13 травня 2025 року
м. Київ
справа № 340/4438/24
адміністративне провадження № К/990/17245/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі №340/4438/24 за позовом ОСОБА_1 до Начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілової Лілії Валентинівни, Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілової Лілії Валентинівни, Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області, у якому просив:
- визнати протиправною відмову начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілової Лілії Валентинівни у допуску ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу, тобто такою, яка суперечить частині дев'ятій статті 179 КЗпП України та частині четвертій статті 18 Закону України «Про відпустки», частині першій статті 172 КЗпП України;
- зобов'язати начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілову Лілію Валентинівну допустити ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу;
- стягнути з Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 150000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілової Лілії Валентинівни щодо відмови у допуску ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною.
Зобов'язано начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілову Лілію Валентинівну допустити ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження.
23 квітня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі №340/4438/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині: визнання відмови начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілової Лілії Валентинівни у допуску ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу протиправною, тобто такою, яка суперечить частині дев'ятій статті 179 КЗпП України та частині четвертій статті 18 Закону України «Про відпустки», частині першій статті 172 КЗпП України; зобов'язання начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілову Лілію Валентинівну допустити ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає, що касаційна скарга не містить обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження судових рішень, заявник лише посилається на зазначену підставу /а. 3, 4 касаційної скарги/.
При цьому, Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Перевіряючи доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не зазначено про постанови Верховного Суду, не зазначено конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а такожнеобгрунтовано подібність правовідносин у справах.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме поширення частини четвертої статті 18 Закону України «Про відпустки» та частини дев'ятої статті 179 КЗпП України до державних службовців з урахуванням приписів частини третьої статті 56 Закону України «Про державну службу», тобто чи є обов'язок керівників державної служби допускати до роботи на умовах немовного робочого часу або вдома працівників - державних службовців, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, чи це на розсуд керівника.
Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Слід зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджуючи про відсутність висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, на думку заявника, а також не обґрунтував необхідність такого висновку (усунення колізії, визначення пріоритету між нормами, тлумачення норми, т.і.) у взаємозв'язку з посиланням на обставини справи.
Суд звертає увагу заявника, що лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Крім того, Суд зауважує, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку заявника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішеннями судів попередніх інстанцій, часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судом обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд зауважує, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі №340/4438/24 за позовом ОСОБА_1 до Начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілової Лілії Валентинівни, Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди повернути особі, яка її подала.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя М.В. Білак