з реєстраційним номером НОМЕР_4 , належний обвинуваченому ОСОБА_7 .
Цією ж постановою визначено місце зберігання вказаного транспортного засобу - спеціальний майданчик, що за адресою: м. Ковель, вул. Заводська, 2А. Згідно розписки від 26.12.2024 року автомобіль марки Оре1 з реєстраційним номером НОМЕР_5 у подальшому переданий на зберігання власнику - ОСОБА_7 .
Таким чином на момент постановления 07.02.2025 року судом вироку автомобіль марки Оре1 з реєстраційним номером НОМЕР_5 знаходився на зберіганні в ОСОБА_7 , але у той же час статусу речового доказу згаданий транспортний засіб не втратив, що вимагало від суду вирішення у вироку його долі у порядку ст.100 КПК України.
При цьому, суд першої інстанції, вирішуючи питання долі речових доказів ні в мотивувальній частині вироку, ні в резолютивній не вирішив питання про долю автомобіля марки Оре1 з реєстраційним номером НОМЕР_5 .
Просить вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07.02.2025 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, та призначити покарання:
-за ч.3 ст.358 КК України - у виді 1 року 6 місяців обмеження волі;
-за ч.4 ст.358 КК України - у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку 1 рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього відповідно до ст.76 КК України обов'язки.
На підставі ст.ст.96-1, 96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію та конфіскувати у власність держави мобільний телефон марки «Iphone XS».
В мотивувальній та резолютивній частині вироку внести вказівку щодо вирішення питання про долю речового доказу - автомобіля марки Opel з реєстраційним номером НОМЕР_5 , належного ОСОБА_7 , а саме щодо повернення останнього власнику - ОСОБА_7 .
У решті вирок суду першої інстанції залишити без зміни (а.с.82-83).
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційної скарги зі змінами та доповненнями; прокурора, яка просила задовольнити їх апеляційну скаргу; думку обвинуваченого та його захисника, які в задоволенні апеляційної скарги прокурора просили відмовити; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів приходить на наступних висновків.
У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ч.1 ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту вироку суду та прослуховування запису судового засідання суду першої інстанції від 07.02.2025 року вбачається, що фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікація дій обвинуваченого, ніким не оспорювались.
Обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав свою вину в інкримінованих йому органом досудового розслідуванням кримінальних правопорушеннях, погодився з кваліфікацією вчинених ним діянь. Учасники судового провадження не висловили жодних заперечень щодо встановлених обставин та в частині необхідності дослідження доказів у повному обсязі, не заперечували на проведенні розгляду справи у спрощеному порядку, відповідно до приписів ст.349 КПК України.
Суд першої інстанції переконався у добровільності позиції обвинуваченого з приводу недоцільності дослідження доказів у провадженні, роз'яснив їм наслідки розгляду справи в порядку ст.349 КПК України, з'ясував чи правильно вони розуміють зміст обставин справи, і у зв'язку із повним визнанням ним вини в частині пред'явленого обвинувачення, прийняв обґрунтоване рішення щодо недоцільності дослідження в судовому засіданні доказів, зібраних на досудовому слідстві, роз'яснивши учасникам судового провадження, що в подальшому вони не матимуть права оскаржити фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
З технічного запису судового засідання вбачається, що суд першої інстанції на місці ухвалив обсяг і порядок дослідження доказів по вказаному кримінальному провадженню, а саме не досліджувати певну частину доказів, провести судовий розгляд відповідно до приписів ст.349 КПК України й обмежити судове слідство лише допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують його особу.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.08.2019 року у справі №727/9754/18 щодо застосування положень ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст.91 КПК України. Тобто законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст.349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що зазначених вимог кримінального процесуального закону та висновків Верховного Суду, судом першої інстанції належним чином дотримано не було.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст.42 КПК України обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу, а обвинувальний акт, згідно п.3 ч.2 ст.283 КПК України є однією із форм закінчення досудового розслідування, тобто обвинувальний акт це підсумковий документ, яким визнається достатність доказів зібраних під час досудового розслідування, засвідчується його завершення й надання доступу до матеріалів сторони захисту. Обвинувальний акт затверджується прокурором й одночасно з його передаванням до суду вручається учасникам кримінального провадження під розписку, як це передбачено ст.293 КПК України. Для суду цей процесуальний документ є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду, визначення його меж. Відповідно до ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення і лише в його межах.
При цьому ч.3 ст.337 КПК України наділяє суд правом з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, при цьому якщо судом встановленні відмінні від інкримінованих в обвинувальному акті обставини кримінального провадження.
Як вказано у правових висновках Верховного Суду України, викладених у постанові від 24.11.2016 року під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, а фабула обвинувачення виступає фактично моделлю вчиненого злочину. Юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності повинні давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу злочину, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою, у зв'язку з чим конкретність викладення фактичних обставин у кримінальному провадженні, а отже, і обвинувачення особи, не повинно викликати сумнівів.
Після викладення фактичних обставин конкретного кримінального правопорушення, які суд визнає доведеними, повинна даватись правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону - статті або частини статті Кримінального кодексу У країни.
Протезмінюючи кваліфікацію дій ОСОБА_7 за епізодом підроблення офіційних документів з ч.3 ст.358 КК Українисуд вважав щодо дії обвинуваченого слід кваліфікувати як пособництво - за ч.5 ст.27, ч.3 ст.358 КК України, вказавши про це у кваліфікації вчиненого ним діяння, при цьому визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин в цій частині та розглянув кримінальне провадження у відповідності до ч.3 ст.349 КПК України.
Більше того, суд першої інстанції в порушення вимог ч.3 ст.374 КПК України не виклав у вироку суду формулювання зміненого обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, а натомість наявне лише посилання на дані обвинувального акту.
Колегія суддів наведені порушення вважає істотними, та такими, що перешкодили суду першої інстанції ухвалити законне й обґрунтоване рішення і які, в свою чергу, позбавляють можливості колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про правильність юридичної оцінки дій обвинуваченого ОСОБА_7 та призначеного покарання, оскільки розгляд провадження відбувся згідно вимог ст.349 КПК України.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок чи ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Підставою для скасування судового рішення при розгляді в суді апеляційної інстанції, відповідно до п.3 ч.1 ст.409 КПК України, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Істотними порушеннями вимог кримінально процесуального закону відповідно до ч.1 ст.412 КПК України, є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Апеляційний суд вважає, що вищенаведені порушення у відповідності до ст.412 КПК України є істотними, оскільки вони перешкодили суду ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення, як того вимагає ст.370 цього ж Кодексу, а відтак такими, які згідно з п.3 ч.1 ст.409, ст.415 КПК України є правовою підставою для скасування судового рішення з призначенням нового розгляду кримінального провадження щодо обвинуваченого в суді першої інстанції.
Таким чином, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.
При цьому звертає апеляційний суд увагу на те, що згідно з ч.2 ст.415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та призначеного покарання ОСОБА_7 .
У зв'язку із скасуванням вироку суду з процесуальних підстав, інші доводи, які наведені у апеляційній скарзі та змінах і доповненнях до апеляційної скарги прокурора, слід перевірити при новому судовому розгляді.
При новому судовому розгляді слід усунути виявленні порушення кримінального процесуального закону, розгляд провадження провести у відповідності до вимог КПК України та за його наслідками ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, яке буде відповідати вимогам ст.370 КПК України.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 412, 415 КПК України, Волинський апеляційний суд
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 лютого 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
Головуючий
Судді