вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" квітня 2025 р. Справа№ 910/9993/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2025
у справі № 910/9993/24 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
до Державного бюро розслідувань
про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі - позивач; ФГ Бурки В.В.; апелянт; скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного бюро розслідувань (надалі - відповідач; ДБР) про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані наявністю підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди, а також матеріальних витрат (збитків), завданих неправомірними діями відповідача, які полягають у не реєстрації заяви про вчинення кримінального правопорушення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 у справі № 910/9993/24 у позові відмовлено повністю.
За висновками місцевого господарського суду, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту завдання йому моральної та матеріальної шкоди, наявності такої шкоди та можливого причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та діями (бездіяльністю) ДБР, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Не погоджуючись із прийнятим рішення, Фермерське господарство Бурки В.В. звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:
- закрити провадження у справі у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства;
- стягнути з Державного бюро розслідувань на користь Фермерського господарства Бурки В.В. кошти в сумі 1 000 021,50 грн, з яких: 21,50 грн - матеріальної шкоди; 1 000 000,00 грн на відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої в результаті незаконних дій посадових (службових) осіб Державного бюро розслідувань при розгляді заяви ФГ Бурки В.В. про вчинене кримінальне правопорушення за вих. № 159 від 28.04.2021, що спричинило приниження ділової репутації.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалено з: порушенням норм процесуального та матеріального права; неправильністю та неповнотою дослідження доказів і встановлення обставин у справі; установленням обставин, що мають значення для справи внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів; недоведеністю обставин, що мають значення для справи через неправильність дослідження та оцінку доказів.
Апелянт, посилаючись на: рішення Конституційного Суду України № 19-рп від 14.12.2011, ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.11.2011 у справі № 5015/6903/11, ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.11.2011 у справі № 05-6-61/415, ухвалу Господарського суду Львівської області від 23.01.2012 у справі № 5015/253/12, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.03.2012 у справі № 6-1177св12, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23.10.2014 у справі № 454/1872/14, ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.03.2016 у справі № 914/706/16, ухвалу Господарського суду м. Києва від 08.04.2016 у справі № 910/6350/16, ухвалу Господарського суду м. Києва від 15.07.2016 у справі № 910/12764/16, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25.07.2016 у справі № 454/1102/16, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25.07.2016 у справі № 461/3467/16, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2017 у справі № 454/815/16, рішення Конституційного Суду України № 5-зп від 30.10.1997, рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23.05.2001, рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2001 від 03.10.2001, постанову Верховного Суду України від 11.09.2013 у справі № 6-48цс13, постанову Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 761/12945/19 зазначає про наявність підстав для звільнення його від доказування щодо викладених у відповідних рішеннях обставин (фактів).
Крім цього в наведеному скаржник акцентує, що згідно ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 04.06.2021 у справі № 761/17300/21 скаргу представника Фермерського господарства Бурки В.В. - задоволено; зобов'язано слідчого Державного бюро розслідувань внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинене кримінальне правопорушення відповідно до заяви представника Фермерського господарства Бурки В.В., Бурки В.В. від 28.04.2021 № 159, та надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Так, роблячи аналіз ст.ст. 8, 40, 55, 56, 129-1, 151-2 Конституції України, ст.ст. 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про звернення громадян», позивач вказує, що суд першої інстанції зобов'язаний був задовольнити позов, так як у справі № 761/17300/21 встановлено вину та незаконність дій Державного бюро розслідувань при розгляді заяви про вчинене кримінальне правопорушення або на підставі ст.ст. 40, 55 Конституції України, ст. 23 ЦК України вказати в рішенні докази, що: в результаті незаконних дій Державного бюро розслідувань не могло відбутися приниження ділової репутації фермерського господарства, порушення прав; шкоду завдано не з вини відповідача; але цього не було зроблено в результаті чого порушено норми даних статей.
Окремо апелянтом зазначається, що місцевий господарський суд зобов'язаний був вказати в рішенні, що на підставі ст.ст. 55, 56 КПК України з моменту подання позивачем заяви про кримінальне правопорушення до ДБР, а саме 28.04.2021, фермерське господарство набуло статусу потерпілої сторони i даний статус не встановлюють посадові особи Державного бюро розслідувань, крім того посадові особи останнього зобов'язані зареєструвати заяву до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а тому не надавши таких відомостей порушено норми цих статей.
Додатково скаржник зауважив на наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Також позивач заявив клопотання у якому зазначив, що у зв'язку з неоднозначним застосуванням судами по даній справі вимог ст.ст. 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України, керуючись ст. 147, п. 1 ст. 150 Конституції України, ст.ст. 17, 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 7.10.2010 у справі «Богатова проти України», просив суд апеляційної інстанції звернутися до Конституційного Суду України з поданням про тлумачення ст. 56 Конституції України, а саме: Чи фермерське господарство Бурки В.В. має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Державного бюро розслідувань при розгляді заяви про вчинене кримінальне правопорушення? Чи може дане право бути обмежене, коли, на підставі яких норм Конституції України?
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2025, апеляційна скарга позивача у справі № 910/9993/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 у справі № 910/9993/24. Розгляд апеляційної скарги Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 у справі № 910/9993/24 призначено на 14.04.2025.
19.03.2025 на адресу апеляційного господарського суду від ДБР надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. ДБР зазначає, що 05.05.2021 до ДБР надійшло звернення ФГ Бурки В.В. від 28.04.2021 № 159 (вх. № 1794) щодо можливих протиправних дій судді Сокальського районного суду Львівської області Фарини Л.Ю. при ухваленні постанови від 17.02.2012 у справі № 1321/592/2012. У зв'язку з тим, що обставини висвітлені у зверненні ФГ Бурки В.В. від 28.04.2021 № 159 стосувались діяльності судді Сокальського районного суду Львівської області, ДБР листом від 07.05.2024 № 1794зкп/10-12-06-7822/21 спрямувало вказане звернення до Територіального управління ДБР, розташованого у місті Львові (далі - ТУ ДБР у м. Львові), яке поширює свою діяльність на Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську та Тернопільську області, з метою його вирішення та прийняття рішення по суті. За наслідками розгляду вказаного звернення, ТУ ДБР у м. Львові листом від 21.05.2021 № Б-2999/12-11/21 проінформувало позивача про відсутність підстав для вжиття заходів, передбачених статтею 214 КПК України. Не погоджуючись із вищевказаною відповіддю ФГ Бурки В.В. оскаржило дії ТУ ДБР у м. Львові щодо невнесення відомостей до ЄРДР за зверненням від 28.04.2021 № 159 до Личаківського районного суду міста Львова, ухвалою якого від 24.05.2021 у справі № 463/5628/21, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 18.06.2021, у задоволенні скарги ФГ Бурки В.В. відмовлено. Як акцентує відповідач, вказане підтверджується відкритими відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень та свідомо не зазначено позивачем у його позовній заяві та апеляційній скарзі.
Також ДБР вказує, що у подальшому, 14.06.2021, до ДБР надійшла копія ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 761/17300/21, яку листом ДБР від 15.06.2021 № 19116-21/10-16-06-10373/21 скеровано до ТУ ДБР у м. Львові для виконання. ДБР зазначає, що обставини внесення відомостей до ЄРДР на підставі звернення позивача № 159 вже досліджувались Личаківським районним судом міста Львова у справі № 463/5628/21 та їм надано належну правову оцінку.
За наслідками опрацювання вищевказаної ухвали 18.06.2021 внесено відомості до ЄРДР та зареєстровано кримінальне провадження № 62021140010000241, за частиною 1 статті 366 КК України. Отже, ТУ ДБР у м. Львові виконало вимоги ухвали суду та зареєструвало кримінальне провадження на підставі звернення позивача.
ДБР звертає увагу, що ухвала Личаківського районного суду міста Львова від 24.05.2021 у справі № 463/5628/21 та ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 761/17300/21 стосуються одних і тих самих обставин. Зі змісту вказаних ухвал убачається, що ФГ Бурки В.В. не отримавши бажаного результату та достеменно знаючи про результати розгляду попередньої заяви, підмінив орган досудового розслідування, який на його думку допустив бездіяльність (ДБР замість ТУ ДБР у м. Львові) та повторно звернувся з тією самою скаргою та з тих самих підстав до іншого слідчого судді у місті Києві, чим свідомо ввів суд в оману та, як наслідок, спричинив ухвалення двох цілком протилежних судових рішень.
Вказавши відповідні обставин та посилаючись на приписи ЦК України ДБР зазначило, що позивач не надав жодних доказів, які б доводили заподіяння шкоди іміджу позивача, приниження його ділової репутації. Більше того, ані у позовній заяві позивача, ані у відповіді на відзив, ані у апеляційній скарзі представник ФГ Бурки В.В. не навів жодних доводів, які б пояснювали в чому конкретно полягає порушення особистих немайнових прав юридичної особи ФГ Бурки В.В. в розумінні статті 94 ЦК України, а також, який існує причинний зв'язок між ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 761/17300/21, яким зобов'язано ДБР внести відомості до ЄРДР і ймовірним порушенням таких особистих немайнових прав. Також, позивачем не зазначено, в чому саме полягала громадська діяльність позивача як юридичної особи, та яким чином вона змінилася (у сторону погіршення) у зв'язку із неправомірними, на думку позивача, діями ДБР. Так, на думку відповідача, скаржником не надано жодних належних та достатніх доказів факту приниження ділової репутації чи неможливості вести активну підприємницьку діяльність, внаслідок зобов'язання слідчого внести відомості до ЄРДР, причинний зв'язок між діями/бездіяльністю органів досудового розслідування та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався й відповідно розміром моральної шкоди, яку нібито спричинено останньому.
ДБР вважає, що доводи на які посилається позивач та розцінені ним як бездіяльність, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. На переконання ДБР, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, зазначене не є безумовним доказом неправомірної бездіяльності у розумінні статті 1174 ЦК України та не може бути підставою для безумовного стягнення моральної та (або) матеріальної шкоди.
Щодо доводів апелянта про те, що спір у даній справі непідвідомчий господарським судам, то ДБР звертає увагу на постанову Касаційного цивільного суду у складі колегії Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 461/3186/16-ц, якою закрито провадження у справі та повідомлено ФГ Бурки В.В., що дану справу віднесено до юрисдикції господарських судів. Вказана постанова Верховного Суду вмотивована тим, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи і, оскільки, ФГ Бурки В.В. заявило вимогу до Прокуратури Львівської області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, і така вимога не об'єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір, то такий спір за своїм суб'єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України і підвідомчий господарському суду.
Також відповідач наголосив на тому, що багаторазове звернення упродовж тривалого періоду часу до суду однією особою (позивачем) у різних справах до одного і того ж відповідача - ДБР, із подачею тотожних та аналогічних позовів та постійна неявка у судові засідання може свідчити про наявність порушень вимог статті 43 ГПК України.
Окремо ДБР зазначило, що відсутні підстави для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, питання про що було порушено ФГ Бурки В.В. в клопотанні.
Представник апелянта в судове засідання 14.04.2025 не з'явився. Про час та місце розгляду справи позивач повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою від 12.03.2025 про доставку електронного документа до електронного кабінету останнього.
Представник відповідача в судовому засіданні 14.04.2025 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення - залишити без змін.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. 4 ст. 244 ГПК України).
З метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника позивача обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність від апелянта обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності скаржника, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, у квітні 2021 року Фермерське господарство Бурки В.В. звернулось до Державного бюро розслідувань із заявою № 159 про вчинення кримінального правопорушення суддею Сокальського районного суду Львівської області.
Листом № 1794зкп/10-16-06-7822/21 від 07.05.2021 Державне бюро розслідувань повідомило позивача про направлення заяви про вчинення кримінального правопорушення за належністю для розгляду до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові.
Листом № Б-2999/12-11/21 від 21.05.2021 Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Львові повідомило позивача, що із обставин, викладених у зверненні, на даний час, підстав для вжиття заходів, передбачених ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України, не вбачається. Роз'яснено, що відповідно до статей 303-307 Кримінального процесуального кодексу України рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування можуть бути оскаржені слідчому судді місцевого суду.
Поряд із цим, у травні 2021 року позивачем була оскаржена до Шевченківського районного суду міста Києва, згідно заяви № 159 від 28.04.2021 ФГ Бурки В.В., бездіяльність слідчого Державного бюро розслідування.
За наслідками розгляду скарги, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04.06.2021 задоволено скаргу Фермерського господарства Бурки В.В. та зобов'язано слідчого Державного бюро розслідувань внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинене кримінальне правопорушення відповідно до заяви представника Фермерського господарства Бурки В.В., Бурки В.В. від 28.04.2021 № 159, та надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань підтверджується, що 28.04.2021, на виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 04.06.2021, уповноваженою особою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові внесено до ЄРДР за № 62021140010000241 з кваліфікацією за частиною першою статті 368 КК України відомості про вчинення кримінального правопорушення, що зазначені в заяві Фермерського господарства Бурки В.В. від 28.04.2021 № 159.
Позивач в позові зазначав, що внаслідок порушення органом державної влади - Державним бюро розслідувань статті 40 Конституції України та статті 56 Кримінального процесуального кодексу України шляхом невнесення відповідних відомостей до ЄРДР на підставі заяви від 28.04.2021 № 159, йому завдано матеріальної та моральної шкоди.
За доводами позивача, матеріальна шкода складається із витрат на відправлення скарги поштою до суду засобами поштового зв'язку. Водночас, за твердженнями позивача, грубе порушення норм Конституції та КПК України - це свідоме глузування органів державної влади України, оскільки фермерське господарство не змогло в короткі терміни захистити свої права в результаті чого йому було нанесено моральну шкода, яка полягає в у приниженні ділової репутації, порушенні ділових зв'язків через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності фермерського господарства, порушенні стосунків з оточуючими людьми так як всі родичі та знайомі глузують, стверджуючи, що фермерське господарство не веде свою діяльність в межах закону, адже кожне рішення органу державної влади, яке відмовляє в задоволенні вимог, говорить, що вимоги фермерського господарства, незаконні.
В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказував, що Фермерське господарство Бурки В.В. не наводить та не доводить належними та допустимими доказами моральної шкоди, завданої внаслідок дій Державного бюро розслідувань, вимоги про відшкодування моральної шкоди обґрунтовані виключно загальними абстрактними твердженнями про приниження честі, гідності та ділової репутації. Також відповідач зазначає, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку заявленої моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.
Подібні за змістом твердження наведені апелянтом та відповідачем у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.
З огляду на вказані фактичні обставини цієї справи, колегією суддів зазначається, що згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Позивач пов'язував завдання йому моральної та матеріальної шкоди бездіяльністю уповноваженої особи відповідача, з урахуванням при цьому, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04.06.2021 у справі № 761/17300/21 скаргу представника Фермерського господарства Бурки В.В., подану до місцевого суду 08.05.2021 (вих. 171), - задоволено; зобов'язано слідчого Державного бюро розслідувань внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинене кримінальне правопорушення відповідно до заяви представника Фермерського господарства Бурки В.В., Бурки В.В. від 28.04.2021 № 159, та надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
За змістом мотивувальної частини зазначеної ухвали, зокрема, зі скаргою до суду звернулась особа, якій надано відповідне право.
В той же час, колегія суддів враховує, що листом від 21.05.2021 № Б-2999/12-11/21 ДБР проінформувало позивача про відсутність підстав для вжиття заходів, передбачених статтею 214 КПК України.
Не погоджуючись із вищевказаною відповіддю ФГ Бурки В.В. оскаржило дії ТУ ДБР у м. Львові щодо невнесення відомостей до ЄРДР за зверненням від 28.04.2021 № 159 до Личаківського районного суду міста Львова.
Так, ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 24.05.2021 у справі № 463/5628/21, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 18.06.2021, у задоволенні скарги ФГ Бурки В.В. відмовлено.
Згідно змісту мотивувальної частини ухвали Львівського апеляційного суду, зокрема, слідчий суддя дійшов висновку про відмову у задоволенні скарги № 159 від 28.04.2021 Бурки В.В. з чим погоджується і апеляційний суд, а тому апеляційна скарга є необґрунтованою, і апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді.
Тобто, в матеріалах справи наявні два протилежні судові рішення за однією і тією ж заявою позивача.
На дане слушно звернув увагу і відповідач.
В наведеному судова колегія акцентує, що однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора.
За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.
Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19), від 19 грудня 2022 року у справі № 466/5021/18 (провадження № 61-21157св19), від 27 березня 2023 року у справі № 757/221/21-ц (провадження № 61-10631св22), від 15 липня 2024 року у справі № 127/17413/22 (провадження № 61-1890св24).
Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 дійшов висновку про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв'язок такої поведінки із завданою шкодою.
Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Сам по собі факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов'язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральну шкоду. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності (див. постанови Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 686/27967/19 (провадження № 61-14451св20), від 31 травня 2024 року у справі № 463/9819/21 (провадження № 61-13921св23)).
Тобто, оскарження Фермерським господарством Бурки В.В. процесуальних рішень уповноважених осіб органів державної влади є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства, що не є підставою для відшкодування моральної шкоди у розумінні статті 23 ЦК України, оскільки не є порушенням прав особи. Дана правова позиція узгоджується з позицією, викладеною у постанові КЦС ВС від 12.12.2024 у справі № 757/15524/22-ц.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 та 20.02.2018 (справи №№ 804/2252/14, 818/1394/17 відповідно).
Як вже зазначалось, вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 КПК України. Зокрема, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Таким чином, судова колегія висновується, що звертаючись із відповідними скаргами до судів позивачем реалізовано право на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства.
Поряд із цим, колегія суддів наголошує, що у справах про відшкодування шкоди, доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв'язок такої поведінки із завданою шкодою.
Тим самим, у справі, що розглядається, позивачем, в силу ст.ст. 74, 76 - 79 ГПК України, має бути доведено належними та допустимим доказами факт завдання йому моральної та матеріальної шкоди, наявності такої шкоди та можливого причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та діями (бездіяльністю) ДБР.
Отже, з огляду на наявні два протилежні судові рішення за заявою позивача від 28.04.2021 № 159, зважаючи на вказані вище приписи ЦК та КПК України, суд апеляційної інстанції висновується, що звертаючись до суду з відповідним позовом позивач, акцентуючи на приниженні його ділової репутації, не довів, в розумінні приписів ст.ст. 74, 76 - 79 ГПК України, належними та допустимими доказами факту завдання йому моральної та матеріальної шкоди, наявності такої шкоди та можливого причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та діями (бездіяльністю) ДБР.
Крім того, позивачем не надано доказів, що внаслідок дій ДБР було: порушено ділові зв'язки та не вказано, які саме ділові зв'язки, з якими особами; неможливо продовжувати активну підприємницьку діяльність; порушено стосунки з оточуючими людьми, які глузували з позивача.
В свою чергу розмір заявленої позивачем суми моральної шкоди належним чином не обґрунтовано, ФГ Бурки В.В. не надано розрахунку чи критеріїв, з яких фермерське господарство виходило при визначенні заявленої до стягнення суми.
За викладеного в цілому, колегія суддів погоджується з відповідними висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для відмови в задоволенні позову ФГ Бурки В.В.
Щодо посилань апелянта на рішення Конституційного Суду України № 19-рп від 14.12.2011, ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.11.2011 у справі № 5015/6903/11, ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.11.2011 у справі № 05-6-61/415, ухвалу Господарського суду Львівської області від 23.01.2012 у справі № 5015/253/12, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.03.2012 у справі № 6-1177св12, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23.10.2014 у справі № 454/1872/14, ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.03.2016 у справі № 914/706/16, ухвалу Господарського суду м. Києва від 08.04.2016 у справі № 910/6350/16, ухвалу Господарського суду м. Києва від 15.07.2016 у справі № 910/12764/16, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25.07.2016 у справі № 454/1102/16, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25.07.2016 у справі № 461/3467/16, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2017 у справі № 454/815/16, рішення Конституційного Суду України № 5-зп від 30.10.1997, рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23.05.2001, рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2001 від 03.10.2001, постанову Верховного Суду України від 11.09.2013 у справі № 6-48цс13, постанову Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 761/12945/19, як підстави для звільнення від доказування, то судова колегія зазначає таке.
За ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Порід із цим, за ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 11 ГПК України).
Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України).
Отже, з урахуванням того, що обставини, встановлені стосовно певної особи можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, враховуючи, що за приписами ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду, беручи до уваги, що при вирішенні конкретного господарського спору судом вирішуються питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, зважаючи, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, колегією суддів критично оцінюються доводи апелянта щодо преюдиційності фактів (обставин), установлених відповідними судовими рішеннями.
В частині аргументів скаржника щодо наявності підстав для закриття провадження у цій справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, суд апеляційної інстанції вказує, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 2 ГК України визначено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Згідно з статтею 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
У статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно з статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Тобто, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи.
Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 15 березня 2018 року у справі № 461/1930/16-ц та від 17 жовтня 2018 року у справі № 464/1874/17.
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 2016 року № 127 утворено Державне бюро розслідувань як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
За статтею 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
Системний аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що Державне бюро розслідувань є юридичною особою публічного права, створеною органом державної влади.
Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.
Майнові відносини суб'єктів господарювання з юридичними особами, у тому числі тими, що не є суб'єктами господарювання (органами державної влади), регулюються ГК та ГПК України.
Такий висновок узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 454/1008/16-ц (провадження № 14-494цс19), де вказано, що: «Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи (частина перша статті 1 Закону України «Про фермерське господарство»). ФГ Бурки В.В. заявило вимогу до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, такі вимоги не об'єднані з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду. Аналогічна правова позиція вже висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 454/2181/16 (провадження 14-272цс19), від 18 вересня 2019 року у справі № 757/37226/17 (провадження № 14-452цс19), і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається».
Крім того, аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 461/3186/16-ц (провадження № 61-14931св19), від 13 вересня 2022 року у справі № 454/2182/16-ц (провадження № 61-4291св19).
Враховуючи те, що у справі, що розглядається, позивачем заявлено вимогу до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, така вимога не об'єднана із вимогою вирішити публічно-правовий спір, відтак за своїм суб'єктним складом така вимога повинна розглядатися в порядку господарського судочинства.
Аналогічна права позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.07.2024 у справі № 761/42817/23.
Таким чином, колегія суддів вважає відповідні твердження позивача необґрунтованими, як наслідок не вбачає правових підстав для закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Стосовно клопотання позивача про звернення суду апеляційної інстанції до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення ст. 56 Конституції України, а саме: Чи фермерське господарство Бурки В.В. має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Державного бюро розслідувань при розгляді заяви про вчинене кримінальне правопорушення? Чи може дане право бути обмежене, коли, на підставі яких норм Конституції України?, - судова колегія зазначає, що відповідно до частини шостої статті 11 ГПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.
Враховуючи підстави заявлення вказаного клопотання позивача, колегія суддів погоджується з доводами відповідача у відповідній частині, що заявлене клопотання за змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз'яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов'язковим для всіх суб'єктів їх застосування і реалізації, а спрямоване на встановлення факту порушення суб'єктивного права позивача на відшкодування за рахунок держави шкоди та захисту цього права, тобто вирішення спору по суті.
Результат аналізу статті 56 Конституції України та статей 1173, 1174 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стаття 56 Конституції України є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Водночас норми Глави 82 «Відшкодування шкоди» ЦК України є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави й порядок відшкодування майнової та моральної шкоди.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що відсутні підстави для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а тому відповідне клопотання ФГ Бурки В.В. задоволенню не підлягає.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято з: порушенням норм процесуального та матеріального права; неправильністю та неповнотою дослідження доказів і встановлення обставин у справі; установленням обставин, що мають значення для справи внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів; недоведеністю обставин, що мають значення для справи через неправильність дослідження та оцінку доказів, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 у справі № 910/9993/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційні скарзі доводів в цілому.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (позивача у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 у справі № 910/9993/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 у справі № 910/9993/24 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича.
4. Справу № 910/9993/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 09.05.2025 (з урахуванням часу перебування колегії суддів у відпустці).
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков