Справа № 212/3474/25
2/212/2529/25
12 травня 2025 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого - судді Ваврушак Н.М., за участі секретаря судового засідання Яненко О.Ю., розглянувши у судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -
31 березня 2025 року адвокат Борисенко Альона Вікторівна в інтересах ОСОБА_1 звернулися до суду із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 з 01.11.1996 року працює на підприємстві Відповідача у П'ятихатській дистанції сигналізації та зв'язку Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», на різних посадах, 30.11.2011 присвоєно 6 розряд електромонтера з ремонту та обслуговування пристроїв сигналізації, централізації та блокування виробничої дільниці СЦБ, що підтверджується копією трудової книжки. У 2017-2021 роках перебувала у щорічних відпустках та користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі, а саме: за період з 18.12.2017 по 09.01.2018 у сумі 2203,00 грн. замість 3200,00 грн., з 17.12.2018 по 08.01.2019 у сумі 2401,00 грн. замість 3723,00 грн., з 20.05.2019 по 06.06.2019 у сумі 2401,00 грн. замість 4173,00 грн., з 25.08.2020 по 11.09.2020 у сумі 2746,00 грн. замість 4723,00 грн., з 16.08.2021 по 05.09.2021 у сумі 4540,00 грн. замість 6000,00 грн.
Так, відповідачем було порушено пункт 3.1.12 Колективного договору на 2012 рік, укладеного між структурним підрозділом «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» та профспілковою організацією П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку, схваленого на конференції трудового колективу П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку 28.03.2012р., а саме, відповідач не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Відтак, сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення склала 7 528,00 грн.
На підставі викладеного, просила суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь позивача 7 528,00 грн, недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн.
Ухвалою суду від 07 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень, а також роз'яснено право сторін клопотати перед судом про розгляд справи з їх викликом.
18.04.2025 року представником відповідача АТ «Українська залізниця» до суду наданий відзив на позовну заяву, в якому зазначила про необґрунтованість доводів позивача.
Так, пунктом 3.1.12. Колективного договору на 2012 рік, укладеного між структурним підрозділом «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» та профспілковою організацією П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку, схваленого на конференції трудового колективу П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку 28.03.2012р. встановлено, що при кожному наданні працівникам дистанції щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.Однак, в подальшому, відповідно до п.п. 3, 5 розділу І «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 року було встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, передбачених колективним договором усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Постановою від 31.03.2017 року №П-5-8г/а встановлено застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Також, висновки позивача про застосування до спірних відносин ст. 9 КЗпП України у зв'язку із настанням погіршення та порушення суттєвих умов трудового договору є помилковими. Також вимоги позивача про стягнення грошових коштів на правничу допомогу є неспівмірними з обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на їх надання, складністю справи та є необґрунтовано завищеними. Крім того, заявлено про застосування строків позовної давності.
Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За змістом ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Сторони не подали до суду клопотань про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до ст. ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.11.1996 року працює на підприємстві Відповідача у П'ятихатській дистанції сигналізації та зв'язку Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», на різних посадах, 30.11.2011 присвоєно 6 розряд електромонтера з ремонту та обслуговування пристроїв сигналізації, централізації та блокування виробничої дільниці СЦБ, що підтверджується копією трудової книжки, яка міститься в матеріалах справи. (а. с. 15-17)
Позивачу у період з 2017 року по 2021 рік надавалась щорічна тарифна відпустка.
Згідно з наданими до суду розрахунковими листами за 2017 рік, за 2018 рік, за 2019 рік, за 2020 рік, за 2021 рік позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення, а саме: 2017 рік - 2203,00 грн., 2018 рік - 2401,00 грн., 2019 рік - 2401,00 грн., 2020 рік - 2746,00 грн., 2021 рік - 4540,00 грн, відповідно. (а. с. 18-22)
Відповідно до пункту 3.1.12. Колективного договору на 2012 рік, укладеного між структурним підрозділом «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» та профспілковою організацією П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку, схваленого на конференції трудового колективу П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку 28.03.2012р. встановлено, що при кожному наданні працівникам дистанції щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. (а. с. 23-26)
Згідно з п. 1.3 Колективного договору, сторони визнають, що цей договір встановлює для працівників обов'язкові для врахування на подальших рівнях колективних договорів, як мінімальні гарантії з оплати і умовах праці, пільги та інші зобов'язання, ще регулюють взаємні відносини між сторонами. За спільною домовленістю сторін в договір можуть вноситися доповнення або зміни, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені діючим законодавством і цим договором і повинні бути затверджені на конференції трудового колективу.
Дія вищевказаного Колективного договору неодноразово прологнувалася на підставі спільних постанов №1 від 16.01.2017, №1 від 15.01.2018, №1 від 15.01.2019, №1 від 15.01.2020, №1 від 15.01.2021 «Про продовження дії Колективного договору». (а. с. 27-31, 33)
Відповідно до спільної постанови керівництва структурного підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» РФ «Придніпровської залізниці» та первинною профспілковою організацією П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку №2 від 31.03.2017 року постановлено, застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі замість величини "мінімальна заробітна плата", розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Спільною постановою керівництва структурного підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» РФ «Придніпровської залізниці» та первинною профспілковою організацією ВСП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» №148 від 14 червня 2021 року постановлено, внести зміни до колективного договору ВСП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» ,а саме: пункт 3.1.12 перший абзац викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу її на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням (Додаток 2), за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року». (а. с. 32)
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.
Статтею 13 КЗпП України також визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно зі ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до структури заробітної плати входить:
- основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
- додаткова заробітна плата. Це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій,
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 760/14696/16-ц та від 10.02.2021 у справі № 143/179/19.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 3.1.12. Колективного договору на 2012 рік, укладеного між структурним підрозділом «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» та профспілковою організацією П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку, схваленого на конференції трудового колективу П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку 28.03.2012р. встановлено, що при кожному наданні працівникам дистанції щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідно до спільної постанови керівництва структурного підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» РФ «Придніпровської залізниці» та первинною профспілковою організацією П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку №2 від 31.03.2017 року постановлено, застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі замість величини "мінімальна заробітна плата", розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».Спільною постановою керівництва структурного підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» РФ «Придніпровської залізниці» та первинною профспілковою організацією ВСП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» №148 від 14.06.2021 року постановлено, внести зміни до колективного договору ВСП «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» ,а саме: пункт 3.1.12 перший абзац викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу її на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням (Додаток 2), за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».
Водночас, згідно з п. 1.3. Колективного договору, сторони визнають, що цей договір встановлює для працівників обов'язкові для врахування на подальших рівнях колективних договорів, як мінімальні гарантії з оплати і умовах праці, пільги та інші зобов'язання, ще регулюють взаємні відносини між сторонами. За спільною домовленістю сторін в договір можуть вноситися доповнення або зміни, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені діючим законодавством і цим договором і повинні бути затверджені на конференції трудового колективу.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» і Президії Криворізької територіальної профспілкової організації № П-5-8г/а від 31 березня 2017 року, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01.01.2018 року був встановлений на рівні 1762,00 грн., з 01.07.2018 року - 1841,00 грн., з 01.12.2018 року - 1921,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн., 2301,25 грн. та 2401,25 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723,00 грн.
Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01.01.2019 року на рівні 1921,00 грн., з 01.07.2019 року - 2007,00 грн., з 01.12.2019 - 2102,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 грн., 2508,75 грн. та 2627,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01.01.2020 року був встановлений на рівні 2102,00 грн., з 01.07.2020 року - 2197,00 грн., з 01.12.2020 року - 2270,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2627,50 грн., 2746,25 грн. та 2837,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01.01.2020 року була встановлена на рівні 4723,00 грн., з 01.09.2020 року - 5000,00 грн.
Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01.01.2021 року був встановлений на рівні 2270,00 грн., з 01.07.2021 року - 2379,00 грн., з 01.12.2021 року 2481 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн., 2973,75 грн. та 3101,25 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01.01.2021 року була встановлена на рівні 6000,00 грн., з 01.12.2021 року - 6500,00 грн.
Таким чином, прийняття 31.03.2017 року спільної постанови керівництва структурного підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» РФ «Придніпровської залізниці» та первинною профспілковою організацією П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку №2 постановлено, застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі замість величини "мінімальна заробітна плата", розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва структурного підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» РФ «Придніпровської залізниці» та первинною профспілковою організацією П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку, а на конференції трудового колективу згідно з вимогами п. 1.3 Колективного договору, оскільки на момент прийняття вказаної постанови мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн.
Отже, при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна постанова керівництва структурного підрозділу «П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку» РФ «Придніпровської залізниці» та первинної профспілкової організації П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку №2 від 31.03.2017 року, яка погіршує становище працівників, а пункт 3.1.12. Колективного договору, й доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не спростовують наведеного.
Окрім цього, положеннями статті 9 КЗпП України визначено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними.
Судом не приймаються доводи відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 року встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, суд зазначає, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.
Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць,був встановлений на рівні 1600 грн.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 року погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотної сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності вказаним Законом фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, судом не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.
Окрім того, вказаним вище Законом № 1774-VІІІ від 06.12.2016 року також визначено, що сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк необхідно привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. Водночас належних доказів на підтвердження виконаних вимог Закону у встановлений строк до суду надано не було.
Вищенаведеним спростовуються доводи відповідача про те, що матеріальна допомога на оздоровлення була виплачена позивачу у повному обсязі добровільно у передбаченому законом розмірі.
Таким чином, під час розрахунку та виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення підлягають застосуванню вимоги п.3.1.12. Колективного договору, згідно якого матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, яку обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Оскільки виплата матеріальної допомоги позивачу відбувалася у 2017-2021 роки, суд вважає за необхідне при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні, встановленої на кожен зазначений рік.
Перевіривши наведені позивачем розрахунки, суд погоджується з ними і вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню недоплачена сума матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 5375,00 грн., яка складається з:
- 997,00 грн. недоплаченої допомоги у 2017 році (3200,00 грн. - 2203,00 грн.);
- 1322,00 грн. недоплаченої допомоги у 2018 році (3723,00 грн. - 2401,00 грн.);
- 1722,00 грн. недоплаченої допомоги у 2019 році (4173,00 грн. - 2401,00 грн.);
- 1977,00 грн. недоплаченої допомоги у 2020 році (4723,00 грн. - 2746,00грн.);
- 1460,00 грн. недоплаченої допомоги у 2021 році (6000,00 грн. - 4540,00 грн.).
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення у 2017-2021 роках в розмірі 7528,00 грн. є неправомірними, а тому позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо доводів представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та застосування позовної давності, суд зазначає наступне.
Зі змісту ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, вбачається, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.
Крім того, згідно з п.1 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, що тривали протягом всього спірного періоду, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно частини 2 статті 233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин (2017,2018, 2019, 2020, 2021 роки), в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до приписів ст. 133, 137 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи та підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, в матеріалах цивільної справи при подані позову до суду було додано копію ордеру, договір про надання правової допомоги №25/03/01 від 25.03.2025 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт про надання правової допомоги, оригінал квитанції 03ААВ №3333665 від 25.03.2025 року про сплату витрат за правничу допомогу в сумі 2500,00 грн., а також заявлено вимогу про розподіл судових витрат. (а. с. 37-44)
Відповідач у відзиві просить зменшити розмір витрат на правову допомогу. Вказує, що на його думку ці витрати є необґрунтовано завищеними та не потребували значного часу адвоката, оскільки нею подано значку кількість аналогічних позовів. Вказані витрати вважає неспівмірними з обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на їх надання та складністю справи.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Надаючи оцінку переліченим послугам правничої допомоги, суд зазначає, що сума 2500,00 грн. не є значною порівняно з обсягом роботи та часом, витраченим адвокатом на складання даного позову. Заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним, що відповідає вимогам ч.4 ст. 137 ЦПК України. При цьому, складання позовної заяви та проведення розрахунків недоплаченої допомоги на оздоровлення теж потребує часу та зусиль, як і виготовлення копій документів учасникам процесу, та подання позову до суду. Відповідачем не доведено, що шаблон для складання позовів даної категорії спору не був розроблений представником позивача, а складання позову та його подання до суду не вимагало від нього будь-яких зусиль.
Враховуючи викладене, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі.
Згідно ч. ч. 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави, так як позивач при поданні позову до суду звільнена від сплати судового збору, підлягає стягненню судовий збір у сумі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 13, 18, 97, 233 КЗпП України? Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 2, 3, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81,89, 137, 141, 247 ч.2, 258-259, 263-265, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд -
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення в повному обсязі.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у сумі 7 528 (сім тисяч п'ятсот двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Стягнути Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 2 500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, за юридичною адресою: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5.
Повний текст рішення суду складений та підписаний 12 травня 2025 року.
Суддя: Н. М. Ваврушак