12 травня 2025 рокусправа № 380/3095/25 м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.Т.Ф.» до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Л.Т.Ф.» (далі - позивач, ТОВ «Л.Т.Ф.») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України (далі - відповідач, ДПС України), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження в. о. заступника Голови Державної податкової служби України №593-р/л від 24.10.2024 року «Про відмову у видачі ліцензії»;
- зобов'язати Державну податкову службу України видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Л.Т.Ф.» ліцензію на виробництво тютюнових виробів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з метою реалізації права на отримання ліцензії на виробництво тютюнових виробів скерував до відповідача відповідну заяву. Проте в.о. заступника Голови ДПС України видано розпорядження №593-р/л від 24.10.2024, яким ТОВ «Л.Т.Ф.» відмовлено у видачі ліцензії з підстав недотримання вимог ч. 4 ст. 3 та ч. 15 ст. 3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального». На переконання позивача, ним дотримано усі передбачені законом вимоги для отримання спірної ліцензії, що підтверджується доданим до заяви пакетом документів. Тому вважає прийнятий відповідачем акт індивідуальної дії протиправним та таким, що підлягає скасуванню. З метою поновлення порушеного права звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 24.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
10.03.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує, що за результатом розгляду заяви ТОВ «Л.Т.Ф.» щодо видачі ліцензії на виробництво тютюнових виробів (сигарет), ДПС прийняло розпорядження від 24.10.2024 №593-р/л про відмову у видачі ліцензії з підстав недотримання вимог ч. 4 ст. 3 Закону №481 (на підтвердження права користування приміщенням надано копію договору оренди приміщень, в якому зазначена адреса місця провадження діяльності за якою здійснює діяльність інший суб'єкт господарювання) та ч. 15 ст. 3 Закону №481 (частина документів, поданих разом із заявою, завірені з порушенням вимог чинного законодавства).
Констатує, що обов'язковою умовою для отримання ліцензії, яка надає право на виробництво тютюнових виробів (сигарет), є наявність у суб'єктів господарювання у власності або на інших не заборонених законодавством підставах які володіють та/або користуються приміщеннями та обладнанням, що забезпечують повний технологічний цикл виробництва тютюнових виробів, включаючи виготовлення тютюнової суміші, сигаретні цехи, за умови, що використання для виробництва таких приміщень та обладнання здійснює тільки один суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво). Натомість, як вбачається з витягу з Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, за адресою місця провадження діяльності: Львівська область, м. Львів, м. Винники вул. Шевченка, буд. 1, зареєстрований інший суб'єкт господарювання ТОВ «Винниківська тютюнова фабрика», що суперечить вимогам ч. 4 ст. 3 Закону № 481.
Крім того, покликаючись на п. 5.26, 5.27 Національного стандарту «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163:2020), стверджує про неналежне засвідчення частини документів, поданих разом із заявою.
З урахуванням викладеного просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Спростовуючи заперечення, викладені у відзиві на позовну заяву, представник позивача 20.03.2025 подав відповідь на відзив, у якій зазначає, що відповідачем подано до суду, як доказ правомірності прийняття оскаржуваного розпорядження, витяг з Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, у якому зазначено, що ТОВ «Винниківська тютюнова фабрика» за адресою Львівська область Львівський район м. Львів м. Винники вул. Шевченка, буд. 1 використовує для виробництва тютюнових виробів цех з ідентифікатором об'єкту №14800018 на праві довгострокового користування або оренди.
Констатує, що позивач, на виконання вимог ч. 4 ст. 3 Закону №481, надав відповідачу договір оренди приміщень №3/2024 від 27.02.2024 з актом приймання-передачі, за якими позивач орендує та фактично користується з метою промислового виробництва тютюнових виробів такі нежитлові приміщення: 1) частину виробничого комплексу «Б-3», площею 101,9 кв. м; 2) частину приміщення контори «А-2» площею 30,2 кв. м (примітка: за винятком приміщень, що мають номери згідно експлікації 3 (площею 15,6 кв. м) та 26 (площею 8,5 кв. м); 3) частину складу сировини «В-2» площею 167,9 кв. м.
Відтак, за адресою Львівська область Львівський район м. Львів м. Винники вул. Шевченка, буд. 1 позивач орендує та використовує з метою промислового виробництва тютюнових виробів інші, відмінні від орендованих ТОВ «Винниківська тютюнова фабрика», нежитлові приміщення.
Частиною 5 ст. 262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ТОВ «Л.Т.Ф.» зареєстровано як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Основним видом економічної діяльності товариства за КВЕД є 12.00 Виробництво тютюнових виробів.
З метою здійснення діяльності з виробництва тютюнових виробів 16.09.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу ліцензії на виробництво тютюнових виробів вих. №16/09/24, до якої долучено такі документи:
1. Платіжну інструкцію № 509 від 05.08.2024;
2. Копію Виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;
3. Копію Статуту ТзОВ «Л.Т.Ф.» від 20.11.2018;
4. Копію рішення учасника ТзОВ «Л.Т.Ф.» від 20.11.2018;
5. Копію Витягу з Державного реєстру речових прав №367603042 від 27.02.2024;
6. Копію Договору оренди приміщень №3/2024 від 27.02.2024 з актом приймання-передачі;
7. Копію Атестату виробництва №UA.1O190.A.008-23 від 05.12.2023;
8. Бухгалтерську довідку №16/09-1 від 16.09.2024;
9. Копію договору на проведення випробовувань продукції №29/08 від 29.08.2023;
10. Атестат про акредитацію №20545 від 03.02.2022 з сферою акредитації (додаток до атестата про акредитацію №2Н545 від 03.02.2017).
Заяву скеровано на адресу відповідача 16.09.2024 поштовим відправленням Укрпошта Експрес з описом вкладення.
За результатом розгляду заяви та доданих до неї документів в. о. заступника Голови Державної податкової служби України видав розпорядження від 24.10.2024 №593-р/л «Про відмову у видачі ліцензії».
За змістом розпорядження відмовлено у видачі ліцензії на виробництво тютюнових виробів ТОВ «Л.Т.Ф.» з підстав недотримання вимог ч. 4 ст. 3 Закону №481 (на підтвердження права користування приміщенням надано копію договору оренди приміщень, в якому зазначена адреса місця провадження діяльності, за якою здійснює діяльність інший суб'єкт господарювання) та ч. 15 ст. 3 Закону №481 (частина документів, поданих разом із заявою, завірені з порушенням вимог чинного законодавства).
Вважаючи такий акт індивідуальної дії протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач пред'явив цей позов.
Змістом спірних правовідносин є правомірність прийняття розпорядження ДПС України про відмову у видачі ліцензії.
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Статтею 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
На момент виникнення спірних правовідносин основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України унормовувалися Законом України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон №481).
Відповідно до понятійного апарату, визначеного приписами ст. 1 Закону № 481:
ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку;
тютюнові вироби - сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання, жування чи вдихання без горіння шляхом нагрівання;
повний технологічний цикл виробництва - сукупність приміщень, технологічного та іншого обладнання, відповідних технологічних процесів, що забезпечують переробку сировини в продукцію, готову для реалізації кінцевому споживачу, а також лабораторій (власних або залучених на договірних засадах у випадках, передбачених цим Законом), акредитованих відповідно до законодавства.
За змістом ст. 2 Закону № 481 виробництво алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) незалежно від форм власності за наявності відповідної ліцензії.
Статтею 3 Закону №481 унормовано, що ліцензії на виробництво спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, видаються та анулюються органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.
Частиною 9 ст. 3 Закону №481 передбачено, що ліцензія видається за поданою нарочно, поштою або в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додаються:
копії засновницьких документів;
атестат виробництва, виданий центральним органом виконавчої влади, уповноваженим відповідно до законодавства, а для малих виробництв виноробної продукції та малих виробництв дистилятів - зареєстрована декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства (крім виробництва пального);
договір з акредитованою відповідно до законодавства лабораторією (у разі відсутності власної акредитованої лабораторії);
документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.
За приписами ст. 15 Закону №481 вимагати представлення інших документів, крім зазначених у цьому Законі, забороняється. Копії зазначених у цьому Законі документів подаються в одному примірнику. Заява про видачу ліцензії та визначені цим Законом документи подаються уповноваженою особою заявника або надсилаються рекомендованим листом, або подаються в електронному вигляді, а для малих виробництв виноробної продукції - виключно в електронному вигляді. Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник.
Ліцензія або рішення про відмову у її видачі видається заявнику органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, не пізніше 30 календарних днів з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови.
Згідно з пп. 27 п. 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227, ДПС відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів і рідин, що використовуються в електронних сигаретах, з оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами і рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та контроль за таким виробництвом та обігом; здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом та обігом.
Отже, видача ліцензії на право виробництва тютюнових виробів віднесено до компетенції Державної податкової служби України.
З метою здійснення господарської діяльності з виробництва тютюнових виробів 16.09.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу ліцензії на виробництво тютюнових виробів вих. №16/09/24, за результатом розгляду якої ДПС України прийняла розпорядження №593-р/л від 24.10.2024 року «Про відмову у видачі ліцензії».
У рішенні про відмову у видачі ліцензії вказані наступні підстави відмови: недотримання вимог ч. 4 ст. 3 Закону №481 (на підтвердження права користування приміщенням надано копію договору оренди приміщень, в якому зазначена адреса місця провадження діяльності, за якою здійснює діяльність інший суб'єкт господарювання) та ч. 15 ст. 3 Закону №481 (частина документів, поданих разом із заявою, завірені з порушенням вимог чинного законодавства).
За змістом ч. 4 ст. 3 Закону №481 ліцензії на виробництво тютюнових виробів видаються лише суб'єктам господарювання (у тому числі іноземним суб'єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які на момент подання заяви про видачу ліцензії є власниками або на інших не заборонених законодавством підставах володіють та/або користуються приміщеннями та обладнанням, що забезпечують повний технологічний цикл виробництва тютюнових виробів, включаючи виготовлення тютюнової суміші, сигаретні цехи, за умови що використання для виробництва таких приміщень та обладнання здійснює тільки один суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво).
На виконання вимог ч. 4 ст. 3 Закону №481 позивач до заяви про видачу ліцензії додав: бухгалтерську довідку, якою проінформовано про наявність власного обладнання для виробництва тютюнових виробів із визначенням реєстраційних номерів в Єдиному державному реєстрі обладнання для промислового виробництва сигарет та цигарок; на підтвердження речового права на приміщення - договір оренди приміщень №3/2024 від 27.02.2024, укладений між ТОВ «Тютюнова компанія «ШВЕЙЦАРІЯ» (Орендодавець) та ТОВ «Л.Т.Ф.».
Згідно з п. 1.1. договору №3/2024 у відповідності з умовами цього договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно, що належить Орендодавцю на праві приватної власності та знаходиться за адресою: м. Львів, м. Винники, вул. Шевченка, 1 і складається з наступних будівель та споруд (далі - Об'єкт оренди): 1) частина виробничого комплексу «Б-3», площею 101,9 кв. м; 2) частина приміщення контори «А-2», площею 30,2 кв. м (примітка: за винятком приміщень, що мають номери згідно експлікації 3 (площею 15,6 кв. м) та 26 (площею 8,5 кв. м); 3) частина складу сировини «В-2» площею 167,9 кв. м.
Факт передання об'єкта оренди за договором №3/2024 у строкове платне володіння та користування позивачу підтверджується актом приймання-передачі приміщення від 27.02.2024.
Обґрунтовуючи правомірність відмови у видачі ліцензії з підстав порушення ч. 4 ст. 3 Закону №481, відповідач покликається на витяг з Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах.
За змістом цього витягу, за адресою Львівська область Львівський район м. Львів м. Винники вул. Шевченка, буд. 1 ТзОВ «ВИННИКІВСЬКА ТЮТЮНОВА ФАБРИКА» використовує для виробництва тютюнових виробів цех з ідентифікатором об'єкту №14800018 на праві довгострокового користування або оренди.
Водночас позивач, як вбачається з договору та акту приймання-передачі орендує інші, відмінні від використовуваних ТзОВ «Винниківська тютюнова фабрика», нежитлові приміщення, а саме: частину виробничого комплексу «Б-3», площею 101,9 кв. м, частину приміщення контори «А-2» площею 30,2 кв. м (примітка: за винятком приміщень, що мають номери згідно експлікації 3 (площею 15,6 кв. м) та 26 (площею 8,5 кв. м) та частину складу сировини «В-2» площею 167,9 кв. м.
З урахуванням цього суд уважає безпідставним твердження відповідача про порушення позивачем приписів ч. 4 ст. 3 Закону №481. Той факт, що два суб'єкти господарювання, здійснюючи діяльність з промислового виробництва тютюнових виробів за однією адресою, не є беззаперечним свідченням того, що такі суб'єкти господарювання використовують одні й ті ж приміщення за цією адресою для виробництва тютюнових виробів.
Стосовно порушення ч. 15 ст. 3 Закону №481, суд звертає увагу на те, що в оскаржуваному розпорядженні відповідач не конкретизував, які саме документи із визначеного Законом №481 переліку, завірені з порушенням вимог чинного законодавства.
Заразом суд враховує пояснення представника позивача, що ТОВ «Л.Т.Ф.» завірило тільки копії доданих до заяви документів. Натомість оригінали документів додаткового засвідчення не потребують.
Отже, судом не встановлено порушення позивачем вимог ч. 4 ст. 3 та ч. 15 ст. 3 Закону України №481, що визначені ДПС України як підстава для прийняття розпорядження №593-р/л від 24.10.2024 про відмову у видачі ліцензії.
Крім того, як вбачається з спірного розпорядження, таке прийнято відповідно до ч. 19 ст. 3 Закону №481. Проте ця норма встановлює вимоги, яким повинен відповідати суб'єкт гоподарювання, для отримання ліцензії на виробництво спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу та алкогольних напоїв. Натомість у спірному випадку йдеться про отримання ліцензії на виробництво тютюнових виробів.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи рішення відповідача, прийняття якого зумовило пред'явлення позивачем цього позову, суд дійшов висновку, що воно не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача видати позивачу ліцензію на виробництво тютюнових виробів, суд зазначає таке.
На стадії розгляду заяви про отримання ліцензії на виробництво тютюнових виробів та передбачених законом документів контролюючий орган вирішує питання достатності документів для здобуття права на такий вид діяльності.
Позивачем надано органу ліцензування належним чином оформлені документи, які дають право на отримання ліцензії на виробництво тютюнових виробів, зокрема:
1. Платіжну інструкцію № 509 від 05.08.2024;
2. Копію Виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;
3. Копію Статуту ТзОВ «Л.Т.Ф.» від 20.11.2018;
4. Копію рішення учасника ТзОВ «Л.Т.Ф.» від 20.11.2018;
5. Копію Витягу з Державного реєстру речових прав №367603042 від 27.02.2024;
6. Копію Договору оренди приміщень №3/2024 від 27.02.2024 з актом приймання-передачі;
7. Копію Атестату виробництва №UA.1O190.A.008-23 від 05.12.2023;
8. Бухгалтерську довідку №16/09-1 від 16.09.2024;
9. Копію договору на проведення випробовувань продукції №29/08 від 29.08.2023;
10. Атестат про акредитацію №20545 від 03.02.2022 з сферою акредитації (додаток до атестата про акредитацію №2Н545 від 03.02.2017).
Зазначені документи відповідають переліку документів, які додаються до заяви про надання ліцензії, у тому числі на виробництво тютюнових виробів, наведеному у ч. 9 ст. 3 Закону №481.
Суд також враховує, що в акті перевірки виробництва тютюнових виробів позивача від 01.12.2023, проведеною державним підприємством «Рівнестандартметрологія» вказано, що стан нормативних документів, організація та функціонування системи контролю, технологічних процесів виробництва тютюнових виробів (сигарет, сигарил, сигар, виробів тютюнових для електричного нагрівання, суміші тютюнової для кальяну), стан метрологічного забезпечення та стан технологічного обладнання забезпечують необхідні умови для виробництва тютюнових виробів у відповідності з вимогами нормативних документів та чинного законодавства.
При зверненні до відповідача із заявою про видачу ліцензії на виробництво тютюнових виробів позивачем дотримано усіх норм законодавства, що регулюють вказану сферу суспільних публічно-правових відносин, тому суд виснує про наявність у нього права на отримання ліцензії.
Відповідно до ст. 245 КАС України суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, зокрема, в тому числі суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Постанови Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 вказала, що ефективний спосіб захисту прав повинен: 1) забезпечити поновлення порушеного права 2) в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування 3) такий захист повинен бути повним (тобто не частковим) 4) забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії 5) забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Як наслідок, одне право має захищатися одним позовом.
Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту (який часто зумовлений обмеженнями, що діють упевній юрисдикції) є неефективним.
Заявлений у позові спосіб захисту порушених відповідачем прав є ефективним і єдино можливим у цій конкретній ситуації, відповідає обсягу порушеного права та забезпечує для заявника дотримання гарантій того, що спір між сторонами буде вирішено остаточно.
Законодавством не передбачено іншого належного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах, ніж зобов'язання відповідача видати ТОВ «Л.Т.Ф.» ліцензію на виробництво тютюнових виробів, у зв'язку з чим наявна обґрунтованість заявленого позивачем способу захисту права, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Водночас суд акцентує на тому, що наявні у спірних правовідносинах повноваження відповідача не є дискреційними і не передбачають права діяти на власний розсуд, не встановлюють для ДПС України іншого варіанту поведінки аніж видати суб'єкту господарювання ліцензію на виробництво тютюнових виробів у разі виконання ним усіх вимог законодавства, встановлених для отримання такої ліцензії, а також подання відповідної заяви та передбачених законом документів.
Такий висновок корелюється з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.04.2025 у справі № 380/16902/24.
Відтак, покладання на податковий орган обов'язку видати ліцензію не вважатиметься втручанням у його дискреційні повноваження.
За змістом ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності).
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність прийняття оскаржуваного рішення. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі міркування суд не враховує.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керувався таким.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 2 цієї норми регламентовано, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України регламентовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач за пред'явлення цього позову сплатив судовий збір на загальну суму 6056,00 грн.
Відповідно до правової позиції, сформульованої Верховним Судом в постановах від 12.11.2019 у справі №640/21330/18, від 05.06.2020 у справі №280/5161/19, від 05.02.2021 у справі №400/2863/19, вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, учинити дії або утриматися від їх учинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.
Відтак, вимога про визнання протиправним та скасування акту індивідуальної дії та зобов'язання видати ліцензію є однією позовною вимогою, за яку необхідно було сплатити 3028,00 грн.
Тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3028,00 грн.
Заразом суд звертає увагу, що позивач має право відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» подати клопотання про повернення судового збору у зв'язку з внесенням його в більшому розмірі.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.Т.Ф.» до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати розпорядження в. о. заступника Голови Державної податкової служби України №593-р/л від 24.10.2024 року «Про відмову у видачі ліцензії».
3. Зобов'язати Державну податкову службу України видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Л.Т.Ф.» ліцензію на виробництво тютюнових виробів за поданою заявою вих. №16/09/24 від 16.09.2024.
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.Т.Ф.» за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Л.Т.Ф.» (місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 1, м. Львів, Винники, Львівська обл., 79495; ЄДРПОУ 42637641).
Відповідач - Державна податкова служба України (місцезнаходження: пл. Львівська, буд. 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна