08 травня 2025 року
м. Київ
справа №990/196/25
адміністративне провадження №П/990/196/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді -доповідача Ханової Р.Ф.
суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А., Олендера І.Я., Юрченко В.П.
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,
06 травня 2025 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Вищої ради правосуддя (далі також - відповідач), в якому позивач просив рішення Вищої ради правосуддя від 30 вересня 2024 року про задоволення клопотання заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Клименка О.В. про тимчасове відсторонення судді Київського апеляційного суду ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності скасувати та відмовити в задоволенні згаданого клопотання.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши матеріали позовної заяви встановлено, що її подано з порушенням норм статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пунктів 2, 11 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві, окрім іншого, зазначаються:
- повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
- власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Всупереч зазначеним вище положенням Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративному позові відсутні реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу) та власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Частиною сьомою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до заяви про визнання індивідуального акта протиправним чи адміністративного договору недійсним додається також оригінал або копія оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребування.
Враховуючи, що у цій справі оскажується рішення Вищої ради правосуддя, яке є актом індивідуальної дії позивачу необхідно було подати до суду оскаржуваний акт або ж, у випадку його відсутності у позивача, подати клопотання про його витребування. В той же час, ОСОБА_1 цього зроблено не було.
Відповідно до частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
ОСОБА_1 додано до адміністративного позову платіжне доручення за номером 6813-9460-4783-6854 від 25 квітня 2025 року.
В той же час з призначення зазначеного платіжного доручення вбачається, що вказаним дорученням сплачено судовий збір за подання адміністративного позову на рішення від 27 березня 2025 року у справі №648/0/15-25, тоді як у цій справі оскаржується рішення Вищої ради правосуддя від 30 вересня 2024 року.
Більш того, з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що 07 травня 2025 року до Верховного Суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому останній оскаржує рішення Вищої ради правосуддя від 27 березня 2025 року у справі №648/0/15-25 (справа №990/197/25). При подані цього адміністративного позову позивачем також додано платіжне доручення за номером 6813-9460-4783-6854 від 25 квітня 2025 року.
Із зазначеного вбачається, що ОСОБА_1 протягом короткого терміну подано до Верховного Суду два адміністративних позови до яких додане копію одного і того ж платіжного доручення на підтвердження сплати судового збору.
Враховуючи призначення платежу визначене у платіжному дорученні за номером 6813-9460-4783-6854 від 25 квітня 2025 року та предмет позову у цій справі та справі №990/197/25, Суд дійшов до висновку про непідтвердження позивачем сплати судового збору за подання адміністративного позову при оскарженні рішення Вищої ради правосуддя від 30 вересня 2024 року.
З урахуванням наведено ОСОБА_1 необхідно сплатити судовий збір за подання адміністративного позову у цій справі.
Частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання фізичною особою до адміністративного суду позову немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України» на 2025 рік з 01 січня 2024 року для працездатних осіб установлений прожитковий мінімум у розмірі 3028,00 гривень.
З огляду на те, що позовна заява містить одну вимогу немайнового характеру, судовий збір за подання такого позову становить 1211,20 гривень.
Реквізити для сплати судового збору: Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/Печерс.р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України(ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету 22030102, призначення платежу *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскаржуваного рішення) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) (назва суду, де розглядається справа).
Крім того, Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За змістом частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
З аналізу зазначених законодавчих норм випливає, що у випадку, коли особа вважає, що її права під час прийняття на публічну службу, проходження чи звільнення з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду в більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку, за відсутності поважних причин, позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлене специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, згідно з зазначеними нормами, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення його прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Поняття «поважні причини пропуску процесуальних строків» є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Суд зауважує, що норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Отже, Суд перевіряє обставини пропуску строку на підставі клопотання особи, в якому наведено поважність причин такого строку та наданих нею доказів, яким може бути надано відповідну правову оцінку Судом.
При цьому під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
З матеріалів позовної заяви видно, що позивач звернувся до Верховного Суду з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 30 вересня 2024 року в електронній формі 06 травня 2025 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до адміністративного суду.
У заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач стверджує, що з ухвали колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року вбачається, що процесуальний документ, яким оскаржено рішення Вищої ради правосуддя від 30 вересня 2024 року, надійшов до Верховного Суду 31 жовтня 2024 року. Позивач наголошує, що згадане рішення Вищої ради правосуддя, яке було надіслане позивачу супровідним листом від 02 жовтня 2024 року, він оскаржив 30 жовтня 2024 року о 21:34, а тому просить поновити строк звернення до адміністративного суду.
Оцінюючи вказані доводи, Суд зазначає, що позивач не заперечує того факту, що зі спірним рішенням Вищої ради правосуддя він був обізнаний ще в жовтні 2024 року, тоді як з позовом звернувся лише 06 травня 2025 року.
В той же час адміністративний позов не містить жодних обґрунтувань щодо поважності причин пропуску строку в період з листопада 2024 року до травня 2025 року.
Суд наголошує на відсутності доказів про існування причин (явищ, дій), які б могли об'єктивно завадити позивачу у визначений законом строк оскаржити рішення Вищої ради правосуддя.
Таким чином, в порушення вимог частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач до позовної заяви не додав обґрунтоване клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин пропуску строку.
Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, зважаючи, що позовна заява ОСОБА_1 подана поза межами строку звернення до суду та не містить обґрунтованого клопотання про його поновлення, останню слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення встановленого судом недоліку шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом та доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
Також позивачу необхідно подати до суду копію оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя або клопотання про витребування його у відповідача, платіжне доручення, яке підтверджує сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1211 гривень 20 копійок за реквізитами, які вказані у цій ухвалі та надати уточнену позовну заяву, в якій необхідно зазначити реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу) та власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано (раніше не подавалося) іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення залишити без руху.
Встановити для усунення зазначених в цій ухвалі недоліків десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у разі не усунення цих недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, заява буде повернута з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
Судді Л. І. Бившева
І. А. Гончарова
І. Я. Олендер
В. П. Юрченко