Справа № 643/4746/24
Провадження № 2/643/379/25
31.03.2025 року Московський районний суд м. Харкова в складі: головуючого судді - Майстренко О.М., за участю секретаря судових засідань -Куліш А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради ,3-тя особа Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради про визнання користування житловим приміщенням ,-
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання користування житловим приміщенням .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те ,що спірна квартира АДРЕСА_1 є двокімнатною та складає загальною площею 52, 4 кв.м., з них житловою площею 30,7 кв.м. , що вбачається із технічного паспорту від 08 квітня 2024 року.
В квартирі мешкають ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як вбачається із договіру купівлі-продажу квартири від 14.01.2016 р. посвідченого приватним нотаріусом Чепа М.В. , ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 (зареєстровано у реєстрі за №40)
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що вбачається із свідоцтва про смерть , виданого Мелихівською сільською радою Нововодолазського району Харківської області від 23 травня 2016 року , про що складений відповідний актовий запис №03, документ серії НОМЕР_1 . Після його смерті відкрилася спадщина.
ОСОБА_5 є рідною сестрою померлого та звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.
Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 10.05.2017 р. задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про виселення та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом. Визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .
18 квітня 2019 року ОСОБА_5 склала заповіт на ім'я ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Свергуновою В.А. зареєстровано в реєстрі №1912)
ОСОБА_1 був зареєстрований у спірній квартирі за згодою ОСОБА_5 , яка на той час була добросовісним набувачем. Пізніше в квартирі був зареєстрований неповнолітній ОСОБА_2 .
Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 08.06.2017 р. за позовом Харківської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особи Харківської міської ради до ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним , визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування з чужого незаконного володіння - позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 14.01.2016 року , укладений від імені ОСОБА_4 із ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чепою М.В., зареєстрований в реєстрі за №38.
29.11.2017 року Апеляційним судом Харківської області апеляційну скаргу прокуратури Харківської області задоволено частково, заочне рішення Московського районного суду м.Харкова від 08 червня 2017 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання спадщини відумерлою та ухвалено в цій частині нове рішення, позовні вимоги Харківської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Харківської міської ради про визнання спадщини відумерлою задоволено та визнано спадщину , яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_4 після смерті ОСОБА_4 , та складається з квартири АДРЕСА_1 , відумерлою, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Реєстрація за адресою спірної квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасована.
Листом Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради № Л-5-9398/0/1-20 - 4181/0/232-20 від 03.08.2020 року позивачу було повідомлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за Харківською міською радою, її заселення повинно здійснюватися в установленому порядку черговиками виконавчого комітету та на підставі цієї інформації, надати адміністративну послугу щодо визнання позивача наймачем квартири АДРЕСА_1 не має законних підстав.
Позивач надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Представник відповідача, представник 3-ї особи в судове засідання не з'явились , будучи повідомленим про день та час слухання справи належним чином, заяв про поважні причини своєї неявки або слухання справи за його відсутності не надали, відзив на позовну заяву не подавав , у зв'язку з чим, суд зі згоди позивача, визнав доцільним слухати справу у відсутність відповідача, постановляючи заочне рішення, що не суперечить вимогам ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України.
Суд, вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає вимоги позову такими, що підлягають задоволенню, виходячи із такого.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 Житлового кодексу Української РСР (далі ЖК - УРСР) передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Поняття "житло" не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зав'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі "Савіни проти України", заява № 39948/06, пункт 47).
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року в справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (заява № 30856/03) ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», в редакції чинній на час проведення реєстрації, правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Правила реєстрації місця проживання, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 (далі Правила), в редакції чинній на час проведення реєстрації, визначають механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також встановлюють форми необхідних для цього документів.
Відповідно до пункту 18 Правил в редакції, чинній на час проведення реєстрації, для реєстрації місця проживання особа подає: заяву за відповідною формою; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; документи, що підтверджують, зокрема, право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї.
Згідно з пунктом 28 Правил реєстрація місця проживання/перебування особи або зняття з реєстрації місця проживання скасовуються в разі їх проведення з порушенням вимог законодавства. У разі виявлення такого порушення керівник органу реєстрації проводить перевірку підстав реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи, за її результатами складає висновок та приймає рішення про скасування реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи. Про прийняте рішення особі надсилається письмове повідомлення за формою згідно з додатком 17, в якому зазначаються підстави його прийняття. Особу запрошують на прийом до органу реєстрації для внесення відповідних відомостей до документа, до якого вносяться відомості про місце проживання/перебування.
Відповідно до частини другої ст.156 ЖК України за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.
Із вищевикладеного вбачається, що на момент здійснення реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 квартира за вищевказаною адресою належала на праві власності ОСОБА_5 , яка у відповідності до вимог ст.156 ЖК України та п.18 Правила реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ України від 02 березня 2016 року, надала, як власник житла, свою письмову згоду на їх реєстрацію , тобто членів її сім'ї у власному житлі. На той час згоди інших осіб, які мали право користування спірним житлом, не потребувалося.
Право власності на квартиру АДРЕСА_1 визнано недійсним рішенням суду 29 листопада 2017 , а тому до цього ОСОБА_5 вважалася власником спірної квартири, та як власник житла надала згоду на реєстрацію місця проживання іншому члену своєї сім'ї , а згоди інших осіб на реєстрацію місця проживання позивача , що мали право на користування квартирою, на час проведення реєстрації закон за вищевказаних обставин не вимагав.
Реєстрація місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проведена відповідно до вимог законодавства та на підставі документів, що були дійсними на час проведення такої реєстрації, а тому законні підстави для скасування реєстрації місця проживання позивача та його неповнолітнього сина відсутні.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Визнати протиправними дії Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
Зобов'язати Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Майстренко О.М.