Справа № 445/1582/21 Головуючий у 1 інстанції: Сивак В. М.
Провадження № 22-ц/811/3868/24 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
14 травня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю: секретаря Підлужного В.І.;
позивачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката Гавдяк І.Б.;
ОСОБА_2 і Олешко О.В.
- представників Золочівської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , представника ОСОБА_1 , на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 13 листопада 2024 року,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 та Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області, третя особа - Головне управління Держземагентства у Львівській області, про визнання недійсним та скасування рішення Вороняцької сільської ради Золочівського району Львівської області від 19.08.2015 року № 128 про надання ОСОБА_4 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення ділянки площею 0,02 га в оренду терміном на 49 років та скасування договору оренди між сільським головою Вороняцької сільської ради Кмицем Б.С. та ОСОБА_4 від 21.10.2019 року.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_5 і позивачка успадкувала все її майно. Згідно рішення Вороняцької сільської ради від 31.01.1996 року ОСОБА_5 було передано у власність 0,49 га землі біля хати, що підтверджується копією рішення сесії сільської ради та довідкою виконавчого комітету Вороняцької сільської ради. В цих 0,49 га входить земельна ділянка розміром 0,02 га, розташована через дорогу від хати, якою ОСОБА_5 і позивачка користувались. Дана земельна ділянка площею 0,02 га розташована на АДРЕСА_1 через дорогу і межує з земельною ділянкою позивачки площею 0,0808 га. Вказану земельну ділянку самовільно захопила відповідачка ОСОБА_4 і побудувала там сільськогосподарські споруди. Незважаючи на це, 19.08.2015 року Вороняцькою сільською радою було винесено рішення, яким надано дозвіл ОСОБА_4 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,02 га в оренду, а 21.10.20219 року вказана земельна ділянка була передана в оренду ОСОБА_4 (том 1, а.с. 1-2).
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (том 2, а.с. 39-45).
Вищезгадане рішення оскаржила представник позивачки.
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на неправильне застосування норм матеріального права (том 2, а.с. 54-59).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта і її представника на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представників Золочівської міської ради, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4);
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).
Судами встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками (в тому числі - і апелянтом) те, що позивачка (апелянт) станом на день ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення (30.09.2024 року) вже мала у приватній власності земельну ділянку площею 1,5628 га, яка розташована на території Вороняцької сільської ради Золочівського району Львівської області (кадастрові номери: 1- 4621881800:12:000:0355; 2 - 4621881800:12:000:0326; том 1, а.с. 219), а також земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , тобто - за адресою, яка є зазначеною у позовній заяві, як адреса місця проживання позивачки.
Пунктом «г» частини 1 статті 121 Земельного кодексу (ЗК) України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах у розмірі не більше 0,25 га.
Тобто, позивачці для обслуговування її будинку на АДРЕСА_1 було передано у власність земельну ділянку у максимально можливому розмірі - 0,25 га.
Принагідно слід зауважити, що в суді апеляційної інстанції позивачка (апелянт) визнала, що останніх 4 (чотири) роки вона проживає і є зареєстрованою у місті Тернополі, тобто - останніх 4 (чотири) роки вона у селі Вороняки навіть не проживає.
В апеляційній скарзі місцем проживання апелянта (позивачки) також зазначено місто Тернопіль (том 2, а.с. 54).
Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ч.1) і що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2), а ст. 123 ЗК України - що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування та встановлено перелік необхідних для цього рішень і документів.
Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як вбачається з доводів позовної заяви та апеляційної скарги, свої права на земельну ділянку площею 0,02 га, передану в оренду відповідачці ОСОБА_4 , позивачка обґрунтовує тим, що нібито 31.01.1996 року рішенням Вороняцької сільської ради її матері, ОСОБА_5 , «було передано у власність 0,49 га землі біля хати, що підтверджується копією рішення сесії сільської Ради», і «в цих же 0,49 га входить земельна ділянка розміром 0,02 га, розташована через дорогу від хати, якою ОСОБА_5 і позивачка користувались».
В той же час, таке рішення Вороняцької сільської ради від 31.01.1996 року у матеріалах справи відсутнє.
Так само, як позивачкою не було подано до суду жодних доказів того, що згадане нею «рішення сесії сільської Ради» від 31.01.1996 року було реалізовано, а саме: була розробленою та погодженою проектна документація, встановлені в натурі межі цих «0,49 га землі біля хати» тощо.
Будь-яких інших документів, які б посвідчували права матері позивачки на спірну земельну ділянку, до суду подано не було і такі у матеріалах справи відсутні.
Мати позивачки померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7), однак позивачкою взагалі не було подано до суду жодних доказів про прийняття спадщини після її смерті.
Ні позовна заява, ні апеляційна скарга не містять доводів стосовно того, на підставі якої саме норми права за наведених вище обставин передача відповідачці в оренду спірної земельної ділянки площею 0,02 га мала б «узгоджуватись» з позивачкою.
У апеляційній скарзі наведено доводи, які фактично повторюють доводи, які наведені у позовній заяві і яким суд першої інстанції дав належну оцінку.
В той же час, в апеляційній скарзі не зазначено, в чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість оскаржуваного рішення (які саме обставини та (чи) докази, що мають значення для справи, судом встановлені та (чи) оцінені неповно та (або) неправильно); які саме нові обставини і (або) докази підлягають встановленню, дослідженню чи оцінці в ході апеляційного розгляду справи тощо; так само, як у ній не наведено заперечень проти доказів, використаних судом першої інстанції.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для задоволення позовних вимог) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Золочівського районного суду Львівської області від 13 листопада 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 14 травня 2025 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.