Справа № 522/13424/24
Провадження № 2/522/2853/25
28 квітня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Федчишеної Т. Ю.,
за участі секретаря судового засідання - Глущенко Т. О.,
представника позивача - адвоката Карлашевича Д. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23.05.2023 він надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 900 000 грн зі строком повернення до 26.05.2023, на підтвердження чого відповідачем власноручно складено розписку від 23.05.2023. Проте відповідач зобов'язання не виконав, отримані кошти не повернув та уникає спілкування з ним.
Позивач вважає, що з огляду на порушення зобов'язання з повернення позики він має право також вимагати сплати відповідачем процентів, нарахованих в порядку ст. 1048 ЦК України та інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України.
Відтак, просить стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у загальному розмірі 1 172 045,60 грн, з яких: 900 000 грн - сума позики, 188 848,72 грн - проценти, нараховані в порядку ст. 1048 ЦК України за період з 27.05.2023 по 12.08.2024, та 3 % річних у сумі 32 798,36 грн і 50 398,57 грн - інфляційні втрати, нараховані позивачем за період з 27.05.2023 по 12.08.2024.
У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Голоденко М. Ю., проти позову заперечував, посилався на те, що розписка ним була написана внаслідок застосування до нього психологічного тиску з боку позивача, що може підтвердити свідок ОСОБА_3 , із клопотанням про допит якої він має намір звернутися у судовому засіданні.
У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 вважав доводи відповідача про здійснення щодо нього психологічного тиску безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. Заперечував вчинення ним щодо відповідача будь-яких подібних дій. Також указував, що ОСОБА_3 , яку відповідач мав намір заявляти як свідка, йому не знайома. При передачі коштів та написанні розписки окрім нього та ОСОБА_2 нікого не було.
Вважає, що такі посилання є намаганням та спробами відповідача ухилитися від виконання своїх зобов'язань та відповідальності за свої дії, зловживанням процесуальними правами та спробою ввести суд в оману.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.02.2025, зазначеною у протоколі судового засідання, заперечення відповідача залишено без розгляду.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Карлашевич Д. В. позов просив задовольнити з підстав, наведених у ньому.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином у порядку п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання Глущенко Т. О. про доставлення судової повістки до електронного кабінету представника відповідача - адвоката Голоденка М. Ю.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
23 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики у формі розписки, за яким ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти у розмірі 900 000 грн, які зобов'язався повернути в повному обсязі до 26.05.2023.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до абзацу першого статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Указана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року № 464/3790/16-ц.
Отже, розпискою від 23.05.2023 про отримання грошових коштів підтверджується факт укладення договору позики, факт отримання коштів відповідачем від позивача в сумі 900 000 грн, а також містить умови про строк виконання зобов'язання щодо повернення позичених коштів.
Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) вказано «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку».
Оригінал розписки від 23.05.2023 представник позивач надав у судовому засіданні та був долучений судом до матеріалів справи.
Доказів виконання зобов'язань відповідачем матеріали справи не містять.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (абзац перший частини першої статті 530 Цивільного кодексу України).
В силу положення статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Установивши, що між позивачем та відповідачем укладено письмовий договір позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача суму позики та зобов'язався її повернути до 26.05.2023, однак одержаних у позику коштів відповідач не повернув, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача суми позики за договором позики від 23.05.2023 у розмірі 900 000 грн.
Відповідач не спростував дійсність договору позики та отримання ним грошових коштів на його умовах, а його посилання у відзиві на укладення договору внаслідок застосування до нього психологічного тиску з боку позивача не підтверджені жодними доказами.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування позикою в сумі 188 848,72 грн, визначених на рівні облікової ставки Національного банку України у порядку, передбаченому ст. 1048 ЦК України за період з 27.05.2023 по 12.08.2024, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 викладено висновок, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею).
Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється.
Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як слідує з матеріалів справи, договором позики від 23.05.2023 не передбачено сплату позичальником процентів.
Отже, у відповідності до положень ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання процентів за користування відповідачем позикою, розмір яких визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, лише в межах строку правомірного користування позичальником такою позикою, тобто з дати отримання коштів, а саме з 23.05.2023 та до кінцевої дати їх повернення, визначеної змістом договору позики - 26.05.2023.
За таких обставин, сума процентів відповідно до положень ст. 1048 ЦК України становить 2 465,75 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, то вони задоволенню не підлягають з огляду на таке.
За змістом ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем нараховано 3% річних від простроченої суми за період з 27.05.2023 по 12.08.2024 в сумі 32 798,36 грн та інфляційні втрати за період з 27.05.2023 по 12.08.2024 у сумі 50 398,57 грн.
Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією РФ проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжено та діє дотепер.
З урахуванням наведеного, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача сум, нарахованих в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, відсутні.
На підставі викладеного, позов підлягає задоволенню частково в частині стягнення з відповідача на користь позивача 902 465,75 грн, з яких: 900 000 грн - сума позики, 2 465,75 грн - проценти. У решті заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Також пропорційно задоволеним позовним вимогам з відповідача згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України слід стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 024,66 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 902 465 (дев'ятсот дві тисячі чотириста шістдесят п'ять) грн 75 коп., з яких: 900 000 грн - сума позики, 2 465,75 грн - проценти.
У решті позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 024 (дев'ять тисяч двадцять чотири) грн 66 коп. судового збору.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повне судове рішення складено 13.05.2025.
Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА