Справа № 308/4263/24
Іменем України
08 квітня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого - Джуги С.Д.
суддів - Кожух О.А., Мацунича М.В
з участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петрик Віталій Васильович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2024 року у складі судді Деметрадзе Т.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення способу участі у вихованні дитини та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визначення місця проживання дитини,-
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 25.05.2018 між ним та відповідачем був укладений шлюб. Від даного шлюбу у них народився син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що підставою для розірвання шлюбу стало погіршення спільного життя через відсутність взаємопорозуміння та спільних інтересів, втрату почуття любові та поваги один до одного. Вказує, що шлюбні стосунки фактично припинені у серпні 2023 року, спільного господарства не ведуть, проживають окремо. На переконання позивача, реєстрація шлюбу носить лише формальний характер.
Також позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, згідно якої позивач просив суд також визначити спосіб участі кожного з батьків у вихованні малолітнього сина згідно наданого Висновку органу опіки та піклування Ужгородської міської ради №78/17/01-12 від 26.06.2024.
За вказаних обставин позивач просив суд шлюб, укладений між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 розірвати, визначити спосіб участі кожного з батьків у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у наступній формі: малолітній син проживає почергово з кожним із батьків, а саме один тиждень з батьком, наступний тиждень з матір'ю.
У квітні 2024 року ОСОБА_2 подала в суд зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визначення місця проживання дитини.
Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що за час шлюбу у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3 , одноосібним вихованням якого займається його мати ОСОБА_2 . Вказує, що ОСОБА_2 забезпечує дитині належні умови проживання, виховання, навчання, комфорту та матеріально-побутових умов.
Також зазначає, що у первісній позовній заяві позивач просить тільки розірвати шлюб, проте згоди щодо визначення місця проживання дитини досягнуто не було.
Відтак, просить суд визначити місце проживання дитини за місцем проживання матері.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення способу участі у вихованні дитини - задоволено.
Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано.
Після розірвання шлюбу відновлено ОСОБА_2 дошлюбне прізвище - « ОСОБА_4 ».
Визначено спосіб участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у наступній формі: малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає почергово з кожним із батьків, а саме один тиждень з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступний тиждень з матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визначення місця проживання дитини - задоволено.
Дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати разом з матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою її місця проживання.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петрик Віталій Васильович, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дитини разом з матір'ю та ухвалити нове рішення, яким визначити місце проживання дитини разом з батьком за його адресою місця проживання, в решті рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що висновком №478/17/01-12 від 26.06.2024 року, враховуючи інтереси малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , органом опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому встановлено, що доцільним буде визначення місця проживання дитини таким чином: почергово з кожним із батьків, а саме два тижні з батьком, наступні два тижні з матір'ю. Однак, судом першої інстанції не було враховано вищевикладене у висновку, належно не проаналізовано та не враховано матеріали цивільної справи, хоч такий висновок носить і рекомендаційний характер, проте зовсім не взято до уваги його мотивацію.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Матіко С.Р. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зокрема, представник вказує на те, що судом першої інстанції враховано той факт, що зі сторони ОСОБА_1 вчинялись перешкоди у вихованні та спілкуванні матері з сином, неодноразово ігнорувались ухвали про забезпечення позову щодо встановленого графіку перебування малолітньої дитини із сторонами та заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії спрямовані на вчинення ОСОБА_2 перешкод у побаченнях, спілкуванні та проведенні часу разом з сином. У зв'язку з чим ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України. Зазначає, що станом на момент подання відзиву обвинувальний акт за вказаним кримінальним правопорушенням направлений до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області та перебуває на розгляді (справа №308/12170/24).
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Петрик В.В. підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.
В судовому засіданні ОСОБА_2 , її представник - адвокат Матіко С.Р. заперечили апеляційну скаргу просять її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Від органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
На підставі ч.2 ст.372 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності нез'явившихся осіб.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_2 , представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про визначення місця проживання дитини.
Визначаючи місце проживання дитини ОСОБА_3 , разом з матір'ю, суд першої інстанції врахував, що визначення місця проживання дитини разом з матір'ю жодним чином не обмежує права батька на участь у житті дитини, оскільки судом було визначено спосіб участі обох батьків у вихованні сина під час вирішення первісної позовної заяви, при цьому, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
З такими висновками суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
За частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За частинами 1,2 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення (у контексті приписів частини першої статті 161 СК України), можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.
Згідно із ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Водночас у ч.6 вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
Судом встановлено, що 25.05.2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб, який зареєстрували в Ужгородському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про що зроблено відповідний актовий запис №345 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 25.05.2018. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_6 ».
Від даного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 Відповідно, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 , виданого Ужгородським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області.
Згідно наявного в матеріалах справи Акту про фактичне місце проживання від 30.05.2024 судом встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 , проживають ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно висновку №478/17/01-12 від 26.06.2024, враховуючи інтереси малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , органом опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому встановлено, що доцільним буде визначення місця проживання дитини таким чином: почергово з кожним із батьків, а саме два тижні з батьком, наступні два тижні з матір'ю (а.с.22-34).
Після двох тижнів той з батьків, із ким проживала дитина, зобов'язаний супроводити дитину до місця проживання другого з батьків. Рекомендовано батькам дитини щонайменше раз на місяць спільно проводити з дитиною у відповідності до рекомендацій психолога.
Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 склалися неприязні стосунки, протягом тривалого часу між сторонами тривають конфлікти щодо місця проживання дитини та участі у спілкуванні із сином, внаслідок чого судом неодноразово вживалися заходи забезпечення позову.
Зокрема, ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2024 року вжито заходи забезпечення позову наступним чином:
- заборонено ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення ОСОБА_2 перешкод у побаченнях, спілкуванні та проведені разом часу з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до закінчення розгляду справи №308/4263/24;
- встановлено графік перебування малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із сторонами забезпечивши рівноцінний час перебування дитини з кожним із них до закінчення розгляду справи №308/4263/24;
- заборонено ОСОБА_1 особисто або через третіх осіб вивозити за межі України малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до закінчення розгляду справи №308/4263/24(а.с.73-76).
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2024 року вжито заходи забезпечення позову та встановлено графік перебування малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із сторонами: із 14:00 год. четверга до 10:00 год. понеділка - з ОСОБА_2 ; із 10:00 год. понеділка до 14:00 год. четверга - з ОСОБА_1 , таким чином, щоб забезпечити рівноцінний час перебування дитини з кожним із них до закінчення розгляду справи №308/4263/24. В іншій частині вимог заяви - відмовлено.
Вказані ухвали позивачем за первісним позовом не виконувались, у зв'язку з чим, ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, а саме в умисному невиконанні ухвали суду, що набрала законної сили.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що визначення місця проживання дитини разом з матір'ю жодним чином не обмежує прав батька на приймання участі у житті дитини.
Більше того, судом визначено спосіб участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , відповідно до якого малолітній ОСОБА_3 , проживає почергово з кожним із батьків, а саме один тиждень з батьком, наступний тиждень з матір'ю.
Таким чином суд першої інстанції, розглядаючи спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно і обґрунтовано визначив місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з його матір'ю.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.
Стосовно стягнення з апелянта витрат на професійну правничу допомогу колегія виходить наступного.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Матіко С.Р. в інтересах ОСОБА_2 просив стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн., яка була надана позивачу згідно договору про надання правової допомоги від 23 травня 2024 року, додаткової угоди 20 березня 2025 року, укладених між ОСОБА_2 та адвокатським бюро «Майор і партнери», а також розрахунок розміру винагороди (гонорару, виконаних робіт) за договором про надання правової допомоги від 23 травня 2024 року.
Відповідно до ч.ч. 1,4 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат ( встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів вважає, що сума гонорару в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 грн. є співмірною із складністю справи та наданими адвокатським об'єднанням «Майор і партнери» послугами, відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) та розумності, а тому підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 137, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петрик Віталій Васильович, залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000 (п'ять тисяч) гривень на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 21 квітня 2025 року.
Головуючий:
Судді: