Справа № 161/7156/23
Провадження № 2/161/1092/25
12 травня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Гриня О.М.,
за участю секретаря судового засідання Жежерун Д.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення сервітуту,
1. Описова частина.
1.1. Позиція позивача.
04 травня 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач, ОСОБА_3 ) про встановлення сервітуту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2021 року у цивільній справі №161/3054/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя, між сторонами було затверджено мирову угоду.
За умовами угоди, сторони, кожен окремо, які діють свідомо, добровільно, за взаємною згодою і попередньою домовленістю, розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки, домовились, що з моменту визнання та затвердження мирової угоди судом із закриттям провадження у справі:
особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1 є:
квартира, загальною площею 36,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ;
літня кухня, загальною площею 88,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ;
частина земельної ділянки площею 0,0599 га, кадастровий номер 0722881000:03:001:1986, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, село Тарасове (згідно з додатком №1 до цієї мирової угоди «Схема розподілу земельної ділянки»).
2) особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_3 є:
житловий будинок, загальною площею 189,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;
частина земельної ділянки площею 0,1381 га, кадастровий номер 0722881000:03:001:1986, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Тарасове (згідно з додатком № 1 до цієї мирової угоди «Схема розподілу земельної ділянки»).
На виконання умов мирової угоди сторони поділили земельну ділянку з кадастровим номером 0722881000:03:001:1986, в результаті чого позивач стала власницею земельної ділянки з кадастровим номером 0722881000:03:001:0137, площею 0,0599 га.
У зв'язку з виниклою необхідністю реконструкції літньої кухні, 18 листопада 2022 року позивач звернулася до виконавчого комітету Луцької міської ради із заявою про видачу будівельного паспорту для забудови земельної ділянки шляхом реконструкції літньої кухні на житловий будинок.
Повідомленням від 21 листопада 2022 року позивачу було відмовлено в наданні будівельного паспорті, оскільки в ескізі намірів забудови відсутній доїзд до земельної ділянки від основної вулиці населеного пункту.
Позивач вказує, що згідно схеми розподілу ділянки, вона позбавлена можливості користуватися доїздом до ділянки з основної вулиці, оскільки він пролягає через ділянку відповідача, який відмовляє оформляти відповідний сервітут.
Посилаючись на порушення своїх прав на належне користування земельною ділянкою позивач просить суд встановити безстроковий сервітут, який полягає у праві безперешкодного проходу та проїзду ОСОБА_1 по ділянці, яка належить ОСОБА_3 та розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0722881000:03:001:0139, площею 0,1381 га.
1.2. Позиція відповідача.
Відповідач у письмовому відзиві позовні вимоги заперечив. Узагальнені доводи відповідача зводяться до того, що ділянка позивача має організований та діючий доїзд та прохід, який знаходиться на її протилежній стороні. Будь-яких підстав організовувати доїзд через його ділянку не вбачає.
1.3. Позиція сторін у судовому засіданні.
У судовому засіданні, в якому суд перейшов до стадії ухвалення рішення по суті спору, позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.
У цьому ж судовому засіданні відповідача та його представник просили суд відмовити у задоволенні позову.
2. Мотивувальна частина.
Заслухавши пояснення присутніх учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити, з таких підстав.
2.1. Фактичні обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2021 року у цивільній справі №161/3054/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя, між сторонами було затверджено мирову угоду.
За умовами угоди, сторони, кожен окремо, які діють свідомо, добровільно, за взаємною згодою і попередньою домовленістю, розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки, домовились, що з моменту визнання та затвердження мирової угоди судом із закриттям провадження у справі:
особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1 є:
квартира, загальною площею 36,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ;
літня кухня, загальною площею 88,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ;
частина земельної ділянки площею 0,0599 га, кадастровий номер 0722881000:03:001:1986, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, село Тарасове (згідно з додатком №1 до цієї мирової угоди «Схема розподілу земельної ділянки»).
2) особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_3 є:
житловий будинок, загальною площею 189,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;
частина земельної ділянки площею 0,1381 га, кадастровий номер 0722881000:03:001:1986, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Тарасове (згідно з додатком № 1 до цієї мирової угоди «Схема розподілу земельної ділянки»).
На виконання умов мирової угоди сторони поділили земельну ділянку з кадастровим номером 0722881000:03:001:1986, в результаті чого позивач стала власницею земельної ділянки з кадастровим номером 0722881000:03:001:0137, площею 0,0599 га.
У зв'язку з виниклою необхідністю реконструкції літньої кухні, 18 листопада 2022 року позивач звернулася до виконавчого комітету Луцької міської ради із заявою про видачу будівельного паспорту для забудови земельної ділянки шляхом реконструкції літньої кухні на житловий будинок.
Повідомленням від 21 листопада 2022 року позивачу було відмовлено в наданні будівельного паспорті, оскільки в ескізі намірів забудови відсутній доїзд до земельної ділянки від основної вулиці населеного пункту.
З оглянутого доданого до відзиву на позову відеозапису слідує, що земельна ділянка позивача має доїзд з протилежної до ділянки відповідача межі.
2.2. Мотивувальна частина.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Відповідно до положень частин першої-третьої статті 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (частини).
Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (частина перша, друга статті 404 ЦК України).
Особливості та порядок встановлення земельного сервітуту визначено ЗК України.
Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України визначається суб'єктний склад сервітутних відносин - власник або землекористувач земельної ділянки чи інша заінтересована особа. При цьому, зазначення про те, що користування буде здійснюватися чужою земельною ділянкою (ділянками) визначає предмет правовідносин, а не виступає обмеженням щодо кола суб'єктів.
Стаття 99 ЗК України, закріплюючи невичерпний перелік земельних сервітутів також наголошує, що їх встановлення можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи. Разом з тим, жодних вказівок на те що з відповідною вимогою не можуть звертатись власники (користувачі) земельних ділянок, які будуть обтяжені сервітутом в цій статті також не встановлено.
За змістом статті 100 ЗК України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.
У постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 918/303/2 зазначено, що правова природа сервітуту передбачає, що однією з умов його встановлення є неможливість власника майна задовольняти власні потреби без встановлення користування чужим майном.
У постановах Верховного Суду від 12.06.2019 № 487/4106/14-ц, від 14.08.2019 № 653/2704/16-ц, від 09.10.2019 № 1512/3008/2012, зроблено висновок, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. Умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови.
Застосовуючи вищенаведені висновки Верховного Суду до розглядуваних правовідносин суд зазначає, що згідно наданого відеозапису, що доданий до відзиву, земельна ділянка позивача має організований доїзд з протилежної сторони до межі з ділянкою відповідача.
Будь-яких пояснень чому позивач не в змозі користуватися цим доїздом, який вже фактично існує, і чи зверталася вона до власника такої ділянки з пропозицією встановити сервітут, сторона позивача суду не надала.
Саме по собі бажання позивача організувати проїзд та прохід через ділянку відповідача не свідчить про неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, зокрема шляхом оформлення доїзду, який фактично існує з протилежної сторони ділянки позивача.
При цьому суд відхиляє доводи представника позивача про неналежність наданого доказу у вигляді відеозапису, що доданий до позову, бо на нього не накладено кваліфікований електронний підпис, адже відповідно до ч.2 ст.100 ЦПК України такий підпис накладається лише на електронні копії електронних доказів, а розглядуваний відеозапис поданий суду в оригіналі, що зберігається на відповідному електронному носії інформації - оптичному диску.
Окрім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року (справа N 554/5090/16-к, провадження N 51-1878кмо20), ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія. У випадку зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Хоча вищенаведена правова позиція висловлена стосовно кримінального процесу, але правила оцінки електронних доказів не відрізняються у цивільному та кримінальному процесі, у зв'язку з чим така правова позиція є релевантною і до даних правовідносин.
Отже, кожен електронний примірник відеозапису, що наданий стороною відповідача на матеріальному носії, вважається оригіналом відповідного електронного доказу і його посвідчення кваліфікованим електронним підписом відповідача не вимагається.
Також слід зазначити, що сторона позивача жодним чином не заперечила наданий відеозапис, а саме не вказувала, що відомості, які зафіксовані на ньому, не відповідають дійсності, або не стосуються земельної ділянки позивача.
Підсумовуючи вищевикладене, оскільки до ділянки позивача існує організований доїзд з протилежної сторони до ділянки відповідача, а будь-яких належних та допустимих доказів неможливості користуватися таким доїздом або документально оформити своє право користування ним позивач суду не надала, відсутні виключні підстави для встановлення сервітуту стосовно ділянки відповідача, що зумовлює відмову у задоволенні позову.
2.3. Розподіл судових витрат.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, всі судові витрати позивача залишаються за нею.
Щодо судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу, то суд зауважує, що оскільки у позові було відмовлено, такі витрати підлягають присудженню на його користь.
Визначаючи розмір таких витрат суд виходить з наданих відповідачем первинних документів, а саме:
1) договір про надання правової допомоги від 10 березня 2021 року;
2) акт до договору від 24 квітня 2025 року на суму 20 000,00 грн.;
3) квитанції до прибуткового касового ордеру та платіжні інструкції на загальну суму 20 000,00 грн.
При цьому акт від 24 квітня 2025 року містить детальний опис наданих адвокатом послуг, а саме:
1) усна консультація з питань встановлення земельного сервітут, 1 година, 1 000,00 грн;
2) ознайомлення з матеріалами справи №161/7156/23, 1 година, 1 000,00 грн.;
3) підготовка та подання до суду відзиву на позовну заяву, 6 годин, 6 000,00 грн.;
4) представництво інтересів відповідача у судових засіданнях 8 шт. (15.06.2023, 27.06.2023, 31.08.2023, 27.11.2024, 13.01.2025, 07.04.2025, 24.04.2025), 7 годин, 10 500,00 грн.;
5) представництво інтересів відповідача у судовому засіданні 01 травня 2025 року (авансовий платіж), 1 година, 1 500,00 грн.
Вказаний розмір витрат у 20 000,00 грн. відповідає попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, що містить у першій заяві по суті справи - відзиві на позов. Вказане узгоджується з приписами ст.134 ЦПК України.
Розмір цих витрат, на переконання суду, співмірний критеріям, передбаченим ч.4 ст.137 ЦПК України. Підстав для зменшення розміру присуджених витрат суд не вбачає.
Керуючись ст.265 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення сервітуту.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивачем у справі є ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідачем у справі є ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення суду складений та підписаний 12 травня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Олександр ГРИНЬ