Справа № 466/3855/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/125/25 Доповідач: ОСОБА_2
05 травня 2025 року колегія cуддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові кримінальне провадження №12020140090000220 від 21.01.2020 року про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, громадянина України, з вищою освітою, працевлаштований механіком на автосервісі «СТО», який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
представника цивільного позивача ОСОБА_9 ,
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_8 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 ,
вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5 (п'яти ) років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
Відповідно до ст.75 КК, звільнено ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням строком на 2 (два) роки, поклавши на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК:
- періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Початок строку відбування покарання обвинуваченому з іспитовим строком обчислювати з моменту проголошення вироку суду.
Запобіжний захід у виді домашнього арешту припинив дію.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 до ОСОБА_6 , третьої особи приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 на користь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 - 114 747, 52 (сто чотирнадцять тисяч сімсот сорок сім гривень 57 коп.) на відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП.
Стягнуто з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 на користь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 - 10000 (десять тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 на користь ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 - 203029,81 (двісті три тисячі двадцять девять гривень 81 коп.) в рахунок відшкодування моральної шкоди та 50 000 (пятдесят тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди.
В решті частини позову ОСОБА_11 - відмовлено.
Прийнято відмову від цивільного позову ОСОБА_10 в інтересах малолітнього потерпілого Piguet Gabriel про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, а провадження в цій частині закрито.
Згідно вироку, 17 січня 2020 року, приблизно о 20 годин 20 хвилин, водій ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки «BMW 3351» реєстраційний номер НОМЕР_4 , рухаючись ним вул.Липинського м.Львові, у крайній лівій смузі в напрямку пр. В.Чорновола, поблизу перехрестя вулиць Липинського - Б.Тена, порушив вимоги чинних розділів ПДР України, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою. Так, ОСОБА_6 ,. керуючи технічно - справним транспортним засобом, перед зміною напрямку руху перестроюванням з крайньої лівої смуги у крайню праву, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху та не дав дорогу транспортному засобу, що рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтися, що призвело до зіткнення керованого ним автомобіля з автомобілем марки «Peugeot 308» реєстраційний номер НОМЕР_5 під керуванням водія ОСОБА_12 . Внаслідок вказаного зіткнення автомобіль марки «Peugeot 308» реєстраційний номер НОМЕР_6 під керуванням водія ОСОБА_12 , неконтрольовано змінив свою траєкторію руху на зустрічну смуху руху де відбулось зіткнення із автомобілем марки "Mercedes-Benz Sprinter 316" реєстраційний номер НОМЕР_7 під керуванням водія ОСОБА_11 .
У результаті порушення водієм ОСОБА_6 правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року зі змінами та доповненнями, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 46 від 23.01.2019 року, а саме: п.п. 1.5; 2.3 «б», «д», 10.1 та 10.3, малолітній пасажир автомобіля марки «Peugeot 308» реєстраційний номер НОМЕР_5 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , отримав тілесні ушкодження: забій головного мозку середньої важкості 3 контузійно -гемораїчними вогнищами в лівій півкулі мозочка, лінійний перелом потиличної кістки зліва, які відносяться до тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя на момент спричинення.
Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні порушення правил безпеки дорожнього руху, будучи особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження малолітньому потерпілому ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуваний вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2024 року, яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, в частині призначеного додаткового покарання та цивільного позову про стягнення матеріальної шкоди - змінити;
ОСОБА_6 вважати засудженим за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5 (п'яти ) років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням та встановити іспитовий строк на 2 (два) роки з покладенням відповідно до ст.76 КК України;
- цивільний позов ОСОБА_10 та ОСОБА_11 задовольнити частково;
- стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 64 747, 52 грн. матеріальної шкоди 10 000 грн. моральної шкоди;
- стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_11 153 029, 81 грн. матеріальної шкоди та 50 000 грн. моральної шкоди;
У решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що з призначеним додатковим покаранням у виді позбавлення права керування транспортними засобами на 1 рік б місяців не погоджується, вважає, що таке призначено без повного та об'єктивного аналізу обставин справи та особливостей, що характеризують особу обвинуваченого. Окрім цього, суд першої інстанції неправильно визначив розмір матеріальної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з урахуванням положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Зазначає, що при призначенні додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік 6 місяців, суд першої інстанції залишив поза увагою, що ОСОБА_6 визнав вину у скоєному, щиро розкаявся, на момент ДТП керував автомобілем у тверезому стані, офіційно працевлаштований на автосервісі «СТО», на даний час активно займається волонтерською діяльністю шляхом безоплатного обслуговування та ремонту автомобілів для Збройних Сил України.
Вважає, що суд першої інстанції не врахував того, що ОСОБА_14 відшкодував на корись неповнолітнього сина ОСОБА_10 - ОСОБА_15 , 3 000 доларів США в якості відшкодування моральної та матеріальної шкоди. В свою чергу, ОСОБА_10 , будучи потерпілою у даному кримінальному провадженні просила не позбавляти ОСОБА_6 права керування транспортними засобами, однак її думка не була врахована судом.
Також, поза увагою суду залишилось те, що ОСОБА_6 має на утриманні неповнолітню дитину, виховання якої часто потребує задоволення її культурно-соціальних потреб поза межами області. Наведене є обставиною, яка зумовлює необхідність не призначити ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керування.
Обставини, які обтяжують покарання під час розгляду справи встановлені не були.
Вважає, що необґрунтованим є покликання суду першої інстанції на те, що притягнення ОСОБА_6 22 серпня 2019 року до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП (порушення проїзду на заборонний жест регулювальника) є обставиною, яка враховується для вирішення питання про призначення обвинуваченому додаткового покарання. Відтак, суд першої інстанції неправомірно врахував вчинене у 2019 році ОСОБА_6 адміністративного правопорушення при призначенні йому додаткового покарання.
Наголошує, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення за формою вини є необережним злочином, ОСОБА_16 , за місцем роботи характеризується позитивно, на обліку у лікаря- нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, кримінальне провадження вчинив не перебуваючи у стані алкогольного (наркотичного) сп'яніння.
Вважає, що судом першої інстанції неналежним чином проаналізовано щире каяття обвинуваченого, наслщт суспільно-небезпечного діяння, обставини кримінального провадження в їх сукупності, відсутність будь- яких намірів уникнути кримінальної відповідальності, що призвело до призначення ОСОБА_6 надто суворого та несправедливого покарання в частині позбавлення права керування транспортними засобами. Призначення обвинуваченому поряд з основним покаранням, додаткового - позбавлення права керувати транспортними засобами, свідчить про те, що суд першої інстанції, порушуючи норми закону про кримінальну відповідальність, не врахував пом'якшуючі обставини, форму вини вчиненого правопорушення, особу обвинуваченого.
Зазначає, що наведені вище обставини справи та дані про обвинуваченого у своїй сукупності, дають достатні підстави для висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Щодо цивільного позову потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_17 апелянт зазначає наступне.
Вказує, що ОСОБА_6 визнає зміст вимог, які викладені у цивільних позовах ОСОБА_10 та ОСОБА_17 . Однак, задовольняючи позовні вимоги цивільних позивачів, суд першої інстанції не врахував положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Звертає увагу, що станом на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «BMW», номерний знак НОМЕР_4 , була забезпечена полісом обов'язкового страхування № АО/3068173 у ПрАТ «СК «ПЕРША» з лімітом відповідальності за шкоду заподіяну здоров'ю потерпілим - 200 000 грн. на одного потерпілого, за шкоду, заподіяну майну потерпілих - 100 000 грн. на одного потерпілого.
Вважає, що розмір страхової суми, який встановлений полісі за шкоду, заподіяну майну, виплачується (у даному випадку по 100 000 грн.) кожному із потерпілих внаслідок ДТП, якщо їх кількість не перевищує п'яти осіб.
Звертає увагу, що як вбачається із вироку Шевченківського року суд першої інстанції суму страхову суму за шкоду на двох потерпілих внаслідок ДТП, по 50000 грн.
Отже вважає, що правомірним є стягнення із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 64 747, 52 грн. (164 747. 52 грн. - 100 000 грн.) матеріальної шкоди, а також стягнення із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_11 153 029, 81 грн. {253 029, 81 грн. -100 000 грн.) матеріальної шкоди.
Вважає, що з врахуванням вищенаведеного, висновки суду першої інстанції, щодо розподілу ліміту відповідальності страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну у розмірі 100 000 грн. на обох потерпілих суперечить нормам чинного законодавства.
Також, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 подав заяву про уточнення вимог апеляційної скарги, в якій просить оскаржуваний вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2024 року, яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, в частині призначеного додаткового покарання та цивільного позову про стягнення матеріальної шкоди - змінити;
ОСОБА_6 вважати засудженим за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5 (п'яти ) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням та встановити іспитовий строк на 2 (два) роки з покладенням відповідно до ст.76 КК України;
- цивільний позов ОСОБА_10 та ОСОБА_11 задовольнити частково;
- стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 64 747, 52 грн. матеріальної шкоди 10 000 грн. моральної шкоди;
- стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_11 153 029, 81 грн. матеріальної шкоди та 50 000 грн. моральної шкоди;
У решті вирок залишити без змін.
Обвинувачений ОСОБА_6 судом апеляційної інстанції було належним чином повідомлений про розгляд даного провадження на 11.30 год. 05.05.2025 року, однак в суд апеляційної інстанції останній не прибув з невідомих причин, захисник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 не заперечував щодо розгляду справи без участі обвинуваченого.
У відповідності до вимог ч.4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Заслухавши доповідача, пояснення присутніх сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за встановлених судом першої інстанції обставин, кваліфікація її дій в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому, з урахуванням вимог ч.1 ст.404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.
Перевіривши апеляційні доводи сторони захисту, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до положень ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст.65 КК України суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності у кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання у цілому.
Згідно матеріалів справи при призначенні ОСОБА_6 покарання місцевим судом враховано обставину, яка у відповідності до вимог ст. 66 КК України пом'якшує покарання, щире каяття, відшкодування завданої шкоди законному представнику малолітнього потерпілого ОСОБА_18 , яким є його мати ОСОБА_10 , а також відсутність обставин, які у відповідності до вимог ст.67 КК України обтяжують покарання. Враховано, що обвинувачений ОСОБА_6 на обліку у лікаря нарколога та лікаря-психіатра не перебуває; має постійне місце реєстрації та проживання, офіційно працює, займався суспільно корисною працею, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину.
Вирішуючи питання щодо призначення ОСОБА_6 за ч.2 ст.286 КК України додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, місцевим судом враховано, зокрема, його ставлення до скоєного, позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання та потерпілих, висловлену у судовому засіданні; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
Щодо позиції потерпілих з приводу призначення обвинуваченому покарання, на яку покликається сторона захисту, то така була врахована місцевим судом при звільненні обвинуваченого від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з призначенням іспитового строку.
Разом з тим, слід звернути увагу на те, що позиція сторін кримінального провадження у питанні призначення особі покарання не є визначальною, оскільки вирішення такого питання належить до дискреційних повноважень суду і вирішується з урахуванням усіх обставин справи.
На переконання колегії суддів висновок місцевого суду про призначення обвинуваченому ОСОБА_6 за ч.2 ст.286 КК України додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами відповідає вимогам закону, і такий висновок належним чином вмотивований.
Щодо тверджень адвоката в апеляційній скарзі щодо розподілу ліміту відповідальності страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну у розмірі 100 000 грн. на обох потерпілих, то вказані аргументи є непереконливими.
Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно ст.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку, обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року в справі №286/1643/18, провадження №61-11107св19.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Саме такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Зазначеним судовим рішенням Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована, визнавши, що наведений правовий висновок не відповідає змісту та сенсу чинного законодавства.
Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
За таких обставин, у разі, якщо позивач (особа, якій завдана шкода) не звертався до страховика відповідача (завдавач шкоди) та не отримував його відмову у виплаті страхового відшкодування, а пред'явив відразу вимогу до особи, відповідальної за шкоду, то відсутні передбачені законом підстави для задоволення його позовних вимог.
Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АО/3068173 було застраховано автомобіль марки BMW 3351, реєстраційний номер НОМЕР_8 у ПАТ СК «ПЕРША». Строк дії полісу з 20.02.2019 до 19.02.2020.
Колегія суддів зазначає, що транспортний засіб, був застрахований за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, то саме страхова компанія у випадку настання страхового випадку за участі забезпеченого транспортного засобу повинна взяти на себе обов'язок по відшкодуванню завданої позивачу матеріальної шкоди в межах ліміту страхового відшкодування.
Отже, зобов'язаною особою внаслідок заподіяних ОСОБА_6 у результаті дорожньо-транспортної пригоди збитків, є страховик відповідача, а лише в разі перевищення ліміту виплати до винної особи або іншої особи, на яку законом покладено цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до матеріалів справи загальна сума матеріальної шкоди завданої ОСОБА_10 внаслідок ДТП становить - 164 747, 52 грн., що є більшою ліміту відповідальності за полісом №АО/3068173 у ПрАТ «СК «ПЕРША» (за шкоду заподіяну життю і здоров'ю в межах 200 000, 00 грн., за шкоду заподіяну майну 100 000, 00 грн. розмір франшизи - 0, 00 грн. на одного потерпілого ), отже не в повному обсязі покриває вимоги щодо завданої ОСОБА_10 матеріальної шкоди.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов правильного висновку про те, що з ОСОБА_6 слід стягнути на користь ОСОБА_10 - 114 747, 52 грн. на відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП 17 січня 2020 року (за мінусом 50 тис.грн. відшкодування з ПрАТ «СК «ПЕРША»: загальна сума страхового відшкодування за шкоду заподіяну майну 100 000, 00 грн. поділена на 2-х учасників ДТП,розмір франшизи 0,00 грн.)
Також, судом першої інстанції встановлено, що загальна сума матеріальної шкоди завданої ОСОБА_11 внаслідок ДТП становить - 253029,81 52 грн., що є більшою ліміту відповідальності за полісом №АО/3068173 у ПрАТ «СК «ПЕРША» (за шкоду заподіяну життю і здоров'ю в межах 200 000, 00 грн., за шкоду заподіяну майну 100 000, 00 грн. розмір франшизи - 0, 00 грн. на одного потерпілого ), отже не в повному обсязі покриває вимоги щодо завданої ОСОБА_11 матеріальної шкоди.
Тому на підставі вищенаведеного суд першої інстанції прийшов висновку про те, що з ОСОБА_6 слід стягнути на користь ОСОБА_11 - 203029,81 52 грн на відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП 17 січня 2020 року (за мінусом 50 тис. грн. відшкодування з ПрАТ «СК «ПЕРША»: загальна сума страхового відшкодування за шкоду заподіяну майну 100 000, 00 грн. поділена на 2-х учасників ДТП,розмір франшизи 0,00 грн.) з чим і погоджується колегія суддів.
Отже, колегія суддів не знаходить підстав вважати висновки суду першої інстанції щодо розподілу ліміту відповідальності страхового відшкодування такими, що суперечать чинному законодавству.
За таких обставин, колегією суддів не встановлено правових підстав для скасування чи зміни оскарженого вироку, з урахуванням доводів, зазначених в апеляційних скаргах захисника та цивільного відповідача.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б мали наслідком скасування ухваленого обвинувального вироку, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4