Справа № 345/133/25
Провадження № 22-ц/4808/606/25
Головуючий у 1 інстанції Гапоненко Р. В.
Суддя-доповідач Бойчук
13 травня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Девляшевського В.А., Томин О.О.,
розглянувши у порядку письмового провадженнясправу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування,за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Калуського міськрайонного суду від 27 лютого 2025 року під головуванням судді Гапоненка Р.В.у м. Калуш,
В січні 2025 року ПАТ «Страхова група «ТАС» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.10.2022 між ПАТ «Страхова група «ТАС» та ОСОБА_4 був укладений договір добровільного комплексного страхування майна та відповідальності № FO-1425121. Предметом цього договору є майнові інтереси, пов'язані із володінням та користуванням майном - квартирою АДРЕСА_1 . 14.11.2022 із застрахованим майном сталася страхова подія залиття квартири водою. Про таку подію комісією ТОВ «ТЕПЛОДІМ» складено акт від 15.11.2022 про затоплення квартири, з якого вбачається, що залиття відбулося з вище розташованої квартири АДРЕСА_2 . Власник квартири звернувся до ПАТ «Страхова група «ТАС» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування. Заява була розглянута, залиття квартири визнано страховим випадком, у зв'язку з чим ПАТ «Страхова група «ТАС» здійснило виплату суми страхового відшкодування в розмірі 9 999,94 грн. Таким чином, з моменту виплати страхового відшкодування, позивач отримав право вимоги до власників квартири АДРЕСА_3 , як до осіб, відповідальних за завдання збитків власнику квартири АДРЕСА_1 .
Просить стягнути з відповідачів на користь позивача суму страхового відшкодування в розмірі 9 999, 94 грн.
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 27 лютого 2025 року відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Страхова група «ТАС».
У апеляційній скарзі представник ПАТ «Страхова група «ТАС» посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що акт про залиття 15.11.2022 складений комісією ТОВ «УК «ТЕПЛОДІМ» є неналежним доказом наявності вини відповідачів у залитті квартири є помилковим, оскільки акт повністю відповідає формі, встановленій наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», в ньому наведені: дата та місце складання; члени комісії, що складають акт; місце, де трапилося залиття; подія, що трапилася; наслідки залиття, а також причини залиття.
Також помилковими є висновки про недоведеність вини відповідача у заподіянні позивачу шкоди внаслідок залиття квартири, оскільки у деліктних зобов'язаннях діє презумпція вини, а відповідач не довів свою невинуватість.
Разом з тим судом першої інстанції не враховано, що акт є одним із доказів, що підтверджує факт заподіяння шкоди і зазначені в ньому обставини відповідачами не спростовані.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановлено, що 20.10.2022 між ОСОБА_4 та ПАТ «Страхова група «ТАС» добровільного комплексного страхування майна та відповідальності № FO-1425121, а саме квартири АДРЕСА_1 (а.с. 4).
Згідно акту в ТОВ «ТЕПЛОДІМ» від 15.11.2022 складеного директором В.Фурдою, підписаного членами комісії начальником дільниці ТОВ «ТЕПЛОДІМ» Бреславська Л.П. та майстром ОСОБА_5 , підпис слюсаря-сантехніка ОСОБА_6 відсутній, вбачається, що відбулося залиття квартири АДРЕСА_1 холодною водою, залито частину стелі та стіни в кухні, вода проникла під лінолеум настелений на підлозі в кухні, внаслідок чого місцями вздулося ДВП настелені під лінолеумом; причиною залиття був прогнивший відглушений стояк рушникосушки, який знаходився під замурованою ванною у кв. АДРЕСА_2 , розміщеної вище поверхом по стояку до якого не було вільного доступу; власником квартири АДРЕСА_4 вказано ОСОБА_7 .
ОСОБА_4 17.11.2022 звернулася до ПАТ «Страхова група «ТАС» із заявою про настання події з застрахованим майном, в графі особа, яка на думку заявника винна в заподіянні збитків вказала «не можу сказати» (а.с.6-7).
Згідно локального кошторису на будівельні роботи №02-01-01 ремонт у квартирі АДРЕСА_1 після залиття, всього по кошторису 9999,94 грн (а.с.8).
Згідно страхового акту №01573/09/522 від 08.12.2022 у графі призначення платежу вказано страхове відшкодування по договору №FO-1425121 від 20.10.2022, ОСОБА_7 , сума страхового відшкодування становить 9999,94 грн (а.с. 9).
В зв'язку з тим, що відбулось вищезазначене залиття квартири, страховиком ПАТ «Страхова група «ТАС» було виплачено страхове відшкодування в розмірі 9999,94 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №304488 від 09.12.2022 (а.с. 10).
За приписами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 27 постанови № 4 від 01 березня 2013, що при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика, суди повинні розрізняти поняття регрес та суброгація. Так, у випадку суброгації, відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні, із збереженням самого зобов'язання, на підставі договору страхування, а також ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування». У випадку регресу, одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється нормами ст. 1191 ЦК України.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду України в справі № 755/18006/15-ц від 04.07.2018 року, згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачами, у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілого у деліктному зобов'язанні.
Встановлено, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , є співвласниками квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої 23.10.2024.
Згідно статті 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім права власності існує і так званий тягар власника, яке полягає у необхідності підтримувати своє майно в справному стані, вживати заходів по своєчасному усуненню несправностей. До обов'язків власників квартир належать: використання приміщень житлових будинків за призначенням, забезпечення збереження житлових і підсобних приміщень квартир та технічного обладнання будинків, дотримання правил пожежної безпеки, вжиття заходів по усуненню несправностей у квартирі власними силами або силами підприємств з обслуговування житла.
Згідно з роз'ясненнями п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для настання деліктної відповідальності за статтями 1166, 1167 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Такий висновок відповідає позиції, висловленій Верховним Судом в постанові від 25 лютого 2019 року в справі № 466/4051/15-ц.
На підтвердження наявності у відповідачів обов'язку із відшкодування шкоди позивач надав акт про залиття.
Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій» встановлено форму акту, який складається у разі залиття квартири (додаток № 4 до Правил).
Згідно з вказаними Правилами акт складається комісією за участю представників організації, яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, та організації, яка обслуговує внутрішньо будинкові системи опалення, водопостачання та водовідведення, представника будинку або будинкового комітету і затверджується начальником організації, яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Присутність зацікавлених осіб як від потерпілої, так і від винної сторін є обов'язковою.
В акті повинно бути відображено: дата його складання; прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім'я, по батькові власника квартири, що зазнала шкоди; прізвище, ім'я, по батькові власника квартири, з вини якого сталося залиття; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода, обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей; висновок комісії щодо встановлення вини особи, яка вчинила залиття. Акт обов'язково має бути підписаний всіма членами комісії.
Відмова від підпису складеного акту присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної не впливає на його чинність і у такому випадку в акті має бути зазначено, що такі особи (прізвище ім'я по батькові) підписувати складений акт відмовилися з тих чи інших причин.
Зазначені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 201/658/16-ц (провадження № 61-40389св18).
У листі Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 29.12.2009 року № 12/20-11-1975, також зазначено, що при складанні акту про залиття присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов'язковою. Якщо винуватець події відмовляється підписувати акт, необхідно запросити свідків з числа сусідів. Вони також можуть засвідчити факт затоплення та скласти опис пошкоджень та зіпсованого майна.
Тобто факт залиття, характер залиття та його причини, завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень, перелік пошкоджених внаслідок - залиття речей та їх орієнтовна вартість) та його наслідків має бути зафіксований актом комісійного обстеження квартири, складеним за обов'язкової участі винної особи.
Відмовляючи ПАТ «Страхова група «ТАС» у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що наданий позивачем акт ТОВ «ТЕПЛОДІМ» від 15.11.2022 не відповідає вимогам до такого акту, відтак даний акт не є належним доказом підтвердження вини відповідачів у залитті квартири. Крім того, такий не доводить протиправності поведінки відповідачів, не встановлює причинно-наслідкового зв'язку між їхніми діями чи бездіяльністю та спричиненою шкодою, не відображає дійсної причини витікання холодної води з квартири АДРЕСА_3 .
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Доводи апелянта про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що акт про залиття є неналежним доказом наявності вини відповідачів у залитті квартири, не заслуговує на увагу.
Суд першої інстанції при вирішенні цієї справи вказав на положень п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року за № 76, де вказано, що у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт згідно встановленого зразка. Порядок складання акту про залиття, аварії квартир регулюється Правилами утримання житлових будинків та прибудинкових територій.
Суд вказав на додаток №4 Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій де вказано на відповідний опис Акту про залиття та його типову форму.
Однак, таким вимогам акт ТОВ «ТЕПЛОДІМ» від 15.11.2022 не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що акт про залиття квартири складений у відсутності відповідачів і не містять вказівок на те, чи було ознайомлено їх із вказаним документом. Акт складеного директором В.Фурдою, підписано тільки членами комісії начальником дільниці ТОВ «ТЕПЛОДІМ» Бреславська Л.П. та майстром ОСОБА_5 , а підпис слюсаря-сантехніка ОСОБА_6 у ньому відсутній.
З врахуванням вищевказаного, є підстави вважати, що такий акт не може братись судом до уваги як належний доказ підтвердження вини відповідачів у залитті квартири позивача, оскільки з його змісту не убачається протиправності поведінки відповідачів, не встановлюється причинно-наслідкового зв'язку між їхніми діями чи бездіяльністю та спричиненою шкодою, не відображається дійсної причини протікання холодної води з квартири АДРЕСА_3 .
В свою чергу суд першої інстанції звернув свою увагу на те, що в акті зазначені причини залиття квартири АДРЕСА_1 , однак в акті не вказано, яким чином це було встановлено та підстави для такого висновку.
Враховуючи викладене, вказаний акт не є належним, допустимим та достовірним доказом в розумінні статей 77-80 ЦПК України, який містить вичерпну інформацію про предмет спору.
Вищевказаним спростовуються і доводи апелянта, що суд дійшов помилкового висновки про недоведеність вини відповідача у заподіянні позивачу шкоди внаслідок залиття квартири.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00).
Також, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії»). Це правило не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» залишити без задоволення.
Рішення Калуського міськрайонного суду від 27 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 13 травня 2025 року
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: В.А. Девляшевський О.О. Томин