13 травня 2025 рокум. Рівне№460/2763/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
1. Стислий виклад позицій учасників справи.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся через свого представника до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати дії військової частини НОМЕР_1 протиправними щодо незвільнення ОСОБА_1 з лав ЗСУ та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзац 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Позовна заява обґрунтована тим, що позивач було подано рапорт безпосередньо до військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з лав ЗСУ на підставі абзацу 15, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ), відповідно до якого військовослужбовці, які походять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини, а саме: близький родич (повнорідний брат) зник безвісти 29.11.2024 року внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання, щодо захисту незалежності України. За результатами розгляду вказаного рапорту відповідач відмовив позивачу у звільнені з лав ЗСУ на підставі довідки-доповіді від 13.02.2025 року № 1092. Така відмова обґрунтована відсутністю позивача за місцем служби. З такою відмовою позивач не погоджується, оскільки відсутність позивача у військовій частині не є підставою відмови у звільненні позивача в розумінні Закону №2232-ХІІ, а є окремими провадженнями в порядку визначеними КК та КПК України. З огляду на вказане просить позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, подав до суду відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає про те, що рапорт позивача з доданими до нього документами був розглянутий командуванням військової частини НОМЕР_1 . Позивачу, у встановленому законодавством порядку була надана письмова відповідь про відмову у задоволенні його рапорту. Відповідач не заперечує проти наявності у позивача права на звільнення з військової служби, однак на даний час його рапорт не підлягає задоволенню та реалізації виходячи із того, що позивача було звільнено з займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 25 листопада 2024 року, у зв'язку з самовільним залишенням частини. У зв'язку із безпідставністю позовних вимог позивача та відсутністю підстав для задоволення його позовних вимог відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Позивач скористався правом на подання відповіді на відзив та подав свою відповідь на відзив, в якій заперечує щодо доводів відповідача наведених ним у відзиві, а позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
Відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому позовні вимоги не визнає та просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана до суду 16.02.2025 у електронній формі із використанням електронного кабінету підсистеми "Електронний суд" ЄСІТС, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 17.02.2025.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2025 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 21.02.2025 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановив учасникам справи строки на подання заяв по суті спору та витребував у відповідача докази.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та подав до суду 03.03.2025 відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову і додав до якого витребувані судом документи.
Позивач скористався правом на подання відповіді на відзив та подав 19.03.2025 свою відповідь на відзив, в якій заперечує щодо доводів відповідача наведених ним у відзиві, а позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
20.03.2025 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому позовні вимоги не визнає та просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.11.2024 №318 позивача зараховано до списків частини.
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.11.2024 №319 солдат ОСОБА_1 вважається таким, що з 05.11.2024 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 2820 грн на місяць, 5 тарифний розряд, шпк «солдат», ВОС-101627А.
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2024 №239-РС солдата ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 з 25.11.2024. На час перебування у розпорядженні командира НОМЕР_2 окремої бригади територіальної оборони залишається на всіх видах забезпечення та у списках військової частини.
14.01.2025 позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2262-ХІІ, оскільки повнорідний брат позивача зник безвісти 29.11.2024 внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання. До вказаного рапорту позивачем долучено наступні документи: свідоцтво про народження ОСОБА_2 (рідний брат позивача); свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 (позивач); паспорт ОСОБА_1 та його ідентифікаційний код (позивача); сповіщення сім'ї № 1/23680 від 09.12.2024; витяг з ЄР осіб, що зникли безвісти за особливих обставин; витяг з реєстру територіальної громади від 19.08.2023; копію військового квитка серії НОМЕР_4 .
16.01.2025 ВЧ НОМЕР_1 звернулась з заявою до ТУ ДБР про вчинення кримінального правопорушення, а саме з повідомленням, що ОСОБА_1 з 10.11.2024 в умовах воєнного стану, безпідставно відсутній на службі та самовільно залишив місце тимчасової дислокації роти. На підставі вказаної заяви 17.01.2025 відкрито кримінальне провадження, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з ЄРДР.
За результатами розгляду рапорту позивача від 14.01.2025 відповідач листом від 12.02.2025 №1049 повідомив позивачу, що його рапорт і додані до нього документи розглянуто, у позивача є законні підстави для звільнення його з військової служби, Однак у зв'язку з тим, що позивач самовільно залишив місце несення служби і на даний час відсутній на службі у військовій частині нормативними керуючими документами, які на даний час діють в Збройних Силах України, відсутні законні можливості звільнення військовослужбовця зі служби без його особистої присутності. Для проведення процедури звільнення позивачу необхідно прибути до військової частини подати рапорт і оригінали документів, що підтверджують його право на звільнення, після чого за наявності законних підстав буде прийняте рішення по суті рапорту.
Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.11.2024 №239-РС позивачу призупинено військову службу та дію контракту з 17.01.2025 та з 17.01.2025 позивача не враховано в чисельність ЗСУ.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
В силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ ).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ч. 6 ст. 2 Закону України №2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч. 3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону №2232-XII, а у ч. 12 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема: у мирний час (п.1), під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п. 2), під час дії воєнного стану (п. 3).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, а Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 28.10.2024 №740/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, а на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні вчерговий раз продовжено.
В ході судового розгляду справи суд встановив, що станом на день виникнення спірних правовідносин позивач вважається військовослужбовцем, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а тому порядок звільнення його як військовослужбовця з військової служби регламентується Законом №2232-ХІІ, відповідно до якого підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, визначені в статті 26 Закону №2232-XII.
Судом встановлено, що 14.01.2025 позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі абз. 15 пп., п. 3 ч 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки повнорідний брат позивача зник безвісти 29.11.2024 внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання. До вказаного рапорту позивачем долучено наступні документи: свідоцтво про народження ОСОБА_2 (рідний брат позивача); свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 (позивач); паспорт ОСОБА_1 та його ідентифікаційний код (позивача); сповіщення сім'ї № 1/23680 від 09.12.2024; витяг з ЄР осіб, що зникли безвісти за особливих обставин; витяг з реєстру територіальної громади від 19.08.2023; копію військового квитка серії НОМЕР_4 .
Відповідно до абз. 15 пп., п. 3 ч 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ у редакції станом на 14.01.2025 (на дату подання рапорту) військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що станом на момент подачі рапорту 14.01.2025 критерієм для звільнення з військової служби був факт перебування в статусі близького родича з особою, яка загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
З наявної в матеріалах справи роздруківки застосунку «Дія» щодо актового запису про народження судом встановлено, що ОСОБА_1 (позивач) народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком позивача є ОСОБА_3 , а матір'ю ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про народження від 07.07.1999 №073462 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Отже, позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є повнорідними братами.
Судом з наявних в матеріалах справи документів встановлено, що 09.12.2024 ОСОБА_5 надійшло сповіщення №1/23680 відповідно до якого повідомлено, що солдат ОСОБА_2 29.11.2024 зник безвісти внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України.
Вказане сповіщення від 09.12.2024 №1/23680 було долучено позивачем до його рапорту від 14.01.2025 про звільнення з військової служби.
Суд зазначає, що підставою для відмови позивачу в задоволенні його рапорту є самовільне залишення місця несення служби, при цьому відповідач не заперечує права позивача на звільнення його з військової служби відповідно до абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2262-ХІІ, про що відповідач зазначив в своєму листі від 12.02.2025 №1049.
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2024 №239-РС солдата ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 з 25.11.2024, на час перебування у розпорядженні командира НОМЕР_2 окремої бригади територіальної оборони він залишається на всіх видах забезпечення та у списках військової частини.
Крім того, через відсутність позивача на військовій службі військовою частиною НОМЕР_1 було направлено повідомлення до Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Полтава для вирішення питання про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України та початку досудового розслідування у формі досудового слідства.
За результатами розгляду вказаних матеріалів Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Сумах) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві 17.01.2025 було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025170040000975 за ознаками вчинення діяння, що містить ознаки складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України самовільне залишення місця проходження служби (нез'явлення до місця проходження служби) вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Суд враховує, що за правилами частини 2 статті 24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктів «е» пунктів 1 і 2, підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту «ґ» пункту 1 частини четвертої, підпунктів «д» пунктів 1 та 2 частини п'ятої та підпункту «д» пункту 1, підпункту «ґ» пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Наведені норми кореспондуються з нормами пунктів 144-1 - 144-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Згідно з пп.14 п.116 цього Положення зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.
Системний аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, можуть бути звільнені з військової служби лише після продовження військової служби, у випадку наявності виправдувального вироку або закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України стосовно них.
Судом встановлено, що відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2024 №239-РС солдата ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 з 25.11.2024 та відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.11.2024 №239-РС, позивачу призупинено військову службу та дію контракту з 17.01.2025 та з 17.01.2025 позивача не враховано в чисельність ЗСУ.
Зазначені накази ВЧ НОМЕР_1 є чинними, в судовому порядку не оскаржувалися. Доказів зворотного позивачем суду не надано і матеріали справи не містять.
Таким чином, позивач вважається особою, яка 10.11.2024 самовільно залишила місце несення служби та на момент розгляду даної справи його військова служба у Збройних Силах України призупинена з 17.01.2025 і останній не входить до складу Збройних Сил України.
Відтак, на даний момент відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби, оскільки вказаний військовослужбовець відсутній на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 і тому прийняття рішень кадрово-організаційного характеру щодо позивача не є можливим у зв'язку із фактичною відсутністю на військовій службі та у зв'язку з призупиненням військової служби згідно наказу від 20.02.2025 №53-РС.
За таких обставин, суд погоджується з твердженням відповідача про відсутність у нього правових підстав для позитивного розгляду по суті порушеного у рапорті від 14.01.2025 питання про звільнення позивача з військової служби на підставі абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 статті 26 Закону №2232-XII, при цьому суд зауважує, що відповідачем не заперечується право позивача на таке звільнення у разі його прибуття до військової частини.
Встановлені обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що відповідач, відмовивши позивачу у звільненні з військової служби з підстав, вказаних у рапорті про звільнення з військової служби, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а отже правомірно і обґрунтовано, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Суд наголошує, що відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки на час судового розгляду цієї справи та за наявних у матеріалах справи доказів у суду відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби та для визнання протиправною відмови відповідача у звільнення позивача з військової служби, суд вважає, що у цій справі наявні фактичні і правові підстави для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позову.
6. Розподіл судових витрат.
У зв'язку з тим, що суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову позивача до суб'єкта владних повноважень, а відповідач не подав до суду доказів понесення будь-яких судових витрат, суд вважає, що підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України у цій справі відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_5 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ).
Суддя Олександр МАКСИМЧУК