Справа № 947/6209/25
Провадження № 2/947/1853/25
12.05.2025 Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді Огренич І.В.
за участю секретаря - Коростій М.В.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про розірвання договору довічного утримання,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.
Згідно автоматизованого розподілу справу було передано на розгляд судді Київського районного суду м. Одеси Огренич І.В..
Ухвалою судді від 11.03.2025 було відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.
Від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та проведення судових засідань у режимі відеоконференції.
Представником відповідача 12.05.2025 надано відзив на позовну заяву.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст. 2 ЦПК України).
Так, предметом розгляду даної справи є розірвання договору довічного утримання від 11.04.2016, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за умовами якого, відчужувач передала набувачеві у власність квартиру АДРЕСА_3 , у відповідності до вимог ст. 334 ЦК України (пункти 1 та 9 Договору), що відповідає вимогам ст. 744 та 748 ЦК України, якими врегульовані питання укладення договору довічного утримання.
Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України).
На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 744 Цивільного кодексу України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Правові наслідки розірвання договору довічного утримання у зв'язку з неналежним виконанням обов'язків набувачем визначено статтею 756 ЦК України. Так, у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.
Таким чином, предметом договору довічного утримання є перехід права власності на нерухоме майно (як у даному випадку) та зобов'язання забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Частиною першою статті 30 ЦПК України визначено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 № 911/2390/18 вказала, що виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосувати під час вчинення позову інші норми, що регулюють інші види територіальної підсудності.
Отже, за правилами чинного ЦПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Правова визначеність у демократичному суспільстві визнається однією з основоположних цінностей. Принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип покликаний надати можливість учасникам правовідносин передбачити результати своїх дій, набуття відповідних прав та обов'язків. Це передбачає і прогнозованість судових рішень за результатами розгляду спорів.
Згідно п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У даному випадку суд, з огляду на те, що спір щодо розірвання договору довічного утримання стосується зміни правового статусу (права власності) на об'єкт нерухомості, а саме: квартиру АДРЕСА_3 (згідно умов договору право власності перейшло у момент укладення на відповідачку, а у випадку задоволення позову право власності повертається позивачці), суд вважає що належним судом, який має право розгляду даної справи у порядку виключної підсудності є Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області.
Згідно ч.9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Крім того, недотримання судом правил підсудності є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд до належного суду (ст.378 ч.1 ЦПК України).
При таких обставинах, суд дослідивши і оцінивши обставини справи, з метою дотримання правил підсудності, приходить до висновку про передачу справи за підсудністю до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Згідно ч.2 ст. 32 ЦПК України, справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
На підставі викладеного і керуючись ст. 30,31,32,187,354 ЦПК України, суддя,-
Цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про розірвання договору довічного утримання, передати за підсудністю до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, шляхом подачі в п'ятнадцятиденний строк, з дня проголошення ухвали, апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Огренич І. В.