Справа № 493/1217/24
Провадження № 2/493/78/25
05 травня 2025 року м. Балта Одеської області
Балтський районний суд Одеської області в складі:
головуючого-судді Мясківської І.М.,
за участю секретаря Сирота О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Балта цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
Представник позивача адвокат Швець В.А. звернувся в суд з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивачем 30.09.2023 року було передано в борг відповідачу грошові кошти на суму 1000,00 Євро на банківську картку «Монобанк» № НОМЕР_1 , без нарахування відсотків, для придбання автомобіля, з терміном повернення боргу протягом трьох місяців з дати отримання коштів.
Борг відповідач у зазначений строк не повернув. У подальшому, у листуванні між сторонами, за постійної ініціативи відповідача погоджувалися нові строки повернення боргу.
13.04.2024 року позивач направила відповідачу лист з вимогою повернути борг, в якому зазначила банківські реквізити своєї картки для зарахування.
Відповідач уникає досудового урегулювання спірних правовідносин, що змусило позивача звернутися до суду за захистом свого порушеного права володіння частиною грошових коштів, які їй належать, а також просив суд стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір та витрати, понесені на професійну правничу допомогу.
Представник позивача звернувся до суду з клопотання про розгляд справи його відсутності та відсутності позивача, підтримуючи при цьому позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач, будучи повідомлений про час, місце та дату розгляду справи до суду не з'явився, що відповідно до ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на зазначене, на підставі ст.247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторін, без фіксації судового процесу, на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши наявні матеріали справи та надавши їм належу оцінку, судом встановлено, що 18.07.2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
20.02.2025 року позивачка звернулася до суду з заявою про заміну відповідача ОСОБА_3 на ОСОБА_3 , заяву було задоволено судом відповідно до ухвали від 20.02.2025 року.
31.03.2025 року від позивачки знову надійшла заява про зміну первісного відповідача ОСОБА_3 на ОСОБА_2 . Ухвалою суду від 01.04.2025 року заяву позивачки було задоволено.
Як стверджує позивачка, вона 30.09.2023 року передала в борг відповідачу грошові кошти на суму 1000,00 Євро, шляхом переказу на банківську картку «Монобанк» № НОМЕР_1 , без нарахування відсотків, для придбання автомобіля, з терміном повернення боргу протягом трьох місяців з дати отримання коштів, у підтвердження чого надала суду скріншоти переписки між нею та абонентом на ім'я « ОСОБА_4 », в яких фігурує ім'я « ОСОБА_5 », вважаючи це листування письмовим документом, що підтверджує договор позики.
Вирішуючи спірне питання, суд виходить з того, що правочином відповідно до ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір не оподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою ст. 206 цього Кодексу (ЦК України); інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення ст.ст. 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів.
Аналіз ч.2 ст.1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка підтверджує укладення договору позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-Ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України позивачка не довела укладення договору позики з відповідачем, оскільки на надала суду письмового документу, в класичному його варіанті, на підтвердження свого твердження, не довела факту переказу коштів на рахунок саме відповідача.
Надані позивачкою скріншоти переписки з абонентом на ім'я « ОСОБА_4 » не можуть бути прийняті судом як доказ укладення договору позики по тій причині, що особа не ідентифікована, як і не ідентифіковано особу на ім'я « ОСОБА_6 », на рахунок якого було зараховано кошти.
З урахуванням наведеного, суд вважає позовну вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України сплачений судовий збір позивачем та витрати на професійну правничу допомогу не підлягають стягненню з відповідача у зв'язку з відмовою в задоволенні позову.
На підставі викладеного керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду складено 13.05.2025 року.