Справа № 314/1629/24
Провадження № 2/314/134/2025
25.04.2025 м. Вільнянськ
Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді - Свідунович Н.М.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
секретар судового засідання Печонкіна В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 314/1629/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Вільнянської міської ради Запорізької області, про позбавлення батьківських прав -
У квітні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Вільнянської міської ради Запорізької області, про позбавлення батьківських прав. Позов обґрунтовано тим, що сторони перебувають у шлюбі, від якого мають малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження дитини стосунки у сім'ї погіршувались, коли дитині виповнився 1 місяць відповідач на кілька днів залишила дочку з ним, не зв'язок не виходила, причини своєї поведінки не пояснювала, лише після повернення повідомила, що втомилась від постійного догляду за дитиною і не бажає здійснювати його на безперервній основі. Після цього сторони домовились, що дитина чотири дні на тиждень проживатиме з батьком, а інші три дні - з матір'ю. Однак влітку 2023 року відповідач передала дитину батькам позивача, а сама виїхала в невідомому напрямку, приблизно три місяці взагалі не виходила на зв'язок. Тільки в кінці 2023 року відповідач повернулась додому, однак дитину не забрала, не поцікавилась її життям та здоров'ям, умовами проживання за цей час. Таким чином, починаючи з літа 2023 року малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з батьком та знаходиться на повному його утриманні. В свою чергу, відповідач не цікавиться життям та здоров'ям дитини, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування дитини, не спілкується з нею, хоча має вільний доступ до дитини, їй жодним чином не чиниться перешкод для спілкування та виховання дитини, тобто вона свідомо не бажає брати участі у її вихованні. Таким чином, відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. На підставі викладеного, просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 16.04.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження у вказаній справі у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Крім того, цією ухвалою суд на підставі ч. 5 ст. 19 Сімейного кодексу України витребував від органу опіки та піклування Виконавчого комітету Вільнянської міської ради висновок щодо розв'язання спору про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
01.05.2024 на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про визнання позову та розгляд справи за її відсутності.
26.06.2024 на адресу суду від позивача ОСОБА_3 надійшло клопотання про доручення доказів.
22.07.2024 на виконання вимог ухвали суду від 16.04.2024 органом опіки та піклування Виконавчого комітету Вільнянської міської ради надано висновок щодо розв'язання спору про позбавлення позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
01.11.2024 на адресу суду від представника позивача - адвоката Сандак І.А. надійшла заява про виклик свідків.
22.11.2024 на адресу суду від представника позивача - адвоката Сандак І.А. надійшла заява про доручення доказів.
Ухвалою від 08.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні у повному обсязі на тих підставах, що зазначені у позові.
Відповідач у судовому засіданні визнала позов у повному обсязі, не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Представник третьої особи - Служба у справах дітей Вільнянської міської ради Запорізької області у судове засідання не з'явився, звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за його відсутності з урахуванням наданого органом опіки та піклування висновку щодо розв'язання спору.
За клопотанням представника позивача у судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_5 , який пояснив суду, що є батьком позивача. З народженням онуки її життям та вихованням займались батько та мати - сторони у справі. Однак приблизно через 2-3 місяці після народження дитини невістка залишила дочку на кілька днів, потім забрала дитину. Син йому розповідав про негаразди в сім'ї та поведінку відповідача, яка не бажала постійно займатись доглядом дитини. Така поведінка відповідача, яка періодично залишала дитину з батьком або його батьками, продовжувалось певний час. Влітку 2023 року невістка привезла онуку до них з дружиною і більше не поверталась, на телефонні дзвінки не відповідала, про причини своєї поведінки не пояснювала. Оскільки батько дитини наразі проходить службу, онука проживає у діда з бабою - батьків позивача. За весь цей час мати не цікавилась долею дитини, не відвідувала її і не телефонувала.
Заслухавши представника позивача, відповідача та пояснення свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх в сукупності, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що 20.02.2021 ОСОБА_3 та ОСОБА_6 уклали шлюб, зареєстрований Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 16, прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_7 ».
Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_4 , про що 27.07.2021 зроблено актовий запис № 138, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим 27.07.2021 Вільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
За домовленістю між батьками, оформленою договором, посвідченим 10.05.2024 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб'юк Ю.А., зареєстрованим в реєстрі за № 988, малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком ОСОБА_3 , який за умовами цього договору самостійно виховує та утримує дитину без участі матері.
За умовами договору мати дитини зобов'язується: брати участь у вихованні та духовному розвитку дитини, незалежно від стосунків з батьком; за попередньою домовленістю із батьком, приїхати в місце проживання дитини або інше, спеціально обумовлене батьками місце, забрати дитину для проведення спільного дозвілля та повернути її у визначений час у місце проживання. або інше, спеціально обумовлене батьками місце.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач фактично з народження дитини неналежним чином виконувала свої батьківські обов'язки, а влітку 2023 року взагалі залишила дитину на батьків відповідача та з цього часу життям та здоров'ям дитини не цікавилась.
10.05.2024 ОСОБА_2 склала заяву, посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб'юк Ю.А., зареєстровану в реєстрі за № 989, у якій висловила згоду на позбавлення її батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно акту обстеження умов проживання від 03.06.2024 малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала з дідусем та бабусею за адресою: АДРЕСА_1 . Зі слів дідуся ОСОБА_5 місце перебування матері дитини - ОСОБА_2 не відомо, життям і здоров'ям дитини вона не цікавиться.
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 11.06.2024 комісією встановлено, що адресою: АДРЕСА_1 , проживають: ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 о 16 годині 05 хвилин за цією адресою перебувала ще малолітня дитина (онука) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до листа КНП «Вільнянська багатопрофільна лікарня» Вільнянської міської ради № 545 від 08.05.2024 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з народження перебуває на обліку у лікаря-педіатра ОСОБА_11 . Дитина розвивається задовільно, застудними захворюваннями хворіє нечасто, щеплена за віком. Мати, з народження дитини, відвідувала педіатра, виконувала всі рекомендації. За останні півроку за медичною допомогою до педіатра з дитиною зверталися бабуся та дідусь (звернення з приводу проведення Р-Матну, вакцинації АКДС, захворювання на риносинусит та стаціонарного лікування з приводу гострого ларинготрахеїту). На питання, де знаходиться мати дитини, пояснювали, що вдома її немає, виїхала, куди і наскільки - повідомити не можуть.
В статті 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20.11.1959, відповідно до яких дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своїми батьками.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини, прийнятої 20.11.1989, підписаної Україною 21.02.1990 і ратифікованої 27.02.1991, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Статтею 3 Конвенції про права дитини закріплено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами чи адміністративними, чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до ч. 3 ст. 52 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
У ст. 150 Сімейного кодексу України закріплено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст. 155 Сімейного кодексу України).
За приписами ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України. Зокрема, пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 Сімейного кодексу України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини в основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07.12.2006 (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що на перше місце мають ставитися якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
В оцінці доводів позовної заяви суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Суд критично оцінює довідку з медичного закладу, акти обстеження матеріально-побутових умов та інші письмові докази, подані позивачем, оскільки ці докази не є достатніми доказами для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання обов'язків з виховання дитини.
Також суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_5 , який є рідним батьком позивача, а тому може бути зацікавленим в результатах розгляду справи.
За приписами ч. 4, ч. 5 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
З висновку органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Вільнянської міської ради від 17.07.2024 № 02-02-12/723 вбачається, що 03.06.2024 службою у справах дітей Вільнянської міської ради здійснено рейд на території Новогупалівської сільської ради з метою обстеження умов проживання родини ОСОБА_7 . За адресою, вказаною у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_2 , родина не проживає. Зі слів сусідів ОСОБА_2 разом з донькою проживають в будинку навпроти. На подвір'ї чисто, на сушилці для білизни висіли дитячі речі, посеред двору стояв дитячий самокат. Умови проживання родини ОСОБА_7 обстежити не вдалося за відсутності господарів. Цього ж дня комісією була відвідана родина бабусі й дідуся ОСОБА_12 за адресою: АДРЕСА_1 . Спочатку вдома господарів не було, але через деякий час бабуся, ОСОБА_8 , та дідусь, ОСОБА_5 , разом з ОСОБА_12 приїхали додому. З акту обстеження умов проживання вбачається, що родина проживає в належних умовах. будинок великий, теплий, опалення газове, пічне, зручності в будинку. Однак у будинку відсутні ознаки проживання маленької дитини, в кімнатах не було дитячих речей та іграшок. ОСОБА_12 не почувала себе вільно, які вдома. У розмові стало відомо, що мати залишила ОСОБА_12 , наразі місце її перебування невідомо. Здоров'ям, вихованням дитини займаються бабуся і дідусь. У розмові з дідусем стало відомо, що деякий час родина проживала у АДРЕСА_3 . Службою у справах дітей було здійснено рейд за даною адресою та з'ясовано, що сім'я ОСОБА_7 дійсно проживала за цією адресою,однак виїхала рік тому. ОСОБА_2 разом з ОСОБА_12 була зареєстрована в управлінні соціального захисту населення, як внутрішньо переміщені особи, і отримувала грошове забезпечення до лютого 2023 року. З телефонної розмови з сімейним лікарем ОСОБА_11 стало відомо, що з народження ОСОБА_12 опікувалися батько й мати, приблизно рік тому на медичний огляд (консультацію) стали привозити бабуся й дідусь. На обліку служби у справах дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не перебуває. Інформації про ухилення від виконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_12 до служби у справах дітей не надходило. на телефонні дзвінки ОСОБА_2 не відповідає, з'ясувати її думку щодо позбавлення батьківських прав стосовно доньки не вдалося.
08.07.2024 відбулося засідання комісії з питань захисту прав дитини, на якому було вирішено, враховуючи матеріали перевірки, а також те, що фактів злісного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків не доведено, вважати недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У даному випадку суд погоджується з наданим висновком органу опіки та піклування, вважає його таким, що відповідає інтересам дитини.
Особливістю цієї справи є те, що ОСОБА_3 до позовної заяви про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 долучив заяву останньої від 10.05.2024, посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб'юк Ю.А., зареєстровану в реєстрі за № 989. У вказаній заяві ОСОБА_2 висловила згоду на позбавлення її батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Також 29.04.2024 безпосередньо до суду ОСОБА_2 подала заяву, у якій зазначила про визнання позову у повному обсязі, просила розглядати справу за її відсутності.
У ч. 1, ч. 4 ст. 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в розумінні приписів ст. 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 155 Сімейного кодексу України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Таким чином, суд критично оцінює заяви ОСОБА_2 про визнання позову про позбавлення її батьківських прав, оскільки відмова від дитини суперечить ч. 3 ст. 155 Сімейного кодексу України та порушує права дитини.
Висновок суду у цій частині узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22, в якій зроблено висновок про неможливість батьків відмовитися від дитини. Зокрема, Верховний Суд указав, що відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 155 Сімейного кодексу України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Тому заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Крім того, у даній справі Верховний Суд наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України для позбавлення батьківських прав.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не надано беззаперечних, достатніх та переконливих доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні доньки, умисне і свідоме нехтування обов'язками матері, а також на підтвердження того, що застосування такого крайнього виключного заходу, як позбавлення батька батьківських прав, сприятиме якнайкращим інтересам дитини, тобто не встановлено правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 150, 155, 164 Сімейного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа: Служба у справах дітей Вільнянської міської ради Запорізької області (код ЄДРПОУ 44299854, адреса місцезнаходження: Запорізька область, Запорізький район, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, 12), про позбавлення батьківських прав - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 02.05.2025.
Суддя Наталія Миколаївна Свідунович
02.05.2025