Провадження № 11-кп/803/1402/25 Справа № 172/693/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
07 травня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали об'єднаного кримінального провадження №62022050020000078 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2025 року, ухвалений щодо
ОСОБА_8 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кам'янка Новопсковського району Луганської області, громадянки України, освіта вища, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією усього належного їй на праві приватної власності майна, з позбавленням на підставі ст. 55 КК України права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі у правоохоронних) та місцевого самоврядування строком на 3 роки.
На підставі ст.54 КК України позбавлено ОСОБА_8 спеціального звання «старший лейтенант поліції».
Цим вироком дії обвинуваченої ОСОБА_8 кваліфіковано за ч. 2 ст. 111 КК України, як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту та в умовах воєнного стану.
За встановлених судом обставин та детально викладених у вироку суду наказом начальника Головного управління Національної поліції в Луганській області №40 о/с від 28.01.2021 року, ОСОБА_8 призначено на посаду слідчого слідчого відділення ВП № 1 Старобілського РУП ГУНП в Луганській області.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_8 присягнула на вірність Українському народові та зобов'язалась, усвідомлюючи свою високу відповідальність, вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки.
Водночас ОСОБА_8 складеної присяги не дотрималась та в умовах, коли Український народ героїчно протистоїть російському агресору, у порушення вимог ст. ст. 1, 2, 17 Конституції України, ст. ст. 2, 63 Закону України «Про Національну поліцію», зрадила українській державі та всьому Українському народові, вчинивши злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.
Так, приблизно з кінця березня 2022 року (більш точні дата та час під час досудового розслідування не встановлені) ОСОБА_8 , будучи громадянином України та працівником правоохоронного органу - слідчим слідчого відділення ВП № 1 Старобільського РУП ГУНП в Луганській області, перебуваючи на території смт. Новопсков Старобільського району Луганської області, яка з березня 2022 року тимчасово окупована зс країни-агресора рф, діючи умисно та добровільно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, під час зустрічі з невстановленими особами із числа представників окупаційної влади «лнр», що є частиною окупаційної адміністрації країни-агресора рф, прийняла пропозицію та добровільно і безперешкодно вступила та розпочала «службу» у незаконно створеному структурному підрозділі «міністерства внутрішніх справ лнр», а саме так званому «новопсковському районному відділі внутрішніх справ мвс лнр» (мовою оригіналу - «новопсковского ровд мвд лнр»), роботу якого організовано в незаконно захоплених адміністративних будівлях відділу полії № 1 Старобільського РУП ГУНП в Луганській області, розташованих за адресою: вул. Слобожанська буд. 20, смт Новопсков Луганської області.
Тобто, ОСОБА_8 вчинила державну зраду шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи при цьому те, що в період триваючого збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, вказане шкодить суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий виправдовувальний вирок й закрити кримінальне провадження, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України, у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення.
Обгрутовуючи заявлені вимоги захисник посилається на те, що всупереч вимог ст.ст. 216, 218, 36 КПК України, у цьому провадженні досудове розслідування було здійснено слідчим відділом ТУ ДБР розташованого у м. Краматорську, й прокурор не вирішував питання про спрямування вказаного кримінального провадження до належного органу безпеки, що свідчить про недопустимість доказів у цьому провадженні.
Крім того, захисник зазначає, що покладений в основу обвинувального вироку відеозапис під назвою “Правоохранители Новопсковского и Белоукраинского РОВД МВД ЛНР приняли присягу на верность республики и ее народу» не має звуку, а тому з нього не можливо достеменно встановити, що саме відбувається на відео та чи приймає обвинувачена присягу, а сама по собі назва відеозапису не свідчить про те. Що на відеозаписі відеображено відповідну подію, а таку назву йому міг присвоїти і орган досудового розслідування. При цьому, органом досудового розслідування не було вжито заходів для ідентифікації голосу обвинуваченої на цьому записі, зокрема шляхом проведення фоноскопічної експертизи. Також, захисник вказує і про те, що цього відеозапису неможливо встановити чи діяла обвинувачена добровільно, без ознак психологічного тиску на неї.
Звертає захисник увагу і на те, що протоколи оглядів інтернет ресурсів також є вкрай сумнівними, оскільки є неофіційними та неможливо встановити хто є власником цих інтернет ресурсів, чи підлягала ця інформація редагуванню, тощо, та на території України їх перегляд є недоступним, а самі інтернет ресурси судом безпосередньо не досліджувалися.
Також захисник вказує про те, що допитані в судовому засіданні свідки жодним чином не підтвердили винуватість обвинуваченої, їх покази є суперечливими, а зокрема покази свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є показами з чужих слів, відтак є недопустимими доказами. Крім того, викладені у вироку покази цих свідків є неповними.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник підтримав подану ним апеляційну скаргу і з викладених у ній підстав, просив її задовольнити, вирок суду скасувати і виправдати ОСОБА_8 .
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, а вирок суду вважав законним та обґрунтованим у зв'язку з чим просив залишити його без змін.
Обвинувачена, у відповідності до вимог ст. 323 КПК України, повідомлена належним чином про час, дату та місце апеляційного перегляду.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника та матеріали кримінального провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вищезазначених вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції дотримався в повній мірі, з огляду на таке.
Досліджені судом першої інстанції та покладені в основу вироку докази є належними та допустимими, оцінені судом в їх сукупності з точки зору їх достатності і взаємозв'язку, які підтверджують вину обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, а саме у державній зраді, тобто діяння, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту та в умовах воєнного стану .
Розгляд даного кримінального провадження як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia), остання показань суду не надавала, будь-яких заяв та клопотань до суду не надсилала. Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), дане кримінальне провадження здійснювалось за обов'язкової участі захисника. Всі можливі, передбачені кримінальним процесуальним законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя дотримані, що відповідає та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, наведеною, зокрема у справах «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року та «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року.
З матеріалів цього провадження видно, що висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального провадження, є обґрунтованим та з ним погоджується апеляційний суд.
Такий висновок зроблено на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Відповідно до диспозиції ст. 111 КК України державна зрада - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Так, однією із форм об'єктивної сторони державної зради є перехід на бік ворога в період збройного конфлікту. Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна перебуває у стані війни або збройного конфлікту. Перехід на бік ворога може полягати як у переході на територію ворожої держави (так званій фізичний перехід), так і в наданні допомоги такій державі або її представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід). У цій формі державна зрада визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові.
З суб'єктивної сторони перехід на бік ворога в період збройного конфлікту може бути вчинено тільки з прямим умислом, який характеризується конкретним усвідомленням суб'єкта, що він добровільно встановлює злочинний зв'язок із ворогом в період збройного конфлікту, і його дії завідомо спрямовані на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, що характеризує інтелектуальний момент прямого умислу особи. При цьому зміст прямого умислу суб'єкта полягає в тому, що він усвідомлює, що своїми діями, які полягають у наданні допомоги ворогу, спричиняє шкоду зовнішній безпеці України та бажає спричинення такої шкоди з будь-яких мотивів.
Вина ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину підтверджується показами свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які до окупації працювали разом з обвинуваченою та пояснили, що після окупації теритії смт. Новопсков Старобільського району Луганської області 03.03.2022 працівникам Новопсковському РУП було оголошено про евакуацію 04.03.2022 до м. Дніпра, від якої ОСОБА_8 добровільно відмовилася. Всі хто вирішив виїхати з окупованої території смт. Новопсков Старобільського району Луганської області, безперешкодно виїхали, після наради з окупантами.
Крім того, свідки зазначили, що на окупаційних каналах вони побачили відео, на якому ОСОБА_8 виходила маршем, стояла в строю та приймала присягу міліції луганської народної республіки.
Про примус збоку окупаційної влади обвинувачена нікому не повідомляла, а зі слів інших людей ОСОБА_8 добровільно погодилась на продовження роботи з окупантами. Зазначає, що
Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_13 також повідомила, що вона бачила обвинувачену ОСОБА_8 , яка в с. Новопсков шла до магазину «Троянда» одягнена у форму ворога - темно-зеленого кольору, з шевроном на якому зображено букву «Z».
Надані пояснення свідків є послідовними, логічними, суттєвих розбіжностей між собою не мають і є такими, що повністю узгоджуються з іншими дослідженими доказами.
Крім того, вина ОСОБА_8 у вчиненні саме кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, підтверджується безпосередньо дослідженими судом першої інстанції доказами та вмотивовано покладених в основу вироку, зокрема: протоколами огляду інтернет-сторінки - телеграм каналу «МВД ЛНР» від 25.07.2022 року з відеозаписами до них, на яких зокрема зафіксовано, що свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 пізнали на відео ОСОБА_8 ; протоколом огляду відео публікації, розташованої в Інтернет ресурсі від 12.08.2022 року огляду з відеозаписом під назвою «Правоохранители Новопсковского и Белокуракинского РОВД МВД ЛНР приняли присягу на верность республики и ее народу», під час перегляду якого свідок ОСОБА_13 повідомила, що на 16 сек. відеозапису зображена слідча СВ відділу поліції №1 Старобільського РУП ГУНП в Луганській області ОСОБА_8 ; витягом з висновку Про результати службового розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУНП в Луганській області від 04.06.2022 року, яким встановлено порушення службової дисципліни відносно ОСОБА_8 та наявність підстав для її звільнення зі служби поліції; витягом з наказу №256 о/с від 27.06.2022 року про звільнення ОСОБА_8 , зі служби в поліції з 30.06.2022 року, а також інших доказів зміст яких детально викладений у вироку суду.
Вказані докази беззаперечно підтверджують перехід ОСОБА_8 на бік ворога в умовах воєнного стану в період збройного конфлікту, яка вступила та розпочала «службу» у незаконно створеному структурному підрозділі «міністерства внутрішніх справ лнр», а саме так званому «новопсковському районному відділі внутрішніх справ мвс лнр» (мовою оригіналу - «новопсковского ровд мвд лнр»), роботу якого організовано в незаконно захоплених адміністративних будівлях відділу полії № 1 Старобільського РУП ГУНП в Луганській області, розташованих за адресою: вул. Слобожанська буд. 20, смт Новопсков Луганської області, чим вчинила злочин проти основ національної безпеки України.
Доводи захисника про те, що досудове розслідування у цьому провадженні проведено неуповноваженим органом досудового розслідування, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами кримінального провадження.
За загальним правилом, відповідно до ст. 216 КПК України кримінальне правопорушення передбачене ст.111 КК України, предметно підслідне саме слідчим органів безпеки.
Водночас, нормами ч.4 ст.216 КПК України, серед іншого визначено, що слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування злочинів вчинених працівником правоохоронного органу.
Вказана норма передбачає розслідування органом ДБР саме в тому випадку, коли є достатні підстави вважати, що злочин можливо вчинено саме працівником правоохоронного органу, а не будь-яка інша причетність такого працівника до події.
З матеріалів кримінального провадження видно, другим відділом (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку) ТУ ДБР розташованим в м. Краматорську внесено відомості до ЄРДР на підставі звернення ГУНП в Луганській області про виявленняфакту моливого переходу на сторону незаконних збройних формувань ЛНР окремих працівників поліції ГУНП в Луганській області.
При цьому, матеріалами провадження підтверджено та не оскаржується стороною захисту, що ОСОБА_8 вчинила кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України будучи працівником правоохоронного органу - слідчим слідчого відділення ВП № 1 Старобільського РУП ГУНП в Луганській області.
Наведене свідчить про здійснення досудового розслідування уповноваженим органом, та безпідставність доводів захисника про порушення органом досудового розслідування вимог ст. 36, 214, 216 КПК України.
Твердження апеляційної скарги захисника про недостовірність, недопустимість та неналежність доказів - протоколів огляду інтернет сторінок, на яких розміщувалась інформація про певні події за участю ОСОБА_8 , також не заслуговують на увагу та судом першої інстанції їм надано належну оцінку, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Положеннями ч. 1 ст. 93 КПК України передбачено, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
За змістом ст. 99 КПК України, матеріали, у яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог процесуального законодавства, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.
Проведення огляду інтернет сторінок, виготовлення скріншотів, завантаження файлів, які є додатками до протоколу огляду, оформлені відповідно до вимог КПК України, є такими що перебувають в об'єктивному взаємозв'язку з інкримінованими злочинами, не спростовані в ході судового розгляду, чинним законодавством передбачені як джерела доказування та зібрані з дотриманням процесуальних норм.
Разом з цим, в межах цього кримінального провадження ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України.
Основними доказами в зазначеній категорії кримінальних проваджень є електронні (цифрові) докази, до яких належать: матеріали фотозйомки, звуко-запису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп'ютерні дані), що містяться у відкритих (інтернет; різноманітні засоби масової інформації; соціальні мережі) чи закритих мережах (приватні месенджери та Telegram-канали; особисте листування з використанням комп'ютерної техніки і мобільних телефонів, флешносії, карти пам'яті тощо).
Так з матеріалів кримінального провадження видно, що дані, які містяться у протоколах оглядів відкритих ресурсів у мережі Інтернет та у долучених до них додатках, узгоджуються з іншими наявними у справі відомостями, а їх огляд здійснено з дотриманням вимог ст. 237 КПК України, протоколи складені уповноваженою особою відповідно до вимог КПК України, а тому підстав для визнання зафіксованих у них даних недопустимими або неналежними колегія суддів не вбачає.
Крім цього, захисник на надав суду жодних відомостей щодо спростування цієї інформації і не навів аргументів, які б вказували на те, що інформація, надана органом досудового розслідування, не відповідає дійсності, зокрема, що вона містить ознаки фальсифікації та/або навмисного спотворення даних.
Посилання захисника на те, що покази свідків не свідчать про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення та є суперечливими, також безпідставні та неузгоджуються з матеріалами судового провадження.
Доводи захисника про недопустимість як доказів показань свідків ОСОБА_14 , як таких, що надані із чужих слів, а саме зі слів інших людей, є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 97 КПК показаннями з чужих слів є висловлювання щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Таким чином, показанням із чужих слів буде твердження про існування певного факту, який особа не сприймала особисто, а дізналася про нього зі слів іншої особи.
Для визначення того, чи є показання, в яких передаються висловлювання іншої особи, показаннями з чужих слів у значенні ст. 97 КПК, необхідно встановити, чи надаються або використовуються ці висловлювання іншої особи для доведення існування того факту, про який стверджується в цьому переданому висловлюванні. Показання, які містять висловлювання іншої особи, надані з іншою метою, наприклад, для доведення того, що інша особа висловилася саме так за певних обставин, не можуть вважатися показаннями з чужих слів відповідно до ст. 97 КПК, оскільки у такому разі вони є повідомленням про факт висловлювання, який свідок безпосередньо спостерігав (постанова Верховного Суду у справі№441/845/17 від 19 листопада 2019 року).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновки суду про доведеність вчинення ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч. 2 ст.111 КК, ґрунтуються не лише на твердженнях свідків щодо добровільності дій обвинуваченої. Ці свідки надали показання як щодо обставин, про які їм стало відомо, так й щодо подій, про які вони були безпосередньо обізнані. Крім того, ці обставини суд установив на підставі інших досліджених під час судового розгляду доказів.
Таким чином, ці показання можуть бути визнані допустимими з урахуванням критеріїв, передбачених пунктами 3 та 4 ч. 2 та ч. 6 ст. 97 КПК
Враховуючи узгодженість між собою вказаних доказів за змістом в їх сукупності та взаємозв'язку за часом та характером подій, суд першої інстанції об'єктивно правильно визнав наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_8 достовірними доказами та обґрунтовано поклав їх в основу свого вироку.
Колегія суддів зазначає, що вибір ОСОБА_8 залишитися та проживати на тимчасово окупованій території України, не розглядається, ані судом, ані органом досудового розслідування, як підстава для кримінального переслідування.
При цьому, суд першої інстанції спростував і твердження захисника про те, що ОСОБА_8 можливо діяла в умовах здійснюваного на неї тиску та обгрунтовано визнав їх неспроможним з огляду на те, що свідки у судовому засіданні показали, що вони також, будучи працівниками Старобільського РУП ГУНП України в Луганській області не зазнавали тиску щодо вступу до правоохоронних органів т.з. «ЛНР» або РФ, мали можливість евакуюватися, виконуючи вказівки керівництва, що й зробили, натомість характер дій ОСОБА_8 , встановлені обставини провадження свідчать про добровільність її співпраці з окупаційною владою, добровільності її дій, кваліфікованих як державна зрада в умовах воєнного стану.
Водночас апеляційний суд, як і суд першої інстанції акцентує увагу захисника на тому, що ОСОБА_8 будучи громадянкою України та перебуваючи на посаді слідчого слідчого відділення ВП № 1 Старобілського РУП ГУНП в Луганській області, мала достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту захоплення та подальшого утримання РФ території Старобільського району, усвідомлюючи проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади РФ.
Об'єктивних даних, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_8 діяла не добровільно, виконувала обов'язки під психічним впливом та фізичним примусом, та такі дії були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала їй чи іншим особам, або інтересам держави, суду першої інстанції так і апеляційної інстанції захисником надано не було.
Таким чином, оцінюючи наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, колегія суддів приходить до висновку, що винуватість обвинуваченої ОСОБА_8 знайшла повне підтвердження в ході судового розгляду, і її умисні дії, що виразилися у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчиненому в умовах воєнного стану, які правильно кваліфіковані судом першої інстанції за ч. 2 ст. 111 КК України.
При розгляді кримінального провадження в місцевому суді були встановлені та досліджені всі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, висновки суду про винність обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй злочину у вироку належним чином мотивовані, ґрунтуються на сукупності зібраних та всебічно оцінених доказах, а тому колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги захисника є безпідставними та необґрунтованими. Рішення місцевим судом прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини (рішення «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року).
Перевіряючи законність та обґрунтованість призначеного ОСОБА_8 покарання, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції належним чином виконав вимоги ст. 50, 65 КК України та врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, відомості про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, а також відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції про призначення покарання в межах санкції ч. 2 ст. 111 КК України, у виді позбавлення волі, з його реальним відбуванням з конфіскацією майна обвинуваченої, є законними, обґрунтованими та відповідає принципам справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації та невідворотності покарання.
До того ж, суд першої інстанції обгрунтовано врахував, що інкриміноване ОСОБА_8 кримінальне правопорушення вчинено нею в статусі працівника правоохоронного органу - Національної поліції України, вона перебувала у спеціальному званні «старшого лейтенанта поліції» та обіймала посаду, пов'язану з виконанням функцій держави, та правильно застосував до обвинуваченої додаткове покарання у виді позбавлення спеціального звання та позбавлення права обіймати певні посади у відповідності до ст. 54, 55 КК України.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути визнані істотним в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК України або потягнути несправедливість судового розгляду в даному кримінальному провадженні не встановлено, а доводи апеляційної скарги захисника, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а відтак вирок суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2025 року, ухвалений щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4