Справа № 947/6386/25
Провадження № 2/947/1872/25
13.05.2025 року м. Одеса
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Скриль Ю.А.,
за участю секретаря судового засідання Остапчук О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Одесі у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Позивачка 17.02.2025 звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, від якого мають двох неповнолітніх дітей.
Ухвалою суд від 20.02.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Судові засідання від 20.03.2025, 15.04.2025 відкладались за клопотаннями представника позивачки.
У судове засідання 13.05.2025 сторони не з'явились.
Представник позивачки надав суду заяву з проханням розглядати справу за відсутності сторони позивача, долучив оригінал свідоцтва про шлюб.
Відповідач у судові засідання, призначені на 20.03.2025, 15.04.2025 та 13.05.2025 не з'явився, про дату, час і місце їх проведення повідомлений належним чином, шляхом направлення позовної заяви з додатками, копії ухвали про відкриття провадження у справі рекомендованим відправленням з повідомленням про вручення поштового відправлення на зареєстровану адресу відповідача: АДРЕСА_1 . Вказані повідомлення повернулись на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що належним повідомленням сторони.
Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та правовідносини.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 Сімейного кодексу України).
Згідно з положеннями ч. 3 та ч. 4 ст. 56 Сімейного кодексу України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Стаття 112 Сімейного кодексу України передбачає, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Суд установив, що 23.04.2010 між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладений шлюб, який зареєстрований 23.04.2010 Першим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського місткого управління юстиції, за актовим записом № 203.
Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 відповідно.
За згодою сторін, місцем проживання дітей визначено місце проживання матері.
Майновий спір на момент розірвання шлюбу між сторонами відсутній.
Сімейне життя між сторонами не склалось через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейне життя, що призвело до втрати почуттів любові та поваги.
Упродовж останніх кількох років сімейне життя між сторонами поступово погіршувалось, в результаті чого між ними зникло почуття взаєморозуміння, що призвело до фактичного припинення шлюбно-сімейних відносин: близько року сторони проживають окремо, спільне господарство не ведуть. Позивачка стверджує, що подальше збереження шлюбу неможливе та суперечить її інтересам, примирення не можливе.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення позивача про розірвання шлюбу є виваженим та свідомим, причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини сторони наміру не мають.
Суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України, тому позов підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
За статтею 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Як роз'яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їхніх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Суд встановив, що сім'я розпалася остаточно, і шлюб носить формальний характер. Подальше сумісне проживання суперечить їх інтересам, що мають істотне значення.
Керуючись ст.ст. 263-265, 274-279 ЦПК України, ст.ст. 110, 112, 113, 114 СК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 23.04.2010 ОСОБА_6 відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського місткого управління юстиції, за актовим записом № 203, від якого сторони мають двох неповнолітніх дітей.
Після розірвання шлюбу громадянці ОСОБА_1 залишити прізвище « ОСОБА_7 ».
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважати розірваним у день набрання чинності цим рішенням.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Рішення складене та підписане 13.05.2025.
Суддя Ю. А. Скриль