12 травня 2025 року Справа № 280/1533/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158Б; код ЄДРПОУ 20490012),
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 21.02.2025 № 057250006226 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи з 29.06.1995 по 01.04.1998, з 14.07.1992 по 27.04.1993 та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 з 11.12.2024.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Вельможко А.С., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 26.02.2025 серія АР №1225337.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13.02.2025 позивач звернулась за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України (далі - Список №2). Водночас, спірним рішенням у призначенні пенсії відмовлено з посиланням на недосягнення пенсійного віку 55 років, встановленого п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Позивач не погоджується з таким рішенням, оскільки вважає, що набула право на пільгову пенсію на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), при досягненні віку 50 років. Крім того, позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено в зарахуванні до її страхового стажу періодів роботи: з 29.06.1995 по 01.04.1998 у колективному сільськогосподарському підприємстві “Україна»; з 14.07.1992 по 27.04.1993 на Харківському заводі “Світло Шахтера», оскільки записи у трудових книжках позивача за спірні періоди роботи містять посилання на підстави їх внесення - протоколи та накази про прийняття і звільнення з роботи, записи про звільнення засвідчено печаткою, вони містять підпис та найменування посадової особи. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 06.03.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області); витребувано докази по справі.
18.03.2025 третя особа подала пояснення, в яких заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивач звернулася за місцем реєстрації до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто відповідачем, яким прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням позивачем пенсійного віку. Крім того, у зв'язку з відсутністю інформації про відпрацьовані вихододні період роботи в колгоспі згідно трудової книжки НОМЕР_2 не підлягав зарахуванню до страхового стажу позивача. Також зазначає, що відсутні підстави для зарахування періоду роботи з 14.07.1992 по 27.04.1993, у зв'язку з наявністю недоліків трудової крижки, а саме нечитабельної печатки. Отже, факт протиправних дій щодо відмови позивачці ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у відповідності до Закону №1058-IV відсутній.
19.03.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 13.02.2025 позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Рішенням відповідача від 21.02.2025 №057250006226 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. На час звернення за призначенням пенсії позивачка досягла повних 50 років. Відповідно до розрахунку стажу (Форма РС-право) страховий стаж роботи позивача складав 30 роки 06 місяців 18 днів, пільговий стаж за Списком №2 складав 20 років 05 місяців 11 днів. У призначенні пенсії відмовлено відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у зв'язку із недосягненням відповідного пенсійного віку на дату подання заяви. Крім того, відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 , позивачу не зараховані періоди з 29.06.1995 по 01.04.1998, оскільки відсутня інформація про відпрацьовані вихододні. Також, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 14.07.1992 по 27.04.1993, оскільки печатка нечитабельна. Просить у задоволенні позову відмовити.
На підставі матеріалів справи судом встановлено такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13.02.2025 звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою управління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі-Порядок 22-1), з 01 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
За принципом екстериторіальності заява позивача від 13.02.2025 розглянута ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
За результатами розгляду заяви позивача та поданих документів ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийнято рішення від 21.02.2025 № 057250006226 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
За змістом рішення зазначено, що вік заявника 50 років. Стаж особи становить 30 років 06 місяців 18 днів, пільговий стаж роботи за Списком №2 становить 20 років 05 місяців 11 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про відпрацьовані вихододні; період з 14.07.1992 по 27.04.1993, оскільки печатка нечитабельна. Враховуючи зазначене, вирішено відмовити в призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Вважаючи протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Щодо пенсійного віку, при досягненню якого позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
У цій частині позовних вимог позивач вважає, що має право на такий вид пенсії після досягнення віку 50 років на умовах, передбачених п. «б» ст.13 Закону №1788-XII, а відповідач стверджує, що пенсійний вік для визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 визначається п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV і становить 55 років. При цьому, достатність наявного у позивача страхового та пільгового стажу для призначення пільгової пенсії відповідачем визнається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 досліджувала питання конкуренції норм Закону №1058-IV та Закону № 1788-XII при визначенні права особи на пенсію за віком на пільгових умовах.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що 03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Обставини справи, яка розглядається, у відповідній частині позову відповідають ознакам типової справи, щодо якої прийнято рішення у зразковій справі №360/3611/20.
З матеріалів справи вбачається, що до пільгового стажу позивача за Списком №2 у загальному розмірі 20 років 05 місяців 11 днів органом Пенсійного фонду зараховано такі періоди: з 02.06.2003 по 31.12.2003; з 01.01.2004 по 08.06.2004; з 01.08.2004 по 01.0.8.2004; з 31.12.2004 по 30.04.2004; з 31.12.2004 по 30.04.2022; з 01.06.2022 по 01.07.2024.
Отже, судом встановлено, що позивач до 01.04.2015 працювала на посадах, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, що підтверджується відомостями трудової книжки позивача, довідками про підтвердження наявного трудового стажу, розрахунком страхового стажу, проведеним відповідачем.
На час звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 13.02.2025 позивач досягла віку 50 років, мала достатній страховий та пільговий стаж.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 1788-XII, відтак відмова в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах з посиланням на недосягнення віку 55 років, визначеного п.2 ч.2 ст. 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 , з 29.06.1995 по 01.04.1998, суд зазначає таке.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників визначався постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 "Про трудові книжки колгоспників" (далі - Постанова № 310).
Згідно п.п. 1, 2 Постанова № 310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
Відповідно до п.п. 5, 6 Постанови № 310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; причини невиконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві; на підставі чого внесено запис (дата і номер), відомості про нагородження та заохочення.
Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пунктів 7, 8, 11 Положення № 310, в тих випадках, коли у трудовій книжці колгоспника заповнені всі сторінки відповідних розділів, трудова книжка доповнюється вкладишем. Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Особа яка втратила трудову книжку колгоспника, зобов'язана негайно заявити про це правлінню колгоспу. Не пізніше 15 днів після заяви правління колгоспу видає іншу трудову книжку колгоспника із надписом «Дублікат».
У зразку вкладиша в трудову книжку колгоспника зазначено, що вкладиш без трудової книжки недійсний.
Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (п. 13 Постанови № 310).
Згідно з пунктом 14 Постанови правління колгоспів вживають заходи щодо строгого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, забезпечення кадрів працівників, які ведуть трудові книжки, підготовленими до такої роботи особами, забезпечують належне зберігання архівних документів, які стосуються трудової діяльності колгоспників.
Отже, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).
Згідно із записами №1-3 вкладишу в трудову книжку колгоспника НОМЕР_2 від 28.06.1995 позивача встановлено:
- 29.06.1995 прийнята в члени колективного сільськогосподарського товариства «Україна» на посаду газоелектрозварником (прот. №7 від 27.07.95)
- 01.04.1998 виведена з членів КСП за власним бажанням (пр. №3 від 01.04.98).
Зазначені періоди роботи не зараховано до страхового стажу позивача з підстав відсутності відомостей про кількість відпрацьованих вихододнів.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
У наданому до матеріалів справи вкладишу в трудову книжку колгоспника НОМЕР_2 від 28.06.1995 відсутня інформація про трудову участь позивача у громадському господарстві.
Крім того, зазначений вкладиш в трудову книжку колгоспника НОМЕР_2 від 28.06.1995, має запис на титульній сторінці «Вкладиш без трудової книжки недійсний», при цьому позивач не надав саму трудову книжку колгоспника, а також будь-який інший документ на підтвердження стажу роботи, зазначеного у вкладиші трудової книжки, про що свідчать копії матеріалів пенсійної справи позивача. Крім того, жодних пояснень щодо відсутності трудової книжки колгоспника позивач також не надав.
Водночас, судом не приймаються посилання представника позивача на помилковість доводів відповідача щодо необхідності надання інформації про відпрацьовані трудодні, оскільки оскаржуваний страховий стаж внесено саме до вкладишу в трудову книжку колгоспника НОМЕР_2 від 28.06.1995 та відомості стосовного нього відсутні в трудовій книжці позивача.
Таким чином, за відсутності достатніх доказів трудової діяльності позивача у період з 29.06.1995 по 01.04.1998, у відповідача були відсутні правові підстави для зарахування такого стажу.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 14.07.1992 по 27.04.1993, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує наявний трудовий стаж для призначення пенсій, є трудова книжка.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93, № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі - Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Пунктом 2.1 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами п.2.8 Інструкції № 58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні положення містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі -нструкція №162), яка була чинною в частині спірного періоду.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
За змістом оскаржуваного рішення, періоди роботи позивача з 14.07.1992 по 27.04.1993, згідно трудової книжки серія НОМЕР_3 від 20.07.1992, не враховано до страхового стажу позивача, оскільки печатка нечитабельна.
До матеріалів справи надано копію трудової книжки позивача НОМЕР_3 від 20.07.1992, відповідно до якої позивач:
- 14.07.1992 прийнята на роботу, на посаду машиністом електромостового крану 2 розряду, на Харківський завод “Світло Шахтера» (наказ №811 від 13.07.92);
- 27.04.1993 звільнена за прогул без поважних причин (наказ №375 від 11.06.93).
Слід врахувати, що записи щодо прийняття та звільнення з роботи в оскаржуваний період, які містяться у вказаній трудовій книжці, містять номер та дату наказу на підставі яких такі бути внесені, засвідчені підписом особи, яка здійснила такий запис та не містять виправлень або дописів.
Суд зауважує, що Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.
Суд наголошує на тому, що обов'язок щодо заповнення трудової книжки у відповідності до вимог чинного законодавства покладається саме на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому, наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача, як нечіткий (нечитабельний) відтиск печатки, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, що явно є неспівмірним з наслідками у вигляді неотримання пенсійного забезпечення/у зменшеному розмірі.
Крім того, слід зауважити, що трудова книжка позивача вперше заповнена 20.07.1992, тобто більше тридцяти років тому, що свідчить про наявність об'єктивних причин втрати якості відтворення відтиску печатки в трудовій книжці позивача.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд зазначає, що доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи позивача з 14.07.1992 по 27.04.1993 з підстав нечитабельного відтиску печатки є неспроможними та безпідставними, адже підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
За встановленими обставинами справи, на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач мала необхідний страховий та пільговий стаж, передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ, а єдиною підставою для відмови в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах було не досягнення віку 55 років, що визнано судом протиправним.
Враховуючи наведене, у даному випадку вирішення питання про призначення позивачу пенсії на пільгових умовах за Списком №2 не потребує встановлення додаткових обставин чи дослідження будь-яких документів, що відноситься до повноважень пенсійного органу, а тому належним та ефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 14.07.1992 по 27.04.1993 та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад, показників з шкідливими та важкими умовами праці на підставі заяви, поданої 13.02.2025.
При цьому, відповідно до положень частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач звернулася за призначенням пенсії у межах трьохмісячного строку з дня досягнення необхідного пенсійного віку, пенсія їй має бути призначена з дати досягнення пенсійного віку - з 11.12.2024.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що, з урахуванням положень статті 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 968,96 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21 лютого 2025 року № 057250006226 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 14.07.1992 по 27.04.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, з 11.12.2024 року.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, місцезнаходження:49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427.
Третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-б; код ЄДРПОУ 20490012.
Повне судове рішення складено 12.05.2025.
Суддя М.О. Семененко