12 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/1682/25
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 240334,11 грн. за весь час затримки - за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати таких коштів 27.12.2024.
В обґрунтування позову зазначає, що під час проходження військової служби грошове забезпечення йому нараховувалось та виплачувалось з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, хоча мало б бути розраховано з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року. Не погодившись із такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. На виконання судового рішення йому 27.12.2024 перераховано недоплачену суму грошового забезпечення. Позивач вважає, що внаслідок невчасної виплати зазначених вище коштів, у відповідача виник обов'язок нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку із чим звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому, на переконання представника відповідача, підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Вказує на пропуск позивачем строку звернення з позовом.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
Позивач проходив службу у відповідача та наказом начальника від 31.05.2022 звільнений зі служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Проте під час проходження військової служби грошове забезпечення йому нараховувалось та виплачувалось з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, хоча мало б бути розраховано з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.
Не погодившись із такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2023 року, зокрема, зобов'язано Державну установу "Житомирська виправна колонія (№4)" здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 29.01.2020 по 31.05.2022 сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки у зв'язку зі звільненням з військової служби, одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби, обчисливши їх із розмірів посадового окладу, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 та Законом України від 19.11.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання згадуваного судового рішення позивачу на підставі платіжної інструкції від 25.12.2024 №1162, 1218 кошти фактично перераховано 25.12.2025, відповідно до платіжної інструкції від 25.12.2024 №1206, фактично перераховано кошти 27.12.2024 .
Відповідно до виписки з банку АТ "Приватбанк", кошти в сумі 240334,11 грн. на виконання судового рішення №240/34450/22 надійшли 27.12.2024.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати невірно обрахованих складових грошового забезпечення, тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону № 2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-ІІІ).
На реалізацію положень Закону № 2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пункти 1, 2 Порядку № 159 подібні за змістом положенням Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відтак підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050 та в пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.
Таким чином, відповідач, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено позивачеві грошове забезпечення в повному обсязі, повинен був здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою сум компенсації. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата окремих складових грошового забезпечення позивача, є порушенням прав військовослужбовця на отримання такої компенсації та є протиправною бездіяльність.
При цьому суд відхиляє доводи представника відповідача, що позивач не звертався із відповідною заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, оскільки звернення із такою заявою не є обов"язковим, з огляду на те, що відповідач повинен був нарахувати таку компенсацію одночасно з нарахуванням недоплаченого грошового забезпечення на виконання судового рішення.
За позицією Верховного Суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідача слід зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення починаючи з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати таких коштів.
При цьому аргументи відповідача про недотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, наведені у відзиві на позов, не заслуговують на увагу, оскільки за позицією Верховного Суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду.
Позивачу заборгованість по грошовому забезпеченню було виплачено 27.12.2024, а позов поданий 20.01.2025, тому строк звернення не пропущено.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" (просп. Незалежності, 172,м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10001. РНОКПП/ЄДРПОУ: 08563323), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати таких коштів.
Зобов'язати Державну установу "Житомирська виправна колонія (№4)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати таких коштів - 27.12.2024.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос
12.05.25