Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 травня 2025 року Справа№200/802/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про визнання протиправною та скасування постанови, -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) в Донецькій, Луганській та Харківській областях, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (контролю) в Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті від 21.03.2024 №068336 про застосування підставі абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону «Про автомобільний транспорт» адміністративно-господарського штрафу на суму 17 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що відповідачем винесено постанову, якою застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф, вказана постанова прийнята з порушенням норм діючого законодавства, оскільки після 24.02.2022 позивач не здійснює підприємницьку діяльність, автомобіль передав у користування куму, який сам на власний розсуд його використовував у власник цілях. Вказує, що немає нічого спільного з його поїздками. Також зазначає, що він не є користувачем автомобіля і відповідно не є автомобільним перевізником, а отже не може бути суб'єктом відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону №2344-ІІІ. Крім того вказує, що акт перевірки йому не вручали, про розгляд справи його не повідомляли.
З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.
07.03.2025 ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
24.02.2025 року від Державної служби України з безпеки на транспорті надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що під час перевірки було встановлено, що транспортний засіб згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є власністю позивача, та використовується саме ним для перевезення вантажу. Даний факт також підтверджується наданою водієм товарно-транспортною накладною.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку № 422, був зупинений транспортний засіб марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом SDC, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . В ході перевірки зазначеного транспортного засобу було встановлено, що він на праві приватної власності належить позивачу та використовується позивачем у своїй господарській діяльності. Означене було установлено на підставі наданої водієм товарно-транспортної накладної б/н від 21.02.2024, у графі «автомобільний перевізник» якої зазначено позивача. Крім цього, у товарно-транспортній накладній б/н від 21.02.2024, у графі «вантажовідправник» вказано позивача та мається відтиск печатки. Відповідно до відомостей свідоцтва про реєстрацію DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , указаний транспортний засіб на праві власності належить позивачу.
На момент проведення перевірки було встановлено відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. У зв'язку з виявленням вищезазначеного порушення, виконуючи функції покладені на них державою, державними інспекторами було складено акт № АР 038403 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 21.02.2024, зі змістом якого водій був ознайомлений, проте від підпису відмовився.
Повідомленням № 20212/38/24-24 від 07.03.2024, направленим поштою рекомендованим повідомленням № 0600096743413, позивача було викликано для розгляду справи на 21.03.2024 з 9.00 до 12.00.
Вказане повідомлення відповідачем направлялось на адресу позивача, вказану у ЄДРЮОФОП та ГФ, яка вказана у позові.
Відповідно, до даних реєстру поштових відправлень АТ «Укрпошта», вищевказане повідомлення про розгляд справи було відправлено позивачу 08.03.2024, тобто відповідач в повній мірі виконав свій обов'язок щодо належного та своєчасного інформування позивача про час та місце розгляду справи, оскільки вже 16.03.2024 відправлення було вручено позивачу особисто.
Таким чином, позивач був заздалегідь повідомлений про час та місце розгляду означеного акту.
Поряд з цим, позивач не навів жодної обставини та не надав доказів, які б підтверджували неможливість прибуття для розгляду справи.
За результатами розгляду акту № АР 038403 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 21.02.2024 винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 068336 від 21.03.2024 за порушення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 17000,00 грн.
Згідно з приписами пункту 29 Порядку № 1567, копію постанови № 068336 від 21.03.2024 направлено 21.03.2024 Позивачу, разом із супровідним листом від 21.03.2024 № 24509/38/24-24, яке згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення було вручено позивачу особисто 28.03.2024.
Вказує, що під час перевірки позивач не заперечив обладнання транспортного засобу DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , тахографом.
У оскаржуваній постанові міститься посилання на акт № АР 038404 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 21.02.2024, в якому міститься суть правопорушення, що є достатнім у розумінні приписів Закону України «Про адміністративну процедуру».
У товарно-транспортній накладній б/н від 21.02.2024, яка надана водієм посадовим особам Відповідача, автомобільним перевізником вказано позивача. Крім цього, у товарно-транспортній накладній б/н від 21.02.2024, у графі «вантажовідправник» вказано позивача та мається відтиск печатки з його РНОКПП. Відповідно до відомостей свідоцтва про реєстрацію DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , указаний транспортний засіб на праві власності належить позивачу.
У відповіді на відзив, позивач доповнив, що товарно-транспортну накладну не виписував. Штраф передбачено за відсутність протоколу повірки та адаптації тахографа при наданні послуг з перевезення вантажів, проте позивач не надавав послуг з перевезення вантажів і такими послугами не користувався. Просив залишити відзив без розгляду, врахувати відповідь на відзив при розгляді справи та задовольнити позов.
Щодо клопотання залишення відзив без розгляду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 чт. 159 КАС України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Нормами ст. 162 КАС України передбачено, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем та документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
До суду через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив від Державної служби України з безпеки на транспорті, підписаний Амельченко Сергієм Олександровичем.
Суд зазначає, що згідно ч.ч. 1, 3 ст. 52 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев'ятою статті 266 цього Кодексу.
Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами:
1) довіреністю фізичної або юридичної особи;
2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 7 ст. 59 КАС України).
Судом встановлено, що в додатках наданих до відзиву долучено:
- довіреність у порядку передоручення від 22.06.2022, відповідно до якої Зборовський Є.С. уповноважує представляти інтереси Державної служби України з безпеки на транспорті Ломіногу А.І. (довіреність видана з правом передоручення іншим особам);
- довіреність у порядку передоручення від 21.02.2022, відповідно до якої Ломінога А.І. уповноважує, в порядку передоручення, Амельченко С.О. представляти інтереси Державної служби України з безпеки на транспорті.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданої на запит суду з сайту Міністерства юстиції України, у відомостях про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації зазначено:
"Амельченко Сергій Олександрович підписант (повноваження: Вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (участь у справах та діють в судах України без окремого доручення керівника, з правами, що надані стороні, третій особі, особі, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, у тому числі з правом посвідчення копій документів, що підтверджують повноваження, без права: відмови, зміни, відкликання, визнання позову, відмови від апеляційних, касаційних скарг, укладення мирової угоди )) - представник".
Відтак, право Амельченка Сергія Олександровича представляти інтереси Державної служби України з безпеки на транспорті підтверджено належним чином, а доводи позивача про залишення відзиву без розгляду - безпідставними.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 21.02.2024 посадовою особою відділу державного нагляду (контролю) на а/д М-30 «Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине», 916 км + 897 м була проведена рейдова перевірка транспортного засобу марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом SDC, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Під час перевірки було встановлено, що транспортний засіб згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є власністю позивача - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), та використовується саме ним для перевезення вантажу, підтверджується наданою водієм товарно-транспортною накладною від 21.02.2024, у який вказано, що автомобільний перевізник - «ФОП ОСОБА_3 », замовник «ФОП ОСОБА_3 », вантажовідправник «ФОП ОСОБА_3 », вантаж «насипом» масою 41 тонна, отримав водій ОСОБА_2 , відпуск дозволив: «підпис та печатка ФОП 2764108552 у центрі відбитку - Юркін Олексій Іванович»
Під час перевірки водієм були надані посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, товарно-транспортна накладна.
Також, державним інспектором встановлено відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, у зв'язку з чим, виконуючи функції покладені на нього державою, державним інспектором було складено Акт додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 21.02.2024 №038403.
Водій - ОСОБА_2 зі змістом акту був ознайомлений, про що зазначає позивач у позовній заяві, проте під час складення акту відмовився від підпису.
Позивачу було направлено повідомлення про розгляд справи про правопорушення законодавства про автомобільний транспорт 20212/38/24-24 від 07.03.2024 із зазначенням дати та часу 21.03.2024 року з 09 год. 00 хв. до 12 год. 00 хв. і місця розгляду справи.
21.03.2024 року представник позивача на розгляд справи не з'явився, попередньо письмових пояснень або заперечень не надав.
За результатами розгляду порушень, вказаних в акті №319536 від 18.12.2021 року на позивача винесено постанову про застосування адміністративно господарського штрафу від 21.03.2024 року №068336 на суму 17000 грн.
Доказами, які свідчать про повідомлення про розгляд справи про правопорушення законодавства та постанови про застосування адміністративно господарського штрафу, є список на повідомлення Укрпошта ф.103 Рекомендовані листи на 21.03.2024, під номерами 11, та 1 у списку із зазначення номеру телефонів та (ШКІ) відправлень.
Позивач вважає вказану постанову протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті реорганізовується шляхом злиття з Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті, а також підпорядкувавши службі, що утворюється Державній службі України з безпеки на транспорті, Державну спеціальну службу транспорту (тут і далі в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека).
Відповідно до пункту 1 Положення, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
У відповідності до пункту 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі Закон 2344-III) автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 (далі Порядок 1567), рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 12 цього Порядку 1567, здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Відповідно до пункту 16 Порядку 1567, під час рейдової перевірки можливе здійснення габаритно-вагового контролю.
Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки. Рейдова перевірка проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку.
Пунктом 15 Порядку №1567 вказано виключний перелік питань, що перевіряється контролюючими особами під час здійснення рейдової перевірки:
наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;
додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР);
відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;
оснащення таксі справним таксометром;
відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;
додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;
наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;
додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;
виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі);
виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до визначення, наведеного в ст. 1 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 №1644-ІІІ: небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин; небезпечні речовини - речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті рідини; клас 4.1 легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.
Відповідно до ст. 2 Закону №1644-ІІІ законодавство з питань перевезення небезпечних вантажів складається з цього Закону, інших законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших нормативно-правових актів, що визначають умови перевезення небезпечних вантажів, вимоги до типів та обладнання транспортних засобів, порядку підготовки, перепідготовки, навчання, підвищення та підтвердження кваліфікації працівників, зайнятих перевезенням небезпечних вантажів, порядку одержання дозволів на здійснення зазначених перевезень.
При цьому відповідно до ст.16 цього Закону до компетенції Міністерства внутрішніх справ України у сфері дорожнього перевезення небезпечних вантажів належить розроблення і затвердження за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, нормативно-правових актів з питань дорожнього перевезення небезпечних вантажів.
За правилами ст.18 Закону №1644-ІІІ умови перевезення небезпечних вантажів визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту. У разі відсутності таких актів небезпечний вантаж допускається до перевезення на умовах, встановлених за рішенням органів, зазначених у статтях 13, 15 і 16 цього Закону. В разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів умови перевезення встановлюються органами Національної поліції.
Статтею 8 Закону №1644-ІІІ визначені права та обов'язки перевізника у сфері перевезення небезпечних вантажів, відповідно до яких перевізник небезпечних вантажів зобов'язаний, в тому числі у разі дорожнього перевезення розробити та погодити з органами Національної поліції маршрути і режими перевезення небезпечних вантажів; забезпечити своєчасний огляд транспортних засобів територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, та отримання відповідного свідоцтва про допуск до перевезення небезпечного вантажу; під час перевезення не відхилятися від узгодженого маршруту, додержуватися безпечних умов руху та постійно контролювати стан транспортного засобу і вантажу.
Статтею 19 Закону №1644-ІІІ встановлені вимоги до транспортних засобів, якими перевозяться небезпечні вантажі.
Так, транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів. У разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів відповідність зазначеним вимогам транспортних засобів, обладнання, підготовки водіїв перевіряється територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України з видачею відповідних свідоцтв про допуск до перевезення.
Відповідно до ст. 20 цього Закону №1644-ІІІ перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III, порушення якої виявлено відповідачем в спірному випадку, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити:
дата і місце складання;
вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/ напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;
пункти завантаження і розвантаження.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Даний перелік документів не є вичерпним. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №820/4624/17.
Статтею 2 Закону № 2344-III визначено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про транспорт» від 10.11.1994 №232/94-ВР нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов'язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.
Відповідно до статті 18 Закону № 2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Згідно зі ст. 34 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за № 811/18106 (далі Положення) встановлюються особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Відповідно до п. 4 цей наказ (№340) набирає чинності з дня його офіційного опублікування (07.06.2010), крім пункту 6.1 Положення, затвердженого цим наказом, який набирає чинності для:
- нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 150 км, перевезення небезпечних вантажів - з 01.06.2012;
- перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою понад 12 тонн, нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю від 50 до 150 км з 01.06.2013;
- перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тон до 12 тон - з 01.06.2015.
Так, згідно п. 6.1. Положення, з 01.06.2015 року, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Так, виключень щодо критеріїв вказаних п. 6.1 законодавством не передбачено, а індивідуальну контрольну книжку водія, яка передбачена п. 6.3 Положення, водій зобов'язаний вести, якщо він керує транспортними засобами, які не визначені п. 6.1.
Законодавцем було надано перевізникам, які використовують вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон, адаптаційний період для забезпечення обладнання транспортних засобів діючими тахографами з 07.06.2010 по 01.06.2015.
Тахограф - це обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.
Автомобільний перевізник зобов'язаний додержуватись вимог Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 № 385, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за № 946/18241 (далі - Інструкція).
Пунктом 1.1 Інструкції визначено, що її положення розроблені відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1976 року про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України «Про автомобільний транспорт» та «Про дорожній рух».
Пунктом 1.3 Інструкції визначено, що ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Тобто, виключень щодо здійснення саме внутрішніх або міжнародних перевезень вантажів немає.
Пунктом 3.3 Інструкції визначено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа, транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
20.12.2010 року набула чинності Поправка № 6 до Європейської угоди 5 щодо роботи екіпажів транспортних засобів (ЄУТР), підписаної в Женеві 01.07.1970 року, в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних днів, а в разі відсутності тахокарт надання бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, водії зобов'язані надавати інспекторам для контролю реєстраційні листки за поточний день та попередні 28 календарних днів, тобто 29 тахокарт.
Факт нездійснення водієм перевезень може бути підтверджений лише Бланком підтвердження діяльності.
Згідно із пунктом 2.1 Інструкції № 385, виробники транспортних засобів здійснюють установлення тахографів згідно з вимогами ЄУТР (994_016).
Відповідно до положень Інструкції №385, ПСТ це пункт сервісу тахографів, спеціально облаштовані виробничі ділянки для надання послуг щодо установлення та технічного обслуговування тахографів суб'єктами господарювання (резидентами України), що виконують передбачені ЄУТР (994_016) функції "майстерні або механіка" та внесені Мінінфраструктури як компетентним органом з виконання ЄУТР до переліку уповноважених суб'єктів господарювання.
Відповідно до пункту 2.2. Інструкції, ПСТ установлюють тахографи на транспортні засоби, що перебувають в експлуатації, та виконують роботи з технічного обслуговування тахографів згідно із замовленнями перевізників відповідно до вимог ЄУТР (994_016), а також виробників тахографів та транспортних засобів.
Відповідно до положень Інструкції №385, адаптація тахографа до транспортного засобу це оновлення або підтвердження параметрів автомобільного транспортного засобу, що зберігаються у пам'яті тахографа, до яких залежно від типу тахографа належать: ідентифікаційний номер (VIN-код) та номерний знак (цифри та літери, нанесені на номерному знаку, - VRN) автомобільного транспортного засобу, розмір застосованих пневматичних шин, результати визначення константи тахографа "k", характеристичного коефіцієнта автомобільного транспортного засобу "w", ефективного кола шини "l", а також показники часу, пробігу, граничного значення швидкості, на яке налаштований обмежувач швидкості транспортного засобу (за наявності).
Відповідно до пункту 2.6. ПСТ виконують перевірку та адаптацію тахографів до транспортних засобів відповідно до вимог ЄУТР періодично кожні два роки, а також у разі: установлення або заміни тахографа; ремонту тахографа; зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу; якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, накладених на його складові, під час установлення або адаптації або у разі зміни конструкції автотранспортного засобу, що може вплинути на роботу тахографа.
Пункт 2.7. Інструкції говорить про те, що за результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу ПСТ оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 1. ПСТ надає один примірник зазначеного протоколу перевізнику, а другий залишає собі і зберігає разом з тахокартою або у разі цифрового тахографа з роздруківкою та електронними файлами, що підтверджують достовірність наведених у протоколі даних. Протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу зберігають протягом трьох років з дати проведення робіт. Бланк протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу роздруковується відповідальною особою ПСТ на папері формату А4 (210 х 297 мм) щільністю 100 г/м2 або більше. Не допускається робити закреслення чи виправлення відомостей, які заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписано та поставлено печатку відповідальної особи ПСТ. У графах, які не заповнюються під час складання протоколу, проставляються прочерки.
При цьому, відповідно до пункту 3.5 розділу ІІІ Інструкції № 385 перевізники: - забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); - зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Згідно з пунктом 3.6 розділу ІІІ Інструкції № 385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
З матеріалів справи вбачається, що 21.02.2024 посадовою особою Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби з безпеки на транспорті підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок була проведена рейдова перевірка транспортного засобу марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Під час перевірки було встановлено, що транспортний засіб згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є власністю позивача, та використовується саме ним для перевезення вантажу. Даний факт також підтверджується наданою водієм товарно-транспортною накладною від 21.02.2024.
Під час перевірки водієм були надані посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, товарно-транспортна накладна.
Також, державним інспектором встановлено відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, у зв'язку з чим, виконуючи функції покладені на нього державою, державним інспектором було складено Акт додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 21.02.2024 № 038403, який відповідно до пункту 21 Порядку 1567, складається в одному примірнику.
Водій - ОСОБА_2 зі змістом акту був ознайомлений, про що зазначає позивач у позовній заяві, проте під час складення акту відмовився від підпису.
Пунктом 25 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 до Положення 1567.
Так, позивачу було направлено повідомлення про розгляд справи про правопорушення законодавства про автомобільний транспорт 20212/38/24-24 від 07.03.2024 із зазначенням дати та часу і місця розгляду справи. Позивача на розгляд справи не з'явився, попередньо письмових пояснень або заперечень не надав. Тобто, ОСОБА_1 , отримавши повідомлення про розгляд справи фактично не заперечував з приводу того, що саме приватне підприємство є автомобільним перевізником в даному випадку та з приводу зазначених в акті порушень.
За результатами розгляду порушень, вказаних в акті на позивача винесено постанову про застосування адміністративно господарського штрафу від 21.03.2024 року №068336 на суму 17000 грн.
Копія постанови була надіслана позивачу разом із супровідним листом №24509/38/24-24 від 21.03.2024.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що використання особистої картки до цифрового тахографу водієм є обов'язковим кожного дня, протягом якого водій керував транспортним засобом. Відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , який обладнаний аналоговим тахографом, свідчить про те, що у спірному випадку належний облік щодо режиму роботи та відпочинку цього водія не вівся.
Отже, за відсутності документів, на підставі яких здійснюються вантажні перевезення, складається акт встановленої форми та виноситься постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені перевіркою порушення у відношенні до позивача правомірно застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 гривень та прийнято оскаржувану постанову №068336 від 21.03.2024.
Щодо доводів позивач про те, що він не є автомобільним перевізником, спростовуються наданою водієм товарно-транспортною накладній б/н від 21.02.2024, де автомобільним перевізником вказано позивача. У графі «вантажовідправник» вказано позивача та мається відтиск печатки з його РНОКПП. Саме товарно-транспортна накладна є документом комерційно-господарського характеру, що складається суб'єктами підприємницької діяльності з метою розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб'єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.
У постанові від 07 грудня 2023 року в справі № 620/18215/21 Верховний Суд вказав, що положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
При цьому на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
У постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а Верховний Суд сформулював висновок, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III.
У цій справі сторонами не заперечується, що позивач є власником транспортного засобу, який у спірному випадку підлягав перевірці, проте цей транспортний засіб за усною домовленістю на певний період був переданий родичу позивача, про що зазначає позивач, який використовував автомобіль для власних потреб.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, що саме і не заперечується.
При дослідження інформації з ЄДР позивач - ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 16.05.2011 та станом на день розгляду справи має статус «Зареєстровано».
Діяльність:
01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур
01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві
46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин
47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами
49.41 Вантажний автомобільний транспорт
77.31 Надання в оренду сільськогосподарських машин і устатковання
Записів про припинення реєстрації підприємницької діяльності у реєстрах ЄРД та у матеріалах справи відсутні.
В акті перевірки автомобільним перевізником уповноваженими особами Укртрансбезпеки на підставі реєстраційного документу визначено позивача, на підставі товарно-транспортною накладній б/н від 21.02.2024, де автомобільним перевізником вказано позивача.
Посадова особа контролюючого органу, застосовуючи до позивача адміністративно-господарській штраф за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, встановила правовий статус власника транспортного засобу, автомобільного перевізника та водія у спірних правовідносинах.
Отже, відділом державного нагляду (контролю) оскаржувану постанову прийнято обґрунтовано та з врахування всіх обставин у справі.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України, не вирішується.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м.Київ, вул.Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, «Держпром», 6 під'їзд, 7 поверх) про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.С. Зеленов