ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.05.2025Справа № 910/3637/25
Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Громадської організації "Легеарт"
про стягнення грошових коштів у розмірі 602 751,78 грн,
У березні 2025 року Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Громадської організації "Легеарт" (далі - відповідач, Організація) про стягнення грошових коштів у розмірі 602 751,78 грн, з яких: 20 522,02 грн заборгованості з орендної плати та 582 229,76 грн неустойки.
Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від звільнення орендованого приміщення після розірвання договору оренди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/3637/25 та ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи суд зазначає наступне.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та розгляд справи, у зв'язку із відсутністю зареєстрованого електронного кабінету в системі «Електронний суд», ухвала від 24.03.2025 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка також була зазначено позивачем у позовній заяві, а саме: Україна, 04211, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПРИОЗЕРНА, будинок 2.
Проте, поштовий конверт було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з підстави - «за закінченням терміну зберігання».
Згідно з пунктами 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, у силу вищенаведених положень законодавства, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про неможливість вручення поштового відправлення особі за адресою місцезнаходження, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 24.03.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2025, не подав до суду відзив, тому останній не скористався наданими йому процесуальними правами, у зв'язку із чим за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Будь-яких інших заяв чи клопотань сторонами до суду не подано.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23.09.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), громадською організацією "Легеарт" (орендар) та комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство-балансоутримувач) укладено договір № 3054 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.
Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від " 26" березня 2019 року № 14/149 (п. 140) передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об'єкт оренди), яке знаходиться за адресою: місто Київ, бульвар Праці, будинок № 8, літера А для розміщення громадської організації.
Цей договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об'єктом оренди (пункт1.2. договору).
Відповідно до пункту 9.1 договору строк його дії встановлено з 23.09.2019 до 21.09.2022.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 у справі № 910/15676/21 встановлено, що договір оренди від 23.09.2019 № 3054 є розірваним з 08.09.2021.
Згідно з пунктами 3.1, 3.1.1, 3.6 договору за користування об'єктом оренди Орендар сплачує на рахунок КП «Київжитлоспецексплуатація» орендну плату, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Орендна плата відповідно до пункту 3.2 договору № 3054 за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Відповідно до 3.1 договору № 3054 орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 (із змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць оренди липень 2019 року:
15 грн. 32 коп. за 1 кв. м на площу 20,00 кв. м,
30 грн. 65 коп. за 1 кв. м на площу 30,00 кв. м,
45 грн. 97 коп. за 1 кв. м на площу 50,00 кв. м,
61 грн. 29 коп. за 1 кв. м на площу 37,70 кв. м, що в цілому складає: 5 834 грн. 87 коп.
Згідно з пунктом 3.7, 4.2.3 вказаного договору відповідач зобов'язаний сплачувати незалежно від наслідків господарської діяльності орендну плату щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця.
Проте відповідач договірні зобов'язання в частині здійснення платежів з орендної плати виконував неналежним чином, не сплачував їх вчасно і в повному обсязі, внаслідок чого за Організацією рахується заборгованість з орендної плати за період з 01.04.2021 по 08.09.2021 у розмірі 20 522,02 грн.
Відповідно до пункту 4.2.20 договору № 3054 орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об'єкта оренди підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.
Позивач стверджує, що після розірвання договору Організацією не було повернуто орендоване майно, що на переконання Підприємства є підставою застосування відповідальності, передбаченої пунктом 4.2.20 договору та статтею 785 Цивільного кодексу України.
З огляду на вказане в межах даного позову Підприємством заявлено до стягнення заборгованість з орендної плати за період з 01.04.2021 по 08.09.2021 у розмірі 20 522,02 грн та неустойку у розмірі подвійної орендної плати за період з 09.09.2021 по 14.08.2024 у розмірі 582 229,76 грн.
Як вказано судом вище відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позов.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що об'єктом оренди є: нежитлові приміщення загальною площею: 137,70 (сто тридцять сім цілих сім десятих) кв.м, у т. ч. 1 поверх - 137,70 (сто тридцять сім цілих сім десятих) кв.м, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору.
Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна від 22.10.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування згідно з договором оренди від 23.09.2019 № 3054 приміщення у нежитловому будинку, що перебуває на балансі КП "Київжитлоспецексплуатація", загальною площею 137,7 кв.м (у т.ч. І пов. 137,7 кв.м), розташоване за адресою: м. Київ, бульв. Праці, 8, літер А. Стан приміщення, що передається в оренду згідно даного договору - задовільний.
Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.
Згідно з частиною 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», чинного на дату укладання Договору, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280, та становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку липень 2019 - 5834,87 грн (пункт 3.1 договору №3054).
Згідно з пунктом 3.2 договору №3054 орендна плата за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць оренди.
Відповідно до пункту 3.5 договору №3054 додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.
Судом встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати орендної плати Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Громадської організації «Легеарт» заборгованості за договором №3054 від 23.09.2019 у розмірі 41431,58 грн (справа №910/6407/20).
Позов у справі № 910/6407/20 обґрунтований тим, що відповідач неналежно виконав зобов'язання зі сплати орендної плати за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №3054 від 23.09.2019, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 38703,10 грн, інфляційні втрати у розмірі 204,15 грн, 3% річних у розмірі 329,24 грн та пеню у розмірі 2195,09 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі № 910/6407/20, яке набрало законної сили 01.09.2020, позов Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» задоволено повністю.
Судом у справі № 910/6407/20 було, зокрема, встановлено, що відповідач, порушивши умови Договору, не сплатив орендну плату за період з жовтня 2019 року по квітень 2020 року, що складає 38703,10 грн. Доказів протилежного, а саме доказів сплати грошових коштів у вказаному розмірі суду не надано.
Крім того, судом встановлено, що Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Громадської організації «Легеарт» заборгованості у розмірі 43898,30 грн (справа № 910/6872/21).
Спір у справі №910/6872/21 обґрунтований тими обставинами, що відповідач неналежно виконав зобов'язання зі сплати орендної плати за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №3054 від 23.09.2019, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 39897,97 грн за період з 01.05.2020 по 31.03.2021, пеню у розмірі 1811,77 грн, 3% річних у розмірі 587,07 грн та інфляційні втрати у розмірі 1601,49 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 у справі № 910/6872/21, яке набрало законної сили 03.08.2021, позов Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» задоволено частково; стягнуто з Громадської організації «Легеарт» основний борг у розмірі 39897,97 грн, пеню у розмірі 1301,48 грн, 3% річних у розмірі 570,71 грн, інфляційні втрати у розмірі 1601,49 грн та судовий збір у розмірі 2242,76 грн.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Будь-яких доказі оплати матеріали справи не містять.
Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з 01.04.2021 по 08.09.2021 у розмірі 20 522,02 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення неустойки в подвійному розмірі орендної плати суд зазначає наступне.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Правові наслідки порушення умов договору оренди державного майна визначені відповідними нормами Закону про оренду, ЦК України та ГК України.
У питанні відповідальності сторін за невиконання зобов'язань за договором норми статті 29 Закону про оренду відсилають до інших законодавчих актів України та умов договору.
Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Судом встановлено, що 24.09.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з вимогами до Громадської організації "Легеарт" про виселення, за якою було відкрито провадження в справі № 910/15676/21.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що у зв'язку з систематичним невиконанням відповідачем обов'язку зі сплати орендної плати за Договором №3054 від 23.09.2019 позивач на підставі п. 9.3 договору оренди відмовився від вказаного договору, у зв'язку з чим договір оренди є розірваним та у відповідача відсутні правові підстави знаходитися в орендованих приміщеннях.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 у справі № 910/15676/21 було встановлено, що договір №3054 від 23.09.2019 є розірваним у зв'язку з односторонньою відмовою орендаря від договору 08.09.2021 та ухвалено виселити Громадську організацію «Легеарт» з нежитлових приміщень загальною площею 137,70 кв.м., в тому числі на 1-му поверсі - 137,70 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Праці, буд. 8, літра А.
З комп'ютерної системи «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що 13.01.2022 на примусове виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва були видані відповідні накази про виселення та про стягнення судового збору.
Також 10.04.2024 на адресу Господарського суду міста Києва надійшов лист Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із постановою про закінчення виконавчого провадження ВП №69445907 від 12.03.2024, в якій зазначено про виконання боржником (Громадською організацією "Легеарт") рішення суду в повному обсязі, зокрема, щодо виселення з нежитлових приміщень.
Приписами статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтею 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
З огляду на вказане суд частково не погоджується із твердженнями позивача щодо періоду користування спірним приміщенням та не повернення його орендодавцю.
Так, суд дійшов висновку про те, що застосування відповідальності до відповідача, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України можливе за період з вересня 2021 по лютий 2024 включно. Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення неустойки, суд дійшов висновку про те, що до стягнення відповідача підлягає 482 008,76 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати в розмірі 20 522,02 грн та 482 008,76 грн неустойки.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Громадської організації "Легеарт" про стягнення грошових коштів у розмірі 602 751,78 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Громадської організації "Легеарт" (Україна, 04211, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПРИОЗЕРНА, будинок 2; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42198239) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (Україна, 01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 51-А; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 03366500) орендну плату в розмірі 20 522,02 грн (двадцять тисяч п'ятсот двадцять дві гривні 02 копійки), 482 008,76 грн (чотириста вісімдесят дві тисячі вісім гривень 76 копійок) неустойки та 6 030,37 грн (шість тисяч тридцять гривень 37 копійок) судового збору.
3. У частині стягнення 100 221,00 грн неустойки та 1 202,65 грн судового збору відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.