Справа № 345/6855/24
Провадження № 22-ц/4808/645/25
Головуючий у 1 інстанції Юрчак Л. Б.
Суддя-доповідач Томин
13 травня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оріана» на рішення Калуського міськрайонного суду від 24 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Юрчака Л.Б. в м. Калуші, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оріана» про стягнення недоотриманих коштів при звільненні,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства «Оріана» про стягнення недоотриманих коштів при звільненні.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.11.2023 року його було прийнято на роботу у АТ «Оріана» на посаду заступника начальника відділу управління майном.
05.08.2024 року він звернувся до відповідача із заявою про надання матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу до щорічної відпустки гарантоване йому колективним договором між роботодавцем та радою трудового колективу АТ «Оріана» на 2021-2025 роки, прийнятим на зборах трудового колективу АТ «Оріана» протоколом від 18.12.2020 року.
09.08.2024 року Наказом №61-к на підставі заяви йому було надано відпустку на 15 календарних днів з 12.08.2024 року по 26.08.2024 року за період з 02.11.2023 року по 26.04.2024 року згідно графіку відпусток працівників АТ «Оріана» на 2024 рік.
05.09.2024 року подано до відповідача заяву про надання інформації щодо результатів розгляду попередньо поданої заяви від 05.08.2024 року за вхідним №163 про надання матеріальної допомоги на оздоровлення.
У зв'язку з ігноруванням відповідачем попередніх заяв 18.11.2024 року позивач повторно надав заяву про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.
Однак така також була залишена відповідачем без розгляду та без відповіді.
Зазначив, що відповідачем відмовлено йому в наданні матеріальної допомоги, що виразилось в невиплаті йому матеріальної допомоги на оздоровлення, гарантованої колективним договором, а згідно Наказу №45 від 18.11.2024 року та повідомленням про нараховані та виплачені суми, належні працівнику при звільненні, не виплачено усіх сум при звільненні, в тому числі зазначену матеріальну допомогу на оздоровлення.
Вважає, що видання наказу без виплати матеріальної допомоги суперечить чинному законодавству та колективному договору.
Вказує, що в той же період часу АТ «Оріана» було виплачено матеріальну допомогу іншим працівникам. Тому вважає, що невиплата такої допомоги йому пов'язана не з фінансовими можливостями товариства, а з суб'єктивним ставленням до нього.
Також вважає, що вказаними діями роботодавцем йому було завдано моральної шкоди, оскільки порушено сталий для нього побут, знівельовано право на оздоровлення, спричинено хвилювання, яку оцінює в 6000,00 грн.
Просив стягнути з АТ «Оріана» на користь позивача невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) в розмірі 26500,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 6000,00 грн.
В заяві від 07.01.2025 року просив позовну вимогу про стягнення на його користь моральної шкоди залишити без розгляду та вважати її неподаною.
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 24 лютого 2025 року позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Оріана» на користь ОСОБА_1 невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) в розмірі 26500,00 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, АТ «Оріана» подало апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим за неповного з'ясування судом обставин справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що діючим законодавством не врегульовано підстави, розміри, строки, умовність чи безумовність виплати працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення, не визначено її обов'язковості.
Виплата матеріальної допомоги в АТ «Оріана» врегульована Колективним договором між роботодавцем та Радою трудового колективу АТ «Оріана» на 2021-2025 роки. І в п.п. 8.1.2 такого зазначено, що така допомога надається виходячи з наявних фінансових можливостей товариства. А в своєму відзиві на позовну заяву АТ «Оріана» посилалася на наявність у неї кредиторської заборгованості на час прийняття рішення про відмову у виплаті позивачу допомоги на оздоровлення, на підтвердження чого надало звіт про фінансові результати за 9 місяців 2024 року. Тобто станом на день, коли позивачу було надано відпустку з 12.08.2024 року по 26.08.2024 року АТ «Оріана» на мало наявних фінансових можливостей нарахувати та виплатити йому матеріальну допомогу.
Також наголошує, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення працівнику є правом, а не обов'язком роботодавця.
Вказує, що товариством безумовно вивчалася можливість нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення на дату його звернення - 05.08.2024 року, однак станом на вказаний період таких фінансових можливостей у них не було.
Звертає увагу на те, що предметом цього позову є стягнення з АТ «Оріана» недоотриманих коштів при звільненні. А тому неправомірною є оцінка суду факту виплати матеріальної допомоги працівникам АТ «Оріана» в інший період часу.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідачем безпідставно та неправомірно відмовлено працівнику в наданні матеріальної допомоги, не виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення, гарантовану Колективним договором, а згідно наказу про звільнення від 18.11.2024 року та повідомлення про нараховані та виплачені суми, належні працівникові при звільненні, не виплачено, як наслідок, усіх сум при звільненні, в тому числі цю матеріальну допомогу. А апеляційна скарга АТ «Оріана» ґрунтується на перекручуванні фактів та суб'єктивному трактуванні норм матеріального права.
Зазначає, що відповідно до умов Колективного договору АТ «Оріана» взяло на себе зобов'язання виплачувати матеріальну допомогу працівникам у 2024 році за їхніми заявами, і відповідач зобов'язаний виконувати умови Колективного договору. Також роботодавець надавав матеріальну допомогу іншим працівникам, та мав фінансові можливості.
Вважає, що ним дотримані всі умови договору для отримання такої допомоги, і така йому не надавалася неправомірно.
Посилання апелянта на відсутність фінансової можливості вважає необґрунтованим, ним не зазначено фактичних видатків товариства, доходів від оренди майна, дебіторської заборгованості перед АТ «Оріана». Крім того, матеріальна допомога на оздоровлення є складовою заробітної плати та мала бути виплачена незалежно від наведеного представником товариства факту недостатнього фінансування АТ «Оріана», оскільки в Колективному договорі умови виплати такої допомоги прописані як соціальні пільги та гарантії.
Тому вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Апелянт подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначає, що відповідно до умов Колективного договору АТ «Оріана» виплачує працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення тільки за умови фінансових можливостей, яких в цьому випадку не було. Наголошує, що в день звільнення із ОСОБА_1 було проведено повний розрахунок у відповідності до вимог законодавства. Вказує, що предметом позову є стягнення недоотриманих коштів при звільненні, однак позивач звертає увагу на виплати матеріальної допомоги працівникам АТ «Оріана» в інший період, який не досліджувався судом, і такі виплати не мають жодного відношення до предмету спору. Щодо наданих позивачем копій судових наказів про стягнення коштів на користь АТ «Оріана», то зазначає, що на цей час такі кошти виконавчою службою ще не стягнуто. Просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно пункту 2 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 02.11.2023 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в АТ «Оріана» на посаду заступника начальника відділу управління майном, про що свідчать копії його Трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.06.2014 року та Наказу «Про прийняття на роботу ОСОБА_1 » №157-к від 01.11.2023 року (а.с. 10-13).
05.08.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому щорічної оплачуваної відпустки на 15 к.д. з 12 серпня по 26 серпня 2024 року (а.с. 76).
Також 05.08.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу до щорічної відпустки (а.с. 15).
Згідно Наказу АТ «Оріана» від 09.08.2024 року №61-К ОСОБА_1 надано щорічну оплачувану відпустку на 15 календарних днів з 12 серпня по 26 серпня 2024 року за період з 02.11.2023 року по 26.04.2024 року згідно графіку відпусток АТ «Оріана» на 2024 рік на підставі заяви ОСОБА_1 (а.с. 14).
05.09.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати йому інформацію про хід розгляду заяви про надання матеріальної допомоги, зареєстрованої у журналі «Вхідна документація» за №163 від 05.08.2024 року (а.с. 16).
Наказом АТ «Оріана» №45 від 18.11.2024 року ОСОБА_1 , заступника начальника відділу управління майном, звільнено з роботи згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. Наказано виплатити компенсацію за один календарний день невикористаної відпустки за 2024 рік і вихідну допомогу у двократному розмірі середнього місячного заробітку (відповідно п. 3.4 Колективного договору АТ «Оріана», прийнятого зборами трудового колективу АТ «Оріана», Протокол від 18.12.2020 року) (а.с. 19).
В порядку ст. 116 КЗпП України ОСОБА_1 письмово повідомлено про нараховані та виплачені суми, належні працівникові при звільненні (а.с. 20).
18.11.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, якою просив вжити заходів для виплати йому матеріальної допомоги на оздоровлення в повному обсязі, передбаченому колективним договором, у термін до 18.11.2024 року (а.с. 17-18).
Згідно з п. 1.1.1 Колективного договору АТ «Оріана» на 2021-2025 роки, прийнятого Зборами трудового колективу 18 грудня 2020 року, колективний договір укладено з метою регулювання соціально-економічних і трудових відносин, посилення соціального захисту працівників АТ «Оріана» (а.с. 21-31).
Відповідно до п. 8.1.2 Колективного договору роботодавець, виходячи з наявних фінансових можливостей Товариства, забезпечує надання працівникам матеріальної допомоги та заохочення цінними подарунками згідно з Положенням, наведеним у Додатку 6.
За змістом п. 2.7 Положення про надання матеріальної допомоги та заохочення цінними подарунками працівників АТ «Оріана», що є Додатком 6 до Колективного договору АТ «Оріана», працівникам Товариства раз на рік надають матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) при використанні щорічної відпустки або її частини тривалістю не менше 14 календарних днів (а.с. 38-39).
Згідно наданих на виконання ухвали суду копій наказів протягом 2024 року 17 працівникам АТ «Оріана» було виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення (а.с. 79-94).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у встановленому порядку звернувся до керівництва АТ «Оріана» з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні відпустки, однак відповіді не отримав. Матеріальна допомога на оздоровлення не належать до структури заробітної плати, однак належить до виплат, пов'язаних з оплатою праці та підлягає оплаті, і мала бути виплачена ОСОБА_1 незалежно від наведеного представником відповідача недостатнього фінансування АТ «Оріана», оскільки в п. 8.1.2 Колективного договору, укладеного на 2021-2025 роки, прописані умови виплати матеріальної допомоги на оздоровлення як соціальні пільги та гарантії. А реалізація особою права щодо отриманням коштів, які пов'язані з оплатою праці, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від фінансових асигнувань. При цьому, наданий представником відповідача звіт про фінансові результати (звіт про сукупній дохід) за 9 місяців 2024 року не підтверджує доводів сторони відповідача про відсутність фінансових можливостей, так як матеріали справи містять копії наказів по АТ «Оріана», де 15 працівникам товариства у 2024 році виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення. Також суд відхилив твердження представника відповідача про те, що питання щодо виплати спірної допомоги позивач просив вирішити окремо, поза межами його заяви про надання відпустки у 2024 році, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому щорічної оплачуваної відпустки та із заявою про надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення в один день, а законодавством України не передбачено обов'язкове поєднання в одній заяві питання про надання відпустки та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення. У заяві від 05.08.2024 року позивач просив надати матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу саме до щорічної відпустки. Наведені відповідачем підстави про пропуск позивачем строку звернення до суду відсутні. Відтак, позовна вимога про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) в розмірі 26500 грн. підлягає до задоволення. Позовна вимога позивача до АТ «ОРІАНА» про стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 6000,00 грн. судом не розглядалася, оскільки позивач відмовився від неї до відкриття провадження у справі. Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з позовом до відповідача про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) в сумі 26500,00 грн., позивач посилається на те, що відповідачем були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення.
Згідно ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст. 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Відповідно до вимог частини 2 статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Як вбачається з матеріалів справи, в АТ «Оріана» між роботодавцем та Радою трудового колективу було укладено Колективний договір на 2021-2025 роки, і такий є чинним.
А пунктом 2.7 Положення про надання матеріальної допомоги та заохочення цінними подарунками працівників АТ «Оріана», що є Додатком 6 до Колективного договору АТ «Оріана», передбачено, що працівникам Товариства раз на рік надають матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) при використанні щорічної відпустки або її частини тривалістю не менше 14 календарних днів (а.с. 38-39).
Відтак, вказаними доказами та наведеними вище нормами права спростовуються доводи апелянта про те, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення працівнику є правом, а не обов'язком роботодавця.
05.08.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявами про надання йому щорічної оплачуваної відпустки на 15 к.д. з 12 серпня по 26 серпня 2024 року (а.с. 76) та про надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу до щорічної відпустки (а.с. 15).
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що питання щодо виплати спірної допомоги позивач просив вирішити окремо, поза межами його заяви про надання відпустки у 2024 році, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому щорічної оплачуваної відпустки та із заявою про надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення в один день, і просив надати матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу саме до щорічної відпустки.
Щодо тверджень апелянта про те, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до Колективного договору здійснюється з урахуванням фінансової можливості підприємства, а в даному випадку такої можливості не було, то апеляційний суд зазначає наступне.
Надання матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) передбачено п. 2.7 Положення про надання матеріальної допомоги та заохочення цінними подарунками працівників АТ «Оріана» (Додаток 6 до Колективного договору). Умовами зазначено, що така допомога надається працівникам Товариства раз на рік при використанні щорічної відпустки або її частини тривалістю не менше 14 календарних днів. І такі умови позивачем дотримано. Натомість, норми, що матеріальна допомога виплачується за наявності коштів, вказане Положення не містить.
Також обмежені фінансові можливості у виплаті матеріальної допомоги працівникам не доводить наданий представником відповідача Звіт про сукупний дохід АТ «Оріана» за 9 місяців 2024 року, оскільки такий не відображає фактичних видатків товариства, доходів від оренди майна, дебіторської заборгованості перед АТ «Оріана».
Крім того, судом вірно враховано той факт, що протягом 2024 року (коли позивач звертався до відповідача із відповідною заявою) відбулася виплата матеріальної допомоги на оздоровлення іншим працівникам (17), що вказує на суб'єктивні фактори зі сторони роботодавця, а не на наявність об'єктивних обставин - недостатність фінансових можливостей для виплати такої допомоги саме позивачу. І відповідач наведене належним чином не спростував.
Твердження апелянта про те, що такі виплати іншим працівникам не мають жодного відношення до предмету цього спору - стягнення недоотриманих коштів при звільненні, є необґрунтованими. Позивач при зверненні до суду з позовом просив стягнути з АТ «Оріана» на його користь невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) в сумі 26500,00 грн., із заявою про виплату якої він звертався до роботодавця 05.08.2024 року разом із заявою про надання йому щорічної оплачуваної відпустки на 15 к.д. з 12 серпня по 26 серпня 2024 року (а.с. 15, 76). Однак, така не була йому виплачена ні в той час, ні в день остаточного розрахунку при звільненні 18.11.2024 року.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Калуського міськрайонного суду від 24 лютого 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства «Оріана».
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а судове рішення без змін, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оріана» залишити без задоволення.
Рішення Калуського міськрайонного суду від 24 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 13 травня 2025 року.