Справа № 604/510/24Головуючий у 1-й інстанції Сіянко В.М.
Провадження № 22-ц/817/121/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
29 квітня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Хоми М.В., Костіва О.З.
за участю секретаря - Гичко К.С.,
представників сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №604/510/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Зварич Орест Богданович на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2024 року (ухвалене суддею Сіянко В.М., повне судове рішення складено 05 листопада 2024 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном та стягнення моральної шкоди,-
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначала, що вона є власником присадибної земельної ділянки площею 0,207 га за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок, літня кухня та інші будівлі та споруди.
Відповідач ОСОБА_2 є власником суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Стверджувала, що навесні 2019 року відповідач без її згоди знищив межові знаки і замість них побудував на межі високу муровану огорожу, чим обмежив їй доступ для обслуговування власного житлового будинку та господарських споруд.
Зазначала, що на її замовлення 24 листопада 2023 року інженером-будівельником ОСОБА_3 та оцінювачем ОСОБА_4 було складено акт обстеження відповідності розташування огорожі відносно сусідньої будівлі згідно норм чинного законодавства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яким встановлено, що зведення бетонного фундаменту для паркану відносно сусідньої будівлі відбулося з порушенням існуючих норм (Місцевих правил забудови, ДБН Б.2.2-12:2019, ДБН Б.2.2-5:2011, ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні», ЗУ “Про регулювання містобудівної діяльності»).
Також зі сторони дороги сусід установив паркан з металопрофілю, чим порушив зазначені норми.
Звертала увагу на те, що згідно вказаних норм, відстань від житлового будинку до огорожі не має перевищувати 3-х метрів, а на межі із сусідніми земельними ділянками висота огорожі не повинна перевищувати 2-х метрів, має проходити по межі і не має створювати перешкод для використання за призначенням сусідської земельної ділянки, затінювати її та ін.
Вважала, що знищивши навесні 2019 року межові знаки і збудувавши замість них високу муровану огорожу, відповідач порушив її права щодо належного користування будівлями, оскільки є обмежений доступ до її житлового будинку, літньої кухні та інших будівель.
Зазначала, що добровільно відновити межові знаки відповідач відмовляється.
Посилалась на те, що така поведінка відповідача викликає у неї негативні психоемоційні зміни, в результаті чого вона зазнала моральних страждань відповідно завдану моральну шкоду оцінювала в 60 000 грн.
На підставі наведеного, просила усунути перешкоди у здійсненні права користування нерухомим майном, зобов'язавши відповідача відновити на місцевості межу між земельними ділянками, знести на цій межі муровану огорожу й закріпити цю межу межовими знаками згідно з актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 07.05.2018, а також стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 60 000 грн.
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Вважає рішення суду першої інстанції незаконним.
Вважає, що акт обстеження від 24.11.2023 року, складений інженером-будівельником ОСОБА_3 та оцінювачем ОСОБА_4 є належним та допустимим доказом, який підтверджує факт порушення відповідачем при будівництві огорожі норм Місцевих правил забудови, ДБН Б.2.2-12:2019, ДБН Б.2.2-5:2011, ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні», ЗУ “Про регулювання містобудівної діяльності».
Зазначає, що вказаний акт обстеження було складено на підставі договору №4/5 від 24 листопада 2023 року, укладеному між нею та ОСОБА_3 .
Вважає, що під час згаданого обстеження не було потреби досліджувати земельну ділянку відповідача, оскільки предметом позову є не захоплення останнім її земельної ділянки, а незаконне знищення відповідачем арматурних межових знаків та незаконне зведення замість них високої мурованої огорожі.
Звертає увагу на те, що у кваліфікаційному сертифікаті (серія АТ №003-567 від 29 травня 2015 року) вказано, що ОСОБА_3 може здійснювати технічний нагляд за будівництвом будівель і споруд, а відсутність інформації до якого часу цей документ є чинним, не означає що такий втратив чинність на дату обстеження.
Вказує на безпідставність твердження суду першої інстанції про те, що фахівці, які проводили обстеження, не попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, оскільки вважає, що це не передбачено законом, проте якщо такий закон існує, то суд мав би вказати це у рішенні суду.
Зазначає, що допитаний в суді першої інстанції свідок - оцінювач ОСОБА_4 повністю підтвердив зміст згаданого акта обстеження і пояснив, що акт обстеження був складений на підставі вищезазначеного договору від 24.11.2023 року.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно критично оцінив показання ОСОБА_5 з тих підстав, що вона є дочкою позивачки та займала активну позицію у конфлікті, оскільки вона підтвердила самовільне знищення відповідачем арматурних межових знаків, самовільне зведення замість них високої мурованої огорожі та інші підстави позову.
Зазначає, що оскільки сторона відповідача звинувачувала її в порушенні правил добросусідства, то інженером-будівельником ОСОБА_3 та оцінювачем ОСОБА_4 був складений додаток від 11 жовтня 2024 року до згаданого акту обстеження від 24.11.2023 року, в якому зафіксовані параметри огорожі та фундаментів відповідача.
Звертає увагу на те, що її представник в судовому засіданні 24.10.2024 року заявив усне клопотання про долучення вказаного додатку до матеріалів справи, однак суд відмовив, оскільки цей додаток не був поданий до початку судового розгляду.
Вважає таку відмову незаконною, оскільки до початку судового розгляду вказаного додатку не існувало.
Також вважає, що не було потреби у наданні висновків експертів про порушення ДБН відповідачем.
Від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Колцуняка Ю.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Звертає увагу на те, що будівля позивачки знаходить надто близько до межі, хоча повинна знаходитись не ближче 3 метрів згідно тих же норм ДБН, на які вона посилається в позові та апеляційній скарзі.
Вважає, що згідно доводів позивачки, вона бажає користуватись земельною ділянкою відповідача, маючи в такий спосіб вільний доступ на територію його домогосподарства для обслуговування свого.
Вказує на те, що огорожа позивачки примикає до її будинку, а не проходить повз нього, тобто будуючи свою огорожу вона розуміла, що виходить за межі своєї земельної ділянки, а відповідно і за межові знаки.
Зазначає, що відповідач, не бажаючи створювати конфліктів із позивачкою, починаючи зводити огорожу, відступив від її будівель, створюючи таким чином відстань між огорожею та будівлями, та віддаючи в такий спосіб частину своєї земельної ділянки.
Вказує, на те, що відповідач жодним чином не порушує меж та прав позивачки щодо користування її земельною ділянкою.
Вважає, що висновки суду першої інстанції є законним та обґрунтованими.
В судовому засіданні представник позивачки - адвокат Зварич О.Б. підтримав вимоги апеляційної скарг з мотивів, викладених у ній.
В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Колцуняк Ю.В. заперечив проти задоволення апеляційної скарги з мотивів, викладених у відзиві.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено наступні обставини справи.
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6124684800:02:001:0461 площею 0,207 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6124684800:02:001:0301 площею 0,22 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 .
07 травня 2018 року складено акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, згідно з яким межі земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_1 , закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками у кількості 11 шт - металічні колики (арматура) висотою 20 см і вищі, діаметром 0,03 м і більше. Власник земельної ділянки та власники суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено. Межові знаки пред'явлені та передані на зберігання ОСОБА_1 .
Згідно відповіді органу місцевого самоврядування та управління державної архітектурно-будівельної інспекції на заяву ОСОБА_5 (яка не є стороною у справі), останній рекомендовано звернутися до суду щодо встановлення порушення правил забудови та притягнення ОСОБА_2 до відповідальності.
Згідно акту обстеження відповідності розташування огорожі відносно сусідньої будівлі згідно норм чинного законодавства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 24.11.2023 року, складеного комісією у складі: інженера-будівельника ОСОБА_3 , оцінювача ОСОБА_4 та в присутності ОСОБА_1 , вбачається, що при обстежені встановлено, що зведення бетонного фундаменту для паркану відносно сусідньої будівлі відбулося з порушенням існуючих норм (недотримання необхідної відстані), а саме: мур зведений фактично впритул до будівлі, що також здійснює негативний вплив і перешкоджає нормальному функціонуванню і експлуатації прилеглої земельної ділянки та побудованій на ній нерухомості. Також у нормах будівництва зазначено, що при встановленні паркану повинно бути забезпечено влаштування необхідних інженерно - технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. Також з сторони дороги встановлений паркан з металопрофілю, при зведені якого не враховувалися чинні норми.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що позивачкою не доведено факту порушення її прав.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20 сформовано правовий висновок, відповідно до якого відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19).
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч.2 ст. 386 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, а згідно ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування збитків.
Згідно ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі сусідніх земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.
Статтею 375 ЦК України передбачено, що право власника земельної ділянки на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
Так, позивачка посилалася на те, що відповідач знищив межові знаки та самовільно побудував на їх місці огорожу на межі земельних ділянок сторін з порушенням норм Місцевих правил забудови, ДБН Б.2.2-12:2019, ДБН Б.2.2-5:2011, ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні», ЗУ “Про регулювання містобудівної діяльності».
Разом з тим, стороною позивача не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовувались позовні вимоги, зокрема про те, що зазначеною огорожею, яка побудована на земельній ділянці відповідача, створюються будь-які перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном позивача, а також на підтвердження того, що вищезгадана огорожа була побудована з порушенням норм Місцевих правил забудови, ДБН Б.2.2-12:2019, ДБН Б.2.2-5:2011, ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні» чи ЗУ “Про регулювання містобудівної діяльності».
Водночас на підтвердження своїх доводів, позивачкою було надано акт обстеження відповідності розташування огорожі відносно сусідньої будівлі згідно норм чинного законодавства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 24.11.2023 року, складеного комісією у складі: інженера-будівельника ОСОБА_3 , оцінювача ОСОБА_4 та в присутності ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вказаний акт обстеження не є належним, допустимим та беззаперечним доказом.
Так, вказаним актом встановлено, що зведення бетонного фундаменту для паркану відносно сусідньої будівлі відбулося з порушенням існуючих норм, при цьому обстеженням не встановлено порушення суміжним землевласником меж земельної ділянки позивачки.
Суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що у даному акті не зазначено, з яких підстав він був складений, яким саме органом створено комісію та уповноважено вказаних осіб на проведення такого обстеження, не залучено другу сторону, чим було позбавлено відповідача можливості надати свої докази та заперечення, тобто обстеження проведено однобічно, з врахуванням лише доводів і доказів наданих позивачкою, без дослідження земельної ділянки відповідача та без врахування дотримання позивачкою ДБН при будівництві належних їй об'єктів нерухомості.
Більше того, колегія суддів звертає увагу на те, що у даному акті взагалі відсутні відомості про точні параметри даної огорожі (її висота, довжина та ширина) та її розміщення, а також не конкретизовано, які саме ДБН були порушені будівництвом огорожі.
Крім того, суд першої інстанції слушно взяв до уваги те, що фахівці, які проводили обстеження, не попередженні про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.
Також місцевий суд вірно зауважив, що вирішення питання про накладення земельних ділянок сторін у справі або порушення сторонами ДБН при будівництві будинку та/або зведення бетонного фундаменту для паркану потребує спеціальних знань у галузі науки, однак позивачка не долучила до матеріалів справи висновок експерта та клопотання про призначення експертизи не заявляла, незважаючи на роз'яснення судом такого права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно надав критичну оцінку показам свідка ОСОБА_5 , оскільки вона є донькою позивачки та займала активну позицію у конфлікті між сторонами, звертаючись до державних органів із заявами про притягнення відповідача до відповідальності за порушення будівельних норм.
Доводи апеляційної скарги про те, що допитаний в суді свідок ОСОБА_4 підтвердив зміст вищезгаданого акту обстеження, не дають підстави вважати доведеними обставини, якими обґрунтовувались позовні вимоги.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що позивачкою також не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставини знищення відповідачем арматурних межових знаків, на що вона посилалась у позовні заяві та апеляційній скарзі.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що сторона відповідача звинувачувала її в порушенні правил добросусідства, а тому інженером-будівельником ОСОБА_3 та оцінювачем ОСОБА_4 був складений додаток від 11.10.2024 року до згаданого акту обстеження від 24.11.2023 року, в якому зафіксовані параметри огорожі та фундаментів відповідача. Звертала увагу на те, що її представник в судовому засіданні 24.10.2024 року заявив усне клопотання про долучення вказаного додатку до матеріалів справи, однак суд відмовив, оскільки цей додаток не був поданий до початку судового розгляду.
Так, до апеляційної скарги стороною позивача було додано вищезгаданий додаток від 11 жовтня 2024 року до акту обстеження від 24 листопада 2023 року, та договір від 24 листопада 2023 року, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 .
У постанові від 24 липня 2024 року у справі №646/857/18 Верховний Суд зазначає наступне.
Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Верховний Суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає Верховному Суду можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов'язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об'єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.
Верховний Суд звертає увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.
Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними:
1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;
2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;
3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;
4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо).
5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.
Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (див.: постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22; постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, провадження № 14-632цс18 (цивільна юрисдикція), від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19 (цивільна юрисдикція) та інші).
З урахуванням зазначеного, а також того, що сторона позивача в апеляційній скарзі не порушує питання щодо долучення вищевказаних доказів та не мотивує неможливість подання таких доказів у суді першої інстанції у визначений законом строк (колегія суддів звертає увагу на те, що вказаний додаток до акту був складений 11 жовтня 2024 року, в той час як акт був складений - 24.11.2023 року), апеляційний суд не бере вказані докази до уваги.
З огляду на встановлені фактичні обставини даної справи, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Оскільки стягнення моральної шкоди є похідною вимогою, суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив у її задоволенні.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відсутні.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено 09 травня 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Хома М.В.
Костів О.З.